КІровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира винниченка

Гаврилюк Оксана Олександрівна

УДК 378.147

ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ЗАСОБАМИ ПОЗААУДИТОРНОЇ РОБОТИ

13.00.04 теорія та методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Кіровоград 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Криворізькому державному педагогічному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор

Кондрашова Лідія Валентинівна,

Криворізький державний педагогічний

університет, проректор з наукової

роботи, завідувач кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Дубасенюк Олександра Антонівна,

Житомирський державний університет

імені Івана Франка, проректор з наукової

роботи, міжнародних та регіональних зв’язків;

кандидат педагогічних наук, доцент

Ликова Вікторія Анатоліївна,

Одеський обласний інститут удосконалення

вчителів, завідувач кафедри педагогіки

і психології.

Провідна установа Миколаївський державний університет

імені В. О. Сухомлинського,

кафедра освітніх технологій, Міністерство

освіти і науки України, м. Миколаїв.

Захист відбудеться “26” квітня 2007 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .053.02 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.

Автореферат розісланий “24” березня 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т. Я. Довга

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Розвиток українського суспільства на засадах загальнолюдських цінностей і національних пріоритетів вимагає розробки нових методологічних підходів до професійної освіти, в центрі яких – формування духовності особистості, накопичення культурного потенціалу суспільства.

Загальновизнано, що саме культура є мірилом розвитку людини, оскільки віддзеркалює не тільки обсяг засвоєних цінностей громадської діяльності, але й сам спосіб, у який людина залучається до таких цінностей. Відчутною є роль комунікативної культури у становленні особистості майбутнього вчителя. Аналіз педагогічних досліджень дає підстави стверджувати, що комунікативна культура є результатом зовнішніх і внутрішніх ресурсів навчання та виховання, як об'єктивних, так і суб'єктивних.

Доведено, що лише незначна частина майбутніх фахівців досягає високого рівня культури спілкування в умовах спонтанного розвитку цього складного особистісного утворення. Більшість студентів мають нерозвинену комунікативну культуру, схильні переважно до репродуктивної діяльності, мають обмежені уявлення про феномен комунікативної культури, у них відсутня ініціатива та прагнення самовдосконалення. Це негативно відображається на особистих досягненнях у процесі професійно-педагогічної діяльності, на життєвому самовизначенні (М. Алексєєв, І. Бех, Л. Божович).

Це спричиняє постійну увагу науковців до вищезазначеного феномену, прагнення осмислити його крізь призму тих особистісних утворень, якими корелює педагогічне спілкування, а саме у зв'язку з вивченням специфіки педагогічної діяльності (О. Абдулліна, С. Архангельський, Ф. Гоноболін, В. Кан-Калик, Н. Кузьміна, С. Мельничук, В. Радул).

Професійно-педагогічна культура інтенсивно вивчається в системі психолого-педагогічних наук (О. Барабанщиков, Є. Бондаревська, Т. Вільчинська, С. Кульневич, С. Міщенко, С. Муцинов, В. Семиченко, В. Сєріков, А. Щербаков). Нове відношення до праці як творчого процесу визначає новий підхід системи освіти до майбутніх фахівців. Професіоналізм, як риса особистості, гуманістичне мислення та поведінка, універсальні культурні норми – це найбільш узагальнені вимоги до сучасного фахівця.

З початком активної розробки культурологічного напрямку у філософії, соціології, педагогіці та психології було проведено низку досліджень, присвячених окремим сторонам професійно-педагогічної культури: методологічної (І. Ісаєв, В. Сластьонін та ін.), морально-етичної (Е. Гришин), комунікативної (В. Грехньов, І. Комарова, А. Мудрик, І. Тимченко). У цих дослідженнях педагогічна культура розглядається як проекція загальної культури, яка виявляється в системі професійних якостей і специфіки педагогічної діяльності вчителя.

Зростання ролі комунікації, яке поширюється в сучасному суспільстві, спричинене інтеграцією культур. Комунікативна культура є необхідною умовою формування сучасної особистості, засобом самореалізації та досягнення успіху, самоствердження та способом досягнення мети в міжособистісних взаєминах. У цих умовах значної актуальності набуває проблема формування комунікативної культури студентів під час навчання у вищому навчальному закладі. Запропоноване дослідження присвячене обґрунтуванню особливостей та пошуку шляхів формування комунікативної культури майбутніх фахівців.

Порівняльний аналіз наукової літератури дає підставу вважати, що комунікативна культура – це цілісне інтегральне динамічне утворення, що характеризується наявністю рис, орієнтацій вчителя, яке дозволяє педагогу розвиватися в гармонії з загальною культурою. Проте помилковою є думка, що людина високої культури одночасно володіє й професійною педагогічною культурою. Кожна з них має свої типові ознаки та структурні елементи.

Комунікативна культура особистості вчителя є невід'ємною складовою частиною професійно-педагогічної культури й культури особистості зокрема, являє собою ступінь засвоєння комунікативного досвіду у вигляді знань, умінь, навичок. Педагогічний досвід, аналіз наукових джерел переконливо свідчать, що підвищення якості підготовки майбутнього вчителя, успішність формування його культури спілкування залежить не тільки від застосування якісно нових засобів і підходів до визначення мети чи змісту педагогічної освіти, а й від суттєвої перебудови вже наявних способів організації навчально-виховного процесу вищої навчальної педагогічної школи.

