ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ДУДНИК НАДІЯ ЗЕНОВІЇВНА

УДК 371 (09) (477.8) + 371. 035.6

ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА

АНТОНА ЛОТОЦЬКОГО (1881 – 1949 рр.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Дрогобич – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:  доктор педагогічних наук, професор

Чепіль Марія Миронівна,

Дрогобицький державний педагогічний

університет імені Івана Франка,

кафедра педагогіки, завідувач

Офіційні опоненти:  доктор педагогічних наук, професор

Золотухіна Світлана Трохимівна,

Харківський національний педагогічний

університет імені Григорія Сковороди,

кафедра загальної педагогіки, завідувач

кандидат педагогічних наук

Ковальчук Віра Миколаївна,

Прикарпатський національний

університет імені Василя Стефаника,

кафедра педагогіки, доцент

Захист дисертації відбудеться 10 червня 2008 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 36.053.01 у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка за адресою: 82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Івана Франка, 24, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка за адресою: 82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Лесі Українки, 2.

Автореферат розісланий 8 травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Пантюк Т.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. У сучасних умовах розвитку українського суспільства необхідним є вивчення, критична оцінка і творче використання духовних надбань минулого для розуміння новітніх феноменів і процесів у соціокультурній сфері. Це спонукає до поглибленого осмислення українського історико-педагогічного процесу, усвідомлення сутності його внеску в розвиток теорії та практики виховання.

Звернення дослідників до історії педагогіки, переоцінка ними деяких фактів життя і діяльності окремих особистостей, відкриття нових імен, повернення в історико-педагогічний контекст виховних і дидактичних ідей допомагають по-новому оцінити здобутки вітчизняної педагогіки та скористатися ними в умовах сучасних соціальних перетворень в Україні. Вивчення біографій західно-українських освітян, зокрема педагогів Галичини, їх теоретичного і практичного доробку лише в останні роки повертається до нас через ідеї, дотичні до змісту освіти, побудови навчально-виховного процесу в школі, організації виховної роботи в позаурочний час з учнями. Ці ідеї не втратили своєї актуальності й на сьогоднішньому етапі розвитку теорії та практики українського шкільництва.

У цьому контексті варто відзначити наукові дослідження, присвячені історії українського шкільництва, які помітно активізувалися в останні роки: В.Вихрущ, Л.Вовк, І.Зайченка, С.Золотухіної, М.Євтуха, В.Кеміня, Б.Ступарика, М.Чепіль та ін. Важливі проблеми національного виховання розкрито у педагогічних працях І.Беха, А.Бойко, В.Бондаря, О.Вишневського, М.Стельмаховича, О.Сухомлинської та ін.

На межі ХХ – ХХІ ст. педагогічна наука збагатилася новим прочитанням й інтерпретацією спадщини окремих педагогів-мислителів і відкриттям нових імен. У працях Д.Герцюка, Б.Гречина, Р.Зозуляк, В.Ковальчук, Н.Сабат, І.Стражнікової та ін. розкрито внесок педагогів Галичини другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. (О.Барвінського, П.Біланюка, Я.Біленького, Г.Врецьони, М.Галущинського, Б.Заклинського, Я.Кузьміва, В.Пачовського, І.Ющишина, Я.Яреми) у розвиток теорії та практики навчання і виховання, змісту освіти, удосконалення методики викладання окремих предметів. Серед персоналій гідних уваги і для заповнення прогалин в історії педагогіки варто звернутися до постаті Антона Львовича Лотоцького, чий творчий доробок, за даними дослідження, охоплює понад двісті найменувань творів різних жанрів, і цілком вписується у контекст загальнонаціональної, європейської та світової педагогіки першої половини ХХ ст.

Закономірно, що в останні роки в Україні педагогічна спадщина А.Лотоцького привернула увагу вчених, передусім істориків та українознавців, громадських діячів. Окремі аспекти просвітницької діяльності, змісту його творів, вміщених у періодичних виданнях, розкрито у працях В.Качкана, Р.Коритка, Б.Якимовича. В історико-педагогічній науці персоналія А.Лотоцького не досліджувалася, хоча в наукових розвідках Т.Завгородньої, Б.Ступарика, М.Чепіль та інших звернено увагу на окремі аспекти його діяльності, наголошено на доцільності наукових пошуків з означеної проблеми.

Багатогранність наукової спадщини А.Лотоцького, її значення для сучасної теорії та практики національної освіти, разом з недостатнім вивченням творчого доробку педагога, зумовили вибір теми дисертаційного дослідження – “Просвітницька діяльність та педагогічна спадщина Антона Лотоцького (1881 – 1949 рр.)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри педагогіки Львівського національного університету імені Івана Франка при розробці теми “Філософсько-методологічні, організаційно-методичні та історико-педагогічні аспекти підготовки педагогічних кадрів в умовах класичного університету в Україні та за кордоном” (номер державної реєстрації 0103U005953) та “Дослідження історії школи, освіти, виховання і педагогічної думки в Україні” (наказ № Н-492 від 20.08.1999 р.), кафедри педагогіки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка “Українська національно-демократична педагогіка ХХ сторіччя в контексті завдань сучасного виховання” (протокол № 5 від 8 грудня 1998 р.). Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні вченої ради Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 18/3 від 20 березня 1996 р.) і Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол № 3 від 18 березня 1997 р.), погоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 6 від 9.06.1997 р.).

Об’єкт дослідження – громадсько-просвітницька діяльність та педагогічна спадщина Антона Львовича Лотоцького.

