МІЖНАРОДНІ ВЩНОСИНИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 90-х рр. Припинення "холодної війни", внутрішньополітичні зміни в СРСР, мирні революції в країнах Східної Європи призвели до розпаду ОВД (1 липня 1991 р.) і до трансформації НАТО. Лондонська нарада глав держав НАТО 5-6 липня 1990 р. прийняла декларацію про радикальні зміни у своїй військовій доктрині. Країни НАТО зобов'я-зувалися не нападати на інші держави, а ядерне озброєння оголошувалося "зброєю екстремальної ситуації".

Важливою проблемою європейської безпеки стало питання об'єднання Німеччини. З осені 1949 р. на її території існувало дві держави - ФРН і НДР. У центрі Європи зберігалася небезпечна зона конфронтації. Протягом багатьох років у свідомості німців жило прагнення до об'єднання. Зміни в СРСР і НДР створили сприятливі умови для цього. У лютому 1990 р. між СРСР, США, Великою Британією і Францією, ФРН і НДР була досягнута домовленість про переговорний механізм "2+4". Після тривалих консультацій 12 вересня того ж року в Москві було підписано Договір про остаточне врегулювання німецької проблеми: уряд Німеччини заявив, що його країна не має територіальних претензій до сусідніх держав, відмовляється від виробництва та володіння ядерною, біологічною і хімічною зброєю. Збройні сили об'єднаної Німеччини підлягали скороченню до 370 тис. чоловік. Група радянських військ мала бути виведена на батьківщину до ЗІ серпня 1994 р. СРСР погоджувався на входження об'єднаної Німеччини до НАТО. Припиняли дію чотиристоронні угоди й рішення воєнного і повоєнного часу СРСР, США, Великої Британії і Франції щодо Німеччини і розпускалися відповідні органи. Сьогодні ФРН є кандидатом у постійні члени Ради Безпеки 00Н.

140

Важливою віхою у радянсько-американських відносинах став візит президента СРСР М. Горбачова до Сполучених Штатів (травень-червень 1990 р.) та його переговори з президентом США Дж. Бушем. їхнім результатом став пакет договорів, угод, протоколів і спільних заяв(. Було, зокрема, укладено угоду про ліквідацію основної маси ядерної зброї (80%) і про відмову від її виробництва. Та-кож досягнуто домовленості про вдосконалення перевірки на місцях потужності ядерних вибухів. Таким чином, було усунуто останні перешкоди, що гальмували ратифікацію двох важливих радянсько-американських договорів, підписаних ще в 1974 і 1976 рр. "Про обмеження підземних випробувань ядерної зброї" і "Про підземні ядерні вибухи в мирних цілях". Під час візиту був підписаний Договір про науково-технічне співробітництво в галузі мирного використання атомної енергії. Він доповнював і розщирював міждержавну угоду з цього питання 1973 р. У 1993 р. між Росією і США було укладено договір СНО-2 про обмеження стратегічних наступальних озброєнь до якого приєдналися Україна і Казахстан.

Зміни, що відбувалися в світі, зробили актуальним завдання становлення нової системи європейської безпеки. Його розв'язанню сприяли як різноманітні багатосторонні зустрічі, так і двосторонні контакти між керівниками держав Європи. Так, на Паризькій нараді країн -учасниць Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) на вищому рівні (листопад 1990 р.) було прийнято три важливих документи: "Хартію для нової Європи", "Спільну декларацію 22 держав", яка фактично узгоджувала принципи їхніх воєнних доктрин, і "Договір про звичайні збройні сили в Європі". У Хартії велику увагу приділено гуманітарним аспектам міжнародних відносин, "людському виміру" і становленню нового механізму розвитку загальноєвропейського процесу. Також на нараді було прийняте рішення про радикальне скорочення озброєнь та збройних сил в Європі. І березня 1991 р- у Відні розпочав роботу постійно діючий Центр по запобіганню конфліктів. Країни Східної Європи і Росія отримали статус офіційно запрошених до Ради Європи (регіональна міжурядова організація, створена 1949 р.). У вересні 1995 р. постійним членом Ради Європи стала і Україна. Національний прапор України замайорів біля штаб-квартири цієї престижної організації у Страсбурзі.

Серйозним випробуванням змін на краще у міжнародних відносинах початку 80-х рр. стала криза в Перській затоці, що спричинилася до агресії Іраку проти Кувейту. Восьмирічна ірано-іракська війна (1980-1988 рр.) при звела до послаблення економіки і зростання зовнішнього боргу Іраку. Війна стимулювала мілітаризацію країни й посилила політичні амбіції президента С. Хусейна, його претензію на лідерство в арабському світі. 2 серпня 1990 р іракські війська вторглися в Кувейт і повністю окупували його. Кувейт був оголошений 19-ю провінцією Іраку. Рада Безпеки 00Н рішуче засудила дії агресора, ввела проти нього економічні санкції і зажадала негайного виведення військ. Багато країн світу з санкції 00Н направили свої частини в сусідню з Кувейтом Саудівську Аравію в рамках операції "Щит пустелі" (500 тис. чоловік). Становище ускладнили каральні акції Ізраїлю проти па лестинців, засуджені Радою Безпеки 00Н. Ігнорування Іраком рішень 00Н змусило Раду Безпеки встановити кінцеву дату виведення окупаційних військ з Кувейту 15 січня 1991 р. У разі невиконання цього санкціонувалось застосування воєнної сили. Заходи, вжиті СРСР, Францією та іншими країнами з метою мирного врегулювання кризи, виявилися безуспішними. 17 січня багатонаціональні сили 00Н розпочали бойові дії проти Іраку, які завершилися визволенням Кувейту ("Буря в пустелі").. Втрати Іраку 70 тис. загиблих, зруйновані міста, підприємства. Значні втрати поніс також Кувейт.

Розпад СРСР, Югославії і утворення нових незалеж них держав, економічні труднощі країн колишнього со ціалістичного табору, інтеграція Західної Європи, яка потребує подолання суперечностей - усі ці чинники ускладнюють побудову загальноєвропейського дому і приводять до хаосу в міжнародних відносинах. Позбавившись небезпеки глобального зіткнення, світ залишився перед загрозою локальних війн, які потребують політичного врегулювання.

Зовнішня політика СРСР(1945-1991рр.)

СРСР У ПОВОЄННИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ. Міжнародне становище СРСР, країни-переможця, було неоднозначним. В результаті наступу в Європі Радянська армія