баз даних, підготовці і наданні інформаційних послуг і продуктів.
Звідси випливає відсутність правового регулювання приватизації інформаційних ресурсів, створених державними організаціями. Застосування загальних норм оцінки майна при приватизації приводить до того, що реальна вартість баз даних у складі активів недооцінюється, тому що бази даних не входять до складу основних фондів і їхня вартість не переоцінюється на регулярній основі. У результаті національні інформаційні ресурси, створені за рахунок засобів платника податків, нерідко переходять у приватне монопольне володіння, і суспільство змушене знову викуповувати їх.
До недоліків діючого російського законодавства, що перешкоджає розвитку інформаційного ринку в Україні, варто віднести і практичну відсутність норм відповідальності за те, що називається "комп'ютерними злочинами", хоча іноді такого роду правопорушення, чинені українськими громадянами, носять міжнародних характер.
Авторські права
Питання правового регулювання авторських і суміжних прав знайшли відображення в Конституції України, Цивільному Кодексі, Законі України "Про авторське право і суміжні права", а також в інших правових актах, у тому числі окремих видів інформаційних продуктів, що стосуються, і послуг. Слід зазначити, що український закон про авторське право підготовлявся з обліком європейського модельного закону в даній області.
Особливості баз даних як об'єктів авторських прав у сполученні з їхній ведучою роллю в складі інформаційних ресурсів сучасного суспільства привели до того, що питання авторських прав у зв'язку з базами даних уточнюються і розвиваються Законом України "Про правову охорону програм для електронних обчислювальних машин і баз даних".
По українському законодавству на бази даних авторське право поширюється в повному обсязі. При цьому не має значення, чи вважається база даних випущеної чи не вилущеної і їхню якість. Правова охорона поширюється і на бази, що представляють собою результат творчої праці по підборі й організації даних.
Права усіх, крім автора, учасників процесу створення (генерації) бази даних, що виконують технологічні і допоміжні функції, права користувачів і покупців бази даних і інформаційних продуктів і послуг, підготовлених на її основі, визначаються на основі договірних відносин. У свою чергу, договірне право регулюється Цивільним Кодексом. Після прийняття закону про правову охорону програм для ЕОМ і баз даних була організована добровільна реєстрація баз і договорів на їхню передачу в Українському агентстві по правовій охороні програм і баз даних.
Здавалося б, проблема встановлення прав власника бази даних могла вважатися вирішеної, однак, на практиці виник ряд важливих обставин. Суди і правоохоронні органи виявилися в більшості випадків неготовими до розбору досить складних суперечок про права власності на бази даних і інші інформаційні продукти і послуги. У країні дотепер практично відсутні державні і суспільні структури, готові здійснювати спостереження і діючий контроль за дотриманням договорів по використанню баз даних.
У сполученні з низькою прибутковістю українського інформаційного ринку це не стимулює авторів і творців баз даних фіксувати свої права. Слід зазначити, що факт вступу в реєстраційні відносини з цим центром не зв'язаний з поширенням режиму правового захисту на бази даних, тому що це суперечило б Закону України "Про авторське право і суміжні права".
Законодавство в області авторських прав буде розвиватися в тих же напрямках, що й в інших країнах, як у зв'язку з приєднанням України до нових міжнародних угод у цій області, так і завдяки розвитку суспільних відносин, регульованих даним законодавством. Відповідно до українського закону, бази даних користаються правовою охороною як друковані збірники.
В Україні при підготовці баз даних часто використовуються інші бази даних, різні довідники і т.п. При рішенні питання про можливість формування баз даних на основі інформаційних масивів, отриманих від інших центрів-генераторів і інформаційно-комунікаційних мереж, генератори-центри-генератори мають на увазі наступні обставини:
-
в Україні і СНД інформаційна культура і законодавство в області захисту баз даних як інтелектуальної власності розвиті так низько, незважаючи на прийняте законодавство в даній області, що інформаційні організації часто розпоряджаються чужими базами даних як своїми власними, не піклуючись про права і законні економічні інтереси їхніх генераторів,
-
західні генератор-центри-генератори і центри обробки баз даних, як правило, встановлюють у своїх договорах обмеження на використання їхніх інформаційних продуктів, по твердості далеко переважаючі межі, дозволені законодавством, а також перевищуючі звичайно прийняту практику роботи в інформаційній області. Вивчення контрактів і договорів, пропонованих своїм користувачам закордонними центрами наводить на думку, що використання інформації з баз даних для підготовки нових інформаційних продуктів і послуг узагалі неможливо за винятком виконання конкретних запитів для конкретних споживачів.
Насправді як необмежена експлуатація чужих інформаційних ресурсів, створених в Україні і СНД, так і тверді обмеження, установлені західними центрами-генераторами і центрами обробки баз даних на використання їхніх ресурсів, є невиправданими. І в тім і в іншому випадку повинні цілком дотримуватися авторські права і правила звертання з продукцією інтелектуальної праці. Однак значна частина інформаційних ресурсів узагалі не може розглядатися як об'єкт інтелектуальної власності, що, до речі, не враховується недавно прийнятим українським законом
На Заході в останні 2-3 року в цих питаннях удалося досягти деякої ясності. У вересні 1991 р. Федеральний апеляційний суд США установив, що повторне використання довідкової інформації типу "жовтих сторінок" (довідкової адресної інформації з підприємств і організацій) не є порушенням авторських прав. У рішенні суду встановлено, що "жовті сторінки" не можуть бути об'єктом авторського права, і захищатися може і повинне тільки форма організації і представлення матеріалу, наприклад, предметні і тематичні рубрики і їхні формулювання і розташування. Крім того, укладач нового довідника має право не проводити