Предмет дослідження – зміст просвітницької діяльності і педагогічної спадщини А.Лотоцького.

Мета дослідження – розкрити сутність провідних напрямів громадсько-просвітницької і педагогічної діяльності, освітньо-виховний потенціал творчого доробку А.Лотоцького задля використання його в сучасному виховному процесі.

Відповідно до об’єкта, предмета й мети дослідження визначено такі завдання:

– проаналізувати стан дослідження педагогічної спадщини А.Лотоцького;

– з’ясувати соціокультурні передумови формування світогляду педагога й громадського діяча;

– узагальнити і визначити пріоритетні напрями громадсько-просвітницької діяльності А.Лотоцького;

– розкрити освітньо-виховний потенціал творчого доробку А.Лотоцького;

– обґрунтувати можливості творчого використання його педагогічної спадщини для становлення й розвитку сучасної української освіти.

Методологічною основою дослідження є теорія наукового пізнання, принципи об’єктивності, системності, фундаментальності, доказовості, історизму; філософсько-світоглядні й загальнонаукові положення про діалектичний взаємозв’язок і взаємозумовленість явищ і процесів, часу й простору, теорії і практики, гармонії національних і загальнолюдських цінностей; аксіологічний підхід до вивчення явищ.

У процесі дослідження застосовувалися сучасні наукові підходи до вивчення персоналій: біографічний, який передбачає аналіз педагогічної реальності в часі й просторі; феноменологічний, що розкриває значення суб’єктивного досвіду як основного мірила сутності людської особистості; герменевтичний, який передбачає коментування, пояснення життєпису й педагогічних ідей персоналії крізь призму історико-культурної традиції; синергетичний, що дає змогу обґрунтувати наукові ідеї різноманітними нелінійними зв’язками між теоріями; парадигмальний, який дає можливість розглянути розвиток педагогічних ідей А.Лотоцького з позицій науки, її внутрішньої динаміки.

Теоретико-методологічною основою дослідження є філософські засади освіти (С.Гончаренко, В.Кремень, О.Сухомлинська та ін.), положення особистісно орієнтованого навчання і виховання (І.Бех, А.Бойко, О.Вишневський та ін.), виховуючого навчання (С.Золотухіна, Б.Кобзар, О.Савченко та ін.), розвитку вітчизняної системи освіти і виховання (В.Бондар, В.Вихрущ, Т.Завгородня, М.Євтух, І.Курляк, Б.Мітюров, Ю.Руденко, М.Стельмахович, Б.Ступарик, О.Сухомлинська, М.Чепіль та ін.).

У процесі роботи над дисертаційним дослідженням застосовано такі методи: історико-педагогічний аналіз і синтез (визначення об’єкта, предмета, мети, завдань дослідження); історико-ретроспективний (аналіз джерельної бази); хронологічний, персоналістично-біографічний, пошуково-бібліографічний, порівняльно-зіставний, узагальнення й систематизації виявлених матеріалів, фактів, даних, положень, отриманих при вивченні першоджерел для формулювання й обґрунтування висновків за результатами дослідження, визначення можливостей творчого використання педагогічної спадщини А.Лотоцького у контексті модернізації сучасної освіти в Україні.

Джерельна база дослідження. У процесі історико-педагогічного пошуку основою дослідження стали філософські ідеї українських педагогів та громадських діячів другої половини ХІХ – початку ХХІ ст. про сутність національної освіти; сучасні концепції педагогічної освіти і національного виховання; опубліковані твори й рукописи А.Лотоцького, педагогічні та літературно-публіцистичні праці, підручники, статті, рецензії, листи; спогади його сучасників, учнів і послідовників; публікації дослідників його життя і творчості; монографії; історико-педагогічна література і преса зазначеного періоду; праці сучасних педагогів, що зберігаються у фондах Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (м. Київ), Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України (м. Львів), Національної Парламентської бібліотеки України, Державної науково-педагогічної бібліотеки імені В.Сухомлинського, бібліотеки Львівського, Прикарпатського і Тернопільського національних університетів. Використано архівні справи фондів Центрального державного історичного архіву у Львові (ЦДІА у Львові) – 178 (Крайова Шкільна рада), 309 (Наукове товариство ім.Т.Шевченка.), відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України – 45 (Просвіта), 57 (І.Калинович), 238 (В.Дорошенко), 575/1 (Е.Пеленський). У процесі дослідження опрацьовано періодичні видання (“Бомба”, “Діло”, “Правда”, “Рогатинець”, “Самопал”, “Самохотник”, “Червона Калина” та ін.), які редагував і видав А.Лотоцький.

Хронологічні межі дослідження – 1911 – 1949 рр. Нижня хронологічна межа визначається початком педагогічної діяльності А.Лотоцького; верхня – збігається з роком смерті педагога.

