СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ
САФОНОВА Наталія Михайлівна
УДК 378(477) “199/20”
РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
(90-ті рр. ХХ – початок ХХІ ст.): ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ
07. 00. 01 – історія України
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Луганськ – 2005
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі історії України
Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля
Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор
Литвиненко Віталій Федосійович,
Східноукраїнський національний
університет імені Володимира Даля,
завідувач кафедри історії України
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Алексєєв Юрій Миколайович,
Київський славістичний університет,
ректор
кандидат історичних наук, професор
Климов Анатолій Олексійович,
Луганський національний педагогічний університет
імені Тараса Шевченка,
завідувач кафедри історії України
Провідна установа: Київський національний університет
імені Тараса Шевченка,
кафедра історії для гуманітарних факультетів
Захист відбудеться „30січня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.04 при Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м.Луганськ, кв.Молодіжний, 20-А, корпус 1, ауд.241.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (м.Луганськ, кв.Молодіжний, 20-А).
Автореферат розісланий “29” грудня 2005 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Довжук І.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Розвиток демократичної, соборної, суверенної України – складний, багатоплановий процес, який торкається усіх аспектів життя суспільства. Серед них пріоритетною є проблема освіти як першооснова могутності держави. Без усвідомлення ролі, яку відіграє система вищої освіти в процесі становлення Української держави, місця вищої освіти в соціокультурних перетвореннях, неможливий прогресивний розвиток суспільства. Тому однією з найхарактерніших тенденцій сучасного світу, що динамічно розвивається, є пошук найбільш ефективних систем освіти і виховання, намагання країн взаємодіяти, інтегруватися саме в освітянській системі, зміцнювати міжнародне співробітництво в цьому напрямку. Це досягається на основі принципів Болонського процесу, який передбачає зближення європейських освітніх стандартів та документів. Поділяючи і підтримуючи такі дії, Україна водночас прагне зберегти ефективні риси національної освітньої складової.
Важливість теми дослідження посилюється й тим, що протягом 90-х рр. ХХ – початку ХХІ ст. відбулися масштабні і суттєві перетворення в системі вищої освіти України. Вони сприяли демократизації, деідеологізації, гуманізації та гуманітаризації освіти. За цей час склалася ступенева система підготовки фахівців, запроваджене багатоканальне фінансування освіти, сформована система навчальних закладів недержавної форми власності, визначені вищі навчальні заклади із статусом “національний”. Якщо в останні роки існування Радянського Союзу в Україні на 10 тис. населення припадало 160 студентів, то у 2004 р. – 512, а у 2005 – 545 осіб. Збільшення кількості тих, хто навчається у ВНЗ, обумовилось попитом на вищу освіту.
У зв’язку з цим назріла потреба з позицій сучасних реалій здійснити аналіз процесів вузівського реформування з тим, щоб мати можливість запобігти негативних проявів в діяльності вищої школи та знайти оптимальну модель її функціонування.
Комплексне узагальнення цього досвіду в історичному аспекті покликане сприяти виробленню певних висновків та рекомендацій з метою кадрового забезпечення економічних і політичних реформ в Україні на шляху подальшого ефективного перетворення системи вищої освіти у засіб формування інтелектуального ресурсу та інструменту майбутнього держави. Це й зумовило вибір автором теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є розділом комплексної проблеми, що розроблялася кафедрами всесвітньої історії і історії України Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, зокрема в підтемі “Розвиток української державницької ідеї та її історичне втілення” (номер реєстрації ГН – 49А – 99).
Об’єктом дослідження є вища освіта України, державна політика щодо неї в суверенній Україні.
Предметом дослідження є процес реформування системи вищої освіти та діяльності вищих навчальних закладів України.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють 90-і рр. ХХ – початок ХХІ ст., коли відбулися зміни у суспільно-політичному і соціально-економічному розвитку України відповідно до її нового державного статусу як незалежної держави, тривав процес реформування освіти та впроваджувалася система безперервної багатоступеневої підготовки фахівців для усіх сфер суспільства. Нижня межа визначається часом прийняття Декларації про державний суверенітет України (липень 1990 р.), Закону України “Про освіту” (червень 1991 р.) та відповідними положеннями щодо розвитку вищої освіти у законах і нормативних актах з проблем розбудови громадянського суспільства, зміни економічних відносин в Україні. Верхня межа обумовлена соціальними результатами реформування системи вищої освіти, початком здійснення комплексу заходів щодо більш широкого і ефективного впровадження у вищих навчальних закладах України принципів Болонського процесу.
Територіальні межі дослідження охоплюють усі регіони України (з урахуванням особливостей розміщення і спеціалізованої спрямованості вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації).
Мета роботи полягає в тому, щоб на основі вивчення джерельної бази розкрити суть, напрями та шляхи реформування вищої освіти України у 90-і рр. ХХ – на початку ХХІ ст., етапи, форми і методи організації навчального процесу відповідно до принципів Болонської системи у вищих навчальних закладах усіх профілів та рівнів акредитації, роль викладачів та студентів у її впровадженні.