Творчий характер педагогічної праці зумовлює необхідність застосування різноманітних прийомів і способів не тільки навчальної роботи, але й пошуку оптимальних шляхів удосконалення методики позааудиторної роботи в формуванні комунікативної культури майбутніх педагогів в умовах сучасної вищої школи. Разом з тим, у науковій літературі специфічні особливості виховної діяльності в позааудиторний час не мають повного (з урахуванням сучасних змін у суспільстві) теоретичного та методичного обґрунтування.

Таким чином, соціальна значущість проблеми, недостатній рівень її теоретичного обґрунтування, потреба в оновленні змісту та підготовці методичних розробок формування комунікативної культури студентів у процесі виховної роботи визначили вибір теми дослідження: “Формування комунікативної культури майбутніх учителів засобами позааудиторної роботи”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження є складовою комплексної теми “Теорія і практика імітаційно_ігрового навчання в системі особистісно-орієнтованої освіти майбутніх педагогів” (0103U001111 МОН від 5.11.2002 р.) кафедри педагогіки Криворізького державного педагогічного університету, затверджена Вченою радою КДПУ (протокол № 6 від 10.12.1998 р.), занесена на конкурсній основі до координаційного плану найважливіших досліджень Міністерства освіти і науки України та затверджена координаційною радою з наукових досліджень АПН України (протокол № 5 від 20.06.2000 р.).

Об’єкт дослідження – процес формування комунікативної культури студентів під час позааудиторної роботи.

Предметом дослідження є педагогічні умови формування комунікативної культури студентів у процесі позааудиторної роботи.

Мета дослідження полягає в теоретичній розробці, методичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці педагогічних умов, що визначають ефективність позааудиторної роботи в формуванні комунікативної культури студентів.

Підґрунтям дисертаційного дослідження є припущення про те, що ефективність формування комунікативної культури студентів під час позааудиторної роботи у вищому навчальному педагогічному закладі буде проходити успішно, якщо забезпечити комплексний підхід до організації виховного процесу та дотримуватися таких педагогічних умов: врахування комунікативного потенціалу майбутніх учителів, системного підходу в процесі організації позааудиторної виховної роботи в студентських групах, чіткості уявлень студентами сутності, критеріїв і показників комунікативної культури; цілеспрямованості і систематичності проведення позааудиторної виховної роботи, орієнтованої на взаємодію, співробітництво й співтворчість у системі відносин “викладач-студенти”, стратегії педагогічної комунікативної взаємодії; індивідуалізації виховного процесу; своєчасної діагностики рівня сформованості в майбутніх учителів комунікативної культури.

Мета та припущення дослідження визначили послідовну постановку й розв'язання таких дослідницьких завдань:

1. Проаналізувати стан розробки в науковій літературі проблеми формування комунікативної культури засобами позааудиторної роботи у вищій школі.

2. Визначити сутність, зміст, структуру, критерії та рівні сформованості комунікативної культури майбутніх учителів.

3. Розробити модель позааудиторної роботи щодо формування комунікативної культури у вищому навчальному педагогічному закладі та експериментальним шляхом перевірити її ефективність.

4. Виявити та обґрунтувати педагогічні умови, що забезпечують ефективність позааудиторної роботи щодо формування комунікативної культури майбутніх учителів.

5. За результатами дослідження підготувати методичні рекомендації для кураторів академічних груп вищих навчальних педагогічних закладів щодо формування комунікативної культури засобами позааудиторної роботи.

Методологічними засадами дослідження є провідні філософські положення про взаємозв’язок об’єктивних і суб’єктивних чинників у процесі розвитку особистості, що є рушійною силою будь-якого розвитку, діалектичної суперечності, яка визначається як взаємодія протилежних, взаємовиключних сторін об’єкта чи системи, що водночас діють у внутрішній єдності та взаємопроникненні і виступають джерелом саморуху та розвитку об’єктивного світу й пізнання. Методологічними орієнтирами дослідження стали положення про взаємозв'язок, взаємообумовленість і взаємозалежність соціально-економічних та педагогічних явищ і процесів, необхідність їх урахування в конкретних умовах; системний підхід як різнобічний та багаторівневий спосіб аналізу педагогічних проблем, ідеї саморегуляції як механізму здійснення професійно-особистісного становлення; положення теорії пізнання щодо системно організованої дослідницької діяльності та особистісно зорієнтованого виховання. Вихідні концептуальні положення ґрунтуються на засадах Конституції України, Закону України “Про освіту”, національної доктрини розвитку освіти України в ХХІ столітті, Державної національної програми “Освіта”.

Теоретичною основою дослідження є наукові праці вітчизняних та зарубіжних авторів, присвячені розробці проблеми діяльності (К. Абульханова-Славська, Л. Буєва, М. Дьомін, Е. Ільєнков, О. Леонтьєв, Е. Юдін); професіональної культури (А. Арнольдов, Є. Верещагін, Л. Коган, В. Костомаров, М. Ланге, Е. Маркарян, Є. Соколов, Г. Францев, Н. Чавчавадзе).

Принципове значення для досліджуваної проблеми мають ідеї О. Бодальова, В. Грехньова, Я. Коломінського, Дж. Міллера, Н. Мороховської, Н. Обозова, А. Петровської, Г. Потиліко, В. Рижова, В. Семиченко, Г. Щедровицького щодо різних підходів до вивчення поняття “спілкування”. Використано теоретичні положення про закономірності формування особистості педагога, його професійне становлення А. Бойко, Л. Кондрашової, Н. Кузьміної, С. Мельничука, О. Мороза, Л. Нечепоренко, В. Радула, С. Сисоєвої, В. Сластьоніна.