Наукова новизна й теоретичне значення дослідження полягає у тому, що вперше цілісно проаналізовано педагогічну та громадсько-просвітницьку діяльність А.Лотоцького в контексті суспільно-політичного розвитку Галичини; з’ясовано соціокультурні передумови та провідні чинники формування світогляду А.Лотоцького; доповнено і поглиблено відомості про пріоритетні напрями громадсько-просвітницької діяльності А.Лотоцького; висвітлено освітньо-виховний потенціал творчої спадщини педагога, розкрито зміст творів, які відображають національну культуру і колорит життя українського народу, його характер і ментальність, виконують розвивальну та виховну функції у формуванні особистості; здійснено актуалізацію педагогічних ідей і творчої спадщини А.Лотоцького у навчально-виховному процесі сучасної школи. До наукового обігу введено невідомі твори (“Гей, внуки Дажбога”, оповідання ”Прийди весно” та ін.) та маловідомі архівні документи (ЦДІА у Львові, фонд 309, оп.1, спр. 1362 (Стаття Й.Застирця “До історії видання першого часопису по падінню Львова і уступленню українських військ за Збруч)); Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника НАН України, відділ рукописів, фонд 45, спр. 3 (Матеріали редакції журналу “Життя і Знання” органу товариства “Просвіта”), фонд 57, спр. 112 (Лотан: Псевдонім. “На чисту воду…” Збірка. Рогатин, 1925), спр. 477 (Псевдоніми та криптоніми), фонд 238, спр. 211 (Д.Антонович, М.Возняк, С.Єфремов, І.Крип’якевич, І.Огієнко, А.Лотоцький. Вистава малюнків і світлин “Артистичної горстки” і “Пресової Кватири” УСС), фонд 575/1, спр. 925 (Спомини В.Огоновського. Хроніка. Галицька армія без зброї в кайданах. Причинки до історії визвольної боротьби українського народу”).

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у можливості використання основних положень і теоретичних висновків А.Лотоцького, його педагогічної спадщини науковцями у процесі написання праць з історії педагогіки, історії української культури, журналістики, мовознавства, історії та ін., творчого застосування засадничих положень концепції національного виховання дітей і молоді для підвищення ефективності організації та управління виховною діяльністю в сучасних загальноосвітніх навчальних закладах України. Розроблено й апробовано посібник для вчителів “Зміст виховання школярів у творах А.Лотоцького”.

Дисертаційні матеріали та висновки можуть бути введені до змісту лекційних курсів “Історія педагогіки”, “Педагогіка”, спецкурсів із проблем розвитку українського шкільництва; використані під час укладання навчальних програм з дисциплін педагогічного циклу; при написанні підручників, посібників та навчально-методичної літератури для вищих педагогічних навчальних закладів різних рівнів акредитації, а також можуть бути корисними студентам, магістрам і аспірантам у процесі виконання дипломних, магістерських і дисертаційних робіт з історико-педагогічної проблематики.

Основні результати дисертації впроваджено у практику навчального процесу Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (акт № 01-08/694 від 21.06.  р.), Львівського національного університету імені Івана Франка (акт № 1624 – Р4 від 21.04.2008 р.), Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (акт № 144 від 20.02.  р.), Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (акт № 10/55 від 31.08.2007 р.), Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка (довідка № 6266/01–37/19 від 3.12.2007 р.), загальноосвітніх шкіл м. Дрогобич Львівської обл. – № 3 (довідка № 235 від 2.01.2008 р.), № 8 (довідка № 187 від 2.01.2008 р.).

Вірогідність результатів та основних висновків дослідження забезпечується методологічною і теоретичною обґрунтованістю його вихідних положень; застосуванням комплексу взаємозумовлених методів, адекватних об’єкту, предмету, меті й завданням дослідження; використанням широкої джерельної бази, впровадженням результатів дослідження у практику роботи вищих навчальних закладів України.

Апробація результатів дослідження здійснювалася через оприлюднення на науково-практичних конференціях: міжнародних – “Освіта як фактор забезпечення стабільності сучасного суспільства” (Тернопіль, 2004), “Формування цінностей сучасної особистості” (Дрогобич, 2007), “Europejska wspуlna przestrzeс edukacyjna a przeobraїenia oњwiatowe w Polsce i na Ukrainie (1989 – 2006): Nadzieje i zagroїenie” (Люблін, Польща, 2007), “Сучасні тенденції розвитку освіти в Україні та за кордоном” (Горлівка, 2007), всеукраїнських – “Школа за мир, взаєморозуміння і соціальний розвиток” (Рівне, 1996), “Етнос. Культура. Нація” (Дрогобич, 2007), на Другому українському педагогічному конгресі (Львів, 2005). Матеріали дослідження обговорювалися на науково-методичних семінарах кафедри педагогіки, одержали позитивну оцінку вченої ради соціально-гуманітарного факультету, а також апробувалися під час виступів на звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Львівського національного університету імені Івана Франка (1996 – 2001) та Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (2002 – 2007) й у роботі творчих груп учителів Львівської області.

Публікації. Матеріали дослідження оприлюднено в десяти публікаціях, з них: 6 статей у фахових науково-педагогічних виданнях, затверджених ВАК України, 1 – у збірнику наукових праць, 2 – у збірниках матеріалів конференцій та 1 посібник для вчителів.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (364 позиції, у тому числі – 23 архівні справи), 15 додатків на 62 сторінках. Обсяг дисертації – 268 сторінок, з них 176 – основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи та джерельну базу роботи, розкрито теоретико-методологічну основу, наукову новизну, теоретичне і практичне значення, подано відомості про апробацію і впровадження одержаних результатів.

У першому розділі – “Становлення Антона Лотоцького як педагога і громадського діяча” – з’ясовано ступінь дослідженості проблеми у науковій літературі, окреслено політичну та соціокультурну ситуацію в Галичині та її вплив на формування світогляду та громадсько-просвітницької діяльності А.Лотоцького.

Історіографічний огляд свідчить, що творча спадщина А.Лотоцького, як і багатьох інших представників української національної педагогіки, упродовж багатьох років перебувала під ідеологічним табу, тривалий час не досліджувалася, відтак залишалася невідомою. У процесі дослідження опрацьовано значний масив літератури, широке коло архівних, друкованих і рукописних джерел, що висвітлюють різноманітні аспекти життя і діяльності педагога, найповніше розкривають виховні ідеї його творчої спадщини.

