НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

„КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ”

Бойко Юрій Анатолійович

УДК 130.122: 316.3 (477)

Соціально-філософський аналіз становлення громади та громадянського суспільства

як чинників духовного розвитку соціуму

(НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНИ)

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Національного аграрного університету.

Науковий керівник - кандидат філософських наук, доцент

Чекаль Леонід Андрійович,

Національний аграрний університет,

завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, старший

науковий співробітник

Степико Михайло Тимофійович,

Національний інститут стратегічних

досліджень, вчений секретар;

кандидат філософських наук, доцент

Павлов Валерій Лук’янович,

Національний університет

харчових технологій,

доцент кафедри філософії.

Захист відбудеться “21” червня 2007 року о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.002.21 Національного технічного університету України „Київський Політехнічний Інститут”, 03056, Київ, пр. Перемоги, 37, корп. № 7, ауд. 514.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного технічного університету України „Київський Політехнічний Інститут”, 03056, Київ, пр. Перемоги, 37.

Автореферат розісланий “18” травня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В.Романовська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах національно-культурного і духовного відродження України особливо актуальним стає дослідження тих чинників, які сприяли демократичним трансформаціям соціальних практик, поступовому формуванню національної самосвідомості українців. Нині особливого значення набувають засвоєння уроків та осягнення здобутків минулого, особливостей тяжкого просування українського суспільства до омріяної незалежної соціальної держави й громадянського суспільства.

Для сучасної України надважливим завданням є становлення громадянського суспільства та відповідної йому системи цінностей. При цьому очевидно, що рівень духовного розвитку людей визначальним чином зумовлюється мірою їх свободи, правової й соціальної захищеності, а, отже, – рівнем громадянськості даного соціуму. В цьому контексті актуальним є соціально-філософський аналіз становлення громадянського суспільства в Україні як чинника духовного розвитку українського соціуму. Адже всі суспільні процеси й перетворення, діалог “влада – народ”, формування контролю за владою з боку громадськості мають бути пояснені представниками гуманітарних та суспільствознавчих сфер: філософів, політологів, соціологів, психологів, культурологів. Саме такою багатоаспектністю і відрізняється тема дослідження.

Актуальність окресленої проблематики визначають не лише реалії сьогоденних громадських та державотворчих процесів, але й спрямованість у майбутнє українського суспільства. І оскільки Україна стала на шляхи побудови правової соціальної держави й потужного громадянського суспільства, – маємо усвідомити, що найвищою цінністю у такому суспільстві є людина, її духовний світ та моральні цінності.

У дослідницькій літературі феномени громади й громадянського суспільства викликали неоднозначні, а часом – і суперечливі міркування, дефініції й оцінки. Тривають дискусії стосовно їх виникнення, розвитку й особливостей в Україні. Багато філософів, культурологів, істориків, політологів торкались в своїх працях питань особливостей виникнення й засад громадянського суспільства та багатовимірності цих процесів в Україні. Але проблему взаємозв’язку становлення духовності українського соціуму з розвитком громади й громадянського суспільства можна охарактеризувати як недосліджену. А тому зрозумілою є нагальна потреба поглибленого вивчення як ґенези української громади й громадянського суспільства на ґрунті соціально-філософського аналізу підходів до засад такого суспільства в історії філософії, – так і висвітлення впливу зазначених чинників на рівень духовного розвитку українського соціуму.

Джерельною базою дисертаційного дослідження є соціально-філософські праці, які торкаються засадничих основ феноменів “громада” й “громадянське суспільство”. Динаміка історичних модусів соціального та його ціннісної репрезентації в трансформаціях української культури вивчалися на основі праць класиків української філософії. Йдеться про роботи Іларіона Київського, С. Оріховського, І. Вишенського, П. Орлика, Г. Сковороди. Досліджено праці українських мислителів ХІХ та ХХ століть, в яких послідовно викладені ідеї побудови громадянського суспільства та його моральних чеснот у їх зв’язку з українським менталітетом. Це передусім, роботи П. Юркевича, П. Куліша, М. Драгоманова, Л. Українки, І. Франка, М. Грушевського, В. Винниченка, Д. Донцова, В. Липинського, М. Міхновського, Д. Чижевського, І. Лисяка-Рудницького. А також йдеться про роботи сучасних вітчизняних дослідників, що вивчають особливості української націогенези: С. Бахрушіна, К. Колесова, А. Мельника, М. Степико, П. Ситника, Д. Яворницького.

Вагоме підґрунтя при з’ясуванні проблеми виникнення громадських рухів, самоврядування, становлення громадянського суспільства склали праці таких сучасних відомих науковців як І. Крип’якевич, М. Попович, В. Барков, Є. Головаха, Т. Розова, Ю. Якименко.

Для висвітлення особливостей становлення громадянського суспільства в Україні, а також його духовного виміру доцільним було дослідження робіт таких сучасних українських філософів, як Є. Бистрицький, О. Кисельова, А. Лой, Н. Мельников, Р. Чернорог, Ю. Шаповал, В. Павлов.