Підгрунтям дослідження стали роботи Б. Ананьєва, Б. Бушелевої, В. Д’яченко, І. Ільяєвої, В. Кан-Калика, Б. Ломова, А. Мудрика, В. Мясищева, М. Нікандрова, Б. Паригіна, у яких предметом спеціального розгляду виступає спілкування як явище культурного порядку.

Програма дослідження спирається на сукупність методів:

- теоретичних: вивчення та аналіз наукової літератури з проблеми дослідження, педагогічного досвіду й педагогічної практики викладачів, напрацювання яких було застосовано для обґрунтування сутності, змісту, структури, показників комунікативної культури та виявлення педагогічних умов її формування в майбутніх учителів;

- емпіричних: бесіда, інтерв’ю, анкетування, тестування, метод експертних оцінок, спостереження, аналіз результатів комунікативної діяльності студентів, що застосовувалися для діагностики рівня сформованості комунікативної культури; педагогічний експеримент (констатувальний та формувальний), розробка й реалізація програми дослідно-експериментального виховання щодо формування комунікативної культури студентів;

- статистичних: математична обробка результатів дослідно_експериментальної роботи та їх інтерпретація; статистичні методи обробки одержаних даних, через які визначалася значущість та надійність результатів.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота здійснювалася на базі Дніпропетровського обласного інституту післядипломної освіти (м. Дніпропетровськ), Криворізького державного педагогічного університету (м. Кривий Ріг), Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (м. Одеса), Одеського національного університету імені І.І.Мечникова (м. Одеса), Херсонського державного університету (м. Херсон). Дослідно-експериментальною роботою було охоплено 1257 студентів.

Організація дослідження. Дослідження проводилося в три етапи.

На першому етапі (1998-2000 рр.) проводився аналіз досвіду педагогів_практиків щодо специфіки формування комунікативної культури студентів у процесі позааудиторної роботи; конкретизувалися предмет та завдання дослідження; розроблялося робоче припущення; уточнювалася сутність та структура комунікативної культури студентів під час позааудиторної роботи, компоненти комунікативної культури, її показники та рівні; розроблялася модель позааудиторної роботи, спрямована на розвиток комунікативної культури майбутніх вчителів.

На другому етапі (2001-2004 рр.) проводився констатувальний експеримент, під час якого було виявлено критерії та рівні комунікативної культури вчителя; апробувалася методика її діагностики, визначалася програма формувального експерименту, впродовж якого реалізувалася програма формування комунікативної культури засобами позааудиторної роботи студентів у вищому навчальному закладі.

На третьому етапі (2005-2006 рр.) аналізувалися та узагальнювалися результати, отримані в процесі формувального експерименту; апробовувалася програма, методичні рекомендації щодо формування комунікативної культури студентів засобами позааудиторної роботи у вищому навчальному закладі; формулювалися висновки дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

- вперше розкрито можливості позааудиторної роботи у вищій школі щодо формування комунікативної культури студентів, виявлено суперечності, труднощі та причини низької результативності виховної роботи в позааудиторний час і визначено шляхи підвищення її ефективності;

- вперше розроблено модель позааудиторної роботи та встановлено етапність формування комунікативної культури студентів її засобами у вищому навчальному педагогічному закладі;

- набуло подальшого розвитку трактування сутності поняття “комунікативна культура” майбутніх учителів; визначено її компоненти як особистісного утворення, критерії та рівні сформованості;

- розкрито сутність, основні риси комунікативної культури як важливого показника професіоналізму сучасного вчителя.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що:

- вперше розроблено, теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено педагогічні умови, що забезпечують ефективність формування комунікативної культури під час позааудиторної роботи у вищому навчальному педагогічному закладі;

- вдосконалено методику проведення позааудиторної роботи зі студентами у педагогічному університеті;

- з’ясовано взаємозв'язок педагогічних умов, форм, методів і засобів, які забезпечують успішність формування комунікативної культури студентів засобами позааудиторної роботи вищої школи.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його теоретичні висновки, експериментальні дані та науково-методичні матеріали спрямовані на підвищення рівня комунікативної культури майбутніх учителів; створюють передумови для подальшого розвитку загальної теорії педагогіки вищої школи.

Створено й апробовано методику та технологію формування комунікативної культури майбутніх учителів на принципах педагогічної взаємодії, співробітництва й співтворчості в системі відносин “куратор_студент”; розроблено і впроваджено в практику Криворізького державного педагогічного університету модель позааудиторної виховної роботи; комунікативний тренінг, програма “Школа комунікативної культури майбутнього вчителя”, різноманітні форми позааудиторної роботи: діалог_дискусія, дебати, ділові ігри, моделювання педагогічних ситуацій та психологічних замальовок, професійні ситуації й ситуації успіху, що стимулюють розвиток комунікативної культури як важливої ознаки професіоналізму майбутніх педагогів; методичні рекомендації щодо активізації комунікативної діяльності студентів в позааудиторний час.

Отримані результати мають безпосереднє відношення до практики організації процесу формування комунікативної культури студентів засобами позааудиторної роботи у вищому навчальному педагогічному закладі й позитивно впливають на рівень навчальної та виховної роботи та підвищують рівень культури спілкування майбутніх учителів.