Доля А.Лотоцького нерозривно позв’язана з долею України, зокрема з рідною для нього Галичиною, яка тривалий час була відрізана колонізаторами від інших українських земель штучним кордоном, що суттєво відбивалося на економічному, культурному, науковому та педагогічному розвитку, національному складі населення та його кількості. Діапазон його діяльності відзначається багатогранністю і широтою. А.Лотоцький – дитячий письменник, перекладач, педагог, публіцист, мовознавець, драматург, громадський діяч. Аналіз віднайдених історико-педагогічних документів свідчить, що найбільший вплив на формування світогляду А.Лотоцького мали видатні українські діячі-просвітники М.Грушевський, І.Франко, С.Єфремов, І.Огієнко, М.Галущинський, І.Крип’якевич, М.Угрин-Безгрішний та ін.

В умовах боротьби народу за самостійність кристалізувалися його політичні, наукові переконання, гартувався педагогічний хист. На визначення світоглядних пріоритетів А.Лотоцького, становлення його як педагога і громадянина впливало соціальне середовище, з якого він вийшов (родина педагога); система освіти, в умовах якої здійснювалося його навчання (Бережанська гімназія); освоєння теоретичних дисциплін (Львівський університет), а також соціокультурні чинники (модернізація суспільства, національний рух у Галичині і Наддніпрянській Україні, проведення соціальних реформ, формування національного змісту шкільної освіти і виховання, українська педагогічна традиція; активна громадсько-просвітницька діяльність освітніх діячів).

Дослідження дає підстави виокремити напрями творчої діяльності А.Лотоцького: педагогічний, культурно-просвітницький, журналістський, літературно-публіцистичний. Викладацька діяльність у Рогатинській і Снятинській гімназіях тісно пов’язана з активною, плідною науково-методичною роботою в галузі підручникотворення і методики викладання окремих предметів; з популяризацією української освітньої справи та української ідеї серед населення Галичини.

Викладене дає підставити визначити три основні періоди життєтворчості А.Лотоцького:

Перший період (1911 – 1925) – період формування як викладача гімназії – написання численних статей педагогічного, літературо-знавчого і публіцистичного характеру, педагогічна праця (Рогатинська і Снятинська гімназії), де поєднано традиційні методи навчання і виховання з інноваційними (частково пошуковим, лабораторно-практичним тощо), активна стрілецька, редакторська і громадсько-просвітницька діяльність у молодіжних і культурно-освітніх товариствах.

Другий період (1926 – 1939) – період інтенсивних пошуків та вдосконалення педагогічної майстерності – розквіт педагогічної діяльності, науково-методична праця, видання підручників “Коротка граматика української літературної мови” і “Мала граматика української літературної мови” у співавторстві з відомим педагогом і громадським діячем М.Угрином-Безгрішним, “Історії України для дітей” у 4-х томах, художніх творів для дітей, збірки “Княжа слава”, активна видавнича діяльність (часописи “Рогатинець”, “Правда”), співпраця з часописами “Світ Дитини”, “Молода Україна”.

Третій період (1940 – 1949) – період літературної творчості – членство у Спілці письменників України, робота над укладанням української читанки для дітей, публікація низки статей та творів українознавчої тематики.

Дослідження публіцистичної та письменницької діяльності А.Лотоцького дає змогу стверджувати, що він багато творів друкував під псевдонімами (Я.Вільшенко, Я.В-ко, Лотан, Тото-Долото, Малий історик, вуйко Тонцьо, Самособою не Руданський, де сокира) і криптонімами (а.л., ал, Л.А., А., МУБАЛ, АЛ-МУБ (спільно з М.Угрином-Безгрішним).

Періодизація життєтворчості дала змогу ґрунтовніше розкрити напрями творчої діяльності А.Лотоцького: педагогічний, науково-методичний, культурно-просвітницький, журналістський, літературно-публіцистичний.

У другому розділі – “Просвітницька діяльність як чинник формування педагогічного світогляду А.Лотоцького” – висвітлено провідні напрями просвітницької діяльності педагога, внесок у розбудову громадських культурно-просвітницьких організацій краю, редакторську і видавничу діяльність та їх вплив на формування національної свідомості українців.

Широка ерудиція, висока культура спілкування, енциклопедичні знання з мовознавства сприяли тому, що А.Лотоцький активно займався культурно-просвітницькою, письменницькою та педагогічною діяльністю. Зміст просвітницької діяльності А.Лотоцького в Галичині визначило усвідомлення педагогом необхідності поширення освіти серед широких верств населення, розвитку рідномовної школи як засобу формування національної самосвідомості. Сутністю цієї роботи стала участь в українських громадських організаціях і товариствах, діяльність яких була національно спрямованою: товариство ”Просвіта” (організація і налагодження роботи читалень і бібліотек, участь у заснуванні і роботі аматорських гуртків тощо), “Рідна школа”, заснування товариства “Молода Січ”, написання творів, редагування і видання часописів для українських дітей.

Серед численних товариств Галичини, у роботі яких брав участь А.Лотоцький, важливе місце посідає “Просвіта”, діяльність якої була зорієнтована на піднесення рівня освіченості народу, авторитету української мови і літератури, формування національної свідомості. Педагог враховував вагомість впливу на виховання дітей народної педагогіки, звичаїв, обрядів, і про це писав у своїх працях. У повоєнний час А.Лотоцький повертається до праці в Рогатинську гімназію. Разом з М.Угрином-Безгрішним відновлює будинок філії “Просвіти”, збирає книги для читальні, пожертвування для повітової бібліотеки.

