Київський університет імені Тараса Шевченка

ЧЕРНЯКОВ Борис Iванович

УДК 002.5(09):74/76:655.533

ЗОБРАЖАЛЬНА ЖУРНАЛIСТИКА

В ДРУКОВАНИХ ЗАСОБАХ МАСОВОЇ IНФОРМАЦIЇ

(Від виникнення до середини XIX століття)

Спеціальність 10.01.08 - журналістика

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Київ - 1998

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі журналістської майстерності та редакційно-видавничої справи Iнституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор МОСКАЛЕНКО Анатолій Захарович, Київський університет імені Тараса Шевченка, Iнститут журналістики, директор, завідувач кафедри періодичної преси

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор ПОЧЕПЦОВ Георгiй Георгiйович, Iнститут мiжнародних вiдносин Київського університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри мiжнародної iнформацiї

доктор філологічних наук, професор ФЕДЧЕНКО Павло Максимович, Iнститут лiтератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, провiдний науковий спiвробiтник

доктор філологічних наук, професор ФЕЛЛЕР Мартен Давидович, Мiжнародний Соломонiв унiверситет, м.Київ, завiдувач кафедри iсторiї

Провідна установа: Львiвський державний унiверситет iменi I.Я.Франка

Захист дисертації відбудеться 28 грудня 1998 року об 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 01.01.08 при Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 254119, Київ-119, вул.Мельникова, 36/1, Iнститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка, вул.Володимирська, 58

Автореферат розіслано 23 листопада 1998 року

Вчений секретар кандидат

філологічних наук, професор В.П.ОЛIЙНИК

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

АКТУАЛЬНIСТЬ ТЕМИ. Розвиток засобів масової інформації на зламі тисячоліть свідчить про глобалізацію комунікаційних процесів, прискорене впровадження нових технологій, за допомогою яких однаково легко переробляється як текстова, так і зображальна інформація. При цьому насиченість комунікаційних каналів зображальною інформацією зростає. Розгляд початкових етапів становлення світової та вітчизняної ілюстрованої періодики дає змогу виявити як властиві їм загальноцивілізаційні закономірності, так і особливості перебігу цих процесів в Україні.

Виникнення системи засобів масової інформації, у тому числі ілюстрованої преси, невідривне від процесів формування націй, держав і налагодження ринкових відносин. Врахування історичного досвіду становлення зображальних форм журналістики дозволяє аналізувати їх розвиток з урахуванням значної часової перспективи, отже підносити науковий рівень і ефективність дослідження.

Однією з родових особливостей (рис) друкованих засобів масової інформації є те, що й власне вербальна інформація, відтворювана друкованими засобами, тобто поліграфічно, розрахована на візуальне сприймання аудиторією. Отже, об'єктивно існує у формах, які графічно і зображально візуалізують певну систему знаків, що складають писемну мову. Окремі знакові системи становлять також засоби верстки і графічного оформлення видань, які візуально сприймаються разом із факторами матеріального уречевлення інформаційного продукту. Але в реферованому дослідженні розглядаються тільки ті образотворчі компоненти, для яких вищезгадані системні утворення є лише середовищем функціонування. Важливість візуальних форм сприймання інформації в масово-комунікаційних процесах, синтетичність кінцевого продукту журналістики, яка вільно оперує багатьма засобами створення й оформлення та доставки до споживача результатів творчого процесу, швидко й неминуче сформували феномени зображальної журналістики і зображальної публіцистики.

Зображальною журналiстикою називаємо галузь журналiстської дiяльностi, визначальною особливiстю якої є iнформацiйне й публiцистичне використання зображення як основного чи допомiжного засобу впливу на масову аудиторiю, пiдготовка зображальних матерiалiв для використання у виданнi. Зображальна журналiстика у системi засобiв масової iнформацiї, що склалася, постає у рiзноманiтних органiзацiйно-видавничих та жанрових формах - у перiодичнiй пресi, у спецiалiзованому виданнi книжкової та аркушевої продукцiї, у стендовому експонуваннi журналiстської iнформацiї, у дiяльностi й продукцiї агентських органiзацiй. Каналами розповсюдження зображальних публiкацiй є також кiнематограф i телебачення, а також комп'ютерні мережі та цифрові системи multimedia.

Найбiльш вiдповiдним змiстовим наповненням журналiстського масово-комунiкацiйного каналу ми вважаємо публiцистику, в нашому випадку - публiцистику зображальну.

Зображальна публiцистика - це вид публiцистики, для якого властиве документальне наочно-образне вiдображення дiйсностi через зображальну дiяльнiсть, продукти якої - зображення i рiзноманiтнi форми словесно-зображального синтезу - призначенi для оперативного розповсюдження каналами засобiв масової iнформацiї з метою формування громадської думки, впливу на свiдомiсть та поведiнку аудиторiї. Нинi зображальна публiцистика є складним феноменом, до якого входить власне зображальна публiцистика у технiцi графiки, рисунка, живопису, карикатури, фотомонтажу i т. iн., а також фотопублiцистика, кiнопублiцистика, телевiзiйна публiцистика та інші форми екранного подання актуальної інформації.

Cтупінь дослідженості самого феномену зображальної журналістики є ще настільки незначним, початковим, що мусимо повсякчас звертатися до конкретно-історичних та теоретичних результатів, здобутих науковцями зі споріднених журналістиці галузей наукового знання, одержаних на аналізі інших видів масової комунікації за інші хронологічні періоди.

Маємо, з одного боку, посилення системності досліджень і нарощування їх кількості, поглиблення змісту на багатьох напрямках теоретичних складових зображальної журналістики, а з іншого - незавершеність цього синтезу саме на рівні журналістикознавчих досліджень. Одна з причин цього полягає у відсутності комплексного історико-теоретичного пресознавчого дослідження початкових етапів розвитку зображальної журналістики. Тому, маючи певний досвід аналізу явищ зображальної журналістики за значні хронологічні періоди і в різних типологічних групах видань (аркушівки, газети, журнали, стендова інформація), роботи з типології, поетики, теорії жанрів, політичної графіки, фотожурналістики, дисертант немов би повертається до витоків, щоби показати дієвість обгрунтованих ним у попередніх роботах теоретичних засад вивчення феномену зображальної журналістики також і в цій царині її дослідження.