Проблемам варіативності громадянського суспільства, особливостей соціально-економічного, політико-правового й культурно-ідеологічного середовища для створення такого суспільства присвятили свої праці такі вітчизняні науковці, як О. Буткевич, А. Еришев, І. Кресін, П. Кононенко, Ю. Римаренко, Г. Філипчук, О. Лісничук та інші.

Для з’ясування особливостей розуміння проблеми переходу від тоталітаризму до демократії російськими вченими, автор звернувся до праць А. Гончарової, Н. Голіка, К. Гаджиєва, П. Дідебашвілі, В. Коврова, Г. Козлова, В. Лукіна, Ю. Солоніна, А. Стребкова, Л. Ентіна, А. Янова.

Окремим розділом дисертаційного дослідження є соціально-філософський аналіз праць філософів: від античності – до сучасної зарубіжної думки, – щодо засад громадянського суспільства та його ціннісного виміру. Йдеться про розуміння громадянських чеснот в умовах античної демократії (Платон, Аристотель, Епікур, Марк Аврелій, Цицерон), формування ціннісних орієнтацій західної культури у середньовічній та ренесансній філософії, що стали підґрунтям теорії і практики громадянського суспільства (Августін, Т. Аквінський, П. Абеляр, М. Кузанський, Л. Валла, П. Мірандола, Е. Роттердамський, М. Лютер, Н. Макіавеллі, П. Помпонацці), засновників новоєвропейської теорії пізнання та філософії історії, в межах якої було сформульоване поняття громадянського суспільства (Ф. Бекон, Р. Декарт, Дж. Віко, Г. Гроцій. Б. Спіноза, Г. Лейбніц).

Особливої уваги потребують роботи фундаторів теорії громадянського суспільства Т. Гоббса, Дж. Локка, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо. Моральні виміри людини в класичному варіанті філософування представлені працями Д. Юма, К. Гельвеція, І. Канта. Філософське осягнення генеалогії громадянського суспільства подають концепції Г.В.Ф. Гегеля, К. Маркса, Ф. Енгельса.

Ліберальна модель громадянського суспільства досліджується при аналізі теорій Т. Пейна, Б. Констана, А. Токвіля. Інтерпретація ціннісних орієнтирів громадянського суспільства відбувається в різних напрямках некласичної філософії: позитивізмі (Дж. Мілль, О. Конт), прагматизмі (Дж. Дьюї), волюнтаризмі (Ф. Ніцше), екзистенціалізмі (А. Кам’ю, К. Ясперс), філософській антропології (М. Шелер), філософії культури (О. Шпенглер, А.Дж. Тойнбі). Західні дослідники, що вивчають трансформації сучасного політичного дискурсу та його етичний вимір, представлені роботами Г. Арендта, Д. Белла, М. Ігнатьєффа, А. Макінтайра, П. Рікера, Дж. Ролза, Р. Рорті, Ю. Габермаса, О. Гьофе. Таким чином, феномени громади й громадянського суспільства, які не втрачали своєї актуальності упродовж століть, і нині потребують особливої уваги та ретельного аналізу.

Ґрунтовному науковому опрацюванню проблеми вивчення ціннісних орієнтацій та його вітчизняної специфіки бракує не суто соціологічного чи політологічного, а саме соціально-філософського теоретико-концептуального підходу щодо цього явища. Дане дисертаційне дослідження покликане певною мірою компенсувати цей дефіцит.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження виконано в межах науково-дослідницької програми “Соціально-економічний вимір села в реформаційний період: світоглядні аспекти та прогностичні тенденції” Науково-навчального Центру соціально-гуманітарних наук Національного аграрного університету (№ держреєстрації 0102U005706).

Мета і завдання дослідження. Основне завдання дисертаційної роботи полягає в соціально-філософському аналізі становлення громадянського суспільства, як чинника духовного розвитку соціуму та його сучасної української моделі. Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких взаємопов’язаних завдань:

· визначити поняття „громадянське суспільство”, а також виявити його співвідношення з суміжними поняттями;

· здійснити соціально-філософську реконструкцію феномену громадянського суспільства в аксіологічному вимірі;

· проаналізувати трансформацію історичних форм ціннісних орієнтирів в Україні у контексті становлення громадянської свідомості;

· аргументувати значення громади на сучасному етапі формування громадянського суспільства в Україні в світлі формування нової системи цінностей.

Об’єктом дослідження є формування і розвиток громади й громадянського суспільства як чинників духовного розвитку соціуму (на прикладі України).

Предметом дослідження виступає теоретичне обгрунтування евристичного потенціалу соціально-філософського осягнення аксіологічного виміру громадянського суспільства, його сутності та специфіки історичних проявів.

Методи і завдання дослідження. При вирішенні поставлених завдань автор виходить із загальних методологічних принципів наукового дослідження. Це, зокрема, принцип єдності історичного і логічного, застосування якого зумовлено необхідністю розкриття феномену громадянського суспільства взагалі та його специфіки в умовах української націогенези.

У відповідності з поставленими у дослідженні завданнями було використано методи компаративістського аналізу, який передбачає, з одного боку, зіставлення існуючих в історії філософії концепцій громадянського суспільства й правової держави, а з іншого – виявлення спільного й відмінного в існуючих реальних шляхах до громадянського суспільства (в тому числі – українського соціуму), а також герменевтичний метод, який враховує специфіку процедури інтерпретації тексту, що є особливо значимим в процесі реконструкції аксіологічного виміру.