Доведено, що значним був внесок А.Лотоцького у популяризацію української ідеї, піднесення духу українського народу, утвердження державотворчих процесів. Він – один з організаторів ідеологічного і культурно-просвітницького центру “Пресова Кватира УСС”, постійний її секретар (1916 – 1941 рр.). Педагог був організатором і викладачем етапної гімназії, редактором стрілецьких часописів (“Вісник Пресової Кватири”, “Самопал”, “Червона Калина”, “Самохотник”, “Бомба”, “Будуччина УСУСУ”), активним дописувачем місячника “Шляхи”, який видавався у Львові.

Чільне місце в біографічній канві А.Лотоцького посідає журналістська і видавнича діяльність. Він був редактором та активним дописувачем багатьох видань (“Діло”, “Свобода”, “Світ дитини”, “Нива”, “Нова зоря”, “Життя і знання” та ін.), що знайшло висвітлення у дисертаційному дослідженні. Часописи “Світ дитини” і “Молода Україна” у той же час були джерелом поглиблення педагогічних поглядів, порадником кожному творчому вчителю у виховній та навчальній діяльності.

У часописах А.Лотоцький акцентує увагу на краєзнавчому матеріалі. Він пише цикл краєзнавчих оповідань під загальною назвою “Славко на мандрівках”, розповідає читачам про природу, побут, звичаї, культуру українського Прикарпаття. Головний герой, мандруючи, знайомиться з селами і містами, культурою та пам’ятками рідного краю. Маршрути його подорожей пролягають через сучасні Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську і Закарпатську області. Розповіді спонукають дітей до подальшого вивчення історії різних куточків України, виховують любов і повагу до рідної землі.

Історичні твори А.Лотоцького друкувалися у львівських часописах “Просвіта” (1936), “Нива” (1937), “Нова зоря” (1936 – 1939), “Свобода” (1937 – 1939), “Життя і знання” (1927 – 1939). Об’єднувала ці галицькі часописи спільна мета: сприяти просвітницькій роботі серед народу, духовному розвою, становленню національної свідомості українців. Педагог написав статті з географії “Вітровий корабель”, історії “Мусоліні Беніто”, вірші під псевдонімом Я.Вільшенко, сценічні твори “Княжна Ганна”, “Червона Шапочка”, у рубриці “Байки, казки, легенди” публікував “Казки дідуся Тараса”.

Особливе місце у формуванні духовних потреб молодших школярів, на думку А.Лотоцького, займають казки. Їх він уважав універсальним засобом у спілкуванні між дорослими та дітьми. Роздуми над проблемами буття, почуттів, вічності стають доступними й зрозумілими, коли розглядаються крізь призму чарівного світу казки, де добро завжди перемагає. Педагог підкреслював, що діти, потрапляючи в казку, переживають стан медитації, глибше й проникливіше сприймають її на чуттєвому рівні.За допомогою казки дитина вчиться думати, що найважливіше в житті і як до цього потрібно йти, як навчитися любити інших, проявляти добро, співчуття, як пробачати й вірити. При доборі казки педагогу треба звертати увагу, який духовний зміст в ній закладено, яке пізнавальне та розвивальне завдання є в основі твору. Необхідно налаштувати дітей перед подачею казки, щоб вони зацікавилися нею й виникло бажання перенестися в цей чарівний світ.

У третьому розділі – “Освітньо-виховний потенціал творчої спадщини А.Лотоцького” – розкрито погляди педагога на зміст освіти і виховання, роль рідної мови та історії у формуванні майбутнього громадянина Української держави, висвітлено організаційно-педагогічні аспекти виховання дітей у позаурочний час, визначено можливості творчого використання педагогічної спадщини А.Лотоцького для становлення й розвитку сучасної української освіти.

На основі аналізу джерельної бази дослідження встановлено, що А.Лотоцький проявив себе як борець за українську національну школу, рідну мову викладання. Педагог наголошував на тому, що школа основну увагу має зосередити на вихованні дітей, формуванні характеру, витривалості, гартувати сильну волю, бажання бути потрібним своїй державі (статті “На тему “Наша школа”, “Життя це боротьба – готовтеся до неї”, “Вступний лист до молоді”, “Коли кайдани рвуться” та ін.).

Особливого значення А.Лотоцький надавав ролі рідної мови у вихованні учнів. Педагог обґрунтував ідею широкого педагогічного значення мови як інструментарію пізнання, засобу спілкування й особистісного розуміння довкілля, як засобу формування етнічної ідентичності. Проаналізовано зміст підручників “Коротка граматика української літературної мови” (1936), “Мала граматика української літературної мови” (1938), які написані А.Лотоцьким у співавторстві з М.Угрином-Безгрішним, розкрито їх зміст і мету – забезпечення просвіти української дитини, пробудження і формування національної свідомості й гідності, і вплив на подальшу розробку автором підручників з рідної мови та інших навчальних дисциплін для народних шкіл. У згаданих підручниках реалізовано дидактичні принципи науковості, доступності, послідовності, ґрунтовності й міцності в опануванні навчального матеріалу, зв’язку навчання з життям українського народу.

Виходячи з переконання, що тільки ґрунтовне знання історії свого народу може дати повноту національної свідомості, патріотизм, вказати шлях до мети народних змагань, А.Лотоцький написав низку творів на історичну тематику, започаткував в українських часописах рубрику “Малий історик”, видав підручник з історії у чотирьох книгах “Історія України для дітей”, в яких правдиво розкривалася минувшина українського народу.