Окрім загальноконцептуальних праць, більшість з яких наводиться в першому розділі (підрозділі 1.1), добре прислужилися в роботі над темою історичні та історико-теоретичні праці українських і російських вчених-пресознавців В.Г.Березіної, П.Н.Беркова, Г.I.Вартанова, Р.М.Єсипенка, Б.I.Єсіна, О.В.Западова, В.Й.Здоровеги, В.Ф.Iванова, Р.Г.Iванченка, В.А. Качкана, О.П.Кисельова, О.Ф.Коновця, Є.О.Корнілова, В.П.Крижанівського, Е.А.Лазаревич, В.В.Лизанчука, Й.Д.Лося, Л.С.Любимова, А.I.Мамалиги, П.Г.Маркова, А.З.Москаленка, М.Ф.Нечиталюка, Л.В.Огадзе, О.Д.Пономаріва, Г.Г.Почепцова, Д.М.Прилюка, Є.I.Проніна, В.В.Різуна, В.Ф.Солдатенка, О.I.Станька, Д.В.Степовика, Л.Е.Татаринової, С.М.Томсинського, П.М.Федченка, А.Г.Цейтліна, Ю.Г.Шаповала, В.I.Шкляра, Т.К.Якимович, В.В.Яременка, а також дисертантів з проблем фотожурналістики та багатьох інших вчених, зусиллями яких стрімко розвивається сучасна комунікавістика. Використані також роботи істориків преси, написані англійською, французькою, німецькою, польською, чеською та болгарською мовами. При цьому праць, які би повністю збігалися із темою даної роботи, не виявлено.

ЗВ'ЯЗОК РОБОТИ З НАУКОВИМИ ТЕМАМИ. На всіх етапах дослідження проводилося у відповідності з тематикою комплексних наукових досліджень Iнституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, зокрема, "Роль ЗМI в процесах державотворення в Україні", кафедральними темами "Модель спецiалiста у засобах масової комунiкацiї", "Редакцiйно-видавнича справа: досвiд, проблеми, майбутнє".

ПРЕДМЕТ I МЕТА ДОСЛIДЖЕННЯ. Предметом дисертаційної роботи є зображальна журналістика в друкованих засобах масової інформації на ранніх етапах її становлення. Тим самим обмежено вибір об'єктів емпіричного дослідження як хронологічно (від зародження до середини XIX ст.), так і типологічно (розглядається лише друкована періодика). Метою дослiдження є створення цілісної, несуперечної генезисної моделі зародження, розвитку і функціонування вітчизняної зображальної журналістики, без чого неможливе розгортання системних її досліджень, використання набутих знань для викладання відповідних дисциплін у навчальних закладах з підготовки журналістів, художників преси, дизайнерів.

Оскільки таке дослідження здійснюється вперше, воно з неминучістю має реалізувати історичний підхід, що вимагає пошуку і використання відповідних груп джерел вивчення обраного предмету. В даній роботі обрані такі основнi напрямки дослiдження: - встановлення найбільш значних фактів ілюстрування вітчизняних періодичних видань за основними їх типами від виникнення преси до сере-дини XIX століття;

- визначення характеру, змісту, функціональності й основних жанрових форм зображальних публікацій преси;

- визначення кола осіб, причетних до творення феномену зображальної журналістики і процесу формування кадрового корпусу цього виду журналістики; - пошук і введення до журналістикознавчого наукового обігу оглядових і статистичних джерел, що характеризують соціокультурні процеси становлення массових аудиторій друкованих засобів інформації; - виявлення впливу еволюції техніки репродукування і відтворення та тиражування зображальних публікацій на становлення ілюстрованої преси.

Нагромаджений матеріал має бути достатнім для системного й цілісного історико-теоретичного моделювання процесів розвитку зображальної журналістики і зображальної публіцистики на початковому етапі їх розвитку. ХРОНОЛОГIЧНI РАМКИ ДОСЛIДЖЕННЯ охоплюють, в основному, матеріал від початку XVIII до середини XIX століття, тобто час появи й становлення вітчизняної періодичної преси. НАУКОВА НОВИЗНА ОДЕРЖАНИХ РЕЗУЛЬТАТIВ. Уперше у вітчизняному журналістикознавстві піддано системному розгляду генезис зображальної журналістики:

- визначено методологічні засади дослідження й основні методи його здійснення;

- обгрунтовано специфіку предмета зображальної журналістики й обсяг термінологічних дефініцій, що охоплюють цей феномен;

- показано структуру і специфіку джерельної бази дослідження, введено до наукового обігу значний за обсягом фактологічний матеріал;

- визначено основні етапи формування феномену зображальної журналістики, співвідношення типологічних ланок ілюстрованої преси на ранніх етапах її становлення, зв'язок із розвитком вітчизняної та світової художньої культури;

- встановлено взаємозалежність розвитку типології ілюстрованих видань, технології зображальної журналістики і поліграфічних засобів ілюстрування періодики;

- розкрито особливості формування кадрів професійних фахівців зображальної журналістики: видавців, художників-ілюстраторів, граверів, художніх критиків;

- показано роль художньої критики в становленні вітчизняної зображальної журналістики;

- виявлені особливості перебігу становлення зображальної журналістики в Україні, внесок українських мистців, видавців і журналістів у розвиток ілюстрованої преси Російської імперії XVIII - сер. XIX ст.

Теоретична значимість результатів дослідження полягає в одержанні цілісної описової моделі зародження, формування і функціонування вітчизняної зображальної журналістики аналізованого періоду. Разом із тим на конкретному історичному матеріалі застосовані теоретичні уявлення і результати, одержані автором раніше шляхом аналізу більш розвинених форм зображальної журналістики - політичної графіки початку XX ст., фотожурналістики. Екстраполювання відкритих закономірностей функціонування зображальної журналістики на матеріалі її ранніх форм дозволяє перевірити еврістичність застосованих методів і методик щодо аналізу нових масивів емпіричних даних.