Для реалізації поставленої мети визначені такі конкретні завдання дослідження: –
виявити ступінь розробки проблеми шляхом залучення до наукового обігу нових документів, охарактеризувати джерельну базу дослідження, проаналізувати концептуальні підходи до реформування системи вищої освіти, перебудови організаційної структури та навчально-виховного процесу відповідно до принципів безперервної багатоступеневої освіти;–
визначити етапи розробки та сутність мети і певних результатів реформування системи вищої освіти України в досліджуваний період;–
проаналізувати роль вищих навчальних закладів у підготовці нової генерації фахівців для потреб сучасної України;–
висвітлити особливості поетапного проведення ліцензування і акредитації вищих навчальних закладів, роль вказаних заходів у визначенні статусу вищих навчальних закладів та рівнів їх акредитації;–
показати динаміку зміни стану та ролі викладацького складу і студентів як об’єктів та суб’єктів навчально-виховного процесу;–
охарактеризувати форми впровадження нових навчальних технологій у вітчизняній вищій школі на основі принципів Болонського освітнього процесу;–
сформувати відповідні практичні рекомендації щодо закріплення позитивних і подолання негативних проявів в подальшому вдосконаленні навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є однією з перших спроб комплексного наукового дослідження в історичному аспекті суті, напрямів, шляхів реформування системи вищої освіти незалежної України, впровадження у вищих навчальних закладах принципів Болонського процесу.
На основі всебічного аналізу архівних джерел, насамперед поточних архівів, наукових праць, матеріалів періодичної преси та даних, опублікованих вищими навчальними закладами, автором уперше:
- досліджено сучасний стан наукової розробки проблеми в історичному аспекті;
- систематизовано законодавчо-правові та нормативні основи стандартизації вищої школи з урахуванням вітчизняного досвіду і принципів Болонського процесу;
- запропоновано періодизацію реформування системи вищої освіти та впровадження принципів Болонського процесу у вищих навчальних закладах України;
- висвітлено питання про суть, етапи та шляхи розвитку ліцензійно-акредитаційного процесу, його вплив на реформування системи вищої освіти в Україні;
- на прикладі конкретних вищих навчальних закладів висвітлено досвід впровадження нових форм, методів і технологій у навчальний процес.
Методологічну основу дисертації становлять концептуально-правові засади розвитку системи вищої освіти, сформульовані у Конституції України, спеціальних програмах, розроблених законодавчими і виконавчими органами влади, а також принципи Болонського процесу. При написанні дисертації широко використовувалися принципи історизму, об’єктивності та традиційні методи дослідження: проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, порівняльний, ретроспективний, системно-структурний, періодизації, індукції та дедукції, верифікації історичних джерел та підбору статистичної інформації.
Робота носить міждисциплінарний характер, її концептуальні засади ґрунтуються не лише на основі історичної науки, але й педагогіки вищої школи, соціології, правознавства.
Практичне значення роботи полягає в можливості використання матеріалу основних положень і висновків дисертації в курсі історії України у вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації, у темах, присвячених суспільно-політичним подіям у 90-их рр. ХХ – перших роках ХХІ ст., при висвітленні питань реформування системи вищої освіти у вказаний період, при читанні спецкурсів про історію та принципи Болонського процесу, особливості та етапи його розвитку в Україні, при розробці заходів подальшого вдосконалення підготовки фахівців у вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації. Особистий внесок здобувача полягає в комплексному узагальненні досвіду реформування системи вищої освіти суверенної України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорені на засіданні кафедри історії України Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, висвітлені на міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових конференціях. Опубліковані тези 5 виступів під час роботи межрегіональної наукової конференції “Актуальні проблеми вітчизняної та світової історії, історії освіти, науки і техніки” (Луганськ, СНУ, 2002, 2004), міжнародної науково-практичної конференції “Развитие образовательных процессов и становление гражданина в контексте европейской интеграции” (Луганськ, СНУ, 2004), Всеукраїнської науково-практичної конференції “Реформування системи аграрної вищої освіти в Україні: досвід і перспективи” (Київ, НАУ, 2005), міжнародної науково-практичної конференції “Ціннісні пріоритети освіти в ХХІ ст.: орієнтири та напрямки сучасної освіти” (Луганськ, ЛНПУ, 2005).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у 5 статтях фахових видань (без співавторів).
Структура дисертації зумовлена її метою та науковим завданням. Вона складається із вступу, трьох розділів, висновків (166 стор. основного тексту), списку використаних джерел та літератури (305 найменувань), додатків (10). Загальний обсяг роботи становить 214 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, конкретизуються об’єкт та предмет дослідження, хронологічні межі роботи, визначаються мета, завдання дослідження, його теоретико-методологічні основи, наукова новизна і практичне значення, містяться відомості про структуру і обсяг дисертації.
Перший розділ “Джерелознавчий та історіографічний огляд проблеми” присвячений аналізу архівних та друкованих матеріалів, використаних при написанні дисертації, вивченню сучасного стану і рівня наукової розробки проблеми.
