дніпропетровський національний університет

Борисов Владислав Леонідович

УДК 94 (477) 093

Становлення та розвиток загальноосвітньої школи

в Україні 1920-1933 рр.

07.00.01–історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Дніпропетровськ

2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української історії та етнополітики Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Якунін Віктор Кузьмович

Дніпропетровський національний університет,

завідувач кафедри української історії та етнополітики

Офіційні опоненти:

1. Доктор історичних наук, професор Турченко Федір Григорович

Запорізький державний університет, завідувач кафедри новітньої

історії України, декан історичного факультету

2. Доктор історичних наук, доцент Кривчик Геннадій Георгійович

Придніпровська державна академія будівництва та архітектури,

завідувач кафедри українознавства

Провідна установа:

Київський національний університет ім.Т.Г.Шевченка, кафедра української історії та етнополітики, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться ”12” листопада 2003 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 в Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49025, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд. 307

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою:

49050, Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8

Автореферат розісланий ”_10 ” жовтня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради, кандидат історичних наук, доцент _______________ Кривий І.О.

загальна характеристика роботи

Становлення України як незалежної держави, політичні перетворення в сучасному житті в значній мірі відобразились на розвитку гуманітарної сфери суспільства. І в першу чергу на розвитку загальноосвітніх закладів. Тому що освіта, безумовно, є одним з найважливіших факторів економічного та соціального прогресу, і суспільство, аби називатися демократичним, зобов’язано піклуватися про найбільш повний розвиток своїх громадян. ”За роки незалежності на основі Конституції України визначено нові пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу”, розпочато практичне реформування загальноосвітньої школи ”згідно з Державною національно програмою ”Освіта. Україна 21 століття”. В той же час темпи та глибина перетворень ще не повною мірою відповідають потребам держави та суспільства” Національна Доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті. проект.–К.: Шкільний світ, 2001.– С.3. .

В умовах переходу на 12–річну загальну середню освіту потребує постійного оновлення зміст та організація навчально-виховного процесу, приведення його у відповідність з демократичними цінностями і досягненнями науково–технічного прогресу. От чому виведення загальноосвітньої школи на якісно новий, сучасний рівень є одним з основних напрямків в сфері гуманітарної політики нашої держави. В цих умовах звернення до досвіду становлення та розвитку загальноосвітньої школи в 1920-ті – на початку 1930-х років надзвичайно актуально. Без глибокого аналізу минулого, його негативних і позитивних досягнень важко реалізувати основні принципи та головні напрямки реформування системи загальноосвітніх закладів в наш час.

Проголошення та закріплення в Конституції України переваги загальнолюдських цінностей, стало вирішальним кроком в побудові громадянського, демократичного суспільства в незалежній Україні. На жаль, в нашій історії був довготривалий період, коли класова ідеологія панувала в суспільній свідомості, що негативно відобразилось на процесі виховання майбутнього покоління. В сучасних умовах, щоб уникнути трагічних помилок минулого, необхідно критично проаналізувати досвід навчально-виховної роботи загальноосвітніх шкіл в 1920-ті – на початку 1930-х років, показати негативний вплив класової ідеології на цей складний та багатогранний процес.

Таким чином, актуальність теми обумовлена тим, що матеріали та висновки цього дослідження можуть допомогти в процесі реформування системи загальноосвітніх закладів в Україні, формуванню нової, максимально наближеної до потреб суспільства та держави загальноосвітньої школи. Ріст людського фактора в умовах формування громадянського суспільства потребує заново переосмислити складні та суперечливі процеси національно-культурного та просвітницького будівництва в 1920-ті – на початку 1930-х років. А відсутність в літературі останніх років комплексного, узагальнюючого дослідження робить необхідним подальше вивчення теми в сучасному контексті на основі нового історіографічного та джерельного матеріалу.

Зв’язок роботи з науковими темами.

Дисертаційна робота складає частину досліджень, які виконуються кафедрою української історії та етнополітики ДНУ, за темою ”Актуальні проблеми історії України та Росії у другій половині 19–20 ст.”

Географічні межі теми охоплюють діяльність загальноосвітніх закладів в межах Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) в 1920-ті – на початку 1930-х років.

Хронологічні рамки теми охоплюють період з 1920 р. до 1933 р. Початковий рубіж дослідження пов’язаний зі становленням загальноосвітньої школи після закінчення громадянської війни і з реалізацією Постанов ВУЦВК від 21.02.1920 р. ”Про вживання у всіх установах української мови нарівні с великоросійською”, а також – декрету СНК УСРР від 21.09.1920 р ”Про введення української мови в школах та радянських установах” та затвердження в 1920 році на ІІ Загальноукраїнській нараді з питань освіти нової моделі освіти: семирічної школи, що складалася з двох концентрів.

Кінцевий – це події кінця 1932 – початку 1933 рр.: фактичне згортання українізації загальноосвітніх закладів та введення єдиної системи народної освіти для всіх союзних республік без урахування їх національно-культурного та економічного розвитку.

Об’єктом даного дослідження є культурно–освітній процес в Україні в 1920-ті – на початку 1930-х років

Предметом дослідження – історія становлення та розвиток загальноосвітньої школи в Україні як соціального інституту в 1920–1933 рр.