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ОДЕРЖАНИХ РЕЗУЛЬТАТIВ полягає в тому, що виявлення місця і ролі зображальних публікацій у генезисі засобів масової комунікації, обгрунтування наявності феномена зображальної журналістики посутньо коригує уявлення істориків, теоретиків і практичних працівників преси про систему ЗМК, її структуру й головні тенденції розвитку. Теоретичні висновки і конкретно-історичний матеріал дослідження практично значимі для використання в навчальному процесі підготовки комунікаторів, забезпеченні його підручниками і навчальними посібниками з журналістикознавства. Автором використані при створенні програм ряду нормативних курсів для студентів Iнституту журналістики та написанні монографій і навчальних посібників. Назріла необхідність розширення підготовки фахівців із зображальної журналістики висуває потребу й у спеціальному підручнику "Iсторія вітчизняної і світової зображальної журналістики", однією з передумов створення якого є здійснення даного дослідження.

ОСОБИСТИЙ ВНЕСОК ЗДОБУВАЧА. На всіх етапах здійснення дослідження зображальної журналістики результати одержані здобувачем особисто і опубліковані в монографічних працях і статтях одноосібно.

АПРОБАЦIЯ РЕЗУЛЬТАТIВ ДОСЛIДЖЕННЯ проводилася шляхом обговорення роботи на засіданнях кафедр періодичної преси, журналістської майстерності та редакційно-видавничої справи Iнституту журналістики Київського університету, на міжнародних наукових, науково-практичних конференціях та на конференціях професорсько-викладацького складу Київського університету. Такі з них супроводжувалися виданням тез і матеріалів: "Проблеми ефективності ЗМIП" (К., 1983), "Радянська журналістика в 1985 році" (М., 1986), "Iсторія місцевої преси Росії" (Воронеж, 1986), "Радянська журналістика в 1986 році" (М., 1987), "Фотографія як явище візуальної культури" (Рига, 1987), "Майстерність журналістики: проблеми історії, теорії і практики" (Воронеж, 1987), "Наукова конференція з методів дослідження журналістики" (Ростов н/Д, 1987), "Фотопубліцистика: проблеми перебудови" (М., 1987), "Радянська журналістика в 1987 році" (М., 1988), "Перебудова: досвід, проблеми, пошуки" (К., 1988), "Фотографія і преса: історія, теорія, практика" (Л., 1988), "Радянська журналістика в 1988 році. Проблеми ефективності" (М., 1989), "Т.Г.Шевченко і розвиток мов і літератур народів СРСР і країн соц.співдружності" (К., 1989), "Нарада завідувачів кафедр факультетів і відділень журналістики університетів країни, 20-25 березня 1989" (К., 1989), "Iдеологічне оновлення фотожурналістики в умовах перебудови" (М., 1989), "Актуальні питання сучасного лермонтознавства"(К., 1989), всесоюзна науково-практична конференція "Фотографія в пресі:Проблеми історії, теорії і фотожурналістської майстерності" (К., 1989), "Молодіжна преса: минуле, сучасність, погляд у майбутнє" (К., 1989), "Iдеологічне оновлення преси: питання теорії і практики" (Уфа, 1989), "Журналістика і нове мислення. Проблеми ефективності ЗМI в умовах перебудови"(М., 1990), "Наукова конференція, присвячена 150-річчю фотографії" (Шяуляй, 1989), "150 років фотографії: історія, теорія, практика" (М., 1989), всесоюзна наукова конференція "Багатонаціональна радянська журналістика" (Алма-Ата, 1990), XXXII всесоюзна наукова конференція з історії природознавства і техніки (М., 1990), Друга наукова конференція "Фотографія як явище візуальної культури" (Рига, 1990), "Радянська журналістика в 1990 р. Проблеми реорганізації" (М., 1991), науково-практична конфереція "Фотожурналізм - уроки теорії і практики" (М., 1991), всесоюзна наукова конференція "Журналістика в мінливому світі" (Ростов н/Д, 1991), "Нова преса: проблеми становлення і розвитку" (Воронеж, 1991), "Мова і культура" (К., 1992), "Вивчення історії і практики преси Росії в умовах демократизації суспільства" (Воронеж, 1992), "Преса у політичній системі суспільства" (К., 1992), "Засоби масової інформації і становлення національної армії України" (К., 1994), "Роль засобів масової інформації в суспільно-культурному процесі в Україні" (К., 1995), "Українська журналістика - 96" (К., 1996), "Законодавство та практика засобів масової інформації" (К., 1996), "Iнформація в глобальному вимірі" (К., 1997), "Українська журналістика - 97" (К., 1998), "Журналістика наприкінці XX століття: уроки і перспективи" (Воронеж, 1998) та ін.

Одержані результати використані при розробці програм нормативних навчальних курсів "Основи зображальної журналістики" (К., 1989), "Техніка фотографії і технологія фотожурналістики", "Жанри фотожурналістики", "Основи більдредагування і фотокритики", "Проблематика фотожурналістики" (К., 1994; 2-е вид. 1998) для студентів Iнституту журналістики. За матеріалами дослідження підготовленi навчальнi посібники "Зображальна журналістика в газеті, журналі і книзі" (К., 1998), "Фотографiя в журналiстицi: вiд винайдення до початку XX ст." (К., 1998). З 1990 року нагромаджені матеріали дослідження і його результати використані в навчальному процесі факультету, Iнституту журналістики Київського університету, Iнституту журналістської майстерності при Київській організації Спілки журналістів України (1989-1992), Всесоюзного інституту перепідготовки кадрів працівників преси (1989-1991) та інших формах перепідготовки творчих працівників засобів масової інформації.

Всі структурні частини дисертації забезпечені публікаціями загальним обсягом близько ста авторських аркушів. Усього за темою дисертації опубліковано 5 монографій, 3 розділи в колективних монографіях, 27 наукових статей, 8 депонованих наукових статей, 36 матеріалів і тез наукових конференцій, 12 навчально-методичних та бібліографічних праць.

