Поразка партії В.Орбана в Угор-щині на парламентських виборах 2002 р. і наступне формування нового ліволіберального уряду зробили ви-шеградське об'єднання більш одно-рідним. Водночас сумніви ЄС щодо доцільності такого масштабного роз-ширення змусили країни ВГ інтен-сифікувати взаємостосунки. Діяльність ВГ набула прагматичного характеру, а політика спрямовувалася на зменшен-ня негативних наслідків розширення.

Всупереч численним прогнозам зі вступом країн ВГ до ЄС у травні 2004 р. група не припинила існування, а радше отримала додаткові імпульси для інтенсифікації діяльності. Більше того, наразі слід вести мову про початок якісно нового - четвертого етапу в її діяльності. Зміст цього етапу обумовлюється, на наш погляд, ви-ключно необхідністю адаптації країн-неофітів у ЄС [109, c.1].

Започатковано в листопаді 1983 року у Будапешті представниками чотирьох держав (Австрія, Югославія, Італія, Угорщина) Ценральноєвропейська ініціатива (на той час мала назву "Квадрогонале") ставила за мету подолання розподільних ліній у Європі, вирішення питань стабільності і безпеки та сприянні європейським інтеграційним процесам [89 c.3] .

Прилучення до Центральноєвропейської ініціативи Чехословаччини (1990 року) і Польщі (1991 року) сприяло посиленню значення цієї організації. Власну назву Центральноєвропейська ініціатива отримала в 1992 році після вступу до об'єднання Хорватії, Словенії, Боснії і Герцеговини. На сьогодні Центральноєвропейська ініціатива нараховує 16 країн Середньої Європи (крім перерахованих до неї входять Албанія, Білорусь, Болгарія, Македонія, Молдова, Польща, Румунія). Діяльність Центральноєвропейської ініціативи в наш час спрямована на збереження стабільності і безпеки в Європі. Зокрема з цією метою розроблені такі напрямки, як охорона довкілля; боротьба з організованою злочинністю, з міжнародним тероризмом; вирішення проблем національних меншин, міграції тощо [93, c.5].

З метою забезпечення регіональної стабільності, зокрема в економічному плані, розробляються спільні проекти країн-членів ЦСЄ в галузі науки і технології, транспорту. Програмними цілями Центральноєвропейської Ініціативи передбачено надання допомоги регіонам, потерпілим на ЧАЕС, що зменшить економічне забруднення і відведе загрозу економічної небезпеки.

В даний момент Центральноєвропейська Ініціатива ставить собі за мету подолання розподільчих ліній в ЦСЄ, які утворились в зв'язку з розширенням ЄС і зменшити негативний вплив такого розподілу регіону, як ЄС і сусіди ЄС. Це служитиме зміцненню безпеки та стабільності [19, c.374-375].

Усвідомлення важливості регіонального співробітництва стимулює процеси внутрішньо-конфліктної консолідації, що набули вигляду Балто-Чорноморської системи співробітництва і безпеки. Ця ідея ініційована президентом Польщі в 1992-1993 роках. Наприкінці квітня 1999 року, на зустрічі ОБСЄ в Празі, українська делегація запропонувала створити систему колективної безпеки країн регіону в якості елемента загальної архітектури європейської безпеки.

Балто-Чорноморська ідея набула нового дихання під час саммітів країн регіону у вересні 1997 року (Вільнюс) та у вересні 1999 року (Ялта). Зустріч у Ялті проходила під гаслом "Балто-Чорноморське співробітництво: до інтегрованої Європи XXI століття без розподільчих ліній". У ній взяли участь представники 22 країн (у тому числі глави 14 держав), а також ряду міжнародних європейських організацій, які намагалися визначити провідні шляхи розвитку регіонального співробітництва в політичній, економічній, гуманітарних сферах, а також в галузі забезпечення стабільності Балто-Чорноморського простору. Особливу увагу приділяється обміну досвідом у проведенні демократичних і ринкових реформ і у питаннях європейської і євроатлантичної інтеграції [16, c.279]. Загалом учасники Балто-Чорноморського співробітництва вбачають можливість у спільному входженні в Євроатлантичні структури та однією з позитивних сторін співпраці вважали спільну протидію Російській Федерації. На даний момент несприятливою рисою для Балто-Чорноморського співробітництва є те, що держави даного співробітництва поділилися на дві групи: члени Європейського Союзу та "сусіди" ЄС.

Ще однією ЦСЄ Організацією є Організація Чорноморського Економічного Співробітництва (ЧЄС), що намагається створити стабільний простір в регіоні і економічну безпеку. Ініціатива створення організації належить Туреччині. До організації входять: Азербайджан, Вірменія, Болгарія, Грузія, Молдова, Румунія, Туреччина, Україна, Росія, Албанія і Греція [50, c.96]. Стандартними документами організації передбачено багато - та двостороннє співробітництво у промисловості, сільському господарстві, торгівлі, медицині, екології і туризму. ОЧЕС підтримує безподаткову торгівлю, приватний бізнес, безперешкодне просування капіталів, узгодження програм захисту Чорного моря від забруднення тощо [19, c.574]. Статус ОЧЕС, підписаний у Ялті 4-5 червня 1998 року, перетворює ОЧЕС на повноправну регіональну економічну організацію. Як спостерігачі до організації входять Австрія, Італія, Ізраїль, Єгипет, Словаччина, Туніс, Польща, Франція та Німеччина.

У 1994 році підписано Угоду про ставлення Чорноморського банку торгівлі і розвитку у Солоніках, метою якого є сприяння торгівлі та фінансування спільних проектів у галузі інфраструктури і енергетики. Повний статутний капітал Чорноморського банку торгівлі і розвитку становить 1,2 млрд. доларів США з провінційним поділом голосів. У червні 1997 року Верховна Рада України ратифікувала угоду про створення Чорноморського банку торгівлі й розвитку. З 1 червня 1999 року Чорноморський банк торгівлі і розвитку розпочав свою діяльність.

Створено Ділову раду ЧЄС, орган координації ініціатив підприємців, Координаційний центр з обміну статистичними даними й економічною інформацією на базі Турецького інституту статистики, Регіональний економічний центр у Варні за участю комісії ЧЄС. Болгарія пропонує створити в Софії трансрегіональний центр з розвитку транспортної інфраструктури в регіоні. На Чорноморський регіон