Використання автором цих методів ґрунтується на загальнонаукових принципах об’єктивності, системності, світоглядного плюралізму.

Структуралістський метод виявлення бінарних опозицій (громадянське суспільство – держава, громадянське суспільство – демократія), що пов’язані стійкими структурними відносинами, був спрямований на виявлення правил перетворення всередині і між структурними елементами для того, щоб у подальшому моделювати застосування цих правил на можливих варіантах опозицій даного комплексу текстів і верифікації більш широкого поля знакових систем.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації здійснено в соціально-філософському контексті аналіз становлення громадянського суспільства як чинника духовного розвитку соціуму та його сучасної української моделі. Результати, які виносяться на захист, сформульовані у наступних положеннях:

· з’ясовано положення, що зміст терміну „громадянського суспільства” можна уточнити як історичну форму соціально-політичного інституту, який є незалежним по відношенню до державних структур і здатним до самоорганізації, активного лобіювання колективних інтересів правового характеру. Аналіз соціально-філософських теорій дозволяє виявити ціннісне навантаження цього поняття та плідність дослідження його аксіологічного виміру на тлі західноєвропейської традиції філософування;

· розглянуто низку суміжних понять (деякі з них утворюють з поняттям „громадянське суспільство” пари бінарних опозицій) – держава, правова держава, система демократичних цінностей, свобода, індивідуалізм, соціальна відповідальність, толерантність. Запропоновано уточнити їх зміст стосовно експлікації поняття, що визначається: держава – основна цивілізаційна форма суспільного устрою, яка володіє повнотою влади і забезпечує управління та захист соціальної структури (громадянське суспільство створює опозицію щодо держави у певні історичні періоди і може призвести до трансформації соціуму, а отже, до зміни типу держави); демократія є державно-політичним устроєм, який визнається джерелом влади і заснований на принципах рівності і свободи (в цьому сенсі демократія не є тотожною громадянському суспільству, але вони мають спільне проблемне поле та його аксіологічну репрезентацію); іманентна присутність певних ціннісних настанов у зазначених соціально-політичних формах дозволяє говорити про можливість системи демократичних цінностей як єдності взаємопов’язаних духовних детермінант, що вкорінені в екзистенційній активності соціокультурного суб’єкта, та стверджують значимість таких суспільних орієнтацій: свобода (як регулятивна ідея, що репрезентує моральну автономність особи у різних культурних проекціях), індивідуалізм (як концепт, згідно з яким будь-яке соціальне явище розглядається як результат взаємодії сукупності індивідуальних поведінок), соціальна відповідальність (імператив, який обумовлює взаємозв’язок суспільства та індивіда в духовному вимірі), толерантність (ціннісний норматив, що припускає визнання легітимності компромісу, а також терпимості до розходжень і протиріч, які існують у відносинах між соціальними і політичними групами);

· здійснена соціально-філософська реконструкція феномену громадянського суспільства в аксіологічному вимірі. Вона демонструє обумовленість системи інтерсуб’єктивних орієнтацій історичним контекстом, що доводить закономірність ціннісного домінування справедливості (Сократ, Платон, Плотін) та відповідальності (Аристотель, Сенека) у межах античної демократії; свободи, правової рівності та приватної власності – у новоєвропейській ґенезі громадянського суспільства (Д. Локк, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо). Класичні соціально-філософські концепції прояснюють генеалогію та суть досліджуваного феномену (Ф. Гегель, К. Маркс), але не змінюють його ціннісного спрямування. Некласична філософія (переважно позитивістські і лібералістські напрямки) додає незначних варіацій до структури ціннісних орієнтацій, обґрунтовуючи значимість таких цінностей як солідарність, моральна автономія, толерантність, проте залишає незмінними фундаментальні засади системи духовних домінант громадянського суспільства;

· проаналізовано трансформацію історичних форм ціннісних орієнтирів в Україні в контексті становлення громадянської свідомості. В динаміці духовних виявів української ментальності виявлено дві суперечливі тенденції: формування феномену ціннісного консерватизму, що намагається відтворити національну велич, та модернізаційні прагнення, що бажають прискорити входження України в західноєвропейський контекст розвитку. Обґрунтовано, що контрарність зазначених позицій не заважає їм виходити з єдиної системи цінностей, які вони вважають традиційними: свободи, індивідуалізму, толерантності;

· аргументовано значення громади на сучасному етапі формування громадянського суспільства в Україні, оскільки вона виконує функцію лобіювання загальносуспільних інтересів правовим чином і інтеграції атомізованих членів асоційованого соціуму.