Джерельну базу дослідження складають наступні групи джерел: 1)нормативно-правові документи вищих органів влади і управління; 2)документи Міністерства освіти і науки України; 3)матеріали поточних архівів, у тому числі ВНЗ; 4)інформаційно-аналітичні матеріали та видання статистичного характеру тощо.
Декларація про державний суверенітет України (липень 1990 р.), Акт проголошення незалежності України (серпень 1991 р.) та Конституція України (червень 1996 р.), Закони “Про освіту” (травень 1991 р.), “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” (1993 р.), “Про вищу освіту” (січень 2002 р.) з наступними змінами та доповненнями є визначальними документами, на які перш за все спирався автор. Дисертантом також широко використані опубліковані законодавчі і нормативні акти щодо реформування вищої освіти в Україні у виданнях “Збірник законодавчих та нормативних актів про освіту” (1994 р.), “Як здобути вищу освіту. Права і гарантії” (1998 р.), “Освіта України. Нормативно-правові документи” (2001 р.), “Збірник законодавчих, нормативних та директивних документів з питань організації навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі” (2002 р.), “Вища освіта в Україні. Нормативно-правове регулювання” (2003 р.), “Нормативно-правові документи з питань вищої освіти” (2004 р.).
При написанні дисертації проаналізовані два типи архівних документів. До першого типу належать документи відомчих архівів Міністерства освіти і науки України (далі МОН). Зокрема, використані матеріали засідань колегії міністерства, які дозволяють розкрити передумови, суть, напрями, шляхи реформування системи вищої освіти у досліджуваний період, характер організаційної перебудови структур вищих навчальних закладів. Із справ 123, 160, 200, 299, 305 фонду 166 (загальний відділ) висвітлені накази МОН з питань напрямів та конкретних завдань перебудови структури і форм навчального процесу у державних вищих навчальних закладах, протоколи засідань колегії Міністерства освіти України, доповідні записки про стан вищих навчальних закладів і їх готовність до здійснення функцій навчання та виховання, проведення експериментів щодо інновацій у системі вищої освіти України, інтелектуальний потенціал України в цілому та в розрізі її адміністративних одиниць. До другого типу належать матеріали поточних архівів відповідних управлінь міністерств, у віданні яких є вищі навчальні заклади; окремих вищих навчальних закладів (Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного аграрного університету, Дніпропетровського державного університету, Луганського державного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка, Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля тощо) та їх навчальних структур.
Дисертанткою широко досліджені матеріали періодичних видань (газети, журнали, бюлетені, прес-релізи).
У дослідженні використані дані оперативного характеру щодо функціонування вищої школи та впровадження принципів Болонського процесу у вищих навчальних закладах України, матеріали про суть та форми застосування у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації кредитно-модульної системи навчання, а також публікації законодавчих і нормативних актів з проблем модернізації системи вищої освіти в Україні, матеріали колегій МОН України, накази та оперативні дані про вдосконалення навчально-виховної і наукової роботи у вищих навчальних закладах України.
У дисертаційному дослідженні вперше використані та проаналізовані дані поточного архіву МОН України про кількість зарахованих за галузями знань за державним замовленням (2000-2002 рр.); дані про розподіл вищих навчальних закладів ІІІ-ІУ рівнів акредитації за обсягами підготовки державного та приватного сектору (на початок 2002 - 2003 н. р.); дані про динаміку мережі вищих навчальних закладів за рівнями акредитації у 1992 – 2003 рр. Це дозволило дисертанту зробити певні висновки щодо провідних тенденцій розвитку вищої освіти в умовах її реформування. Розглянуто інноваційні за суттю тексти документів МОН України “План заходів з підготовки до проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації” (Додаток до Рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 24.04.2003 р. Протокол № 5/5-4), “Про проведення науково-практичного семінару з питань запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу” (Наказ МОН України № 740 від 06.11.2003 р.).
У дисертації вміщено та проаналізовано документи “Заходи щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004-2005 рр.” (Додаток до Наказу МОН України № 49 від 23.01.2004 р.), “Перелік регіональних базових вищих навчальних закладів” (Додаток до Наказу МОН України № 48 від 23.01.2004 р.), “Перелік вищих навчальних закладів, що заявили про участь в педагогічному експерименті щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу” (Додаток до Наказу МОН України № 48 від 23.01.2004 р.).
Комплексне використання різноманітних джерел дозволило розкрити особливості реформаційних процесів вищої освіти України, що базувалися на впровадженні основ та принципів Болонської системи.
Історіографія проблеми. Аналізуючи стан наукової розробки проблеми, треба зазначити, що над її розв’язанням нині працює значна кількість дослідників. Ознайомлення із монографіями, публікаціями, матеріалами науково-практичних конференцій, рукописами докторських і кандидатських дисертацій та їх авторефератами дає підставу визначити з досліджуваної проблеми чотири типи праць.