СТРУКТУРА ДИСЕРТАЦIЇ. Дисертацією є рукопис обсягом 398 стор., який складається зі вступу, чотирьох розділів (14 підрозділів), висновків, списка використаних джерел (с.350-398) - 510 посилань на 384 джерела. До тексту включено чотири таблиці і одна діаграма.

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ ДИСЕРТАЦIЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено предмет і мета дослідження, його наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, повідомлено про апробацію результатів.

Перший розділ - "ЗОБРАЖАЛЬНА ЖУРНАЛIСТИКА ЯК ПРЕДМЕТ I ЯК ОБ'ЄКТ ЖУРНАЛIСТИКОЗНАВЧОГО ДОСЛIДЖЕННЯ" - має методологічне спрямування. У підрозділі 1.1 "Зображення, зображальна діяльність і зображальна журналістика як соціокультурні феномени і категорії журналістикознавства" відзначено, що у вивченні змісту і публіцистичних форм журналістської інформації донині переважає аналіз вербальних компонентів. Але на певному етапі розвитку системи засобів масової комунікації присутність зображень в ній стає настільки інтенсивною, що усвідомлюється суб'єктами-теоретиками масово-комунікаційного процесу, як переважання зображення над словом.

Зображення - важливе гносеологічне поняття, що стоїть в одному ряду із такими, як образ, знак, модель та ін. Воно лише порівняно недавно стало предметом аналізу немистецтвознавчих дисциплін і сьогодні активно вивчається філософією, семіотикою, психологією, теорією масової комунікації, журналістикою.

Зображення є первинним матеріалом багатьох видів комунікаційної діяльності.

Предметний світ об'єктів, які включають до себе зображення, настільки широкий і різноманітний, що це певною мірою навіть сприяє тому, що зображення часто сприймається як явище буденне, загальновідоме.

Дослідження первісних форм культури переконливо свідчать, що зображення виникає лише на певному етапі розвитку людства і є результатом специфічної діяльності - зображальної. Вона включає в себе найрізноманітніші начала, що йдуть від основних видів людської діяльності - перетворюючої, пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної та комунікативної.

Зображальна діяльність, від її найелементарніших форм, до застосування найсучасніших технічних засобів, базується на безпосередньому використанні людиною високорозвиненої властивості відображення у його психічній формі - образу, ізоморфному з оригіналом. Оперування з гносеологічними образами, що виникають у свідомості суб'єкту відображення з наступною матеріалізацією цих образів у продуктах людської діяльності в предметній формі, ізоморфній об'єктові відображення, є процесом створення зображення і змістом зображальної діяльності. Зображення, що виникає в результаті зображальної діяльності, є не відображенням дійсності взагалі, а відтворенням конкретного, доступного чуттєвому сприйманню зовнішнього вигляду предметів у їх безпосередній данності органам зору, тобто у формі, що може бути сприйнята візуально і відповідає ряду вимог зовнішньої відповідності об'єкту відображення.

Розглянуто ряд гносеологічних функцій, властивих зображенню. Найважливішою є репрезентативна функція, яка дозволяє одержувати наочну інформацію про оригінал. Зображенню, як продуктові людської діяльності, органічно властива також виражальна функція. Наголошено, що вона має внутрішню структурність. Адже крім вже згаданого вираження особистості суб'єкта зображальної діяльності маємо ще й вираження у ньому властивостей реального світу, тобто наявність якості, що обумовлює репрезентацію.

Зроблено висновок що, виражальна функція об'єктивно притаманна будь-якому зображенню як результату зображальної діяльності і можна говорити лише про специфіку втілення її в кожному із основних видів (типів, форм) використання зображення в суспільній практиці. Процес створення зображення, втілення його у матеріальній формі є синтетичним, таким, що позначений рисами, властивими всім основним видам людської діяльності - перетворюючої, пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної та комунікативної, - він немислимий як без перетворення предметів, що служать матеріалом для створення зображення, так і без пізнання об'єкту зображення. Репрезентативність зображення по відношенню до оригіналу є передумовою для використання його як комунікативного засобу.

Таким чином, зображальна діяльність за своєю природою є синкретичною, реальною синтезуючою основою для неї є матеріально-практична, а не художньо-естетична діяльність. На жаль, у більшості з використаних у роботі мистецтвознавчих праць спостерігається якраз переоцінка естетичних факторів людської діяльності, в тому числі й діяльності художньої. Поділяємо позицію дослідників, які вважають, що для одержання нової інформації про зображення, необхідно дивитись на нього ширше, ніж тільки з позицій естетики і мистецтвознавства. I тим більш широко, ніж з позицій естетики і мистецтвознавства того періоду, коли вони знаходились під впливом узагальнень, зроблених над функціонуванням словесного мистецтва.

Необхідно виробити нові уявлення, які диктує власна логіка еволюції зображення в засобах масової комунікації. У підрозділі 1.2 "Напрямки дослідження та джерелознавчі особливості вивчення зображальної журналістики" відзначено, що ступінь дослідженості феномену зображальної журналістики обраного нами періоду є ще початковою, що обумовлює звертання до конкретно-історичних та теоретичних результатів, одержаних у споріднених галузях наукового знання, здобутих на аналізі інших галузей масової комунікації за інші хронологічні періоди. Фактичний матеріал чи узагальнюючі спостереження із проблематики зображальної журналістики раннього періоду, містять окремі журналістикознавчі роботи П.Н.Беркова, В.Г.Березіної, О.I.Станька, О.I.Акопова.

Спостережено, що чим більш узагальнюючими стають фундаментальні праці з історії російської журналістики, тим менш вірогідно знайти в них бодай окремі факти чи спостереження, присвячені не тільки слову, а й зображенню. Найвагоміші узагальнюючі праці з історії української журналістики побудовані на методологічних засадах, калькованих з російськомовних досліджень попереднього періоду суспільного розвитку і мають спільні з ними вади.