Вірогідність і обґрунтованість результатів забезпечено загально_методологічним підходом до розв’язання поставлених завдань, а також конкретними методами, адекватними об’єкту, предмету, меті й завданням наукового пошуку, використаними на кожному етапі дослідження, якісним та кількісним аналізом експериментальних даних, результативністю творчої роботи за запропонованою методикою.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом обговорення матеріалів дисертації на кафедрі педагогіки, засіданнях методичного семінару кафедр педагогіки та іноземних мов, на засіданнях проблемних груп КДПУ. Результати дослідження обговорювалися на щорічних наукових конференціях у Криворізькому державному педагогічному університеті, міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема: “Формування творчої особистості в навчальному процесі” (м. Кривий Ріг, 26_листопада 1998 р.); “Активізація навчальної діяльності у вищій і загальноосвітній школі” (м. Кривий Ріг, 27-28 вересня 2000 р.); “Проблема імітаційно-ігрового підходу до організації навчального процесу у вищій школі” (м. Кривий Ріг, 27-28 вересня 2001 р.); “Проблеми і перспективи культурологічної концепції особистісно-орієнтованої освіти” (м. Кривий Ріг, 13-15 листопада 2003 р.); на ІІІ Слов’янських педагогічних читаннях “Розвиток особистості в полікультурному просторі” (м. Кривий Ріг, 16_ вересня 2004 р.); “Педагогічна культура: теорія і практика формування” (м. Кривий Ріг, 26-27 жовтня 2005 р.); “Проблема структурування педагогічних знань як умова підготовки майбутніх фахівців” (м. Кривий Ріг, 9_жовтня 2006 р.).

Результати дослідження доповідалися на семінарах молодих дослідників, аспірантів, учителів шкіл і викладачів вищих навчальних закладів.

Упровадження результатів дослідження. Результати дослідження впроваджено у виховний процес Дніпропетровського обласного інституту післядипломної освіти (довідка № від 23.10.2006 р.), Криворізького державного педагогічного університету (довідка № 11 від 22.11.2006 р.), Одеського національного університету імені І.І.Мечникова (довідка № від 13 червня 2006 р.), Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (довідка № 8 від 02.03.2006 р.), Херсонського державного університету (довідка № 2 від 18.10.2006 р.).

Публікації. Основний зміст дисертації відображено в 15 публікаціях автора: 15 статей одноосібних, з них 7 у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (313 найменувань), додатків (А-П), 19 таблиць, 19 рисунків, 6 формул. Загальний обсяг роботи – 229 сторінок (основний зміст дисертації викладено на 177 сторінках, додатки на 24 сторінках).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, його значення для педагогічної теорії та практики, визначено предмет, об’єкт, мету, гіпотезу, завдання дослідження, викладено теоретико-методологічні основи та методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість одержаних результатів, визначено етапи, шляхи апробації та впровадження отриманих результатів у практику вищої школи.

У першому розділі дисертації – “Теоретичні засади формування комунікативної культури студентів засобами позааудиторної роботи у вищій школі” – проаналізовано стан досліджуваної проблеми у вітчизняній та зарубіжній літературі, розкрито сутність, структуру, зміст поняття “комунікативна культура” як важливого показника професіоналізму майбутнього вчителя, виявлено компоненти, показники і рівні сформованості цього складного особистісного утворення, проаналізовано можливості позааудиторної роботи у вищому навчальному педагогічному закладі в її формуванні; визначено та теоретично обґрунтовано сукупність педагогічних умов формування комунікативної культури студентів засобами позааудиторної роботи.

Огляд наукових розробок філософів, психологів та педагогів показав, що проблема формування комунікативної культури була у центрі уваги протягом усього часу його існування і на сьогодні залишається актуальною (О. Брудний, Т. Вільчинська, О. Добрович, Б. Ломов, В. Садова). Проте у поглядах науковців не існує єдиної думки щодо розуміння сутності досліджуваного феномену, базових складових та визначення рівнів його прояву.

У дисертаційному дослідженні комунікативну культуру визначено як складне динамічне особистісне утворення, що відображає соціально зумовлений рівень розвитку особистості, її готовність до комунікативної діяльності, систему поглядів і дій, які забезпечують задоволення потреб самореалізації та спосіб досягнення цілей в спілкуванні, плідну доброзичливу взаємодію людей у різних сферах життєдіяльності. Структуру зазначеного особистісного утворення подано як комплекс із чотирьох компонентів: мотиваційного, пізнавально-операційного, емоційно-вольового та оцінного.

За допомогою теоретичного аналізу психолого-педагогічної літератури, самооцінок, експертних оцінок, тривалого спостереження за діяльністю студентів визначено показники комунікативної культури, до числа яких віднесено: інтереси, потреби, установку на комунікативну діяльність; знання, що розкривають теоретичні засади комунікативної культури; комунікативні вміння та навички; нестандартність мислення в складних комунікативних ситуаціях; рефлексивність і креативність дій; самостійність дій під час виконання комунікативних завдань; емоційну сприйнятливість; оцінку та самооцінку особливостей комунікативної діяльності.

Достатня виразність показників обумовлює різні рівні прояву комунікативної культури, які відрізняються один від одного способом взаємодії (репродуктивним, рефлексивним і креативним) та ступенем їх прояву (високим, середнім і низьким). Високий рівень характеризується тим, що всі показники й компоненти комунікативної культури виявляються яскраво; середній – більша частина показників і компонентів комунікативної культури виявляються достатньою мірою; низький – показники й компоненти комунікативної культури виявляються слабо.

Формування комунікативної культури залежить від рівня організації позааудиторної виховної роботи у вищому навчальному закладі. Аналіз наукової літератури з проблеми дослідження засвідчив, що позааудиторна робота є цілісним педагогічним процесом формування й розвитку особистості майбутнього вчителя, який здійснюється на засадах органічної єдності з навчальним процесом і соціальним середовищем, урахування особистісних інтересів, нахилів студентів і соціального замовлення суспільства. Позааудиторна робота є системою, що поєднує в собі мету, зміст, функції, методи і організаційно-педагогічні форми, спрямовані на розвиток активності, самодіяльності, толерантності, взаємодії студентів на принципах співробітництва й співтворчості.