Перший тип складають праці, присвячені особливостям розбудови громадянського суспільства, проведенню політичної і економічної реформ, в яких висвітлюються певні аспекти реорганізації системи вищої освіти, вдосконалення структури навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах всіх рівнів акредитації. У колективних та індивідуальних монографіях, присвячених суті, стратегії та шляхам проведення реформування системи вищої освіти в Україні, враховувалися зміни у державному устрої та розвитку ринкової економіки. В цьому плані характерні праці Алексєєва Ю.М. “Україна: освіта і держава (1987-1997 pp.)” (К., 1997), Андрущенка В.П. “Теоретико-методологічні засади модернізації вищої освіти в Україні на рубежі століть” (К., 2001), Батченка Л.В. та Череватського Д.Ю. “Развитие системы высшего образования в Украине в период рыночных преобразований” (Донецк, 1997), Журавського В.С. “Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні” (К., 2003). Також ці питання розглянуто у дослідженнях Кігеля Р.Ю., Черевичного Г.С., Одерія Л.П., Клімової Г.П., Яблонського В.А. та ін.
У праці Алексєєва Ю.М. “Україна: освіта і держава (1987-1997 pp.)” (К., 1997) розглянуто нові тенденції розвитку вищої освіти в Україні у другій половині 80-х – на початку 90-х рр. XX ст. З огляду на суперечливість суспільних процесів, їх неоднозначність, автор розкриває рівень задоволення освітою з боку потреб суспільства та держави в умовах нестабільної економіки перехідного періоду, порушення старої і не сформованої на той час нової системи цінностей. Значна увага приділена виникненню та розвитку приватних закладів освіти.
У монографії Кігеля Р.Ю. “Вища школа і перехід до ринкової економіки” (Вінниця, 1996) проаналізовано найважливіші особливості розвитку вищої освіти та питань її економіки у зв'язку з переходом до ринкових відносин. В дослідженні розкрито особливості та основні види науково-педагогічної праці, критерії її обліку та оцінки, обґрунтовуються поняття “трудомісткість навчального процесу” і “вартість підготовки спеціаліста з вищою освітою”, що надає доцільність використання певних матеріалів та тенденцій у контексті досліджуваної дисертантом теми.
У працях Яблонського В.А. “Освіта України в перехідний період” та “Вища освіта України на рубежі тисячоліть” (К., 1997) аналізуються матеріали про вдосконалення структури та форм навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-ІУ рівнів акредитації.
Другий тип – дослідження, безпосередньо присвячені проблемам реформування вищої освіти в сучасній Україні (Навроцький О.І. “Вища школа України в умовах трансформації суспільства”(Харків, 2000), Сидоренко О.Л. “Проблеми реформування вищої освіти в Україні” (Харків, 2000). До цієї групи відносяться і колективні праці, які висвітлюють сутність Болонського процесу та практичних заходів щодо його впровадження в Україні: видання Європейського університету: “Болонський процес: документи” (К., 2004), “Болонський процес: нормативно-правові документи” (К., 2004); “Вища освіта України і Болонський процес” (Тернопіль, 2004) та ін. Узагальнюючою працею про реформування вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації на основі використання вітчизняного досвіду та принципів Болонського освітнього простору є колективна монографія “На засадах Болонського процесу (особливості та етапи реформування системи вищої освіти України)” (К., 2005), в якій висвітлені питання витоків та віх розвитку Болонського процесу та відображення його принципів в сучасній українській освіті.
Ряд публікацій розкривають особливості реформування навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах за професійною ознакою: зокрема, Каденюка О.С. “Аграрна реформа в Україні: кадрове забезпечення” (К.-Кам’янець-Подільський, 1996), Нещадима М.І. “Військова освіта України: історія, теорія, методологія, практика” (К., 2004) та ін.
Дослідження Астахової В.І. “Оновлення та реформи вищої освіти. Приватна освіта в Україні у 1991-1996 pp.” (Dromsbary, 1996), Огаренка В.М. “Розвиток недержавної вищої освіти в Україні (кінець 80-х – 2001 р.)” (автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук, Запоріжжя, 2001), Сидоренка О.Л. “Приватна вища освіта: шляхи України у світовому вимірі” (Харків, 2000) присвячені становленню і функціонуванню недержавної вищої освіти в Україні.
Своєрідним узагальнюючим характером визначається праця Литвина В.М. “Україна на межі тисячоліть (1991-2000 рр.)” (К., 2000), в якій другий підрозділ ІУ розділу присвячений розкриттю суті, напрямків та певних наслідків реформи освітянської сфери, у тому числі й вищої школи. Поряд з цим здійснений аналіз отриманих результатів модернізації освітянського процесу, запропонована низка заходів щодо подальшого структурного реформування мережі закладів освіти, введення нового переліку напрямів підготовки та спеціальностей, запровадження дієвих механізмів формування державного замовлення на підготовку фахівців із вищою освітою, підвищення ролі ВНЗ у науковій сфері.