З другої половини 1970-х - початку 1980-х років спостерігається зростання уваги істориків до більш повного використання зображальних джерел. Паралельно нарощуються дослідження мистецтвознавців, присвячені різним галузям застосування сатиричної графіки в пресі. Пресознавчі аспекти цього напрямку досліджень зображальної журналістики розроблені в працях дисертанта, починаючи з 1979 року.

Важливою складовою розвитку вітчизняної зображальної журналістики стали в 1966-1980-х роках дисертаційні дослідження генезису і теоретичних засад функціонування фотожурналістики. Проведено періодизацію процесу розвитку цієї галузі пресознавчих досліджень, зусиллями, зокрема, таких вчених: О.В.Мамасахлісі, М.О.Козаченко, В.О.Юодакис, Ю.Г.Шаповал, I.Д.Бальтерманц, М.I.Ворон, Б.Н.Головко, М.В.Єлісеєва, Л.Б.Шехуріна, А.А.Караваєва, О.М.Пирожков, О.I.Мусатов, Д.Г.Акчурін, В.А.Нікітін, В.В.Тулупов, С.М.Дауговіш, О.В.Кострикіна, А.С.Вартанов, Г.К.Пондопуло, В.М.Дудников, С.I.Горевалов та ін.

У той же час в зв'язку із розвитком потреб у конкретно-соціологічних дослідженнях періодики маємо перші праці, що дозволили формалізувати аналіз співвідношення ілюстрації і тексту в пресі. Аналізуються форми синтезу слова й зображення в публіцистичній графіці представниками мовознавства. Поглиблюється інтерес до публіцистичного фотозображення представників психологічної науки, які тісно співпрацюють із журналістикознавцями. Важливою складовою в розвитку теорії і практики зображальної журналістики стають дослідження екранних засобів масової комунікації, насамперед кінематографу й телебачення. З'являються культурологічні праці, важливі для розробки загальноконцептуальних засад зображальної журналістики як специфічної форми соціальної пам'яті, створюються передумови для системного вивчення мови і поетики зображальної публіцистики.

Оцінюється придатність для мети дослідження зображальної журналістики довідково-бібліографічних видань, укладених А.Н.Неустроєвим, В.А.Верещагіним, А.Є.Бурцевим, М.М.Обольяніновим, М.П.Полуденським, Н.А.Попковою, I.Є.Левицьким, М.П.Смирновим-Сокольським, I.З.Бойком, В.М.Ундольським, М.П.Собком та ін.

Важливим джерелом інформації є журналістикознавчі публікації періодичних видань XIX століття, що належать перу знаних літераторів, художників, художніх критиків та редакторів-видавців. Серед них В.Г.Белінський, М.В.Гоголь, I.I.Делакроа, М.Т.Каченовський, Н.В.Кукольник, М.О.Некрасов, П.О.Плетнев, М.О.Полевой, С.I.Пономарьов, М.О.Рамазанов, П.П.Свіньїн, Г.I.Спаський, О.М.Струговщиков та ін.

Використано також епістолярну спадщину та мемуарні свідчення громадських діячів і учасників літературно-мистецького процесу, як от П.В.Анненков, Г.Г.Гагарін, М.В.Гоголь, Д.В.Григорович, В.А.Жуковський, В.Р.Зотов, М.М.Карамзін, Г.Ф.Квітка-Основ'яненко, М.А.Корф, П.О.Куліш, В.К.Кюхельбекер, М.О.Максимович, М.О.Некрасов, О.В.Нікітенко, I.I.Панаєв, В.В.Пассек, Т.П.Пассек, К.О.Полевой, М.О.Полевой, П.П.Свіньїн, В.С.Семененко-Крамаревський, В.А.Соллогуб, П.О.Степанов, Т.Г.Шевченко та ін.

Фактичний матеріал з проблем розвитку ранньої зображальної журналістики взято також з праць таких українських і російських мистецтвознавців: М.А.Алексеєва, М.В.Бабенчиков, Є.Біневич, Н.А.Борисовська, Л.Р. Варшавський, Л.Н.Воронихіна, Р.С.Кауфман, Є.П.Ключевська, П.Є.Корнилов, К.С.Кузьминський, М.С.Лебедянський, Г.К.Леонтьєва, I.Г.Нехорошева, Б.Пилипенко, П.М.Попов, О.О.Сидоров, Н.Н.Скорнякова, Д.В.Степовик, Г.Ю.Стернін, В.О.Судак, Л.М. Тарасов, М.I.Флекель, В.Н.Шафранова; книгознавців - В.Я.Адарюков, П.Балицький, Г.А.Брилов, Т.А.Бикова, М.А.Добров, С.Р.Долгова, П.М.Дульський, Н.П.Кашин, Л.С.Кишкін, С.А.Клепіков, Н.А.Копанев, В.О.Ленченко, Є.П.Мстиславська, А.I.Рейтблат, Л.А.Федоровська, П.П.Филипович, Д.М.Чаушанський; дослідників технології ілюстраційного друку та тиражної графіки - Б.С.Бутник-Сіверський, I.П.Крип'якевич, М.Г.Резник, I.Г.Спаський та ряду інших. Роботи ці, різночасові за написанням і різноконцепційні за спрямованістю, містять цінну інформацію, що потребує, проте, ретельного журналістикознавчого відбору й інтерпретації.

Джерелознавчі проблеми, пов'язані з дослідженням зображальної журналістики, мають специфіку, обумовлену як гносеологічною природою об'єктів вивчення, так і станом виявлення ілюстраційних творів друку. Ефективність наукових досліджень у цій сфері значною мірою залежить і від розглянутого стану теорії і практики відповідних галузей джерелознавства як комплексу допоміжних історичних дисциплін.