Під час дослідження було встановлено поетапний характер формування комунікативної культури студентів і залежність ефективності виховного процесу від дотримання певних педагогічних умов. Процес формування комунікативної культури буде більш ефективним, якщо забезпечити цілеспрямованість та систематичність проведення позааудиторної виховної роботи, зорієнтованої на взаємодію, співробітництво й співтворчість; враховувати системний підхід та стратегії педагогічної комунікативної взаємодії під час організації позааудиторної виховної роботи в студентських групах; застосовувати форми та методи позааудиторної роботи, які сприяють індивідуалізації виховного процесу; глибше знайомити студентів з основними складовими, критеріями та показниками комунікативної культури; у процесі виховної позааудиторної роботи спиратися на комунікативний потенціал та комунікативні здібності кожного студента; проводити своєчасну діагностику рівня сформованості в студентів комунікативної культури.

У другому розділі – “Експериментальна перевірка ефективності педагогічних умов формування комунікативної культури майбутніх педагогів засобами позааудиторної роботи у вищому навчальному закладі” – дається аналіз стану педагогічної практики з досліджуваної проблеми, використання можливостей виховного процесу у формуванні цього складного особистісного утворення, експериментально перевіряється вплив визначених педагогічних умов на ефективність моделі позааудиторної роботи щодо формування комунікативної культури майбутніх учителів, аналізуються результати педагогічного експерименту.

Розв’язання поставлених завдань зумовило необхідність вивчення стану досліджуваного феномену в практиці вищої школи. У зв’язку з цим проведено констатувальний експеримент, який здійснювався в три етапи: 1) з'ясування первинного рівня сформованості комунікативної культури студентів; 2) визначення стану та можливостей позааудиторної роботи щодо формування цього особистісного утворення як показника професіоналізму майбутніх педагогів; 3) аналіз труднощів і недоліків виховної роботи у вищій школі, що негативно впливають на рівень комунікативної культури студентів.

Засобами анкетування, спостереження, аналізу виховних заходів та результатів діяльності студентів, тестування, експертних оцінок, психодіагностичних методик та методів самооцінки вивчався стан комунікативної культури студентів та можливості позааудиторної виховної роботи щодо забезпечення динаміки рівня цього складного особистісного утворення у позитивний бік.

За результатами першого етапу встановлено: 1) високий рівень розвитку комунікативної культури мають 14 % студентів контрольної та 12,9 % експериментальної групи, середній рівень мають 44,5% контрольної та 44,2експериментальної групи та низький рівень – відповідно 41,5та 42,9студентів; 2) перевага низького і середнього рівнів сформованості комунікативної культури майбутніх учителів спричиняється низкою обставин: студенти педагогічних університетів не мають чіткого уявлення про сутність, зміст, структурні компоненти, показники та рівні вияву комунікативної культури; 3) більша частина студентів не володіє навичками об'єктивного аналізу й оцінки комунікативних здібностей та готовності до спілкування.

На другому етапі методом масового опитування й педагогічного спостереження встановлено, що процес формування комунікативної культури в системі позааудиторної виховної роботи не є цілеспрямованим, систематичним та особистісно зорієнтованим; позааудиторна виховна робота не сприяє повною мірою формуванню комунікативної культури майбутніх учителів.

За результатами третього етапу констатовано, що у практиці вищої школи наявні очевидні суперечності між виховним потенціалом позааудиторної виховної роботи і його практичною реалізацією, постійно зростаючим інтересом майбутніх учителів до формування комунікативних рис особистості й шаблонними, застарілими формами виховної роботи, відсутністю творчих засад в її організації та проведенні. Цих суперечностей можна уникнути тільки за умови оновлення змісту і принципів та застосування різноманітних форм організації позааудиторної виховної роботи, переорієнтації її з предметної на особистісно зорієнтовану, вдосконалення методичного забезпечення для формування комунікативної культури студентів.

Визначений стан проблеми в практиці вищої школи зумовив необхідність проведення формувального експерименту, що мав за мету створення навчально-виховного середовища, яке забезпечувало результативність розробленої моделі виховної позааудиторної роботи у формуванні комунікативної культури студентів в запропонованих педагогічних умовах.

У формувальному експерименті брали участь 303 студенти негуманітарних спеціальностей Криворізького державного педагогічного університету. Реалізація дослідно-експериментальної програми проводилася в чотири етапи.

На першому етапі, що проводився серед студентів І курсів, створювалися умови для формування позитивної мотивації, потреб, установок студентів на активну участь у позааудиторній роботі. На цьому етапі проводилися бесіди на тему “Вчитель – особа духовна”, “Навчання для професії та для освіченості”, “Комунікативна культура та вихованість учителя та учня”, “Сучасний вчитель – який він?”, вечори-зустрічі “Від усієї душі” з випускниками вищого навчального закладу, ветеранами педагогічної праці, бесіди про студентське життя та шляхи подолання кризових явищ у сучасній школі. Поступово зміцнювалися мотиви, пов'язані з майбутньою професійною діяльністю: прагнення присвятити себе педагогічній професії, добре виконувати свої студентські, а згодом і професійні обов'язки, стати в майбутньому грамотним фахівцем, успішно вирішувати професійні завдання, підсилювалося почуття відповідальності, бажання досягти успіху в роботі. На цьому етапі перевірялася ефективність такої педагогічної умови, як розвиток у студентів потреби в удосконаленні своїх професійних рис, зокрема комунікативних здібностей.

