вступ до НАТО держав ЦСЄ посилить європейський напрям організацій, що є дуже актуальним, оскільки останнім часом відчувається певна нерівномірність силових потенціалів Сполучених Штатів і держав Європи. Така нерівномірність створює загрозу перенесення в політичну сферу протистояння, яке намітилося між США та державами Європейського Союзу на економічному грунті;*

розширюються можливості проведення миротворчих операцій і участі в них держав ЦСЄ та їхніх партнерів, які не є членами НАТО.

Звичайно, крім переваг, розширення НАТО може принести певні проблеми. Існує проблема й щодо самого процесу розширення, зокрема головним противником його є Росія. Проте насправді її керівництво обмежилося лише заявами й не змогло зробити реальних кроків. Росія зараз не може протистояти Альянсу [45, c.105]. Більша частина російської військової техніки потребує оновлення, а військовий бюджет Росії менший від загального бюджету НАТО у 500 разів, в якого значно менше проблем із модернізацією [37, c.309]. Окрім того, вона залежна від Заходу економічно. Тяжкий стан економіки не дозволяв залишитися Росії великою державою та створити реальну противагу Північноатлантичному Альянсу в регіоні. Лише в майбутньому зможуть рівноцінно протистояти НАТО й інші потенційні світові центри, зокрема ісламський і Китай.

Іншою організацією, що намагається забезпечити безпеку в Європі, в тому числі і ЦСЄ, є Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). Дана організація об'єднує всі держави Європейського континенту, держави країн СНД, США та Канаду.

Важливе значення у зміцненні безпеки в ЦСЄ і підвищення ролі ОБСЄ в сфері безпеки мало прийняття на самміті глав держав та урядів країн-учасниць ОБСЄ в Стамбулі 18-19 листопада 1999 року Хартії європейської безпеки, Договору про звичайні збройні сили в Європі, нової редакції Віденського документа про заходи щодо зміцнення довіри і безпеки. Держави-учасниці ОБСЄ рішуче висловились за недопущення загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності, сувернітету та політичної незалежності будь-якої держави і зобов'язались у такому випадку оперативно реагувати як у плані допомоги державі, що постраждала, так і вжиття необхідних заходів щодо держави-агресора [75, c.10]. Глави держав або урядів країн-членів ОБСЄ також схвалили Декларацію Стамбульського самміту, в якій міститься позитивна оцінка внеску ОБСЄ у справу зміцнення стабільності та безпеки в регіоні її відповідальності, підтверджується готовність об'єднати зусилля всіх країн-членів Організації, спрямовані на належну імплементацію Хартії європейської безпеки, належне виконання зобов'язань у галузі людського виміру, підвищення ефективності ОБСЄ у запобіганням конфліктам, врегулюванні триваючих криз і постконфліктній реабілітації країн. Особливий наголос у Декларації зроблено на необхідності активного залучення механізмів ОБСЄ до стабілізації ситуації в таких регіонах та країнах, як Косово, Боснія, Герцеговина, Хорватія, Албанія, Грузія, Придністров'я, Нагірний Карабах, Чечня, а також для започаткування демократичних перетворень у Білорусії та Югославії. Що стосується Придністров'я, то в Декларації вперше міститься зобов'язання Росії завершити виведення російських військ з території Республіки Молдова до кінця 2002 року [76, c.1].

У зв'язку з трагічними подіями 11 вересня 2001 року та з метою зміцнення європейської безпеки питання активізації діяльності антитерористичної коаліції та боротьби з міжнародним тероризмом було обговорено на зустрічі міністрів закордонних справ ОБСЄ 3-4 грудня 2001 року. Заявлено про необхідність представництва країн Східної Європи в РБООН та про нагальну потребу проведення серйозних реформ в ООН. На першому форумі представників ЄС, НАТО, СНД, РЄ і ООН 13 червня 2002 року у Лісабоні, що проходив під егідою ОБСЄ, було визнано за необхідне координувати спільні дії цих організацій у боротьбі з міжнародним тероризмом, надавати взаємну допомогу в обміні відповідної інформації в дусі відкритості й співробітництва. Вирішено прискорити підготовку і прийняття Антитерористичної хартії, що має засвідчити політичну волю 55-ти країн-учасниць ОБСЄ до викорінення міжнародного тероризму [56, c.10].

Головною метою ОБСЄ є забезпечення спільними зусиллями безпеки на основі демократії, поваги прав та основних свобод людини, принципу верховенства права, ринкової економіки та справедливості.

У контексті посилення глобальної боротьби з тероризмом сучасними пріоритетами діяльності ОБСЄ передбачено: створення інституту особистого представника ОБСЄ з проблем тероризму, який відповідатиме за просування ініціатив, викладених у Бухарестському плані для ОБСЄ (прийнятий на зустрічі міністрів закордонних справ ОБСЄ в Румунії 3-4 грудня 2001 року) та Програмі дій (прийнята на конференції ОБСЄ на рівні міністрів закордонних справ у Бішкеку 13-14 грудня 2001 року); прийняття Антитерористичної хартії ОБСЄ; посилення комплексного підходу ОБСЄ до забезпечення безпеки "шляхом сприяння більшій ... взаємодоповнюваності між трьома вимірами ОБСЄ — людським, військово-політичним за допомогою Верховного комісара з національних меншин, бюро з демократичних інститутів та прав людини представника зі свободи ЗМІ" [56, c.11] .

Розкриваючи роль і місце ОБСЄ в системі європейської безпеки 90-х років, слід зазначити, що від 1994 року, коли відбувся Будапештський самміт, доволі чітко простежується тенденція, коли значення ОБСЄ високо оцінюється у дипломатичних документах, але пошуки практичних шляхів до європейської безпеки ведуться не через ОБСЄ, а через розширення НАТО і ЄС. Багатьом політикам та експертам ОБСЄ вбачається ненадійною, аморфною організацією. Зокрема, вказується на різноманітні слабкі місця ОБСЄ: відсутність дієвих інструментів, подібних до тих, що забезпечені главою VII Статуту ООН; процес прийняття рішень, базований на консенсусі; недостатній авторитет (адже в ОБСЄ немає органу, який можна було б порівняти з Радою Безпеки ООН); величезний розрив між багатьма досягненнями ОБСЄ у попередженні конфліктів, урегулюванні криз та післяконфліктній реабілітації