У педагогічній спадщині А.Лотоцького обґрунтовано доцільність формування таких цінностей: любов, милосердя, гуманізм, жертовність, толерантність, доброта, чесність, щирість, українська ідея, патріотизм, дотримання народних звичаїв, історична пам’ять, національна свідомість, національна гідність, самопожертва в боротьбі за свободу нації, демократизм, свобода, толерантність, пошана до праці, самовідповідальність, здоровий спосіб життя, піклування про батьків, витривалість, воля, мужність, працьовитість, самокритичність, цілеспрямованість та інші.

Основні педагогічні ідеї А.Лотоцького – це гуманізм, народність виховання, демократизм, наочність, природовідповідність, соціокультурна детермінованість.

Педагог очолював українознавчу секцію наукової читальні, працював завідувачем української бібліотеки, “класової читальні імені Тараса Шевченка”, використовував різні форми співпраці з батьками (всеобуч батьків, комітет батьків), нетрадиційні форми відзначення національних свят, роковин з дня народження визначних людей, екскурсії-прогулянки з метою вивчення рідного краю і традицій народу; займався проблемами самоосвіти і самовиховання молоді (діяльність “наукової читальні”, бібліотеки, робота наукових гуртків, спортивних товариств, зокрема “Пробій” у Рогатинській гімназії, молодіжної організації “Пласт”, “Молода Січ”), сприяв створенню і діяльності органів учнівського самоуправління та ін.

А.Лотоцький працював у гімназії у той час, коли її діяльність мала українознавчий характер. Про це свідчать навчальні предмети (українська мова, українська література, історія рідного краю, географія рідного краю), позаурочна виховна робота з учнями (учнівське самоврядування, каси ощадності, екскурсії). Шкільна позакласна робота молоді зосереджувалась у гуртках, молодіжних товариствах, читальнях, організатором яких він безпосередньо був.

Пріоритетними напрямами впровадження ідей та творчого доробку А.Лотоцького в сучасну освітню практику можна вважати такі: розвиток та актуалізація педагогічних ідей у сучасних наукових пошуках вчених та в досвіді педагогів-практиків; вивчення його творчої спадщини в дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах; дослідження маловідомих фактів його життя й діяльності як педагога, громадського діяча, редактора, видавця; популяризація виховного потенціалу художніх творів А.Лотоцького в педагогічних фахових виданнях. Водночас окремі твори можуть бути використані у навчально-виховному процесі і в позаурочній діяльності як важливий чинник формування загальнолюдських ідеалів і національної самосвідомості.

ВИСНОВКИ

Усебічне вивчення життєпису, практичної діяльності і творчого доробку педагога дає можливість зробити конкретні висновки та узагальнення, що підсумовують результати вищевикладеного та окреслити перспективи подальшого дослідженя означеної проблеми.

1. Історіографічний огляд проблеми засвідчує, що до цього часу немає цілісного і всебічного аналізу просвітницької діяльності і педагогічної спадщини А.Лотоцького, не досліджено його внесок у розвиток української педагогічної науки. На основі опрацювання широкої джерельної бази та використання теоретико-методологічних підходів (біографічний, феноменологічний, герменевтичний, синергетичний, парадигмальний) до вивчення персоналій як одного з найважливіших напрямів історико-педагогічного дослідження доведено, що зміст просвітницької і педагогічної діяльності Антона Лотоцького є цінним джерелом для сучасної педагогічної науки. Є всі підстави вважати актуальною історико-педагогічною проблемою розгляд просвітницької роботи і педагогічної спадщини А.Лотоцького.

Формування світогляду А.Лотоцького та становлення його як педагога і громадсько-просвітницького діяча проходило під впливом суспільно-політичних, культурно-освітніх і соціально-економічних чинників, які сприяли утвердженню в його свідомості чіткого розуміння необхідності систематичної, послідовної, повсякденної боротьби за утвердження національної ідеї, усвідомлення того, що в цьому процесі українська школа виступає одним з найважливіших засобів виховання людини-патріота.

2. Багатогранна діяльність А.Лотоцького, головним пріоритетом якої була ідея побудови Української держави, розгорталася в такому освітньому спектрі: педагогічна праця у Рогатинській і Снятинській гімназіях; науково-методична (автор статей і творів із проблем виховання та навчання, підручників, автор і редактор рубрик в українських часописах з методики викладання рідної та іноземної мов, історії, краєзнавства), громадсько-просвітницька (організатор товариства “Молода Січ”, старшина легіону Українських січових стрільців, ініціатор і секретар “Пресової Кватири”, член товариства “Просвіта”, Українського педагогічного товариства “Рідна школа”), журналістська (редактор і видавець, співробітник українських педагогічних видань), літературно-публіцистична (автор циклу художніх творів для дітей, редакційних статей).

Періодизація життєтворчості А.Лотоцького дала змогу ґрунтовніше розкрити його педагогічні ідеї, науково-методичну, культурно-просвітницьку, журналістську, літературно-публіцистичну діяльність, які об’єднує спільна ознака – самовіддане служіння українському народові шляхом організації безперервної освіти і виховання. У його діяльності яскраво відображена ідея соборності. Це проявилося у змісті його підручників з історії, української мови, в численних творах і публікаціях, у співпраці з педагогами та громадськими діячами Галичини і Наддніпрянської України.