На другому етапі відпрацьовувалися комунікативні вміння та розвивалися комунікативні здібності майбутніх учителів. Робота здійснювалася на другому курсі навчання експериментальної групи та мала за мету формування пізнавально-операційного та емоційно-вольового компонентів комунікативної культури. На цьому етапі перевірялась ефективність таких педагогічних умов: індивідуалізації виховного процесу, врахування комунікативного потенціалу майбутніх учителів; цілеспрямованого і систематичного проведення позааудиторної виховної роботи, орієнтованої на взаємодію, співробітництво й співтворчість у системі відносин “викладач-студент”, стратегії педагогічної комунікативної взаємодії. Застосування активних методів виховної роботи (тематичних бесід, дискусій, конкурсів, комунікативного тренінгу, ділових та рольових ігор тощо) зумовлювалося орієнтацією на індивідуальні особливості студентів та на їхню майбутню педагогічну діяльність. Структурування змісту заходів та позааудиторних занять здійснювалося з урахуванням інтересів, індивідуальних смаків студентів, їхньої провідної мотивації. Професійно забарвлене спілкування дозволяло студентам усвідомлювати потенціал комунікативної культури як складової професіоналізму майбутнього вчителя. Тренінгові заняття поєднувалися з різноманітними формами виховної роботи (диспутами, дискусіями, ігровими програмами, святами тощо) та мали за мету активізацію творчого мислення за допомогою методично розроблених завдань, розвиток професійної самосвідомості та комунікативних здібностей студентів, для яких спілкування є підґрунтям професійної діяльності. Формування емоційної складової забезпечувалося проведенням не лише розважальних заходів, а й теоретичними та практичними заняттями, що мали навчити керувати особистими емоціями та ефективно здійснювати саморегуляцію емоційного стану.

На третьому етапі перевірялася ефективність педагогічних умов: урахування системного підходу до організації позааудиторної виховної роботи, зорієнтованої на взаємодію, співробітництво й співтворчість, забезпечення її цілеспрямованості та систематичності, своєчасна діагностика рівня сформованості в майбутніх учителів комунікативної культури.

У студентів формувалося чітке уявлення про комунікативну культуру як показник їхнього професіоналізму та про можливості позааудиторної роботи для виховання цього складного особистісного утворення. Запровадження до виховного процесу різноманітних активних форм та методів, що ґрунтуються на принципі поєднання педагогічного керування з розвитком активності, самостійності та ініціативності вихованців, реалізувалося включенням до експериментальної програми “Школи комунікативної культури майбутнього вчителя”, що мала за мету ознайомлення майбутніх учителів з суттю, змістом та структурою комунікативної культури, методами діагностики рівнів її сформованості. Передбачалось одночасне формування усіх компонентів комунікативної культури, особливо емоційно-вольового та оцінного. Було апробовано комплекс дій куратора академічної групи, зокрема здійснення постійної діагностики й контролю динаміки рівнів комунікативної культури студентів за допомогою діагностичних контрольних завдань і контрольних робіт, спрямованих на активізацію спілкування й – одночасно – на діагностику рівнів сформованості показників комунікативної культури; систематичне спостереження за розвитком компонентів комунікативної культури студентів; організацію позааудиторних практикумів тематичного й проблемного спілкування, брейн-рингів, практикуму мережевого спілкування; активізацію творчого мислення за допомогою розроблених завдань, тематичних бесід, диспутів, конкурсів; роз'яснення ролі систематичного тестування з метою розвитку в студентів самооцінки, самовиховання, самосвідомості.

Завершальний етап формувального експерименту охоплював студентів четвертого року навчання. Його мета полягала в тому, щоб наблизити роботу майбутніх учителів до реальних умов сучасної школи. На цьому етапі здійснювалося моделювання комунікативних відносин майбутніх учителів з учнями під час організації виховної роботи в школі та відбувалося вдосконалення та перевірка на практиці всіх компонентів комунікативної культури майбутніх учителів. Виходячи на педагогічну практику, студенти отримали завдання: по-перше, переконатися, наскільки важливо дотримуватися в шкільній практиці комунікативної структури позакласного виховного заходу, володіти інформацією щодо комунікативної сторони навчально-виховного процесу й методики її реалізації; по-друге, підготувати, організувати та самостійно провести виховні заходи, під час яких наочно продемонструвати рівень сформованості своїх професійних рис і комунікативної культури зокрема. Перевага надавалася самостійній підготовці та проведенню студентами виховних заходів. Такий підхід сприяв не тільки збагаченню комунікативного досвіду майбутніх учителів, а й розвитку відповідальності, допитливості, ініціативності. Емоційно стабільна взаємодія між суб’єктами виховного процесу забезпечувала атмосферу доброзичливості, щирості, демократичності. Альтруїзм і емпатія викладача у поєднанні з його повагою до думок, вчинків студентів, довіра, чуйність сприяли розвитку емоційно-вольового та оцінного компоненту комунікативної культури.

Після завершення формувального експерименту вивчалася динаміка рівнів комунікативної культури майбутніх учителів. За результатами підсумкових зрізів виявлено зростання ступеня сформованості комунікативної культури студентів (див. табл. 1).