Мета дисертаційної роботи полягає у всебічному вивченні та узагальненні процесу становлення, розвитку загальноосвітньої школи в Україні, його особливостей в національно-культурному, політичному, соціальному контексті; в освітленні основних тенденцій та характерних особливостей культурно-просвітницької та кадрової політики наркомату освіти, розкриття змісту державної політики в сфері розвитку системи загальноосвітніх закладів в 1920–1933 рр.

Для реалізації вищезазначеної мети в роботі поставлені такі науково-дослідницькі завдання:

1. Проаналізувати державну політику у сфері становлення та розвитку загальноосвітньої школи, показати вплив процесу ”українізації” на формування та розвиток загальноосвітніх закладів в Україні в 1920–1933 рр.

2. Висвітлити розвиток загальноосвітньої школи в умовах згортання НЕПу й формування тоталітарної системи в Україні, залежність загальноосвітніх закладів від владних та партійних структур.

3. Показати місце загальноосвітньої школи в системі народної освіти України, її роль як в культурно-просвітницькому процесі, так і в професійній підготовці учнів в 1920–1933 рр.

4. Узагальнити досвід навчально–методичної роботи загальноосвітніх шкіл, як в плані комплексної, так і предметної системи викладання 1923–1932 рр.

5. Розкрити негативний вплив пануючої ідеології на навчально-виховну роботу загальноосвітніх закладів в умовах обмеженої демократії 1920_х–1930_х років та протиставлення класових цінностей загальнолюдським.

6. Проаналізувати кадрову політику наркомату освіти України. Показати зв’язок підготовки та професійного становлення фахівців загальноосвітніх закладів з соціально-економічним та політичним життям країни в 1920–1933 рр.

7. Висвітлити роль та місце учительства в становленні та розвитку загальноосвітньої школи в Україні, причини та конкретно-історичні терміни переходу його на бік Радянської влади.

8. Показати негативний вплив пролетаризації вищої освіти, ”соціальних чищень” серед вчительства та співробітників Інститутів народної освіти (ІНО) на процес українізації педагогічної освіти і на підготовку фахівців загальноосвітніх закладів в цілому.

Вирішення цих завдань, на думку автора, дасть можливість повніше осмислити складний та багатогранний процес становлення та розвитку загальноосвітньої школи в Україні в 1920–33 рр.

Наукова новизна дисертаційної роботи складається з того, що автор вперше за останнє десятиліття на основі нових документів та матеріалів, виходячи із сучасних теоретико-методологічних принципів, здійснив комплексне дослідження з історії становлення та розвитку загальноосвітньої школи в Україні в 1920–1933 рр. При цьому основну увагу сконцентровано на вивченні впливу соціально-економічних, політичних та національно-культурних процесів на становлення та розвиток загальноосвітніх закладів в Україні в 1920-ті – на початку 1930-х років. У дисертації також пропонується більш цілісна концепція дослідження цього складного процесу. яка дозволила вирішити такі наукові проблеми:

– показана залежність загальноосвітньої школи, навчально-виховної та методичної роботи в ній від основних етапів політизації та ідеологізації суспільного життя в країні в вищезазначений період;

– доведена неможливість реалізації демократичних принципів в освіті в умовах пріоритету класових цінностей над загальнолюдськими;

– проаналізовані результати українізації освіти, їх ефективність та причини невдач;

– розкрита сутність боротьби між ”радянськими” та ”національними” пріоритетами в сфері освіти в 1920-ті – на початку 1930-х рр.;

– показано об’єктивно з деідеологізованих позицій місце загальноосвітньої школи в системі народної освіти України в період протистояння між ”українською” та ”російською” моделями освіти;

– висвітлена підготовка кадрів загальноосвітніх закладів в маловивченому контексті ідеологізації культурно-просвітницької політики в 1920-ті – на початку 1930-х рр.;

– показана роль та місце учительства в загальноосвітньому процесі в складних умовах обмеженої демократії 1920-х років.

Науково–практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що сьогодні розробляється не тільки концепція реформування загальноосвітньої школи в Україні, а і йде пошук її теоретичних основ та оптимальних практичних рішень. Виходячи з цього, зібрані матеріали та узагальнюючі висновки даного дослідження можуть бути використані в процесі реформування загальноосвітньої школи в Україні. Одержані в результаті досліджень результати, фактичний матеріал, висновки та рекомендації можуть бути використані при подальшому поглибленому вивченні проблем культурно-просвітницького будівництва в Україні, в контексті історії України новітнього часу.

Основні питання дисертаційної роботи були апробовані дослідником у доповідях на науково–практичних конференціях: ”Сучасний стан і перспективи вивчення історії, політики, економіки, філософії та культури України в технічних вузах” (Дніпропетровськ, 1992); ”Культура України: історія і сучасність” (Харків, 1992); ”Українознавство і гуманізація освіти” (Дніпропетровськ, 1993); ”Інтелігенція і влада” (Одеса, 2002) та на підсумкових конференція науково–дослідницької роботи кафедри української історії та етнополітики ДДУ в 1995–97 рр., а також в матеріалах Першої літньої школи істориків Дніпропетровського регіону (4–18 липня 1997 р.). Основний зміст дисертації викладено у п’яти статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Структура роботи підпорядкована меті та завданням дослідження. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків та списку використаних джерел та літератури. Повний обсяг дисертації становить 190 сторінок, перелік використаних джерел та літератури 26 сторінок (нараховує 308 найменувань).

