МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

СОМ-СЕРДЮКОВА ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА

УДК - 745.50+748 (477)

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ КИЇВСЬКОЇ ШКОЛИ ХУДОЖНЬОГО СКЛА

1950-х - 1990-х років

17.00.06 - декоративне і прикладне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Львів - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського Національної Академії Наук України, м.Київ

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, старший науковий співробітник, завідувач сектором народного мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України Кара-Васильєва Тетяна Валеріївна

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства професор кафедри історії і теорії мистецтва Львівської академії мистецтв Стельмащук Галина Грирорівна

кандидат мистецтвознавства,

член-кореспондент Української Академії Архітектури, народний художник України Жоголь Людмила Євгенівна

Провідна установа:

Інститут народознавства НАН України, відділ народного мистецтва, м.Львів

Захист відбудеться 1 листопада 2000 р. о “10” годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 35.103.01 у Львівській академії мистецтв за адресою: 79011, Львів, вул.Кубійовича, 38

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівської академії мистецтв (79011, Львів, вул.Кубійовича, 38).

Автореферат розісланий “30 ” вересня 2000 року

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради

кандидат мистецтвознавства І.В.Голод

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Українське художнє скло - самобутнє та яскраве явище національної культури з давньою традицією. Значний внесок у його розвиток зроблений київською школою, що сформувалась на базі Київського заводу художнього скла. Це підприємство, одне з перших в Україні, у 1950-гі рр. почало поступово переорієнтовуватись на випуск художніх виробів зі скла і залишалось провідним у цій галузі української промисловості до кін. 1990-х рр..

Актуальність дослідження діяльності київської школи художнього скла зумовлена тим, що у науковій літературі практично відсутні комплексні монографічні дослідження, які б вивчали матеріал у повному обсязі. Сьогодні ще залишилось чимало невисвітлених проблем стосовно творчості київських митців, що потребують ґрунтовного аналізу та всебічного вивчення. Об'єктивно-критичне дослідження загального внеску київської школи художнього скла, з переглядом ідеологічних та естетичних штампів та шкали оцінок минулого, вимагає розробки нової сучасної системи критеріїв та введення її у науковий обіг.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертація виконувалась у рамках теми "Актуальні проблеми історії українського мистецтва^ (шифр 4.18.2; 4.16.9.1.) у секторі народного мистецтва відділу образотворчого мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України.

Метою дослідження є комплексне вивчення мистецького явища - київської школи художнього скла. В зв'язку з цим у роботі поставлені конкретні завдання:

- вивчення історії становлення та головних етапів розвитку підприємства; — проведення розгорнутого мистецтвознавчого аналізу творчості провідних митців, зокрема, Л.Митяєвої, В.Генпіке, І.Зарицького, С.Голембовської, С.Сміян, А.Балабіна, О.Гущина, І.Аполлонова;

- визначення основних художньо-стильових тенденцій та специфіки творчих пошуків, що обумовили своєрідність мистецької мови київської школи художнього скла;

- введення творчого доробку київської школи художнього скла у контекст розвитку сучасного декоративно-прикладного мистецтва.

Методологічною основою дисертації є принципи системності та історизму. Це передбачає комплексне, проблемно-мистецтвознавче дослідження київської школи художнього скла в контексті розвитку сучасного декоративно-прикладного мистецтва. Поставлені у дисертиції завдання визначили сукупність основних вжитих методів: історико-фактологічного та порівняльно-аналітичного. Це дозволило ввести у науковий обіг значний за обсягом фактологічний мистецтвознавчий матеріал, простежити тенденції

розвитку в історико-художньому процесі. На підставі порівняльно-аналітичного методу висвітлена діяльність київської школи художнього скла у таких аспектах:

- порівняння з іншими школами сучасного склярства, зокрема, львівською та санктпетербурзькою (остання у тексті дисертації розглядається як ленінградська, оскільки під такою назвою фігурує в науковій літературі);

- встановлення паралелей з іншими видами декоративно-прикладного мистецтва відповідного періоду;

