міжнародні структури безпеки перебирають на себе функції у сфері безпеки, які раніше були виключно прерогативою держав (ці зміни планується затвердити у новій конституції Європи), що свідчить на користь зменшення їхніх можливостей самостійно вирішувати питання безпеки в сучасних умовах;*

посилюється тенденція щодо мілітаризації міжнародних політико-економічних структур (ЄС, про що свідчать рішення Празького самміту та зустріч четвірки європейських країн у Брюсселі у 2003р.) та політизації військових альянсів - НАТО. (Вимоги альянсу щодо країн-претендентів на вступ на дві третини становлять питання політичної стабільності, прогнозованості, рівня економічного та демократичного розвитку);*

розширюється спектр завдань та просторовий вимір дій структур безпеки, що не обмежуються рамками "договірної теорії" і включають до переліку своїх завдань "захист прав людини" та "захист демократії", боротьбу з міжнародним тероризмом. Як НАТО, так і країни Європейського Союзу планують застосувати військову силу поза межами національних територій в операціях "примус до миру". Нового змісту набувають міжнародні режими. США розпочали створення національної ПРО. Країни Європи також мають амбітні плани створення ПРО ТВД у Європі [25, c.179].

На початку 21-го століття найбільш відповідною для вирішення завдань, що стоять перед сучасним світовим співтовариством, є концепція кооперативної безпеки. Кооперативна безпека є стратегічним принципом, спрямованим на досягнення мети шляхом угод, а не примусу [32, c.98]. Після завершення "холодної війни" з'явилася нова концепція безпеки, в якій зроблено спробу позбутися спадщини нещодавнього минулого і перейти від конфронтації до співробітництва, від залякування до переконання, від постфактного реагування на конфлікти до запобігання їх виникненню, від таєм-ності до транспарентності, від одно-сторонніх дій до кооперації. Такою стала концепція безпеки на базі співро-бітництва (кооперативна безпека), запропонована співробітниками Брукінгського інституту США в 1992 році Е.Кар-тером, У.Перрі та Дж.Стейнбруннером, яка стала нині досить популярною.У своїй публікації "Нова концепція ко-оперативної безпеки" вони запропонували спиратися у поглядах на безпеку на розуміння того, що "каталізаторному конфлікту" можна запобігти не лише стримуванням через залякування, але також кооперативними превентивними заходами. Відтак, переставити акценти в плануванні безпеки з підготовки до протидії загрозам на запобігання ви-никненню таких загроз" [101, c.79].

У концепції безпеки на базі співро-бітництва вони висунули на перший план деякі проблеми, що обговорю-валися без успіху в період "холодної війни", наприклад, такі як "оборонна конфігурація звичайних сил", "обме-ження військових інвестицій", "розпов-сюдження ядерної зброї", "транспарентність воєнно-політичної діяльності" тощо. Як конкретні кроки вчені Брукінгського інституту запропонували вжити таких заходів:

- збільшити між військові контакти і розпочати діалог щодо спільного пла-нування;

- домовитися щодо спільного попе-редження про загрози та обміну розві-дувальними даними;

- провести облік зброї та озбро-єння;

- створити режими спільного кон-тролю за нерозповсюдженням ядерної зброї.

Основний шлях досягнення головної мети системи безпеки на базі спів-робітництва - запобігання війнам, вони бачать у тому, щоб припинити накопи-чення зброї і постійно спільними зу-силлями держав скорочувати існуючі арсенали так, щоб звільнитися від дилеми безпеки, що безпосередньо походить од відчуття уразливості і, від необхідності прийняття контрзаходів. На думку авторів концепції, безпека на базі співробітництва відрізняється від традиційної концепції колективної без-пеки так само, як "профілактичний ме-дикамент відрізняється від інтенсивного лікування" [35, c.94].

Подібної ж точки зору дотримується відомий спеціаліст Європейського цен-тру з вивчення питань безпеки ім. Джорджа К.Маршалла М.Михалка, який визначає безпеку на базі співробіт-ництва як "міждержавну діяльність, що здійснюється з метою зниження ймо-вірності виникнення чи пом'якшення наслідків війни і не спрямована проти конкретної держави або групи держав". Виходячи з цього, він розподіляє галузь міжнародних відносин з точки зору без-пеки на два види діяльності: "1) діяль-ність, спрямована на конкретні держави чи групи держав, що сприймаються як загрози миру; і 2) діяльність, спря-мована на поліпшення середовища життєдіяльності держав". Безпека на базі співробітництва, на його думку, підпадає під другий пункт, оскільки вона спрямована на поліпшення більш ши-рокого середовища безпеки [75, c.42].

М.Михалка відзначав, що ідея ство-рення систем безпеки на базі співро-бітництва не нова, оскільки у цій справі вживалася низка заходів - від створення Європейського концерту після закін-чення наполеонівських воєн до форму-вання Організації з безпеки і співро-бітництва в Європі. Сюди ж відноситься і процес створений різних типів між-народних режимів безпеки [75, 47].

Аналізуючи причини створення сис-теми безпеки на базі співробітництва між декількома державами, він дійшов висновку, що кооперативна безпека можлива лише в тому разі, коли відпо-відні країни приходять до усвідомлення спільності їхнього майбутнього, коли вони починають розуміти, що одно-сторонні спроби зміцнити свою безпеку можуть бути приречені на провал тому, що дії однієї держави викликають відповідні дії іншої держави, які в результаті призводять до ослаблення безпеки обох. Уряди цих країн вва-жають, що співробітництво із сусідами в справі зниження ймовірності виник-нення конфліктів принесе їм