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, зв’язок з науковими програмами, визначені географічні границі та хронологічні рамки теми об’єкта та предмет дослідження, сформульовано його мету та конкретні науково-дослідницькі завдання, характеризується теоретична та методологічна основа, розкривається наукова новизна та практичне значення наукової розробки обраної теми, подається інформації про апробацію результатів дисертації.

Перший розділ – ”Історіографія, джерельна база дослідження та методологія ” – містить два підрозділи -1) ”Історіографія”, 2) ”Аналіз історичних джерел та методи дослідження”.

У підрозділі 1.1. розкривається історіографія проблеми, основні напрямки і аспекти її вивчення. При розгляді історичної літератури, яка присвячена досліджуваній проблемі, варто виділити такі напрямки і аспекти вивчення історії становлення та розвитку загальноосвітньої школи в Україні в 1920-1933 рр.: політика державних та партійних органів у галузі загальної освіти, місця загальноосвітньої школи в системі народної освіти України; ”українізація” загальноосвітніх закладів; шкільне будівництво для національних меншин; роль і місце вчительства в процесі становлення загальноосвітньої школи; підготовка вчительських кадрів для загальноосвітніх закладів, тощо. Спираючись на сучасні дослідження Якунин В.К. Про періодизацію радянської історичної науки //Осягнення історії.–Острог–Нью–Йорк.–1999.–С.541–548., можна виділити такі періоди у вивченні історіографії даної проблеми : 1) з початку 1920-х до 1933 р.; 2) з 1933 до другої половини 1950-х років; 3) з другої половини 1950-х – до другої половини 1980-х років; 4) з другої половини 1980-х років до 1992 року; 5) з 1992 року – дотепер.

Вивчення і висвітлення процесу становлення розвитку загальноосвітньої школи в Україні в 1920-1933 рр. розпочалось ще у 1920-ті роки.

В працях М.О.Авдієнка, Г.Ф.Гринька, В.В.Гадзинського, А.А.Машкіна, А.А.Приходька, Я.П.Ряппо, М.О.Чорного широко обговорювалися перспективи і становлення та розвитку загальноосвітньої школи в Україні, які передбачались в першу чергу на шляхах ”політизації” освіти та виховання, культосвітнього будівництва в інтересах правлячої партії та пролетаріату Авдієнко М.О. Народна освіта на Україні. – Харків: Центральне статистичне управління. - 1927; Гадзинський В. Проблема пролетарської освіти на Україні. –К: Вид–во Київської губ наросвіти, 1920; Гринько Г. Социальное воспитание детей.//Путь просвещения.–1922.–№1.–С.11–20; Машкін А. Освітня політика за доби диктатури пролетаріату.– Харків: Держ. вид–во, 1926; Приходько А. Культурне будівництво на Україні (за 1925-/1926 та 1926/1927 роки). –Харків: Пролетарій, 1927; Ряппо Я.П. Просвещение на украине за годы революции. //Путь просвещения.–1922.–№ 6.– С.1–32.; Чорний М. Від темряви до світла. Що таке радянська освіта. – Харків: Держ. вид–во України, 1925 та ін.. Використовуючи великий фактичний матеріал і навіть аналізуючи його, автори все частіше відзначають досягнення у галузі розвитку загальноосвітніх установ, що реально мали місце у шкільному будівництві. Розкриття недоліків у шкільному будівництві, їхніх соціально-економічних причин меншою мірою властиво дослідникам 1920-х років.

Особливе місце в літературі цього періоду займають дослідження, присвячені українізації загальноосвітньої школи і шкільному будівництву для національних меншостей в Україні.

В цьому контексті варто виділити праці Я.П.Ряппо, О.Я.Шумського, М.О.Скрипника Ряппо Я.П. Народное образование и национальный вопрос на Украине. //Вестник Одесского губотдела народного образования.–1920.–№5.– С.1_.; Скрипник М.О. Перебудовними шляхами //Комуністична освіта.–1931.–№7– 8.– С.16–33.; Шумський О.Я. На третьому фронті. //Радянська освіта.–1925.№1.–С.9–11.. Вивчаючи стан українізації загальноосвітньої школи та розвиток загальноосвітніх установ для національних меншин, автори намагаються показати динаміку росту україномовних та національних загальноосвітніх шкіл в 1920-1933 р., проаналізувати недоліки, що заважали якісній українізації загальноосвітніх закладів, визначити кінцеві терміни шкільного будівництва в УСРР. Я.П.Ряппо, О.Я.Шумський, М.О.Скрипник визначають перспективи розвитку національної загальноосвітньої школи, які не завжди відповідають її реальним можливостям. Дотримуючись ідеологічних традицій того часу, вони у багатьох невдачах національного і культурного будівництва звинувачують ”буржуазних націоналістів”, до числа яких необачно зараховують і деяких представників педагогічної інтелігенції.

Важливе місце в історіографії 1920-х років займає вивчення проблеми кадрів загальноосвітніх шкіл. Негативне відношення до вчителів старої дореволюційної школи, критика їх нейтрального ставлення до радянської влади притаманні багатьом дослідженням цього періоду Мізерницький О. На шляхах радянизації українського вчительства. //Шлях освіти.– 1927.– № 9–10.– с.20–34..

Для літератури 1920-х–поч. х років характерна критична постановка деяких питань і прагнення до об’єктивного вивчення проблеми становлення і розвитку загальноосвітньої школи в Україні. Усвідомлення дослідниками значення освіти в умовах створення нових соціально–економічних структур привело до протистояння наукового і класового підходів у вивченні даної проблеми. І хоча науковий підхід не завжди домінував у дослідженнях цього періоду, авторам їх властивий був пошук оптимального рішення актуальних проблем становлення та розвитку загальноосвітньої школи в УСРР.