Конкретні дані про реформування системи вищої освіти наведені також у значних за кількістю статтях, опублікованих у фахових журналах.
До третього типу належать видання про здійснення заходів щодо перетворень структури, форм і методів навчально-виховного процесу в умовах діяльності вищих навчальних закладів. Зокрема, у монографії Микитюка О.М. “Становлення та розвиток науково-дослідної роботи у вищих педагогічних закладах України (історико-педагогічний аспект)” (Харків, 2003) на основі аналізу широкої джерельної бази розкрито становлення і розвиток наукової діяльності у вищій школі України, зміст і напрями її реалізації на різних етапах розвитку держави. Ця ж думка поглиблюється у навчальному посібнику колективу авторів “Підготовка майбутнього вчителя до впровадження педагогічних технологій” за редакцією І.А. Зязюна і О.М. Пєхоти (К., 2003). На основі аналізу результатів багаторічного дослідження, використаних наукових джерел і сучасних освітніх документів у праці на прикладі Миколаївського державного університету висвітлені тенденції та перспективи розвитку сучасної педагогічної підготовки вчителя.
Четвертий тип об’єднує дослідження, присвячені розгляду комплексу питань з освітянської роботи закордонними авторами. Насамперед, привертають увагу праці, в яких розглядаються принципи Болонського процесу та аналізується досвід навчального процесу у вищих навчальних закладах інших країн. Це, зокрема, “Мир на пороге ХХІ века: новая философия образования, реалии, перспективи” (К., 1995), “Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України” (К., 2002), “Высшее образование в ХХІ веке: подходы и практические меры (ЮНЕСКО, Париж, 1998). Порівняльна характеристика певних аспектів демократичних реформ у пострадянських країнах наведена у праці “Реформи на Україні: ідеї та заходи“ під редакцією Януша Ширмера і Девіда Снелбекера (К., 2000). В ній аналізуються зміни, які відбулися у пострадянської України, в тому числі і в системі вищої освіти. Простежено зростання кількос-ті студентів у вищих навчальних закладах, наведені приклади західної допомо-ги пострадянським країнам, в тому числі й Україні шляхом сприяння навчанню студентів цих країн у західних навчальних закладах. Стосовно досліджуваної проблеми інтерес також представляють опубліковані у 2003-2004 рр. статті Афанасьєва В.М. “Болонський процес в Германии”, Байденка В.І. “Болонские реформы: некоторые уроки Европы” і “Болонский процесс: структурная реформа высшего образования Европы”, в яких розкривається досвід впровадження Болонського процесу в зарубіжних країнах.
Значний масив для дисертаційного дослідження складають матеріали науково-практичних конференцій, різноманітні за тематичною спрямованістю. Серед них: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми” (Чернівці, 1996); Всеукраїнської науково-практичної конференції, яка відбулася у “Управління національною освітою в умовах створення і розвитку Української державності” (Київ, 1998); “Концептуальні засади модернізації системи освіти в Україні” (Харків, 2002); міжнародної конференції “Современные проблемы отечественного образования” (Ужгород, Харьков, 2002); науково-практичного семінару “Кредитно-модульна система підготовки фахівців в контексті Болонської декларації” (м. Львів, 2003); “Проблеми модернізації освіти України в контексті Болонського процесу” (Київ, 2004) та ін.
При наявності досить широкого масиву вказаних праць автор зазначає відсутність досліджень, в тому числі дисертаційного характеру, в яких би комплексно і всебічно, у історичному аспекті розкривалися сутність, основні напрями реформування системи вищої освіти у незалежній Україні.
Другий розділ – “Концептуально-правові засади та організаційні заходи реформування системи вищої освіти суверенної України” – складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі – “Етапи та провідні напрями формування законодавчо-нормативної бази стандартизації вищої школи з урахуванням вітчизняного досвіду і принципів Болонського процесу” – аналізуються нормативно-правові документи, які вплинули на реформування вищої освіти в Україні. Висвітлено поетапне здійснення основних змін у структурі та діяльності системи вищої освіти.
Автором підкреслено, що актуальність оновлення і розвитку законодавчої бази функціонування вищої школи об’єктивно була пов’язана з питанням про посилення ролі фахівців у нових умовах суспільно-політичного і економічного розвитку незалежної України: по-перше, виникла потреба в організації підготовки нової генерації кадрів для роботи в органах державної влади та місцевого самоврядування; по-друге, важливо було вдосконалити систему спеціалізацій та спеціальностей при підготовці фахівців для роботи в умовах ринкової економіки, наявності різних форм господарювання на основі державної, комунальної, приватної власності.