Громадянська відповідальність є гарантом виходу українського суспільства зі стану політичної стагнації та неможливості екстраполяції бюрократизованого стилю управління на всі соціальні інститути, а також симуляції створення громадянського суспільства, оскільки лише громадянські об’єднання володіють необхідною сукупністю соціально-значущих характеристик (на відміну від державного апарату влади та розрізнених приватними інтересами громадян): відкритістю до комунікації, самоорганізацією, соціальною активністю, відданістю демократичній системі цінностей. Соціокультурним призначенням громадянського суспільства як мережі громадянських об’єднань є формування національної ідентичності українського народу для здійснення соціальної інтеграції на ґрунті колективних цінностей. Традиційна для України європейська духовна орієнтація має амортизувати перехід від авторитарного суспільства до глобалізованого світового співтовариства.

Практичне значення одержаних результатів. Виконане дисертаційне дослідження дає можливість поглибленого вивчення як шляхів формування соціально-філософських, політично-правових й суспільно-історичних підходів до засад громадянського суспільства у європейській традиції філософування, так і процесу становлення громади та громадянського суспільства як чинників духовного розвитку соціуму. Результати дослідження можуть бути використані при вивченні унікального суспільно-історичного досвіду України, отриманого в процесі складного просування українського соціуму до громадянського суспільства.

Основні напрямки дослідження дають поштовх до майбутніх наукових розробок, більш широкого вивчення проблем розвитку громадянської самосвідомості, суспільної самоорганізації, а також особливостей та варіативності цивілізаційного процесу.

Отримані результати можуть стати підґрунтям для створення теоретичних моделей українського соціуму у процесі його духовного відродження.

Матеріали дисертації можуть бути використані при вивченні вузівських курсів історії філософії, соціальної філософії, історії України, правознавства, політології, а також для спецкурсів, методологічних семінарів, при написанні курсових і дипломних робіт та в подальшій розробці наукових проблем з соціальної філософії та філософії історії.

Особистий внесок здобувача. В дисертації здійснена соціально-філософська реконструкція феномену громадянського суспільства, яка демонструє зумовленість системи інтерсубєктивних орієнтацій історичним контекстом. Проаналізовано трансформацію історичних форм ціннісних орієнтирів в Україні в процесі становлення громадянської свідомості.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювались та доповідались на аспірантських семінарах і щорічних міжнародних наукових конференціях студентів, аспірантів та викладачів як у Національному аграрному університеті, так і на “Днях науки 2006” філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Автор виступив з обговоренням основних висновків дисертаційного дослідження на методологічному семінарі “Соціально-політичні умови побудови громадянського суспільства в Україні” кафедри філософії і культурології Київського Національного університету технологій та дизайну (травень 2006).

Публікації. Основні положення та результати, сформульовані у дисертації, викладені у 4 публікаціях у фахових виданнях з філософії, рекомендованих ВАК України, та 1 тезах доповідей, опублікованих в матеріалах конференції.

Структура і обсяг роботи зумовлена логікою дослідження, що випливає з постановленої мети та основних завдань. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг основного тексту дисертації становить 190 сторінок. Список використаної літератури включає 182 найменування і складає 13 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі „Джерелознавче підґрунтя дослідження поняття “громадянське суспільство”, який має методологічне значення, аналізується процес розробки цього терміну, досліджуються основні стратегії його інтерпретації, висвітлюється джерельна база дисертаційного дослідження.

Поняття “громадянське суспільство” є полісемантичним, але в різноманітних варіантах його тлумаченню присутні певні константи. Воно фіксує зміст історичного феномену, який у західноєвропейському типі філософування інтерпретується як: результат подолання природного стану (Д.Локк, Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо); простір розвитку людства в цілому (І. Кант); усвідомлення людьми своїх приватних інтересів, що руйнують первинну єдність родини (Гегель); ідеальним утворенням капіталістичного типу держави (К. Маркс). Якщо в середньовіччі громадянське суспільство є “зовнішньою державою”, за Ф. Гегелем, то після того, як “дух капіталізму” (М. Вебер) виборов свій правовий статус і створив власні форми соціальних інститутів та форми їх духовної легітимації, держава стає національною, а громадянське суспільство – внутрішнім моментом саморегуляції держави, “базисом її матеріального втілення” (К. Маркс). Умовою виокремлення терміну громадянське суспільство” є розмежування понять “суспільство” і “держава”, виявлення принципів їх розбіжності і навіть протиставлення.

За обсягом поняття громадянське суспільство або включає в себе всі форми соціального, крім держави (К. Маркс), або не включає у себе сім’ю (Ф. Гегель), або певною мірою, як правило, чітко не обумовленою, охоплює той рівень політичних та економічних відносин, який не регулюється державою.

Функції громадянського суспільства вбачаються або в тому, що воно є реальним фундаментом для появи тієї або іншої форми держави, або в опосередкуванні переходу від сім’ї до держави, що розуміються як щаблі духовного в своїй основі розвитку (Гегель), або в тому, що воно є противагою державі (Д. Локк, Ж.-Ж. Руссо) або ж, навпаки, ареною впорядкування з боку останньої (Т. Гоббс).

Роль громадянського суспільства може оцінюватися як абсолютно позитивна, що веде до заперечення або, принаймні, до применшення ролі держави (Т. Пейн). Деякі мислителі бачать у громадянському суспільстві недосконалий стан людського буття, який потребує твердої руки Левіафана-держави (Т. Гоббс). Інші вбачають у ньому необхідний, але недостатній (Ф. Гегель), або історично перехідний (К. Маркс) етап суспільного розвитку. Деякі автори підкреслюють стримуючу роль громадянського суспільства стосовно функцій держави (А. де Токвіль, Дж. С. Мілль, І. Бентам, Ж. Сисмонді).