З 1933-року до другої половини 1950-х років кількість праць з історії становлення і розвитку загальноосвітньої школи в Україні значно скоротилась. Домінуючою стає теза про ”ворогів соціалізму” у наркоматі освіти, що ”заважали” в 1920-ті роки процесам культосвітнього будівництва Ніжинський М.П. Більшовики України за культурну революцію.//Більшовик України.–1949.–№1.–С.1–12.. В літературі практично зникають дослідження, присвячені українізації загальноосвітньої школи та шкільного будівництва для національних меншин.

В умовах тотального панування ідеології сталінізму з’явився ряд робіт, які закликали перетворити загальноосвітню школу в центр ідеологічного виховання учнів, при цьому освітня функція школи повинна була відійти на другий план. Значно скоротилася в цей період кількість досліджень, присвячених вивченню питань забезпечення республіки кваліфікованими педагогічними кадрами. Лише в деяких роботах висвітлюється пролетаризація вищої школи і партійне керівництво процесом підготовки вчителів в Україні, звучить відкрита апологетика класового підходу до підготовки педагогічних кадрів вищої і середньої кваліфікації, виправдовуються репресії проти викладачів і студентів педагогічних закладів України Чавдаров С.Х. Ленінські заповіти в дії.–К.: Рад. школа, 1938..

Ріст кількості досліджень, присвячених історії становлення і розвитку загальноосвітньої школи в Україні, спостерігається в другій половині 1950-х років. В працях І.К. Білодіда , Г.В. Прокопенка , О.Б. Слуцького , Л.В. Черкашина була зроблена спроба проаналізувати основні етапи становлення та розвитку загальноосвітньої школи в 1920–1933 рр., порушити питання розробки науково–об’єктивної періодизації історії шкільного будівництва в УСРР Білодід І.К. 40 років радянської освіти на Україні.–К.: Знання, 1957; Прокопенко Г. Розвиток загальноосвітньої школи в Українській РСР за сорок років Радянської влади. –К.: Знання, 1958; Слуцький О.Б. Радянське і культурне будівництво на Україні в перші роки боротьби за соціалістичну індустріалізацію країни (1925–1929).–К. Вид–во АН УРСР, 1957; Черкашин Л.В. Загальне навчання в Українській РСР (1917–1957).– К.: Рад. школа, 1958 та ін.. Однак ідеологічний підхід остаточно не зникає в наукових працях цього періоду. Червоною лінією в дослідженнях другої половини 1950-х–поч. х років проходить гіпертрофоване звеличування успіхів шкільного будівництва в Україні в період ”побудови основ соціалізму”. Автори мало уваги приділяють діяльності наркомату освіти УСРР в умовах існування національної системи освіти, процес уніфікації системи народної освіти на початку 1930-х років зводиться ними до пасивного виконання керівництвом наркоматом освіти партійних постанов. Не знімають вони ярлик ”націонал ухильництва” із О.Я. Шумського , М.О. Скрипника та інших діячів української культури і освіти 1920-х–поч. 1930-х років.

У першій половині 1960-х років у літературі, присвяченій історії становлення і розвитку загальноосвітньої школи в Україні, намічаються позитивні тенденції узагальнення накопиченого історичного матеріалу і виділення для дослідження ряду основних актуальних проблем.

Автори намагаються дати наукову, об’єктивну оцінку причин українізації загальноосвітньої школи, показати складності переходу вчительства на бік Радянської влади, труднощі культосвітнього будівництва в перші роки після громадянської війни, розкрити зміст системи народної освіти в УСРР та місце в ній загальноосвітньої школи Березняк Г.Г. Розвиток народної освіти на Україні (1921–1932 рр.)–К.: КДУ, 1965; Бачинський П.П. Керівництво КП(б)У процесом українізації народної освіти в 1917–1927 рр.–К.: Вид–во Київ. універс., 1965; . Однак, розкриваючи динаміку вище означених процесів дослідники цього періоду нехтують аналізом їх якісної сторони, не уникають ідеологічних штампів в оцінці діяльності наркомату освіти УСРР.

У 1970-х–поч. х роках скорочується кількість робіт, присвячених історії загальноосвітньої школи в Україні. Брежневсько–сусловська ідеологія вимагала від дослідників відображення успіхів національного і культурного будівництва . Тому в наукових працях цього періоду процес розвитку загальноосвітньої школи зображувався, як реалізація програмних положень комуністичної партії в галузі освіти Ніжинський М.П. Школа, учитель, педагогіка (історичний нарис).–К.: Рад. школа, 1978.; Мельниченко А.М. В.И.ленин и становление народного образования на Украине. –К.: Вища школа, 1982 та ін.. А підготовка вчительських кадрів для загальноосвітніх установ і діяльність НКО УСРР по розбудові національної школи висвітлювались як прагнення частини контрреволюційної інтелігенції продовжити боротьбу з радянською владою іншими способами Куличенко М.І., Маланчук В.Ю. В.І,Ленін і розв’язання національного питання на Україні.– К.: Вид–во політ. літератури, 1971; Бистров М.А. Керівна роль КП(б)У у галузі вищої освіти в період будівництва соціалізму (1917–1937). –Харків: Вища школа, 1974 та ін.. Негативно відбилася на вивченні історії загальноосвітньої школи і відсутність у цей період глобальних, узагальнюючих досліджень, що давали б об’єктивний аналіз історії розвитку суспільства 1920-х–поч. 1930-х років.