Дисертанткою виділені і охарактеризовані три етапи поступового процесу формування законодавчої бази освіти в суверенній Україні. Перший етап визначений 1990-1996 рр.: з моменту прийняття Декларації про державний суверенітет України (липень 1990 р.) до ухвали Конституції України (червень 1996 р.). Другий етап охоплює 1996-2002 рр. – до прийняття Верховною Радою України Закону України “Про вищу освіту” (січень 2002 р.). Третій –з 2002 р. і до сьогодення – охоплює період, коли нові державні стандарти функціонування вищих навчальних закладів уже утвердилися; відбулися перші випуски спеціалістів, які навчалися в умовах багатоступеневої підготовки фахівців; здійснюється активна державна політика впровадження у вітчизняну вищу школу принципів Болонської системи, наближення національної системи освіти до європейських стандартів, особливо з приєднанням України у травні 2005 р. до Болонського процесу.
Розглянуто три блоки законодавчих і нормативних актів, в яких визначені шляхи реформування системи вищої освіти. Перший блок охоплює ключові державні документи, які містять основоположні засади щодо принципів розвитку освіти в процесі розбудови громадянського суспільства, прав громадян на здобуття вищої освіти, їх участь в діяльності громадських об'єднань, управлінні державою. Це – Декларація про державний суверенітет України (липень 1990 р.), Акт проголошення незалежності України (серпень 1991 р.) та Конституція України (червень 1996 р.). Другий блок об’єднує закони та постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, розпорядні документи Кабінету Міністрів і державних комітетів з питань реформування системи освіти, в тому числі вищої, перебудови структури та навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах. До третього блоку відносяться законодавчі та нормативні акти щодо юридичних засад функціонування молодіжних, в тому числі студентських, організацій.
У підрозділі особлива увага приділена аналізу та розкриттю практичного значення законів “Про освіту” (травень 1991 р.), “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” (1993 р.) з наступними змінами та доповненнями, “Про вищу освіту” (січень 2002 р.) із нормативними актами, спрямованими на втілення ідей Болонського процесу.
Логічним продовженням державної політики щодо реформування вищої освіти став наказ МОН України від 23 січня 2004 р., що затвердив “Програму дій щодо реалізації Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України”.
Автором обґрунтований висновок про те, що програма реформування і розвитку вищої освіти передбачала, по-перше, реформування всіх вищих навчальних закладів відповідно до нових потреб різних галузей економіки, а, по-друге, інтеграцію у європейський освітній простір з метою формування Зони європейської вищої освіти, що є умовою для розширення конкурентоспроможності вищих навчальних закладів Європи.
У другому підрозділі – “Розвиток ліцензійно-акредитаційного процесу” – висвітлюються етапи та механізми ліцензування і акредитації вищих навчальних закладів.
Зазначається, що в процесі проведення реформування системи вищої освіти в Україні склалася практика ліцензування і акредитації вищих навчальних закладів. Виділено і охарактеризовано три етапи розвитку цього процесу. Перший охоплює 1991-1995 рр., коли формально вирішувалося питання про зміну системи вищої освіти та надання вищим навчальним закладам певних рівнів акредитації. В межах другого етапу (1996-2001 рр.) з’явився ряд документів, які визначили принципи проведення ліцензування. З прийняттям закону “Про вищу освіту” (2002 р.) було започатковано третій етап розвитку та вдосконалення ліцензійно-акредитаційного процесу. Протягом першої половини 90-х рр. поступово посилювався державний контроль за умовами ліцензування вищих навчальних закладів і особливо закладів недержавної форми власності, оскільки одна з цілей реформування системи вищої освіти полягала у дотриманні певних параметрів, яким мала відповідати національна система ліцензування та акредитації. У 1996-1997 рр. сформувався новий механізм оцінки діяльності вищих навчальних закладів, майже вдвічі скоротилася загальна кількість контрольних параметрів. Важливою складовою вимог до критеріїв стали показники наявності окремих елементів методичного та інфраструктурного забезпечення навчальної діяльності. Вже наприкінці 90-х рр. істотно збільшилися ліцензовані обсяги прийому студентів на контрактній основі, що зробило навчальні заклади самостійними, а державний сектор вищої освіти менш залежним від бюджетного фінансування, а відтак і менш підконтрольним органам державного управління. У 2003 р. Кабінет Міністрів України ухвалив постанову “Про ліцензування освітніх послуг”, яка затвердила Порядок ліцензування освітніх послуг та нове Положення про Державну акредитаційну комісію, що чітко і конкретно регламентували процес ліцензування вищих навчальних закладів.
В дисертації досліджується динаміка мережі вищих навчальних закладів за рівнями акредитації протягом 1991-2003 рр. До 1996-1997 рр. простежується зростання кількості вищих навчальних закладів І – IV рівнів акредитації, після чого його темпи уповільнюються серед ВНЗ ІІІ – IV рівнів акредитації і скорочується кількість ВНЗ І – ІІ рівнів акредитації. Одночасно зросла мережа комерційних закладів, у яких методична та наукова діяльність була не завжди на належному рівні.
В дисертації визначаються недоліки структури управління системою вищої освіти в процесі ліцензування та акредитації: галузева приналежність вищих навчальних закладів; їх підпорядкованість в одному регіоні різним міністерствам; незначні обсяги державних замовлень; низька спеціалізація навчальних програм тощо. Все це показало нагальну необхідність проведення кардинальних змін у ліцензійно-акредитаційній системі ВНЗ. Ліквідацією зазначених та багатьох інших проблем займається на сучасному етапі МОН України.