У наш час ідея громадянського суспільства сприймається в трьох основних змістах: а) як гасло різних суспільних рухів і партій; б) як аналітична концепція для опису й інтерпретації тих форм соціальної організації (на макро – і мікрорівні), які асоціюються з ідеями демократії й громадянства; в) у якості філософської нормативної концепції, етичного ідеалу, уявлення про якийсь ідеальний громадський порядок.

Виходячи з усього вищезазначеного, визначення громадянського суспільства можна уточнити як сукупність різних неурядових інститутів і посередницьких груп, що самоорганізуються, незалежних як від державної влади, так і від окремих приватних структур виробництва й відтворення (тобто фірм і сімей), і здатних до організованих і відповідальних колективних дій щодо захисту суспільно значимих інтересів у рамках заздалегідь установлених правил громадянського або правового характеру. Визначення духовно-ціннісних параметрів феномену громадянського суспільства і є завданням нашого дослідження.

Другий розділ “Соціально-філософська реконструкція феномену громадянського суспільства в аксіологічному вимірі” присвячений дослідженню динаміки історичних форм духовності як предмету нашого аналізу та стратегій їх філософського осягнення.

Перший підрозділ другого розділу “Ідейні витоки громадянських чеснот в античній філософії” аргументує значення античної демократії як ціннісного джерела формування громадянської свідомості в Давній Греції та Римі та сукупності громадянських чеснот, що представляють її у античній філософії та етиці.

Антична демократія у вигляді сократівського повороту філософії до проблем людини вперше піднімає питання про природу цінності. В давньогрецьких натурфілософів не тематизується проблема цінностей: суспільство ще монолітне у своїй соціальній і духовній єдності. Етика Аристотеля є спробою компромісу між загальною моральністю “соціального організму” й евдемонізмом одиничного, котре стає мірою індивідуалізму в античному полісі. Етизація філософії в елліністичній філософії є похідною від втрати моральністю її суспільного значення. Неоплатонізм, підсумовуючи розвиток ціннісного усвідомлення суспільного буття, створює класифікацію чеснот, де громадянський вимір є нижчим щаблем морального вдосконалення людини.

У генезі ціннісних установок античної демократії можна виділити моменти, які є концентрованим вираженням її громадянської сутності:

евдемонія як ціннісне вираження цивільно-активного способу існування, що припускає етичну єдність суспільного блага й особистої користі;

калокагатія як синкретична неподільність добра й краси;

справедливість;

відповідальність, що стає суспільною доброчесністю;

Другий підрозділ другого розділу “Концептуалізація ціннісних засад громадянського суспільства в класиці західноєвропейської філософії” присвячений аналізу “всезагально-громадянського плану” (І. Кант) розвитку духовних чинників західної культури. Висвітлюється принципове значення розмежування морального та правового змісту концепту громадянського суспільства у класичному стилі філософування.

Середньовічна філософія сформувала принципово нове розуміння суб’єктивності, де простір душі є внутрішнім світом людини. Гуманістична спрямованість Відродження призвела до секуляризації західноєвропейської культури і звільнила від тавра первісного гріха природні та утилітаристичні схильності людини. Різновиди ренесансного пантеїзму подолали трансценденталістське розуміння буття Бога і створили умови для природного розуміння природи та суспільства.

Диференціація та раціоналізація простору соціального призводить у Новий час до виникнення теорій, які формулюють поняття “громадянського суспільства” й обґрунтовують його ціннісну мотивацію.

У панлогістських концепціях Нового часу існування інших індивідів як суб'єктів констатувалося як емпіричний факт і їх інтеракція репрезентувалась як безпосереднє спілкування замкнутої свідомості за правилами суспільного договору. Класичною філософією в процесі очищення “ідолів розуму” за допомогою методологічного сумніву в полі соціальних практик були легітимізовані такі трансформації ціннісних установок, що корелювали з концептом громадянського суспільства:

трансцендентальний зміст опозиції “добра” і “зла” остаточно замінюється натуралістським (Б. Спіноза, К. Гельвецій);

свобода, як певний акт волевиявлення (Оріген, Августин) у середньовічному тлумаченні, втрачає свої етичні та релігійні параметри і перетворюється на політичні свободи громадян;

насильство втрачає свою позаекономічну форму, свої особові втілення (безпосередній примус) та їх етичні легітимації;

внутрішній світ християнина, який відповідав перед Богом за свої вчинки у великій і малій есхатології (А. Гуревич), трансформується у економічну форму відповідальності (М.Вебер) та остаточно закріплюється у принципі індивідуалізму (Ф. Гегель, К. Маркс);

політична стратифікація феодального суспільства відкидається і постулюється необхідністю наступу нової доби “рівності усіх перед законом” (Д. Локк, Ш.Монтеск’є, Ж.. Ж. Руссо, А. Фергюсон, І. Кант);

суспільство, яке було у Середньовіччі продовженням ієрархії бутя, секуляризується і стає атомарним утворенням, де кожний індивід є приєднаним до соціальної тотальності лише за своїм приватним інтересом.