Під впливом змін, що почалися в суспільстві після 1985 року, з’являється ряд досліджень, автори яких прагнуть з об’єктивних позицій розкрити маловивчені питання даної проблеми. Особливий інтерес викликають роботи, присвячені діячам української освіти, чиї імена були ошельмовані чи навмисно замовчувалися сталінськими і брежнєвськими ідеологами Панчук М.І. Життя і смерть Олександра Шумського //Про минуле заради майбутнього.–К.: Вид–во КДУ.–1989.–С.327–332.. Крім того, в цей період починається об’єктивне наукове вивчення складного і багато в чому суперечливого процесу українізації, його впливу на національне та культурне будівництво в УСРР Горбач Н.І. Українізація: зліт і трагедія. З досвіду ідейно–теоретичної боротьби на радянській Україні в 20-х роках. //Жовтень.–1989.–№2.– С.78–85; Лозицький В.С. Політика українізації в 20–30-ті рр.: історія, проблеми, уроки. //Укр. істор. журнал.–1989.–№3.–С.46–49; Іваненко І.П., Чирко Б.В. Національно–культурне будівництво на Україні в 20–30-ті роки: історія, досвід, проблеми. //Рад. школа.–1990–№2.–С.53–59.. Однак узагальнюючої праці, в якій був би показаний вплив ”коренізації” й ”українізації” на всі аспекти розвитку загальноосвітньої школи в Україні у цей період створено не було. Більш того, дослідники, захопившись вивченням проблем ”українізації”, ігнорували розробку питань історії розвитку загальноосвітньої школи в 1920–1933 рр. З’явився навіть ряд робіт, у яких процес становлення загальноосвітньої школи в УСРР зображувався як реалізація помилкових посилань і постулатів. Значний інтерес у дослідників у цей період викликають питання, присвячені вивченню ролі та місця вчительства в системі загальної освіти, підготовці педагогічних кадрів для загальноосвітніх установ. В роботах Л.І. Ткачової, І.О. Кліцакова, В.В. Масненка, І.Ф. Шарова аналізуються причини та час перехід вчительства на бік Радянської влади, висвітлюється внесок педагогічної інтелігенції в розбудову національної школи, засуджуються репресії більшовицького керівництва по відношенню до вчительства Ткачова Л.І. Інтелігенція Радянської України в період побудови основ соціалізму. –К.: Наук. думка, 1985; Кліцаков І.О. Підготовка і виховання учительських кадрів на Україні (1927–1937). //Укр. істор. журн.–1990. –№2. –С.57–68; Масненко В.В., Шаров І.Ф. Вчительство та становлення радянської школи на Україні в І-й половині 20-х років //Укр. істор. журн. – 1990.–№11.–С.100–104.. Однак слід зазначити, що в літературі другої половини 80-х років не сформувався єдиний погляд на потенційні можливості, як системи підготовки педагогічних кадрів, так і всієї загальної освіти в Україні в 1920–1933 рр.

Якісно новий етап у вивченні історії розвитку загальноосвітньої школи починається з 1992 року. З’являється ряд праць, в яких були розкриті соціально–економічні та політичні корені сталінізму, показаний його негативний вплив на національне та культосвітнє будівництво в Україні Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1921 рр.) –К.: Основи, 1996.. Об’єктивно, з наукових позицій, оцінюється діяльність керівництва наркомату освіти в 1920-ті–поч. 1930-х років, висвітлюється внесок Г.Ф.Гринька, О.Я.Шумського, О.М.Скрипника в розбудову загальноосвітньої школи в УСРР Ищенко Е.В. Политическая деятельность А.Я.Шумского на Украине: Дис….канд.истор.наук: 07.00.02.–Днепроп., 1992.–202 с.; Солдатенко В.Ф. Незламаний. Життя і смерть Миколи Скрипника.-К.: Пошуково-видав. агентств. ”Книга пам’яті України”, 2002.. У цей період у дослідників викликає інтерес проблема становлення та розвитку загальноосвітніх шкіл для національних меншостей в УСРР 1920-их–на поч. х років. В працях О.Б.Бистрицької, О.О.Войналович відзначається позитивний вплив ”коренізації” на становлення національних (в тому числі українських та російських) шкіл, аналізується динаміка їх розвитку, розкриваються причини їх ліквідації в середині 1930-х років Войналович О.О. Організація шкільної освіти для національних меншин в Україні: 20–30 рр. – Полтава: Рідний край, 1992; Бистрицька О.Б. Розвиток системи освіти національних меншин в Україні в 1917–1939 рр.: Автор. дис.... канд. істор. наук.: 07.00.01 /Харк. держ. пед. ун–т.–Х., 1998.. Однак авторами не порушується питання: чого більше було в навчально–виховній роботі загальноосвітніх установ в 1920–1933 рр. – ”національного” чи ”радянського”. На жаль, відсутність подібної постановка питання характерно для багатьох сучасних досліджень даної проблеми.

