Ресурси банківських установ: формування та управління.

Розділ І. Теоретичні та організаційно правові основи ресурсів банківських установ.

Формування ресурсів банків.

Власні ресурси банку, їх економічна характеристика.

Залучення ресурсів на міжбанківському ринку. Депозитні операції банку.

Страхування вкладів на Україні та зарубіжний досвід.

Розділ ІІ. Операції філії – Галицьке відділення №6581 «Державний Ощадний банк України». З управління ресурсною базою.

2.1. Загальна характеристика філії та політика формування ресурсної бази і власного капіталу.

2.2.Формування залучених коштів філії.

2.3. Не депозитні операції банку, аналіз їх ефективності.

Розділ ІІІ. Напрями удосконалення та резерви підвищення ефективності управління ресурсами Ощадбанку.

Розділ ІV. Охорона праці.

Висновки і пропозиції.

Використана література.

Додатки.

Вступ

В умовах переходу економіки нашої країни до ринкових відносин вирішальне значення має розвиток удосконалення діяльності банківських установ, формування й використання інших ресурсів.

Банківські ресурси – це основа основ діяльності будь-якого банку, оскільки процеси утворення ресурсів і надання позик перебувають у тісному взаємозв’язку. Тому розуміння економічного змісту банківських ресурсів, значення проблеми пов’язаних з їх ефективним формуванням, надзвичайно важливе, особливо для українських банків. Саме нашим, вітчизняним банкам надзвичайно важко вирішувати це питання – формування ресурсів банків, тому що українська банківська система ще дуже молода, вони тільки на початковому етапі свого розвитку. За часів Радянського союзу перед банками не існувало такої проблеми як формування своїх ресурсів, все робилося централізовано. Тому не було необхідності досліджувати цю тему, яка на сьогоднішній день є дуже актуальною, так як при створенні банківської установи – це перше питання яке постає перед його засновниками.

Актуальність теми «Формування банківських ресурсів» в тому, що я вважаю це питання дуже поширеним у банківській діяльності. Так як перед кожним банком на протязі його діяльності зустрічаються такі питання як: «Як краще залучити кошти? Як оптимально їх сформулювати?» та інші не менш важливі питання.

Банківська установа може не здійснювати операції з векселями, не надавати лізинговий кредит, не здійснювати міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів – ці операції не суттєво вплинуть на подальшу діяльність банку, на його надійність, ліквідність. Я не вважаю, що банк повинен обмежити або не звертати увагу на інші банківські операції та послуги, навпаки він має розширювати спектр своїх банківських послуг для зміцнення своєї конкурентної здатності і розширення клієнтської бази. Але все ж таки відповідною точкою для здійснення різноманітних банківських операцій і надання послуг є ресурси цього банку, які він повинен розміщувати з найефективнішим результатом. Очевидно, під впливом змін у регулюванні банківської діяльності, структурних коливань у доходах юридичних і фізичних осіб, можливості формування ресурсної бази банку не залишаються стабільними. Враховуючи це актуальним є моделювання кожним окремо банком шляхів і джерел ресурсного забезпечення його діяльності.

Проблеми банківської системи, зокрема ресурсної політики банків, досліджувалися в теоретичних та практичних розробках провідних вчених – економістів як України, так і світу. Так проблема формування банківських ресурсів і управління ними аналізувалися в роботах таких провідних іноземних вчених, як Е.Гілл, Дж.Едвін Домен, Б.Едвардс, Дж.Розмарі Кембел, Р.Коттер, Е.Рід, Ж.Рівуар, П.С.Роуз, Д.Сімкі та інші. Але дослідження зарубіжних вчених не завжди можливо або важко адаптувати до сучасного стану банківської системи країни, бо переважна більшість висновків цих економістів не відповідає умовам діяльності банківських установ в Україні. В нашій країні дослідження в банківській сфері здійснювали такі видатні вчені, як О.Д.Василик, О.В.Васюренко, О.В.Дзяблюк, Н.М.Дубовик, О.Д.Заруба, М.М.Коваль, Т.Т.Ковальчук, О.І.Лаврушин, А.М.Мороз, В.М.Попович, М.І.Савлук, В.Т.Сусіденко, Н.М.Умакова та інші. У їхніх роботах досить глибоко проаналізовано проблеми банківської системи, досліджено основні проблеми ресурсної політики, проаналізовано сучасні методи управління ресурсами банківської системи тощо. Проте наявні наукові праці не дають повної відповіді на всі питання, пов’язані з формуванням досконалої ресурсної політики банків, і не дають шляхів розв’язання проблеми на практиці.

Розділ І. Теоретичні та організаційно правові основи ресурсів банківських установ.

Формування ресурсів банків.

Сьогодні формування ресурсів бази є одним із найважливіших завдань для забезпечення економічного зростання. Банківська система має володіти сукупністю ресурсів, достатніх як для кредитування поточних потреб суб’єктів господарської діяльності, так і для фінансування інвестиційної діяльності, так і для формування відповідних резервів і підтримки власної ліквідності. Обсяг фінансових ресурсів визначає їхній попит на фінансовому ринку й безпосередньо впливає на розмір процентних ставок як за пасивними, так і за активними операціями. Ліквідні активи необхідні для забезпечення розрахунково-класового обслуговування клієнтів і виконання зобов’язань щодо видачі вкладів фізичних осіб, повернення депозитів і т. ін., проте дохідність ліквідних активів невисока. До них належать готівка в касі банку, банківські метали, кошти на кореспондентському рахунку в НБУ, платіжні документи в процесі інкасування та кошти на кореспондентських рахунках в інших банках.

Ці активи становлять групу первинних резервів, і їх доповнюють вторинні резерви, що складаються з активів, які можуть бути оперативно переведені до складу резервів першої групи, - до них належать ліквідні короткострокові цінні папери з кінцевим терміном погашення до семи днів. По суті, ці кошти банки можуть використовувати для виконання своїх зобов’язань або негайно на першу вимогу, або дістати доступ до їхнього використання в досить короткі терміни. Ліквідні активи забезпечують безперебійність і гарантоване обслуговування клієнтів, але є або низько дохідним, або не приносить доходу, хоч і потребують певних затрат на підтримання їхнього рівня у потрібних обсягах. При цьому їхнього рівня природним є прагнення банків підтримувати ліквідні активи на мінімально необхідному рівні у відповідності з обов’язками економічними нормативами НБУ і вимогами до