Відзначаючи в підрозділі 1.3 "Методика і основні методи дослідження генезису зображальної журналістики", що методологія дослідження журналістики і журналістської науки привертає останнім часом все більшу увагу пресознавців, дисертант розглядає особливості застосування в дослідженнях зображальної журналістики таких методів: історичний і логічний, історико-генетичний, порівняльно-історичний, історико-типологічний, синхронний, хронологічний, періодизації (діахронний), ретроспективний, актуалізації, статистичний.Наголошується на винятковій важливості застосування системного підходу, використання можливостей системно-структурного аспекту дослідження та системно-функціонального аналізу зображальної журналістики.

З урахованням початкового характеру дослідження, гострої необхідності цілісного моделювання процесу становлення зображальної журналістики, наявним є переважання описових засобів, що пояснюється їх технічною простотою, тематичною універсальністю і можливістю заповнювати фактологічні лакуни, обумовлені відсутністю відповідних даних щодо ранніх етапів розвитку зображальної журналістики. При цьому дані образотворчих джерел і зображальних публікацій переводяться в мовну, тобто описову форму, що є нормою у практиці сучасних історичних досліджень.

Другий розділ має назву "IЛЮСТРУВАННЯ ПЕРIОДИЧНИХ ВИДАНЬ XVIII - ПОЧАТКУ XIX cт.: ПОШУКИ ЖУРНАЛIСТСЬКОЇ СПЕЦИФIКИ I ТЕХНIКИ ПОЛIГРАФIЧНОГО ВIДТВОРЕННЯ ЗОБРАЖЕННЯ". У підрозділі 2.1 "Зображальнi публiкацiї раннiх газетних видань" йдеться про передумови виникнення газетної періодики в Європі, розглядаються особливості використання зображальних публікацій в газеті "Ведомости" (М.; СПб, 1711-1722).

Видання російськомовної преси насаджувалося "зверху" царем-реформатором і як типологічні форми її, так і загальний підхід до ілюстрування є запозиченими в європейських країнах, де ці соціокультурні процеси тривали вже добру сотню років. Залучення до ілюстрування видань іноземних видавців та граверів (I.Тессінг, А.Шхонебек, П.Пікарт), а потім і поява корпусу власних "європеізованих" кадрів швидко вводили вітчизняну ілюстраційну справу у річище загальноєвропейської традиції, що вже утвердилася на той час. Звідси - спільність гравірувальних технік і навіть манер виготовлення друкарських форм, схожі засоби втілення образності в зображальних публікаціях, а то й прямі ізографічні запозичення.

Для початкового етапу характерний також значний вплив агіографічної традиції, тобто застосування прийомів і засобів, властивих оформленню релігійної, зокрема, житійної літератури, елітарного лубка. Серед засобів образотворення зустрічаємо й бароково пишну з античних зразків запозичену символіку, яка в цей час панує й у живопису, і в пластиці, і в книжковому декорі, а також елементи більш секуляризованої емблематики, яка могла вказувати на місце видання (зображення характерної забудови, місцевості), чи засоби поширення новин.

Розглянуто практику використання зображальних публікацій газетами "Санкт-Петербургские ведомости" (з 1728), яка фактично була наступницею "Ведомостей", "Московские ведомости" (з 1756). Відмічено практику видання лубочних публікацій народних картинок на тексти газетних заміток "Московских ведомостей" і з прямим посиланням на них. Перехід до ілюстрування періодики відбувався на початку XIX cт. відразу в багатьох місцях і ця закономірність виявилася універсальною для всіх країн, які мали розвинену аудиторію читачів. Завдання відображення новин в ілюстраціях постають раніше за всіх перед англійською журналістикою. Серед видань, котрі першими відгукуються на цю потребу - "Observer", "Bell's Life in London", "Times". Проте і в них зображальна хроніка з'являється лише епізодично, переважно у вигляді модних картинок і портретів іменитих сучасників.

Більшість з російськомовних газет першої половини XIX століття є урядовими, решта - тяжіли до офіціозності. Iлюстрація в них зустрічається в 1810-20-х роках нечасто і відтворювала переважно технічну інформацію. Серед таких - "Северная почта или Новая Санктпетербургская газета" (1809-1819).

Розглянуті особливості ілюстрування видань газетного типу початкового періоду, прикметні як провісники майбутнього розквіту цієї типологічної гілки ілюстрованої преси новітньої доби, не були в цілому визначальними для кінця XVIII - початку XIX століття. Вже тоді окреслилися і впродовж майже півтора століть розвивалися тенденції ілюстрування журнальних видань, і найбільш значні успіхи в досягненні словесно-зображального синтезу були зв'язані саме з ними. Зумовлено це і чисто кількісним співвідношенням типологічних груп видань: наприклад, у пресі Російської імперії XVIII століття нараховуємо лише кілька газет (вже названі), в той час як журналів виходило понад 120.

Підрозділ 2.2 "Iлюстрування журнальної перiодики XVIII - початку XIX ст." розпочинається аналізом ілюстрування видань Російської Академії наук. Це "Краткое описание Комментариев Академии наук (часть первая) на 1726 год" (СПб., 1728), "Ежемесячные сочинения к пользе и увеселению служащие" (СПб., 1755-1764) - перший науково-популярний академічний журнал, "Санктпетербургские Ученые Ведомости на 1777 год" (СПб., 1777), "Академические Известия" (СПб., 1779-1781), "Собрание Сочинений, выбранных из месяцесловов на разные годы" (СПб., 1785-1793), "Новые ежемесячные сочинения" Iмператорської Академії наук (СПб., 1786-1796), "Cобрание Географических, Астрономических и Физических Примечаний" (СПб., 1787-1791) та ін.

Вміщені в академічних виданнях зображальні компоненти виконують, переважно, допоміжну ілюстративну функцію стосовно конкретних публікацій. Для більшості журнальних видань ранньої доби властиве використання емблематичних зображальних елементів, спільних за технікою та стилем виконання з тогочасною книгою.

Iз періодичних науково-популярних видань, що з'явилися впродовж XVIII століття поза Академією наук, розглянуто "Труды Вольного экономического общества к поощрению в России земледелия и домостроительства" (СПб., 1765-1874), "Журнал о земледелии для Всероссийской Империи" (СПб., 1799), "Древняя Российская Вивлиотика, или Собрание разных древних сочинений <...> издаваемых помесячно Николаем Новиковым" (СПб., 1773-1775), "Детское чтение для сердца и разума" (М., 1785-1789) та ін.