На підставі розглянутих матеріалів дисертант дійшов висновків про те, що певні особливості кожного з етапів ліцензійно-акредитаційного процесу передбачали необхідність коригування діяльності його учасників з метою вдосконалення вказаного процесу. Водночас, на думку автора, динамічність цих процесів стала важливим організаційним заходом здійснюваних реформ та фактором, що вплинув на ефективність функціонування вищих навчальних закладів.
У третьому підрозділі – “Трансформація основних функцій вищої освіти” – автор доводить, що в досліджуваний період в процесі реформування змінилася не лише структура вищої школи в Україні, а й відбулася трансформація функцій вищої освіти. Факторами, які зумовили цей процес, стали кардинальні перетворення в пострадянській Україні, а його основою – нові концептуально-правові засади розвитку освіти в Україні.
До основних соціальних функцій вищої школи, що зазнали трансформації, автор відніс: соціально-економічні, пов'язані з формуванням і розвитком інтелектуального, науково-технічного і кадрового потенціалу суспільства; соціально-політичні, реалізація яких дозволяє забезпечити безпеку і розвиток суспільства, соціальну мобільність, залученість до загальноцивілізаційних процесів; культуротворчі функції, що сприяють розвитку духовного життя суспільства, де вищій школі належить вирішальна роль, бо вона не лише впливає на формування особистості, але й формує в неї відчуття соціальної відповідальності, дозволяє зберегти, розвивати і передавати духовну спадщину. Дисертант доводить зростаючу тенденцію взаємодії і переплетення вищеназваних функцій.
Розвиток вітчизняної системи вищої освіти відбувався у відповідності до потреб та умов ринкової економіки. Розширилася функція підготовки та впровадження нових навчальних програм і новітніх технологій підготовки фахівців з вищою освітою. Зазначено посилення професійного спрямування за рівнями “молодший спеціаліст”, “бакалавр” “спеціаліст”, “магістр”.
Підкреслено, що в умовах розбудови суверенної держави важливою функцією вищих навчальних закладів стало забезпечення поглиблення знань викладачів і студентів з української мови та її практичного застосування.
Економічні реформи сприяли виникненню недержавних вищих навчальних закладів. Вищі навчальні заклади перетворилися на суб’єкт ринкових відносин. Соціальні функції державних та приватних навчальних закладів принципово відрізнялися: перші виконували замовлення держави, перебуваючи між вимогами суспільної ефективності і необхідністю формування повноцінної особистості, інші одночасно здійснювали права громадян і незалежних суб’єктів освіти, сприяючи розвитку громадянського суспільства. З метою уникнення труднощів становлення та функціонування приватного навчання була розроблена концепція розвитку приватної освіти.
На трансформацію особливостей функціонування навчальних закладів вплинув й ліцензцйно-акредитаційний процес, який гарантував абітурієнтам отримання якісних освітніх послуг. Поява нових професій сприяла відкриттю нових спеціальностей, що підвищували правову, екологічну, економічну освіченість серед студентів. Поряд з цим, набуття навчальними закладами функцій суб’єкта ринкових відносин не зменшувало значущість функції освіти як засобу формування майбутнього суспільства.
Третій розділ – “Вплив модернізації системи вищої освіти на стан її функціонування” – складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі – “Зміни у складі та діяльності викладацьких кадрів у процесі перебудови навчально-виховного процесу” – висвітлюються об’єктивні та суб’єктивні причини відтоку кадрів вищої школи у першій половині 90-х рр. Розглянуто зміни якісного складу викладацького корпусу. Проаналізовані особливості навчальної діяльності викладачів в умовах деідеологізації та демократизації суспільства. Розкрито питання реформування системи підвищення кваліфікації та перепідготовки викладацьких кадрів.
В першій половині 90-х рр. кількість докторів і кандидатів наук порівняно з попередніми роками помітно скоротилася. Протягом 1996-1998 рр. відбулися суттєві зміни у складі докторів та кандидатів наук, професорів і доцентів за віком. У певній мірі зазначено збільшення кадрів вказаних ступенів і звань. Протягом десятиріччя набула стійкого прогресу тенденція до підвищення заробітної плати працівників вищої школи, яка водночас бралася до уваги під час надання наукової пенсії.
На підставі фактичного матеріалу обґрунтовано висновок про поєднання навчальної і наукової діяльності ВНЗ. Останню не було зупинено, незважаючи на складні економічні умови досліджуваного періоду, мізерне державне фінансування, застарілу матеріально-технічну базу. Поряд з цим зазначено уповільнення винахідницької діяльності, низький рівень участі студентів та викладачів у науково-дослідній роботі. Поступово інтелектуальна праця перетворювалася у ринковий товар.
