Поета цікавить не природно-культурна екзотика, хоча у вірші значне місце посідають описи "рахманного раю" завойованої вікінгами південної країни. У центрі художнього осмислення Юрія Клена опиняється сукупність морально-етичних цінностей мандрівника-романтика. Поруч із жадобою чинності, активного відкривання і завоювання неосвоєного простору його герой наділений сильним патріотичним почуттям.

Якщо сюжет вірша "Варвари" М.Гумільов організує у звичайній оповідній манері з включенням монологу цариці, то специфіка невідомої країни у поезії Юрія Клена активізується через сприйняття і відчуття вікінгів. Останні рядки гумільовського твору -

Но хмурый начальник сдержал опененную лошадь, С надменной усмешкой войска повернул он на север, [4, с.69]

- виступають основою для Кленової поетичної інтерпретації. Як і М.Гумільов, митець розглядає проблему культурної взаємодії, але духовне неспівпадання духовних настанов розгортається у поезії "Вікінги" на теренах ментальності. Образ північного мореплавця вияскравлює Кленів ідеал сильної особистості, здатної на небуденний учинок. З цієї точки зору його персонаж близький до ніцщеанського типу людини - активного волюнтариста. Загрозу для норманської метакультури герой Юрія Клена бачить у бездіяльності, прикладом якої є існування підкореної громади: «... снивсь йому занепад раси, / Нікчемний люд, на спокій ласий, /1 млості чорної проклятий чар» [6, с.39].

Передумовою збереження духовного осердя свого народу король вікінгів вважає активність і войовничість. При цьому вікінг виступає традиційним образом романтика і вписується в концепцію конкістадорства.

Поема "Жанна д'Арк" (1936) являє собою поєднання героїчного начала скандинавської балади й особистішої ліричної сповіді прованської пісні. Приклад активної дії, спрямованої на захист батьківщини ("рідного") від загарбників ("чужого"), що акцентувалася у "Вікінгах", Юрій Клен поширює на різні просторово-часові площини - середньовічну Францію та сучасну Україну. Ліричний герой "Каравел" осмислює легенду про Орлеанську Діву на рівні взаємопроникнення внутрішніх світів. Жанна сприймається ним як реально існуюча особистість, тож на перший план виходить не фабульність, а еволюція духу, психологізм.

Світосприйняття дівчини позначене існуванням у природно-міфологічному середовищі. Так, вона візуально не диференціює красу яблуневого саду і постать "янгола у білому горінні". Єдність природного й духовного начал формують моральну довершеність юнки, героїчна етика і фізична цнотливість стають "головним критерієм Вічної Жіночності" [1, с.38], яка відіграє компенсанторну роль при комплексі національної неорганізованості, нерішучості, гуртуючи "дезонтологізований народ бодай на прозріння" [1, с.38]. За цієї причини Жанна д'Арк перебирає на себе біблійні, типово чоловічі риси пастиря-поводиря. Звідси її зовнішнє травестування у "білого лицаря на чорнім коні" та алегоричне зіставлення військово-визвольної' діяльності з процесами сільськогосподарської праці, наприклад: "В темну гущу ворожих полків / Чорний кінь понесе войовницю! / О, згадай, як на лоні ланів, /Під косою лягала пшениця!" [6, с.43].

У поемі Юрія Клена Жанна д'Арк функціонує як образ-ідеал, який первісно реалізує певний етико-естетичний канон. Митця цікавить природа героїзму французької визволительки, що полягає не тільки у войовничості і національній гідності (подібну концепцію персонажа спостерігаємо у вірші О.Ольжича "Десь ти ходиш ..."), а й у жертовності.

Джерелом оповіді у поемі служить двокомпонентна основа: історичний герой і його середовище. Відомо, що національно-визвольна війна у Франції XV століття мала виразне релігійне забарвлення. Тому-то світосприйняття Жанни д'Арк, поруч із народнопісенною і ритуальною традицією, позначене впливом євангельської символіки. Пречиста Панна уподібнюється до білої лілеї, яка, за Біблією, символізує святість, чистоту, фізичну й моральну цноту. Цією ж символікою пояснюється зображення квітки на прапорах Орлеанської Діви, котрі, у свою чергу, є геральдичним знаком французького королівства.

Зміну народного ставлення до своєї героїні Юрій Клен характеризує біблійним поняттям "стинання лози". В основу алегорії покладене подвійне трактування євангельської притчі про виноград. Французи вважають Жанну чарівницею, боговідступницею, яка підлягає біблійному визначенню: "Якщо хтось у мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть і всохне; їх-бо збирають, кидають у вогонь, - і вони згоряють!"(Іоан. 15:6). Тож героїня стає жертвою буквального розуміння Христової притчі, використовуваної інквізицією. Сама Жанна вважає себе богообраною, "корисною лозою". Такий підтекст поеми посилює трагічний психологізм образу.

Кленові властиве "внутрішнє конкістадорство" (І.Панкеєв), яке полягає у вічному пошуку ідеалу. У розділі "У слід конкістадорам" він акумулюється в екзотиці невідкритої землі ("Японія") та образах непересічних особистостей. Поет виступає спадкоємцем і продовжувачем культурного минулого, користуючись літературними фабулами і так званими "вічними" персонажами.

Власний ідеал воїна-вождя Юрій Клен виявляє у зіставленні двох історичних осіб - Юлія Цезаря й Марка Антонія. Історія з єгипетською царицею у двоїстих сонетах "Антоній і Клеопатра" та "Цезар і Клеопатра" слугує психологічним тлом для розкриття моральних домінант кожного з римлян. Подібно до гумільовської володарки ("Варвари"), Клеопатра уособлює в собі спокусу (загрозу) чуттєвого бездіяльного існування. Її жіноча краса виступає основним чинником у випробуванні вождя-завойовника.

У перших сонетах "Повік гойдатися б на хвилях чорних..." ("Антоній і Клеопатра") та "Під небом з синього, дзвінкого шкла..." ("Цезар і Клеопатра") поет фіксує враження завойовників від зустрічі з єгипетською володаркою. У цій ситуації Антоній і Цезар протиставлені Юрієм Кленом як два ментальні типи. Світосприйняття Антонія позначене переважанням чуттєвості, емоційності, що засвідчує експресіоністичний характер ліричного сюжету сонета "Повік гойдатися б на хвилях чорних ...". Враження закоханого чоловіка переносяться на довколишню дійсність. Так, картини природи у