На початку останньої чверті XVIII ст. з'являється і перше суто образотворче періодичне видання: "Открываемая Россия, или собрание одежд всех народов в Российской Империи обретающихся" (СПб., 1774-1776). Тоді ж набувають поширення "модні" журнали. В Росії їх поява також на століття відставала від культурно розвиненіших європейських країн. Регулярне вміщення "модних картинок" вимагало налагодження їх спеціалізованого виробництва, оперативної доставки з-за кордону, виховало потребу аудиторії у цій структурній одиниці журнальної періодики.

Наприкінці XVIII століття першу спробу видавати ілюстрований літературно-науковий місячник здійснено в Україні. Впродовж січня-червня 1795 року у Львові вийшло шість частин журнала-дайджеста "Zbior Pism Ciekawych, sluzacy do poznania roznych Narodow i Krajow, wyjety z Dziennikow i innych Dziel Peryodycznych". Матеріали для публікації запозичувалися з франкомовних джерел.

З видань початку XIX cт. предметом розгляду стали "Друг просвещения: Журнал литературы, наук и художеств" (М., 1804-1805), "Труды Вольного экономического общества" (СПб., 1801-1821), "Санктпетербургский журнал" (СПб., 1804-1807), "Технологический журнал, или собрание сочинений и известий, относящихся до технологии и приложения учиненных в науках открытий к практическому употреблению, издаваемое императорскою Академиею наук" (СПб., 1804-1812), "Экономический журнал, издаваемый Васильем Кукольником" (СПб., 1807), "Журнал полезных изобретений в искусствах, художествах и ремеслах и новейших открытий в естественных науках" (М., 1806-1810), "Артиллерийский журнал" (СПб., 1808-1811, 1839-1917).

Детально розглянуто зображальні публікації журналу "Вестник Европы" (М., з 1802), особливо за час редакторства в ньому В.А.Жуковського (1808-1809). Маємо приклад продуманого і цілеспрямованого застосування документальної іконографії діячів науки і культури, репродукцій художніх творів знаних європейських мистців, першi випадки кореспондування рисунками з провінції. Спостерігаємо і спробу здійснити сатиричний "Журнал карикатур" (СПб., 1808), і мистецтвознавчий "Журнал изящных искусств" (М., 1707). Суспільно вагому проблематику висвітлював "Сын Отечества" (СПБ., з 1812), прообразом багатьох подібних видань стали "Волшебный фонарь, или зрелище С.-Петербургских расхожих продавцев, мастеров и других простонародных промышленников, изображенных верною кистью в настоящем их наряде и представленных разговаривающими друг с другом, соответственно каждому лицу и званию. Ежемесячное издание на 1817 год", "Журнал для детей, или приятное и полезное чтение для образования ума и сердца. Новое издание" (СПб., 1815). Елементами репортажного бачення позначений ряд творів краєзнавчо-етнографічного спрямування: "Сибирский вестник, издаваемый Григорием Спасским" (СПб., 1818-1825), "Отечественные записки, издаваемые Павлом Свиньиным" (СПб., 1818-1830) та ін.

У першій половині та середині 1820-х років з'являється ціла низка журналів з тим чи іншим використанням зображальних публікацій. Серед них "Журнал изящных искусств, издаваемый Василием Григоровичем" (СПб., 1823-1825).

Генезис ілюстрування вітчизняних журнальних видань за перше століття від їх виникнення характеризується швидким переходом від переважного використання емблематичних засобів оформлення та допоміжних ілюстрацій типу схем, планів, зображень предметів з функцією остенсивного означення, до поступового збільшення питомої ваги різноманітних художньо-зображальних сюжетних публікацій.

Початковими формами використання їх у виданнях стало репродукування на вклейках живописних та графічних творів, як правило, відомих мистців провідних європейських художніх шкіл, що відповідали пануючому стилевому напрямку класицизму. Спорадичні спроби вдаватися до засобів образотворчої публіцистики, намагання застосувати сатиричну графіку наштовхувалися на заборони абсолютистської влади. Критичні публікації були можливими лише щодо ворогів монархії, або ж на теми зарубіжної дійсності.

У підрозділі 2.3 "Зображальнi публiкацiї в календарях, лiтературних альманахах i збiрниках XVII - початку XIX cт." подано огляд еволюції форми і змісту ілюстрованої книжкової періодики. Відзначено, що поява будь-якого літературного збірника чи альманаха є інтегральним фактом стану духовного розвитку суспільної свідомості, культурних запитів аудиторії та стану видавничої справи у данному суспільстві. За бібліографічними джерелами встановлено основні етапи становлення вітчизняної альманахової літератури, подано зведену статистичну інформацію.

З початком XIX століття сюжети і характер зображально-ілюстративних компонентів урізноманітнюються. Це викликано й утвердженням, власне, альманахової форми збірників, усталенням їх структури, чіткішою орієнтацією на певну аудиторію. Навіть заголовки книжок значно "коротшають", стають лаконічнішими. Відповіднішими тематичному спрямуванню альманахів стають зображальні твори, хоча їх розташування залишається, як правило, традиційним - фронтиспісом, на відкритті томика.

Кінець першої - початок другої чверті XIX століття дають ознаки структурних зрушень в ілюструванні, власне, літературних альманахів. Усе більше альманахів набувають рис регулярного виходу, з'являючись два і три роки підряд, стабілізуючи при цьому елементи декоративного оформлення, ілюстраційний супровід. Окремі видання включають цілі сюїти образотворчих публікацій, що становили до десяти відсотків загального обсягу книги.