У другому підрозділі – “Динаміка змін у складі студентів в умовах багатоступеневої підготовки фахівців” – досліджуються зміни у складі студентів внаслідок реформування системи вищої освіти.
Аналізуються зміни кількісного складу студентів. В Україні показники невпинно збільшувалися за даними вищих навчальних закладів ІІІ – IV рівнів акредитації і дещо зменшилися у закладах І – ІІ рівнів акредитації. Розширилися терміни прийому абітурієнтів до вищої школи, з’явилася можливість отримати освіту на контрактній основі. Відбулися зміни й у професійній структурі студентства. Зменшилася підготовка інженерів та зросла кількість фахівців, яких вимагав перехід до ринкової економіки. Загалом кількість студентів на 2004-2005 н.р. у вищих навчальних закладах ІІІ – IV рівнів акредитації зросла і досягла 23 % від загальної кількості тих, хто навчався. У студентському середовищі сталися зміни за статтю та віком. Так, у 1996 р. серед внз ІІІ – IV рівнів акредитації жінки складали 53 %, 2000 р. – 55 %, 2002 р. – понад 67 %. Серед студентів-заочників також домінували жінки. На початку ХХІ ст. збільшилася загальна кількість студентів вищих навчальних закладів, особливо ІІІ – IV рівнів акредитації, відбувся перерозподіл абітурієнтів у бік спеціальностей технічного і технологічного профілів.
У третьому підрозділі – “Діяльність вищих навчальних закладів щодо впровадження нових технологій та форм навчального процесу” – на фактичному матеріалі висвітлені сутність та вплив інноваційних змін на розвиток навчальної діяльності вітчизняних ВНЗ.
Проведене автором дослідження свідчить, що набула нового напряму діяльність соціально-гуманітарних кафедр, змінився їх кадровий корпус, розширився блок дисциплін, з’явилися нові спеціальності та спеціалізації, структурні підрозділи гуманітарного спрямування.
Аналізується досвід роботи кафедр гуманітарного спрямування, висвітлюється пошук методів підвищення гуманістичних потенцій, збагачення навчального процесу новими формами: олімпіадами, вікторинами, конкурсами, читаннями тощо. Розглянуті нові підходи до розробки форм та методів навчання, тобто педагогічних технологій (інформаційні та комунікаційні, інтерактивні, традиційні). Наведені приклади і визначені особливості співробітництва ВНЗ України з вищими навчальними закладами інших держав (двосторонній обмін студентами, аспірантами, педагогічними працівниками, їх участь у міжнародних наукових програмах). Підкреслюється, що інтеграційний процес в галузі освіти і науки мав дві складові: формування співдружності провідних європейських університетів під егідою Великої хартії університетів та об’єднання національних систем освіти і науки в європейський простір за єдиними вимогами, критеріями і стандартами. Головною метою цього процесу була консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі.
Зазначено зміщення акцентів з навчальної роботи на методичну для викладачів та з навчальних занять на самостійну – для студентів; посилення тенденції до партнерських стосунків студента і викладача. Розглянуті заходи щодо впровадження принципів Болонської системи, зокрема, застосування у вищих навчальних закладах кредитно-модульної системи з метою наближення національної вищої школи до вимог і стандартів європейської освітянської спільноти.
Висновки вміщують наступні основні положення дисертації, що виносяться на захист:
- аналіз джерел свідчить, що в історичній літературі недостатньо висвітлені особливості процесу реформування системи вищої освіти в Україні у контексті діяльності вищих навчальних закладів всіх рівнів акредитації. Комплексне дослідження цієї проблеми практично відсутнє;
- з набуттям незалежності в Україні виникла гостра потреба в реформуванні вищої освіти та управління нею відповідно новим умовам суспільного життя та ринкової економіки. Це обумовлено тим, що, по-перше, нове суспільство не можна побудувати на підвалинах старої освіти; по-друге, освіта не лише визначає розвиток особистості, але є також єдиним джерелом інтелектуальних ресурсів соціального прогресу і, отже, демократії;
- суть реформ, здійснюваних у вищій школі, обумовлено загальними цілями, в першу чергу, збереження досягнень минулого й одночасного приведення системи освіти у відповідність до нових соціально-економічних вимог і процесів державотворення; а також забезпечення умов для перспективного розвитку вищої освіти в процесі входження України в систему міжнародної співпраці;
- протягом 90-х рр. XX - на початку ХХІ ст. здійснено державні заходи, які мали відчутний соціальний резонанс: поступове формування нормативно-правового поля освіти; оптимізація мережі закладів освіти; поява приватних навчальних закладів; здійснення ліцензійно-акредитаційного процесу; підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, тобто перехід до ступеневої системи навчання; впровадження нової, більш ефективної системи контролю якості навчально-виховного процесу; створення концепції гуманітарної освіти і виховання студентської молоді. Розпочалась підготовка фахівців за новими спеціальностями. За роки незалежності в Україні відбулось також становлення освітньої галузі державного управління. Освітня реформа в Україні спрямовувалась не лише на впровадження нової моделі педагогічного процесу,