3. На основі вивчення та аналізу творчого доробку А.Лотоцького обґрунтовано значний внесок педагога у формування змісту української освіти і виховання, відстоювання необхідності навчання дітей рідною мовою, у розвиток методичних аспектів виховання, удосконаленя методики вивчення рідної та іноземної мов. Встановлено, що в педагогічній діяльності А.Лотоцький керувався принципами гуманізму, народності, демократизму, наочності, природо-відповідності, соціокультурної детермінованості, ідеї широкого значення мови як педагогічного інструментарію пізнання (освітній фактор), як засобу спілкування (соціальний фактор), як засобу особистісного розуміння довкілля (філософський фактор). Перевагу педагог надавав виховуючому навчанню. В основну організації виховного процесу А.Лотоцький ставив розвиток самостійності та активності учнів, залучення їх до різноманітних видів діяльності.

Принцип народності педагог реалізував через навчання рідною мовою, вивчення історії України, літератури, традицій і звичаїв народу. Виходячи з положення, що національне виховання є засобом формування в учнів міжнаціональної рівності, взаємної поваги, толерантності, А.Лотоцький головну роль у навчально-виховному процесі відводив рідній мові. Важливого значення надавав створенню національних за змістом підручників з рідної мови та історії, які включали літературні твори українських письменників з різних регіонів України, цілісно подавали історію України, тим самим утверджуючи в свідомості учнів національну ідею та ідею соборності.

Педагогічною пам’яткою першої половини ХХ ст. є підручники з рідної мови “Коротка граматика української літературної мови” (1936), “Мала граматика української літературної мови” (1938), написані А.Лотоцьким у співавторстві з М.Угрином-Безгрішним.

4. Виховний потенціал творів, характер порушених у них проблем визначається українознавчим спрямуванням змісту, превалюванням у ньому рідної мови, історії України, краєзнавства, пристосованістю до народного світогляду, надбань національної культури. Найважливішими цінностями виховання особистості у педагогічній спадщині А.Лотоцького є загальнолюдські, національні, громадянські та цінності виховання характеру.

5. Аналіз змісту громадсько-просвітницької діяльності і педагогічної спадщини А.Лотоцького дає підстави стверджувати, що він належить до когорти визначних українських педагогів, сподвижників національної педагогічної думки міжвоєнного періоду. Водночас вивчення творчого доробку педагога довело співзвучність його ідей із сьогоднішніми концептуальними засадами національного виховання підростаючого покоління, що відповідає потребам сучасного державного будівництва в Україні. У навчально-виховному процесі дошкільних закладів і загальноосвітньої школи І – ІІ ступенів можна творчо використати ідеї і практичний доробок А.Лотоцького. Передусім це стосується його наукових положень щодо підвищення ролі національного виховання у педагогічному процесі, формування активної громадянської позиції особистості, навчання рідною мовою, використання народного педагогічного досвіду, української культури, дидактично-виховного потенціалу художніх творів, підручника “Історія України для дітей” (5 – 6 кл.) у дошкільних установах і загальноосвітніх школах.

Аналіз життєвого і творчого шляху А.Лотоцького збагачує й модифікує уявлення про історико-педагогічний процес, сприяє його осмисленню і розумінню, окреслює нові грані та духовні цінності освітнього процесу як важливі складові наукового дискурсу.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів окресленої проблеми. Перспективними напрямами подальших наукових розвідок вважаємо докладне вивчення його художніх творів, внеску А.Лотоцького у розвиток методики викладання рідної мови, у підручникознавство, видавничу діяльність тощо. Результати дослідження є підставою для включення імені А.Лотоцького до хрестоматій, педагогічних енциклопедій та підручників з історії педагогіки.

Основні положення дослідження викладено

в таких публікаціях:

1. Дудник Н.З. Зміст виховання школярів у творах А.Лотоцького: Посібник для вчителів. – Дрогобич: Ред.-вид. відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, 2008. – 140 с.

2. Дудник Н.З. Ідея національного виховання в педагогічному та просвітницькому доробку Антона Лотоцького // Молодь і ринок. – 2005. – № 4 (14). – С. 95 – 98.

3. Дудник Н.З. А.Лотоцький про зміст виховання української дитини (за матеріалами часопису “Світ дитини”) // Науковий вісник Чернівецького університету. Педагогіка та психологія: Зб. наук. праць. – Чернівці: Рута, 2007. – Вип. 345. – С. 55 – 61.

4. Дудник Н.З. Драматичні твори А.Лотоцького як засіб патріотичного виховання учнів // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету: Серія: Педагогіка. – Тернопіль, 2007. – № 9. – С. 75 – 78.

5. Дудник Н.З. Освітньо-виховна діяльність А.Лотоцького як відповідального редактора Львівського часопису “Правда” // Вісник Київського міжнародного університету: Серія: Педагогічні науки: Зб. наук. праць. – К.: КиМУ, 2007. – Вип. 10. – С. 49 – 58.

6. Дудник Н.З. Прогресивна українознавча діяльність Рогатинської гімназії на початку ХХ століття // Молодь і ринок. – 2007. – № 3 – 4 (26 – 27). – С. 148 – 157.

7. Дудник Н.З. Антін Лотоцький про роль і значення рідної мови у вихованні учнів // Вісник Київського міжнародного університету: Серія: Педагогічні науки: Зб. наук. праць. – К.: КиМУ, 2008. – Вип. 11. – С. 90 – 98.

8. Яжик (Дудник) Н.P. Національне виховання в товаристві “Молода Січ” // Школа за мир, взаєморозуміння і соціальний розвиток. – Ч. ІІ. – Рівне: РЕГІ, 1996. – С. 63 – 65.