Усвідомлення того, що ”українізація” – це складний і суперечливий процес, який багато в чому регулювався вищим партійним і радянським керівництвом, дозволило дослідникам більш об’єктивно висвітлити основні аспекти українізації загальноосвітніх закладів в УСРР Яремчук В.Л. Національні проблеми загальноосвітньої школи України: історія і сучасність.–К., 1993; Борисов В.Л. ”Українізація” та розвиток загальноосвітньої школи в Україні в 1921–1932 рр. //Укр.. істор. журнал.–1999.–№2.–С.76–80.. на жаль, у сучасній літературі немає узагальнюючої праці з історії розвитку загальноосвітньої школи в 1920–на поч. х років, в якій комплексно було б показано становлення і розвиток, як усієї загальноосвітньої школи, так і національної зокрема.

Останнім часом у дослідників викликають інтерес питання про місце загальноосвітньої школи в системі народної освіти УСРР; про негативний вплив класової ідеології на навчально–методичну та виховну роботу загальноосвітніх шкіл в 1920–1933 рр.; про роль вчительства в процесі становлення загальноосвітньої школи в Україні Удод О.А. Історія в дзеркалі аксіології. Роль історичної науки і освіти у формуванні духовних цінностей українського народу в 1920–1930- роках.–К.: Генеза, 2000.. Більшість дослідників негативно оцінюють класовий підхід до процесу підготовки кадрів загальноосвітніх закладів, адміністративно–примусові методи ідеологічного ”перевиховання” педагогічної інтелігенції в 1920–1930 роки Кузьменко М. Висвітлення масових репресій проти науково–педагогічних кадрів в Україні періоду сталінщини: історіографічний аналіз сучасної української літератури // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: міжвідомчий зб. наук. праць, вип. 7.– Спец. ін–т історії України НАН України, 2003.–С.227–233..

Однак оцінюючи ступінь вивчення досліджуваної проблеми, слід зазначити, що узагальнюючої праці з історії становлення та розвитку загальноосвітньої школи 1920–1933 рр. в Україні в сучасній літературі немає. Додаткового висвітлення, з урахуванням нових архівних даних і трансформації поглядів сучасних досліджувачів на вітчизняну історію, також вимагають такі питання, як вплив ”українізації” на розвиток загальноосвітньої школи в УСРР, підготовка вчительських кадрів, вплив класової ідеології на навчально–методичну і виховну роботу загальноосвітніх закладів у 1920–1933 рр. тощо.

У підрозділі 1.2. дається аналіз історичних джерел та характеризується методологічна основа дослідження.

Для написання дисертаційної роботи автор використовував різноманітні історичні джерела. За типолого–видовою кваліфікацією їх можна розділити на опубліковані та неопубліковані. За принципом походження і цільового призначення опубліковані джерела варто розділити на такі групи:

1) Законодавчі акти вищих органів влади та управління УСРР, що стосуються державної політики у галузі становлення та розвитку загальноосвітніх закладів в 1920–1933 рр. Резолюції Всеукраїнських з’їздів рад. – Харків: держ. вид–во України, 1921; Культурное строительство в СССР 1917–1927 гг. Документы и материалы. –М.: Наука, 1989 та ін. ;

2) партійні документи, протоколи і резолюції з’їздів ВКПб і КП(б)У , в яких відбиті суспільно–політичні процеси, що мали вплив на національне та культосвітнє будівництво в УСРР Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК (в 2-х т.т.).–К.: Вид–во політ. літ–ри, 1976; Стенограмма заседания секции 12 съезда РКПб по национальному вопросу 25 апреля 1923 года.//Известия ЦК КПСС.–1991.–№5.–С.160–180. та ін.;

3) Доповіді, виступи працівників наркомату освіти УСРР, вчителів та матеріали громадських і державних організацій Перший Всеукраїнський учительський з’їзд в Харкові від 5 до 11 січня 1925 р. –Харків: Держ. вид–во України, 1925; Всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств, 1-е.– Харьков: Держ. вид–во; 1927 та ін.;

4) Звіти наркомату освіти УСРР та статистичні збірники, які висвітлюють культосвітнє будівництво в СРСР та УСРР у 1920–1933 рр. Вивчення цієї групи матеріалів дозволяє зіставити темпи розвитку культосвітніх закладів з потребами соціально–економічного розвитку суспільства у досліджуваний період Україна. Статистичний щорічник. –Харків: Держ. вид–во України, 1926; Україна. Статистичний щорічник ЦСУ.–Харків: Держ. вид–во України, 1928; ;

5) Періодичні видання, вивчення яких допомагає аналізувати великий фактичний і конкретно–історичний матеріал даного дисертаційного дослідження ”Комуністична освіта”; ”Пролетарська освіта”; ”Просвещение Донбасса”; ”Радянська освіта”; Шлях освіти” та ін..

Важливим комплексом історичних джерел, що лягли в основу дисертаційного дослідження, є архівні матеріали. Основна їх частина перебуває в Центральному держаному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВ України) у фондах:

а) №166 народного комісаріату освіти та №1 Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (ВУЦВК), які мають багато фактичного матеріалу, вивчення якого дозволяє з’ясувати основні напрямки державної політики в галузі становлення та розвитку загальноосвітньої школи в УСРР у досліджуваний період.

б) № Центральної комісії національних меншин при Всеукраїнському Центральному Виконавчому комітеті. Характер документальних матеріалів цього фонду дозволяє проаналізувати стан шкільного будівництва для національних меншин в Україні в 1920–33 рр.