Впродовж небагатьох десятиріч сталася диференціація літературних альманахів, поглибилася їх спеціалізація, окреслилися окремі типологічні підвиди із відповідним зображальним оформленням та ілюструванням. Відбулася еволюція стильових особливостей виконання образотворчих елементів. Вона йшла від переважання емблематичних зображень у засобах оформлення книги (титульні елементи, рамки, заставки, кінцівки, ініціали тощо) до утвердження сюжетних ілюстрацій, що безпосередньо взаємодіють із літературними текстами збірників, а в найкращих випадках - утворюють цілі зображально-ілюстративні сюїти, які перебирають на себе важливі функції впливу на сприямання змісту творів.

При переході від разового до систематичного випуску альманахів з річною періодичністю зображальні складові стають елементами стабілізації структури виданнь, надання їм індивідуалізованих типологічних рис. Кращі гравери ілюструють твори письменників, дотримуючись того ж стилю, в якому ті пишуть, і альманахи заповнюються віньєтками, що візуально втілюють зразки романтичного світосприймання.

Розглянуто численні факти ілюстрування конкретних альманахових видань.

У підрозділі 2.4 "Вплив еволюцiї технологiй iлюстрування на розвиток художнього оформлення видань" встановлюється зв'язок між процесами ілюстрування періодики, розвитком зображальної журналістики і технологічним забезпеченням ілюстраційної справи. Розробка і впровадження тих чи інших технологій ілюстрування творів друку обумовлені потребами не лише журналістики чи образотворчого мистецтва, але й рівнем запитів аудиторії, станом усього друкарсько-видавничого комплексу. Ці закономірності показано на матеріалі впровадження технологій ілюстрування в провідних європейських країнах та в Росії.

Поступово до ілюстрування залучаються вітчизняні художники і гравери. Принципово новим явищем стало навчання граверної справи кріпосних селян у школі, утвореній П.П.Бекетовим, спроби здійснити на цій кадровій основі широкий проект видання вітчизняної іконографії.

У "Висновках розділу" зазначається, що у більшості випадків незначні тиражі періодики не дозволяли досягти хочаби беззбитковості ілюстрованих видань. У разі суспільної прогресивності органів преси царат адміністративними приписами та за допомогою цензурного відомства припиняв "крамолу" в її зародку.

Суспільні зрушення по війні 1812 року викликали зростання вартісності документального зображення, з'являються умови для все ширшого впровадження реалістичних форм відображення. У репродукованих полотнах і журнальній ілюстрації з'являються риси, властиві романтизмові. Отже, за першi 100-120 рокiв застосування iлюстрацiї у вiтчизнянiй перiодицi значно еволюцiонiзувала її тематика i функцiональнiсть, сталося типологiчне вiдокремлення вiд традицiйної станкової гравюри. Утвердилися основнi жанровi форми публiкацiй, усталилися технологiї виготовлення iлюстрацiйних форм друку, створенi передумови для спецiалiзацiї видавничої, художньо-iлюстрацiйної та журналiстської дiяльностi.

Iлюстрування різноманітних за типологічними ознаками періодичних видань відбиває відповідні запити і очікування аудиторії засобів масової інформації, спричиняє зростанню кількості граверів, які працюють на періодику, викликає потребу відповідного оснащення поліграфічних підприємств. Тим самим створюються передумови для ширшого використання реалістичної ілюстрації в періодичній пресі, в тому числі й зображальних публікацій, що мають документальну, а згодом і репортажну основу.

Третій розділ "ФОРМУВАННЯ АУДИТОРIЇ ТА ТИПОЛОГIЇ IЛЮСТРОВАНИХ ПЕРIОДИЧНИХ ВИДАНЬ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX cт." розкриває особливості найбільш активного етапу розвитку вітчизняної та світової зображальної журналістики. В підрозілі 3.1 "Зростання та демократизацiя аудиторiї як чинники розвитку типологiї iлюстрованих видань" показано як в Росії виникають передумови для типологічного виокремлення книжкової та журнальної продукції, розрахованої на грамотного, але недостатньо освіченого і культурного читача з найширших верств тогочасного суспільства, передовсім селян, учнівської молоді та міщан: зокрема, купецтва, дрібних службовців та чиновників, військових тощо.

Зображальні публікації є засобом унаочнення змісту, втіленого у тексті, засобом підвищення популярності, засобом досягнення зовнішньої привабливості видання, його ошатності, притягнення уваги потенційного споживача (покупця і читача). Тому в процесах взаємодії елітарних інформаційних потоків з масовими явищами диференціації аудиторії на групи читачів за освітнім та становим цензом співіснують з явищами інтегративними, які свідчать про початок уніфікації аудиторії та інформації, що циркулює в ній, про поступове формування загальнонаціональної аудиторії засобів масової інформації. I зображальні публікації є одним із надійних індикаторів стану аудиторії у цих багатовимірних процесах.

Одним з перших вдався до системного розгляду особливостей становлення вітчизняної читацької аудиторії Ф.В.Булгарін; на його свідченнях показані тогочасні уявлення про розшарування читачів на верстви.

Впродовж другої чверті та другої третини XIX століття сталися найпосутніші зрушення у формуванні загальнонаціональної аудиторії ЗМI Російської імперії, становлення типології видань, у тому числі й ілюстрованих. Стався видавничий масово-інформаційний стрибок у виданні лубочної літератури, нарощення кількості документально-подієвих аркушівок та лубків історичної тематики, розквіт діяльності офенів, які були чи не основними постачальниками лубочних видань сільським читачам.

Збільшення потоку продукції лубочників відбувалося синхронно з аналогічними процесами еволюції ілюстрованих видань "панського" рівня. Впродовж 1840-х років відбувся також і поворот "верхів" до проблем демократизації аудиторії і демократизації органів масової інформації. Представники верхівки, яка ще недавно послуговувалася лише іншомовною (переважно французькою) літературою, стали більш-менш регулярно звертатися і до російськомовних джерел.

З'являються перші науково-популярні видання для масового читача, наприклад збірники "Сельское чтение" (СПб., 1843-1848), які слугували взірцем для наслідування; адресно-народним виданням вважали його кирило-мефодіївці на Україні.

За результатами передплати на українські альманахи "Сніп" (Х., 1841), "Барвінок України" (К., 1845), "Ландыши Киевской Украины" (СПб., 1848) аналізується стан