Таблиця 

Динаміка рівнів комунікативної культури в студентів експериментальних
та контрольних груп, у %

Рівні | Етапи зрізу | Компоненти комунікативної культури

Мотиваційний | Пізнавально-операційний | Емоційно-вольовий | Оцінний

Контрольні групи

Високий | До експ. | 14 | 11,2 | 16,6 | 14

Після експ. | 15,1 | 18 | 22 | 18,1

Середній | До експ. | 67 | 38 | 56,7 | 44,5

Після експ. | 56,5 | 22 | 57 | 40,9

Низький | До експ. | 19 | 50,8 | 26,7 | 41,5

Після експ. | 28,4 | 60 | 21 | 41

Експериментальні групи

Високий | До експ. | 12 | 11,2 | 15,3 | 12,9

Після експ. | 39 | 39 | 47 | 45

Середній | До експ. | 69,5 | 37,5 | 54,6 | 44,2

Після експ. | 51 | 52 | 49 | 47

Низький | До експ. | 18,5 | 51,3 | 30,1 | 42,9

Після експ. | 10 | 9 | 4 | 8

Як видно з таблиці 1, в пізнавально-операційному, емоційно-вольовому та оцінному компонентах комунікативної культури студентів експериментальних груп різко зменшилися показники низького рівня (відповідно на 42,326,1 % та на 34,9 %). Значно збільшилася кількість студентів, що мають високий рівень комунікативної культури за всіма компонентами (мотиваційний – на 27 %, пізнавально-операційний – на 27,8емоційно-вольовий – на 31,7 % та оцінний – на 32,1 %). Незначні зміни в позитивний бік відбулися і в контрольних групах, але ці результати не можна визнати такими, що змінюють загальну картину формування комунікативної культури студентів, не охоплених експериментальною роботою.

Аналіз результатів дозволяє стверджувати, що процес формування комунікативної культури засобами позааудиторної роботи у вищій школі за дотримання сукупності педагогічних умов виявився значно успішнішим, ніж традиційне виховання, та засвідчив зростання рівнів комунікативної культури студентів за кожним її компонентом.

Дослідно-експериментальна робота показала, що розроблена й реалізована модель позааудиторної роботи стимулювала позитивну динаміку рівня комунікативної культури студентів. Позитивній динаміці мотиваційного, пізнавально-операційного компонентів комунікативної культури сприяла цілеспрямованість і систематичність проведення позааудиторної виховної роботи, її організація на принципах педагогічної взаємодії, співробітництва, співтворчості; індивідуалізація виховного процесу; своєчасна діагностика рівня сформованості комунікативної культури в майбутніх учителів. Застосування проблемних ситуацій та завдань, дискусій, диспутів, комунікативного тренінгу тощо не тільки сприяло формуванню вмінь відстоювати власні переконання й нестандартно вирішувати проблеми, але й забезпечувало потребу студентів у спілкуванні та самореалізації.

Зміст “Школи комунікативної культури”, її методи і форми обумовлені позитивною мотивацією, смаками студентів, сприяли розвитку пізнавальних інтересів, прояву високого рівня активності, самостійності. Індивідуалізація виховного процесу й атмосфера доброзичливості під час спілкування між його суб’єктами надавала можливість майбутнім учителям позбавитися скутості, замкненості, сором’язливості. Дієвими виявилися форми виховної роботи: комунікативний тренінг, дискусії, рольові, ділові, комунікативні ігри, творчі вечори, що сприяли створенню позитивного психологічного клімату в академічній групі, атмосфері відкритості та довіри.

Позитивні зрушення у формуванні емоційно-вольового компоненту комунікативної культури забезпечувалися естетизацією та емоційним забарвленням виховного процесу. Значна позитивна динаміка у розвитку оцінного компоненту комунікативної культури забезпечувалася своєчасним діагностуванням рівня особистісних та професійних рис на всіх етапах експериментальної роботи. Проведене дослідження виявило сталу залежність між установкою на педагогічну працю, позитивним ставленням до професії вчителя, характером позааудиторної роботи й рівнем комунікативної культури студентів. Дослідно-експериментальна програма довела, що орієнтація позааудиторної роботи на особистість студента, різноманітність її форм та методів, диференціація та індивідуалізація завдань забезпечує достатній і високий рівень комунікативної культури майбутніх учителів як важливої характеристики їхнього професіоналізму.

У висновках узагальнюються результати дослідження.

1. Комунікативна культура являє собою складний сплав емоційно_вольових, інтелектуальних рис і процесів, який виявляється через ініціативність, цілеспрямованість, самостійність, емоційність, свідомі комунікативні дії і вчинки майбутнього фахівця в конкретній професійній діяльності, у ставленні особистості до дії чи об’єкта. Внутрішнім стрижнем комунікативної культури є яскрава індивідуальність особистості, яка породжує особистісне ставлення студента до обраної професії вчителя та педагогічної праці. Вчителю завжди притаманний пошук нових шляхів у досягненні поставлених цілей, елемент новизни, оригінальність, позитивно-нестандартне ставлення до власної професійної діяльності.

2. Складність і різнобічність змісту комунікативної культури зумовили її структуру, яка поєднує такі компоненти: мотиваційний, пізнавально_операційний, емоційно-вольовий й оцінний. Достатня сформованість усіх структурних компонентів забезпечує необхідний рівень комунікативної культури студентів.

3. У своєму розвитку комунікативна культура проходить декілька рівнів, які вирізняються за ступенем прояву її показників та способом їх взаємодії, а саме: високий (творчий), середній (репродуктивний) та низький (інтуїтивний).

4. Позааудиторна робота є системою, що поєднує в собі мету, завдання, зміст, методи та форми виховної діяльності, спрямовані на формування теоретичних засад сутності комунікативної культури, відпрацювання комунікативних умінь і розвиток комунікативних здібностей студентів та сприяє особистісному розвитку майбутнього вчителя.