в) № 2717 Всеукраїнського Комітету професійної спілки працівників освіти, вивчення матеріалів якого дає уявлення про соціально–економічне положення працівників освіти, їх методичну та виховну роботу у загальноосвітніх закладах, стан фінансування урядом шкільного будівництва в УСРР тощо. Всього в дисертації оброблено та досліджено 46 документів з фондів ЦДАВОВ України. Великий інтерес викликають документи, що зберігаються в Центральному архіві громадських організацій України (ЦДАГО України) і зокрема в фонді №1 Центрального комітету Компартії України. Всього в дисертаційному дослідженні використано 30 документів цього фонду. Їх вивчення допомагає усвідомити громадське та політичне життя в Україні, події якого мали вплив на становлення та розвиток загальноосвітньої школи. В 1920_ті– на поч. 1930-х років.

Крім того в дисертаційному дослідженні використані документи, що зберігаються у фондах державних архівів Дніпропетровської (фонди №1 Катеринославського губкому КП(б)У; № 439 Дніпропетровського міського відділу народної освіти та ін.); Київської (фонд 142); Одеської (фонди № 969 Одеського окружного виконкому рад робочих, селянських та червоноармійських депутатів; №П3 Одеського губкому КП(б)У, № П7 Одеського окружного комітету КП(б)У) областей. Всього в дисертації використано 17 документів місцевих архівів України. Аналіз їх дозволяє більш повно розглянути розвиток загальноосвітніх закладів, показати соціально–економічний та духовний стан вчительства деяких регіонів України в 1920–1933 рр.

Джерельна база даного дисертаційного дослідження значно допомагає у вивченні всіх основних аспектів становлення і розвитку загальноосвітньої школи, дозволяє повною мірою досягти мети дослідження, вирішити поставлені наукові задачі, а також позначити перспективні напрямки вивчення історії культосвітнього будівництва в Україні у 1920-ті–на поч. 30-х рр.

Методологія дослідження. При написанні дисертаційної роботи автор виходив з того, що методологія кожного історичного дослідження базується на системі пізнавальних загальнонаукових принципів і конкретних дослідницьких методів. Найважливішими серед яких є об’єктивність та історичний підхід, які вимагають критичного використання максимальної кількості історичних фактів, розгляді їх у взаємозв’язку з урахуванням конкретної історичної ситуації та базуються на діалектичних законах суспільного розвитку.

Тому, враховуючи багатогранність досліджуваної проблеми та спираючись на сучасні дослідження Підгаєцький В.В. Основи теорії та методології джерелознавства з історії України ХХ ст. – Д.: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 2000., необхідно звернутися до таких історичних та загально-наукових методів: порівняльно–історичного, який сприяє співставленню форм та методів державної політики на різних етапах становлення та розвитку загальноосвітньої школи в УСРР; хронологічно–проблемного, що дозволяє відобразити послідовність подій у часі, простежити зміни у розвитку загальноосвітніх закладів в 1920–1933 рр. та розподілити досліджувану проблему на окремі аспекти, визначені в розділах і підрозділах, в яких історичні події розглядаються в хронологічній послідовності; ретроспективного, що дозволяє відчути складну соціально–політичну атмосферу 1920-х–поч. 1930-х рр., в якій проходив процес становлення та розвитку загальноосвітньої школи, підготовки вчительських кадрів; статистичного, який допомагає розглянути та порівняти процеси, що відбувалися в ході становлення та розвитку загальноосвітніх закладів в різних регіонах УСРР в період, що вивчається; динамічного, який передбачає дослідження історії становлення та розвитку загальноосвітньої школи в 1920-1933 рр. у вигляді процесу кількісних змін її станів, що відбувалися протягом певного історичного періоду.

У другому розділі дисертації ”Державна політика у сфері становлення та розвитку загальноосвітньої школи в Україні в 1920–1933 рр.” розкриваються головні напрямки та пріоритети державної політики у сфері становлення та розвитку загальноосвітньої школи в УСРР в 1920–1933 рр., висвітлюються основні причини, що сприяли або перешкоджали цьому багатогранному та суперечливому процесу. Другий розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. ”Труднощі становлення загальноосвітньої школи після громадянської війни” розкриваються об’єктивні – наслідки війни та голоду, загальна економічна та політична криза, і суб’єктивні – відсутність державного фінансування, причини, що перешкоджали процесу становлення загальноосвітньої школи в УСРР. Висвітлюється допомога місцевої влади, профспілкових організацій, всього населення України становленню загальноосвітньої школи на початку 1920-х років, яке було об’єктивно необхідне в умовах відновлення народного господарства та розвитку країни на шляхах Нової економічної політики.

Підрозділ 2.2. ”Вплив ”коренізації” та ”українізації” на становлення та розвиток загальноосвітньої школи ”. В цьому підрозділі автор аналізує вплив процесу українізації, як складової частини політики коренізації, на становлення та розвиток загальноосвітньої школи взагалі, та шкільного будівництва для національних меншин зокрема. У підрозділі досліджується динаміка росту україномовних загальноосвітніх шкіл, розкриваються основні напрямки діяльності наркомату освіти УСРР по українізації загальноосвітніх закладів, робиться висновок про позитивний вплив ”українізації” на становлення та розвиток загальноосвітніх закладів. Крім того дослідником відмічається, що в умовах жорсткого пріоритету в суспільному житті класових цінностей над загальнолюдськими неможливо вирішити основну проблему національної освіти – право вільного вибору учнями та їх батьками форм і методів навчання.