Усі ці духовні зрушення призвели до руйнації дистанції між політичною і соціальною формами стратифікації, отже, громадянське суспільство припинило бути лише формою наявного буття “третього” стану, а перетворилось на “активність, що заперечує людські та понадлюські авторитети” (К. Поппер).

Цінності громадянського суспільства стають предметом обговорення в загальнофілософських теоріях (позитивізм (О.Конт, Г.Спенсер), волюнтаризм (Ф. Ніцше), екзистенціалізм (К.Ясперс, А.Кам’ю), філософська антропологія (М. Шелер), філософія культури (О.Шпенглер, А.Тойнбі).

У плюралістичному дискурсі конкуруючих практик різних політичних течій і теорій можна виділити такі ціннісні орієнтації, які, не входячи в протиріччя з вихідними етичними принципам класичної теорії громадянського суспільства, акцентують увагу на таких соціальних цінностях, як толерантність (С.Стоуффер, Д.Салліван і П.Снідерман), повага до іншого (М.Бубер), солідарність (Й.Хеффнер, Р.Рорті), відкритість (К. Поппер, О. Гьофе). Створюється так звана система демократичних цінностей. Її критика пов'язана насамперед з автомізацією моральних ідеалів (Т. Карозерс, Е. Гелнер, М. Ігнат’єфф). Концепт громадянського суспільства і його ціннісні настанови значно вплинули на українську національну картину світосприйняття.

Завданням третього розділу “Ґенеза громадських рухів як прояв розвитку духовності в Україні” є аналіз духовного вітчизняного простору у світлі історичних модусів національно-громадських об’єднань та його філософська інтерпретація.

Перший підрозділ третього розділу “Трансформація історичних форм соціального в Україні в контексті становлення громадянської свідомості” в історичній перспективі відтворює специфіку формування головних ознак української ментальності та її громадянської складової. Доводиться історична закономірність прихильності українців до гуманістично-демократичних ідеалів, що обумовлено складним шляхом формування національної єдності українського народу.

Діалогізм, властивий історії української культури, починається продуктивним синтезом слов’янської міфології та християнської теології у культурі Київської Русі. Домінанта духовних орієнтацій цього періоду формувалась на соціальному підґрунті “початкової демократії”.

Націогенеза України відбувалась на перехресті різних світів, багато з яких носили агресивний, ерозійний характер, але вона не розчинилась у інших культурах. Це дозволило зберегти демаркацію вітчизняного духовного простору та його визначальних рис (волелюбство, індивідуалізм, толерантність) і доводить автентичність прагнень побудови громадянського суспільства в Україні.

Другий підрозділ третього розділу “Специфіка формування громадянського суспільства у незалежній Україні та його ціннісні домінанти. Роль громади в становленні правової держави аналізує соціально-політичне життя українського суспільства, виявляє суспільно-культурологічну необхідність розбудови громадянського суспільства в контексті державотворчих процесів українського сьогодення. Дослідження висвітлює ціннісні домінанти, які є умовою розбудови громадянського суспільства в Україні.

Початок розбудови незалежної Української держави призвів до демонтажу основ світського соціалізму, що відкрило шлях широкому впровадженню в життя демократичних важелів управління суспільством. Соціополітична ситуація в перехідний період виявила зрушення у громадському житті українського суспільства, проте, його не можна назвати громадянським порівняно з західними втіленнями. Оскільки громадські асоціації, по-перше, справляли незначний вплив на державу та суспільне життя в Україні, по-друге, вони мали переважно професійну, фахову, а не громадянську орієнтацію, що значно обмежувало можливості ефективного функціонування, і, нарешті, майже були відсутні мережі таких громадських організацій.

Геополітичним завданням України є активне стимулювання духовно-моральних, культурних, соціально-економічних і політичних інтеграційних процесів формування державності, відродження національної самосвідомості та розбудови розвинутого громадянського суспільства. Традиційна для України європейська духовна орієнтація має амортизувати перехід від авторитарного суспільства до демократичних цінностей глобалізованого світового співтовариства.

ВИСНОВКИ

У дисертації сформульовані основні підсумки проведеного дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи. Аксіологічний вимір громадянського суспільства розкривається через низку категорій, таких як: правова держава, система демократичних цінностей, свобода, індивідуалізм, соціальна відповідальність, толерантність.

1. Громадянське суспільство ми можемо розглядати як поняття для визначення історично-соціального феномену, який втілює у собі дві суперечливі тенденції: по-перше, формування політично-соціального механізму побудови правової держави; по-друге, соціально-правову взаємодію мережі громадянських об’єднань, що активно впливають на процес державотворення, а, отже, не дають йому набути старих форм. Таке визначення свідчить про ціннісне навантаження зазначеного поняття.