Формування комунікативної культури під час виховної позааудиторної роботи у вищій школі є керований процес, який передбачає переорієнтацію позааудиторної виховної роботи з предметної на особистісно зорієнтовану, що дозволяє розглядати навчальну інформацію як засіб розвитку професіоналізму майбутнього вчителя та сприяє формуванню творчого стилю діяльності, стійкої потреби в активних діях, імпровізації і самостійному вирішенні комунікативних завдань для надбання та збагачення власного комунікативного досвіду.

5. Розроблена модель позааудиторної роботи у вищій школі, яка містить такі складові: завдання позааудиторної роботи, її напрямки, принципи, технологію проведення, діагностику та результат, – може бути ефективною для формування комунікативної культури майбутніх учителів за дотримання сукупності певних педагогічних умов та грамотного педагогічного керування.

Програма дослідної роботи сприяла засвоєнню студентами теоретичних засад комунікативної культури, включення в активну комунікативну діяльність майбутніх учителів, забезпечувало накопичення комунікативного досвіду, відпрацювання комунікативних умінь та навичок, розвиток комунікативних здібностей, манери розмовляти, здатності приймати доцільне педагогічне рішення. Позааудиторні заняття позитивно впливали на вдосконалення індивідуальної культури мовлення, манери поведінки, норм професійної етики, на формування власного підходу до учнів.

6. Різноманітність форм та методів позааудиторної діяльності (діалог_дискусія, дебати, моделювання педагогічних ситуацій, аналіз психологічних замальовок, комунікативний тренінг, ділові та рольові ігри тощо) забезпечила виразність і емоційність, самостійність та оригінальність, вироблення спеціальних умінь, що стимулювало перехід комунікативної культури з низького на більш високий рівень.

7. Аналіз результатів педагогічного експерименту, спрямованого на перевірку впливу педагогічних умов на ефективність моделі позааудиторної роботи щодо розвитку компонентів комунікативної культури майбутніх учителів, дозволив зафіксувати: а) значне зростання рівня комунікативної культури студентів експериментальних груп після завершення дослідної програми виховання порівняно з його початком; б) незначне зростання основних показників комунікативної культури в контрольних групах; в) перевагу активних форм та методів експериментальної програми виховання для формування комунікативної культури порівняно з традиційною практичною організацією позааудиторної роботи у вищому навчальному закладі.

Зібрані факти засвідчують ефективність програми формувального експерименту, що забезпечується педагогічними умовами: цілеспрямованістю і систематичністю проведення позааудиторної виховної роботи на принципах педагогічної взаємодії, співробітництва та співтворчості; індивідуалізацією виховного процесу; врахуванням комунікативного потенціалу студентів; своєчасною діагностикою рівня сформованості комунікативної культури майбутніх учителів.

8. Протягом дослідного навчання виявлено закономірності: залежність ефективності формування комунікативної культури студентів від усвідомлення ними її значущості як складової професіоналізму майбутнього вчителя; зростання рівня комунікативних умінь та навичок відповідно до рівня активності творчої виховної діяльності студентів; перевагу особистісно зорієнтованого та індивідуального підходів до організації позааудиторної роботи у вищому навчальному закладі; стимулювання вияву творчої ініціативи й самостійності майбутніх учителів на шляху формування їхньої комунікативної культури; перевагу емоційно насиченого освітнього середовища; пряму залежність ефективності позааудиторної роботи щодо формування комунікативної культури від форм її організації, спрямованості інтересу й установки студентів на майбутню педагогічну діяльність, застосування об’єктивних критеріїв оцінки комунікативних здібностей студентів.

Проведене дослідження не претендує на всебічне розв’язання досліджуваної проблеми й відбиває лише основні аспекти, пов’язані з формуванням комунікативної культури майбутніх учителів засобами позааудиторної роботи.

Перспективи подальшого дослідження нами вбачаються в вивченні можливостей кредитно-модульної системи щодо формування комунікативної культури студентів; розробці програмно-методичних комплексів та визначенні форм і методів навчальної роботи, що стимулюють розвиток комунікативної культури майбутніх учителів; вивченні можливостей професійного самовиховання для закріплення комунікативної культури студентів як важливої складової професіоналізму вчителя. Із цими напрямками ми пов’язуємо наші подальші наукові пошуки.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях:

Статті в наукових фахових виданнях

1. Гаврилюк О.О. Формування комунікативної культури як умови творчої діяльності майбутніх вчителів // Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики: Зб. наукових праць / Ред.кол. Гузій Н.В. (відп.ред.) та інші. – К.: НПУ, 1999. – Вип. 3. – С.17-22.

2. Гаврилюк О.А. Коммуникативная культура в системе творческой деятельности учителя // Збірник наукових праць. Педагогічні науки. Випуск 12. – Херсон: Айлант, 1999. – С.59-64.

3. Гаврилюк О.О. Позааудиторна робота як засіб формування комунікативної культури майбутніх вчителів // Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики: Зб. наукових праць / Ред.кол. Гузій Н.В. (відп.ред.) та інші. – К.: НПУ, 2000. – Вип. 4. – С.128-132.

4. Гаврилюк О.О. Формування комунікативної культури студентів вищих педагогічних закладів засобами позааудиторної роботи // Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики: Зб. наукових праць / Ред.кол. Гузій Н.В. (відп.ред.) та інші. – К.: НПУ, 2001. – Вип. 5. – С.115_.

5. Гаврилюк О.О. Комунікативний потенціал як основна складова культури спілкування майбутніх вчителів // Педагогіка вищої та середньої школи: Зб. наук. праць / Гол. ред. д.п.н., професор Буряк В.К. – Кривий Ріг: КДПУ, 2004. – Вип.7. – С.41-46.

6. Гаврилюк О.О. Формування комунікативної культури майбутніх учителів у вищому навчальному закладі //