Підрозділ 2.3. ”Розвиток загальноосвітньої школи в умовах формування тоталітарної системи”. Цей підрозділ висвітлює розвиток загальноосвітніх закладів в умовах НЕПу та після його згортання. Зміцнення НЕПу, і як наслідок, стабілізація фінансової системи значно поліпшило матеріальне становище загальноосвітніх шкіл, збільшило кількість учнів, хоча темпи шкільного будівництва в цей час все ще не відповідали потребам загальної освіти. А емісійні процеси, що почалися в економіці після згортання НЕПу, значно погіршили матеріальне становище загальноосвітніх шкіл, не дивлячись на номінальне збільшення державних асигнувань у сфері народної освіти, призвели до формування в державній економіці хибного принципу залишкового фінансування культосвітніх установ. Негативно вплинули на розвиток загальноосвітніх закладів України політичні акції проти керівників та співробітників наркомату освіти, що супроводжувалися безпідставними звинуваченнями на їх адресу в ”націонал ухильництві” та ”буржуазному націоналізмі”. Наслідком чого на початку 1930-х років стало поступове згортання темпів українізації загальноосвітньої школи та шкільного будівництва для національних меншин в Україні.

У висновках до першого розділу автором доводиться теза про неможливість вирішення проблеми національної освіти без розв’язання національного питання, що було практично неможливо в умовах обмеженої демократії 1920-х років. Більш того загальноосвітні заклади, становлення яких на початку 1920-х років було обумовлено низкою об’єктивних причин, в умовах формування тоталітарної системи почали розвиватися без урахування національних та регіональних особливостей України кінця 1920-х–початку 1930-х років.

Третій розділ ”Навчально–виховна робота загальноосвітніх шкіл України в 1920–1933 рр.”. В ньому автор намагається розкрити основні пріоритети навчально–методичної та виховної роботи загальноосвітніх закладів, висвітлити місце загальноосвітньої школи в системі народної освіти УСРР, показати негативний вплив класової ідеології на навчально–виховну роботу загальноосвітніх закладів УСРР у досліджуваний період. Цей розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. ”Місце загальноосвітньої школи в системі народної освіти Української СРР” розкриваються основні аспекти дискусії, що точилася у педагогічних колах та наркоматі освіти на початку 1920-х років, про місце загальноосвітньої школи в системі народної освіти УСРР, доводиться значення загальної освіти при підготовці кваліфікованих фахівців в період відновлення народного господарства УСРР, висвітлюється роль загальноосвітніх закладів УСРР в процесі виховання підростаючого покоління. В цьому підрозділі також аналізуються позитивні та негативні наслідки для загальноосвітньої школи України, на встановлення в СРСР наприкінці 1932 року єдиної системи народної освіти, робиться висновок, що уніфікація освіти стала наслідком не педагогічних новацій початку 1930-х років, а відображенням в освіті тоталітарних тенденцій, які укріпились в цей період у суспільному та економічному житті країни.

Підрозділ 3.2. ”Програмно–методична робота загальноосвітніх шкіл”. В ньому висвітлюється програмно–методична робота загальноосвітніх шкіл на початку 1920-х років в умовах відсутності єдиного навчального плану, розкриваються спроби, починаючи з 1923 року, наркомату освіти зв’язати навчальний процес з життям шляхом введення комплексної системи викладання, доводиться перевага предметної системи викладання, як більш життєздатної та зрозумілої для педагогів та учнів загальноосвітніх шкіл України. Автором також робиться висновок про неможливість пропорційного поєднання комплексної та предметної системи в програмно–методичній роботі, по–перше, через недостатню навчальну базу загальноосвітніх закладів, по–друге, внаслідок цілого ряду ідеологічних перешкод, що існували в суспільному житті 1920-х–поч. 30-х років. Формування тоталітарної системи негативно вплинуло також на розробку навчально–методичної літератури для загальноосвітніх установ, відмічається у цьому підрозділі.

У підрозділі 3.3. ”Вплив ідеології на навчально–виховну роботу загальноосвітніх шкіл України в 1921–1933 рр.” аналізуються причини та наслідки для культосвітнього життя України протистояння двох головних ідеологічних принципів 1920-х років – ”інтернаціонального” та ”національного”, доводиться неможливість поєднання радянських ідеологічних постулатів з ідеєю розвитку національної (в першу чергу української) загальноосвітньої школи, розкривається залежність темпів ”українізації” загальноосвітніх закладів від курсу правлячої партії на зміцнення владних структур в Україні. У підрозділі також висвітлюється розвиток альтернативних політизованому піонерському руху дитячих організацій (”юків”, ”скаутів”), діяльність яких базувалася на багато в чому вірному твердженні, що діти з їх психофізіологічними особливостями не здатні сприймати політичні ідеї. Використовуючи архівні дані, автор показує ідеологічний тиск з боку державних та партійних структур на загальноосвітні установи, негативну реакцію вчителів та учнів на політичні та економічні перетворення, які відбувалися в умовах формування тоталітарної системи в країні. У підрозділі робиться висновок про те, що наприкінці 1920-х років навчально–виховна робота загальноосвітніх закладів повністю зосередилася на політичній підготовці учнів, як того вимагала пануюча комуністична ідеологія.

Таким чином, матеріал третього розділу дає можливість зробити висновок, що головними пріоритетами у навчально–виховній роботі загальноосвітніх закладів у 1920–1933 роках були: рання професіоналізація