Наприкінці 90-х рр. ХХ ст. інтерес до часопису «Віра і Розум» невпинно зростає, що відбиває загальні тенденції до ліквідації «білих плям» в історії вітчизняної культури. Проблематика часопису; його місце в розвитку вітчизняної культури, соціокультурному просторі епохи; в історії філософії; автори, що виступали на його сторінках, привертають до себе все пильнішу увагу як світських, так і релігійних дослідників [3; 6; 12; 13; 17; 22; 23; 24]. У 2000 р. певним віддзеркаленням цієї тенденції стала спроба поновлення виходу цього видання після більше, ніж вісімдесяти років забуття. На жаль, вона не мала успіху; упродовж наступних років щорічно виходив один номер журналу, але після 2004 р. видання припинилося. Спроба відродження журналу мала й певні позитивні результати. Вона привернула увагу наукової громадськості і релігійних діячів до цього видання, його історії, авторів, певних напрямів його діяльності, важливих філософських, культурологічних, теологічних проблем: відносин науки і релігії, неоорієнталізму, неомістицизму тощо [14; 15; 16; 19; 20; 24; 25; 26]. Діяльність часопису «Віра і Розум» знайшла, нарешті, відображення в навчальній літературі з історії вітчизняної філософії [18].

Журнал «Віра і Розум» посідав особливе місце серед духовно- просвітницьких видань не тільки Харківської єпархії, але й Російської імперії [9; 11; 13; 14; 15; 16]. В умовах заборони викладання філософії у вищих навчальних закладах Російської імперії покоління інтелігенції були позбавлені навичок рефлексивного осягнення себе і світу. Тому вихід друком філософських видань, серед яких був і часопис «Віра і Розум», мав на меті надолужити втрачене, стати запобіжником руйнівної ідеологічної індоктринації суспільства, яка відбувалася на межі ХІХ-ХХ ст. Його вивчення з точки зору історії філософії має два взаємопов'язані аспекти. По- перше, він сам був активно включений у актуальний філософський процес своєї епохи, реагував на різноспрямовані течії вітчизняної та світової філософської думки, з одного боку, а з іншого — активно впливав на процеси, які відбувалися у світогляді й свідомості суспільства. По-друге, на його шпальтах висвітлювалося широке коло історико-філософських проблем минулого. Він сприяв опануванню філософської спадщини минулих століть, її актуалізації в соціокультурному просторі кінця ХІХ — початку ХХ ст.

У літературі, присвяченій часопису «Віра і Розум», історико-філо- софські аспекти його діяльності не набули належного висвітлення. Звернення до часопису «Віра і Розум» як об'єкта історико-філософського дослідження, а також до публікацій на його шпальтах як його предмета є метою статті.

Та обставина, що видання часопису «Віра і Розум» розпочалося саме в Харкові, не була випадковістю. В умовах бурхливого післяреформеного економічного піднесення наприкінці Нового часу Харків перетворюється в широковідомий у Російській імперії адміністративний, діловий, культурний, університетський центр. Тут зберігалися культурно-освітні традиції Харківського колегіуму, заснованого в 1726 р. У 1841 р. його реорганізовано в Харківську духовну семінарію (ХДС). Серед авторів часопису «Віра і Розум» були й численні викладачі Харківської духовної семінарії (ХДС), і вчені Університету [14; 15]. Крім того, успіху часопису сприяли просвітницькі традиції, закладені Г. Сковородою, що зберігалися Харковом, Слобожанщиною. Саме в Харкові протягом десяти років (із двома перервами) він працював у Харківському колегіумі, потім двадцять п'ять років був мандрівним філософом на Лівобережній Україні.

З Харковом була пов'язана діяльність відомих богословів. Слід відзначити, насамперед, ім'я архієпископа Інокентія (І. О. Борисова) (очолював Харківську кафедру в 1841-1848 рр.), літературна спадщина якого склала 11 томів і містила праці не тільки з богослов'я й історії, але і з літератури, філософські трактати, дослідження з геології, астрономії, етнографії [1, с. 31-33].

З 1848 по 1859 рр. Харківською кафедрою керував архієпископ Філарет (Д. Г. Гумілевський) (1805-1866), який був автором понад 160 праць, що висвітлювали широке коло проблем богослов'я (від екзегетики до догматики), численних проповідей, історичних праць тощо. Замінив його на цій посаді архієпископ Макарій (М. П. Булгаков), котрий очолював Харківську кафедру з 1859 по 1869 рр. Він викладав також російську церковну й цивільну історію в Київській Духовній академії, а в Санкт-Петербурзькій Духовній академії читав курс богослов'я і був автором фундаментальної праці по православному богослов'ю в п'яти томах (1849-1853); саме архієпископ Макарій почав публікувати в Харкові часописи «Духовный вестник», «Духовный дневник» (1866), а з 1866 р. — «Харьковские епархиальные ведомости» [14].

З Харковом була пов'язана діяльність архієпископа Амвросія (О. І. Ключарьова; 1820-1901) — засновника часопису «Віра і Розум». У створенні нового часопису далеко не останню роль відіграв досвід, набутий ним під час попереднього, московського, періоду діяльності, — зокрема, у виданні часопису «Душеполезное чтение» (1860-1866). Першим редактором часопису «Віра