2. Соціально-філософська реконструкція феномену громадянського суспільства в аксіологічному вимірі свідчить про поступове формування основних ціннісних орієнтацій громадянського суспільства та про їх обумовленість історичним контекстом. Так, оскільки антична демократія була ототожненням суспільного та індивідуального начал, то вона створювала відповідні ідеали: справедливості (Сократ, Платон, Плотін) як критерію життєздатності суспільства та принципу тотожності всезагального й одиничного (решта громадянських доброчесностей, таких як розумність, мужність, поміркованість є похідними від неї та являють собою розподіл суспільних функцій). Середньовіччя, існуючи в умовах патроналістської моделі соціуму, розробляє концепти внутрішнього світу людини (Оріген, Августін) та лінійності історії, які стануть підґрунтям розвитку громадянського суспільства в ідеях індивідуалізму та соціального поступу. Гуманістично-натуралістські орієнтації доби Відродження легітимують природні потяги та утилітаристські прагнення людини та суспільства. Новий час, створюючи власне феномен громадянського суспільства та його поняття, виробляє систему ціннісних домінант європейської культури, яка є актуальною і нині (свобода, правова рівність, приватна власність). Наступні філософські концепції проясняють суть та генеалогію громадянського суспільства (Ф. Гегель, К. Маркс), але не змінюють його аксіологічну систему. Некласична філософія (переважно позитивістські і лібералістські напрямки), пересунула наголоси в системі демократичних цінностей західного суспільства (солідарність, соціальна відповідальність, моральна автономія, толерантність).

3. Аналіз історичних модусів української ментальності доводить наявність певних констант, які дозволили нашому народу зберегти національну ідентичність в складних умовах державотворення та ерозії національного. Втрата державності свідчить про неможливість виникнення громадянського суспільства в попередні епохи, оскільки воно може сформуватися лише в опозиції до держави. У духовному вимірі це призводить до органічного поєднання ціннісного консерватизму з прагненнями модернізації. Інтегративна модель ціннісних координат українців доводить автентичність їх західної орієнтації: свобода, індивідуалізм, толерантність.

4. Сучасний етап націотворення України, який характеризується процесом формування розвинутого громадянського суспільства, закріплює в національній самосвідомості традиційні ціннісні константи та призводить до необхідності послідовного формування нового ціннісного орієнтиру на всіх щаблях функціонування громадянського суспільства в процесі створення правової держави. Воно має бути репрезентоване мережею активних громадянських об’єднань, побудованих згідно з принципом плюралізованного солідаризму. “Існування ціннісної спільноти” (О. Гьофе) має стати умовою формування українського політично-правового дискурсу в контексті західноєвропейської цивілізації.

Основні положення дисертаційного дослідження

викладені у таких публікаціях автора:

1. Бойко Ю.А. Українське громадівство в імперському соціальному регламенті ХІХ століття: соціально-філософський вимір. // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. – Вип. 51. – К.: Український центр духовної культури, 2005. – С. 113 – 126.

2. Бойко Ю.А. Громадські рухи в Україні ХХ ст. у контексті формування громадянської свідомості. // Культура і сучасність: Альманах. – К.: ДАКККіМ, 2005.– № 2. – С. 43–49.

3. Бойко Ю.А. Проблема протистояння громадськості і влади в соціально-філософському контексті. // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. Зб. наукових праць. – Вип. 14. – К., 2005. – С. 107–113

4. Бойко Ю.А. Соціально-філософські інтерпретації поняття “громадянське суспільство” в духовно-ціннісному вимірі. // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. – Вип. 60. – К.: Український центр духовної культури, 2007. – С. 68 – 79.

5. Бойко Ю.А. Громадянська самосвідомість та громадські рухи в незалежній Україні // Дні науки філософського факультету – 2006: Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів. – К.: “Київський університет”, 2006. – C. 89–91.

АНОТАЦІЯ

Бойко Ю.А. Соціально-філософський аналіз становлення громади та громадянського суспільства як чинників духовного розвитку соціуму (на прикладі України). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09. 00. 03. – соціальна філософія та філософія історії. – Національний Технічний Університет України “Київський Політехнічний Інститут”, Київ, 2007.

Дисертація присвячена соціально-філософському аналізу феноменів громади та громадянського суспільства, яке запропоновано визначити як історичну форму соціально-політичного інституту, який є незалежним щодо державних структур і здатний до самоорганізації, активного лобіювання колективних інтересів правового характеру. Уточнення суміжних понять, які утворюють з поняттям „громадянське суспільство” пари бінарних опозицій, дозволяє розкрити зміст досліджуваних феноменів повною мірою. У дисертації запропоновано цілісний історичний підхід до розуміння діяльності громадських об’єднань, її аксіологічного виміру, що демонструє взаємозалежність соціального типу практики та його ціннісного навантаження.

Аналіз феномену громадянського суспільства доводить присутність певних ціннісних констант в різномаїтті його теоретичних проектів та варіантах історичних втілень. Громадянське суспільство виводить на перший план значущість людини як особи, а не як функцію роду, а тому є соціальною формою втілення гуманізму. Наявність таких духовних домінант, які є автентичними для вітчизняного ціннісного поля, полегшує для України інтеграцію в світовий цивілізаційний простір.

Ключові слова: громадянське суспільство, громада, держава, правова держава, система демократичних цінностей, свобода, індивідуалізм, соціальна відповідальність, толерантність.