9. Дудник Н.З. Значення підручника “Історія України для дітей” А.Лотоцького для сучасної школи // Освіта як фактор забезпечення стабільності сучасного суспільства: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – Тернопіль: Б.в., 2004. – С. 77 – 78.

10.  Дудник Н.З. Українознавство та його роль у формуванні національної ідентичності // Europejska wspуlna przestrzeс edukacyjna a przeobraїenia oњwiatowe w Polsce i na Ukrainie (1989 – 2006): Nadzieje i zagroїenie/Pod red. M.Chepil i R.Kuchy. – Drohobycz – Lublin: Oddziaі Red.-wyd.Paсstwowego Uniwersytetu Pedagogicznego im.Iwana Franki w Drohobyczu, 2007. – S. 348 – 359.

АНОТАЦІЇ

Дудник Н.З. Просвітницька діяльність та педагогічна спадщина Антона Лотоцького (1881 – 1949 рр.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Дрогобич, 2008.

У дисертації цілісно проаналізовано просвітницьку та педагогічну діяльність А.Лотоцького у контексті суспільно-політичного розвитку Галичини; з’ясовано соціокультурні передумови формування світогляду педагога; висвітлено виховний потенціал його творчої спадщини; доповнено відомості про пріоритетні напрями просвітницької діяльності педагога; обґрунтовано можливості творчого використання педагогічної спадщини А.Лотоцького для становлення й розвитку сучасної української освіти.

Матеріали, основні положення дисертації та висновки можуть бути використані під час читання курсу з історії педагогіки у вищих педагогічних навчальних закладах, при підготовці навчально-методичної літератури.

Ключові слова: Антін Лотоцький, просвітницька діяльність, педагогічна спадщина, зміст шкільної освіти, виховний потенціал, культурно-просвітницькі товариства.

Дудник Н.З. Просветительская деятельность и педагогическое наследие Антона Лотоцкого (1881 – 1949 гг.). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 – общая педагогика и история педагогики. Дрогобычский государственный педагогический университет имени Ивана Франко, Дрогобыч, 2008.

На основе использования современных теоретико-методологических подходов (биографического, феноменологического, герменевтического, синэргетического и др.) к изучению персоналий как одного из важнейших направлений историко-педагогических исследований в диссертации раскрыт феномен педагогической персоналии А.Лотоцкого; установлены приоритетные факторы (социальная среда, система образования, социокультурные факторы, активная общественно-политическая деятельность), которые обусловили формирование его мировоззрения и педагогической концепции. Основательные теоретические знания А.Лотоцкого, профессиональные навыки и умения (аналитические, организаторские, прогностические), духовно-моральные (гуманность, доброта, скромность, справедливость, ответственность, тактичность и др.) и личностные качества были и остаются образцовыми чертами педагога, просветителя, руководителя молодежи.

Установлено, что многогранная деятельность А.Лотоцкого осуществлялась в таких направлениях: педагогическая работа в Рогатинской гимназии, научно-методическая, общественно-просветительская, журнали-стская (редактор и издатель, сотрудник украинских педагогических изданий), а также литературно-публицистическая работа.

Все аспекты педагогическогой деятельности А.Лотоцкого объединены идеей самоотверженного служения украинскому народу путем организации его непрерывного образования и воспитания, а также утверждения соборности украинцев, проживающих на разных территориях. Эта идея определяла содержание его учебников по истории, украинскому языку, а также многочисленных художественных произведений и научных публикаций, была основой сотрудничества с педагогами и общественными деятелями.

Обоснованы ведущие педагогические идеи А.Лотоцкого (гуманизм, народность воспитания, природосоответственность, социокультурная детерминированность, идея преобладающего значения языка как педагогического инструментария познания, его первоосновы, как средства аккумуляции и выражения социокультурных ценностей, фактора реализации передачи социального опыта, важнейшего условия формирования и социализации личности, а также универсального средства образования и воспитания подрастающих поколений. Организация воспитательного процесса, по А.Лотоцкому, базируется на развитии самостоятельности и активности учеников, приобщении их к социально полезной деятельности.

Идею народности педагог реализовал путем изучения родного языка и литературы, истории Украины, культуры, традиций и обычаев народа. Исходя из положения о том, что национальное воспитание есть средством формирования в учащихся чувств межнационального равенства, взаимного уважения, толерантности, А.Лотоцкий обосновал преобладающее значение родного языка. Особое внимание педагог уделял национальным по содержанию учебникам по родному языку, истории, включавшим художественные произведения украинских писателей, которые проживали в различных регионах и объективно отображавших историю Украины.

В диссертации обобщены и проанализированы воспитательный потенциал произведений, содержание учебников педагога, его вклад в теорию и практику воспитания. Наиболее важными ценностями воспитания личности в педагогическом наследии А.Лотоцкого являются общечело-веческие (любовь, милосердие, гуманность, чесность, внутренняя красота, искренность, душевность), национальные (украинская идея, патриотизм, историческая память, национальное сознание, национальное достоинство, самоотречение в борьбе за свободу нации, уважение к государственным и национальным символам), гражданские (демократизм, свобода, толерантность, уважение к труду, самоотверженность, стремление к социальной гармонии), ценности семейной жизни (здоровый образ жизни, родительская опека, соблюдение национальных традиций), воспитание характера (воля, мужество, трудолюбие, самокритичность, стойкость, целеустремленность, благоразумие).

При подборе и распеределении материала в учебниках педагог