АННОТАЦИЯ

Бойко Ю.А. Социально-философский анализ становления общины и гражданского общества как факторов духовного развития социума (на примере Украины). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03. – социальная философия и философия истории. – Национальный Технический Университет Украины “Киевский Политехнический Институт”, Киев, 2007.

Диссертация посвящена социально-философскому анализу феноменов общины и гражданского общества, последнее предложено определить как историческую форму социально-политического института, который является независимым по отношению к государственным структурам и способен к самоорганизации, активному лоббированию коллективных интересов правового характера. Уточнены смежные понятия, которые образовывают с термином „гражданское общество” пары бинарных оппозиций. В диссертации предложен целостный исторический подход к пониманию деятельности гражданских объединений и еe аксиологических измерений, который демонстрирует взаимозависимость социального типа практики и еe ценностной нагрузки.

Анализ феномена гражданского общества доказывает присутствие определенных ценностных констант в многообразии его теоретических проектов и вариантов исторических воплощений. Гражданское общество выводит на первый план понимание человека как личности, а не как представителя рода, а поэтому является социальной формой воплощения гуманизма.

Аксиологическое измерение гражданского общества рассмотрено посредством таких категорий как: правовое государство, система демократических ценностей, свобода, индивидуализм, социальная ответственность, толерантность.

Гражданское общество рассматривается как понятие для определения историко-социального феномена, который воплощает в себе две противоречивые тенденции: во-первых, формирование политико-социального механизма построения правового государства; во-вторых, социально-правовое взаимодействие сети общественных обьединений, которые активно воздействуют на процесс создания государства. Таким образом, речь идет о ценностном содержании данного понятия.

Социально-философская реконструкция феномена гражданского общества в аксиологическом измерении, осуществленная в диссертации, свидетельствует о постепенном формировании основных ценностных ориентаций гражданского общества и об их обусловленности историческим контекстом.

Анализ исторических модусов ментальности доказывает наличие определенных констант, которые позволили нашему народу сохранить национальную идентичность в сложных условиях построения государства и эрозии национального. Утрата государственности свидетельствует о невозможности возникновения гражданского общества в предшествующие эпохи, поскольку оно может сформироваться лишь в оппозиции к государству. В духовном измерении это приводит к органическому сочетанию ценностного консерватизма и стремления к модернизации. Интегративная модель ценностных координат украинцев доказывает аутентичность их западной ориентации: свобода, индивидуализм, толерантность.

Диалогизм, присущий истории украинской культуры, начинается продуктивным синтезом славянской мифологии и христианской теологии в культуре Киевской Руси. Доминанта духовных ориентаций этого периода формировалась на социальной основе “начальной демократии”. Национальный генезис Украины происходил на пересечении разных миров, многие из которых носили агрессивный характер, но украинская культура не растворилась в других. Это позволило сохранить демаркацию отечественного духовного пространства. В то же время это доказывает аутентичность стремления построить гражданское общество в Украине.

В диссертации обосновывается, что геополитической задачей Украины является активное стимулирование духовно-моральных, культурных, социально-экономических и политических интеграционных процессов формирования государственности, возрождения национального самосознания, а также построения развитого гражданского общества. Традиционная для Украины европейская духовная ориентация должна амортизировать переход от авторитарного, тоталитаристского общества к торжеству демократических ценностей глобализированного мирового сообщества.

Доказывается, что на современном этапе развития Украины, который характеризуется процессом формирования развитого гражданского общества, закрепляются традиционные ценностные константы в национальном самосознании, что приводит к необходимости в процессе последовательного формирования правового государства создания нового ценностного ориентира – социальной ответственности.

Ключевые слова: гражданское общество, громада, государство, правовое государство, система демократических ценностей, свобода, индивидуализм, социальная ответственность, толерантность.

Annotation

Boyko Y.A. The social philosophical analysis of community and civil society establishment as factors of society spiritual development (on example of Ukraine). — Manuscript.

The dissertation thesis for candidate of sciences degree in philosophy. Specialty 09.00.03. – Social philosophy and philosophy of history. – , Kyiv, 2007.

The dissertation research is devoted to problem of social philosophical analysis of community and civil society phenomena. They are proposed to be defined as historical form of social political institutes, which are independent from state structures, able to self organize themselves and to provide active lobbing of juridical collective interests. The strict definition of terms, both close and binary opposed to term “civil society”, was made, which enables to fully describe the content of researched phenomena. The systematical historical approach to civil organizations and their axiological dimension understanding, demonstrating the dependence between practice social type and its axiological content, is proposed.

The analysis of civil society phenomenon is undertaken, which proved the presence of axiological constants at its theoretical projects and historical variants of practical establishment. The civil society underlines the valuaty of human as person and not as gender function, so it is a social form of humanism realization. The presence of such the spiritual dominants, which are authentical for Ukrainian axiological system, is favorable for Ukraine integration into world civilization space. The formation of civil organizations system, capable to break the stagnation in Ukrainian political development, is a criteria for Ukrainian model of civil society formation.

Key words: civil society, community, state, legal state, democratic valuates system, freedom, individualism, social responsibility, tolerance.