- визначення генези форм та декору українського гутного скла XVIII ст., що позначились на сучасному етапі.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше здійснюється монографічне комплексне дослідження тенденцій розвиту київської школи художнього скла 1950-х - 1990-х рр.:

- введено у науковий обіг значний за обсягом матеріал з історії підприємства;

- здійснено комплексне наукове вивчення колекції музею Київського заводу художнього скла, проведено атрибуцію, систематизацію значної частини виробів;

- зроблено мистеіггвознавчий аналіз творчості провідних київських художників скла;

- розглянуто київську школу художнього скла як цілісне мистецьке явище та її досягнення введені у загальний художній контекст.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання змісту, положень та висновків дисертації при створенні узагальнюючих праць з історії українського декоративно-прикладного мистецтва, для написання науково- популярних праць, методичних посібників, у курсах лекцій. Матеріали дисертації можуть бути використані для побудови відповідних розділів музейних експозицій і виставок, у складанні каталогів, а також різноманітних інформаційно-довідникових систем у галузі сучасного українського мистецтва. Результати дослідження можуть бути покладеними в основу подальшого поглибленого дослідження цієї та суміжних з нею тем.

Особистий внесок здобувача. В основу аналізу роботи покладено колекцію музею Київського заводу художнього скла, де було паспортизовано понад 600 творів. Також проведено дослідження у збірках: Державний музей українського народного декоративного мистецтва. Національний музей історії України, Музей народної архітектури та побуту України, музей Лесі Українки у Києві, фонди Національної Спілки художників України, фонди Дирекції художніх виставок України.

Вивчено історію підприємства, переважно, за матеріалами Державного архіву м. Києва та Центрального державного історичного архіву України - (понад 450 справ). Досліджено архіви Національної Спілки художників України

(особові справи художників скла), фотоархів Київського заводу художнього скла, приватні архіви та колекції ВТеншке, С.Голембовської, В.Дудіна, С.Кадочникова, Л.Митяєвої.

Зібрано значний матеріал у процесі особистого опитування та інтерв'ювання художників, майстрів, технологів Київського заводу художнього скла.

Проведено фотофіксацію та укладено каталог, де подано найбільш типові та прикметні вироби київської школи художнього скла 1950-х - 1990-х рр..

Наведені біографічні відомості про митців київської школи художнього скла і укладено термінологічний словник склярства, а саме тих технологій та технік виготовлення художнього скла, що набули поширення на Київському заводі.

Розроблено класифікацію та систематизацію виробів Київського заводу художнього скла.

Визначено самобутність київської школи, що окреслено у контексті загальних художньо-стильових тенденцій.

Апробація результатів роботи здійснювалась на засіданнях відділу образотворчого мистецтва Іституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського (Протокол № 5 від 18 листопада 1999 р.) та Вченої Ради Львівської академії мистецтв (Протокол № 46 від ЗІ травня 2000 р.). Робота рекомендована до захисту.

ЇЇ основні положення виголошені у доповідях і тезах на всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях: "Регрес і регенерація в народному мистецтві" (Київ, 1996) у доповіді "Етос українців та його прояви у гутному склі XVIII сторіччя"; "Від бароко до бароко" (Київ, 1996) у доповіді "Окремі барокові риси в українському склярстві"; "Колективне та індивідуальне як чинники національної своєрідності народного мистецтва" (Київ, 1997) у доповіді "Значення музейних зібрань Києва для збереження пам'яток гутного скла ХУШ сторіччя"; "Поетика та семантика українського рушника: образ, символ, знак" (Київ, 1997) у доповіді "Художньо-семантичні паралелі між українським рушником та гугним склом XVIII сторіччя"; "Феноменологія українського народного мистецтва: форма і зміст" (Київ, 1998) у доповіді "Традиційні та інноваційні аспекти в еволюції форм українського скляного посуду"; "Вивчення, збереження, популяризація пам'яток традиційної народної культури" (Київ, 1999) у доповіді "Техніко-технологічні особливості, система композиційної побудови та семантика мотивів штофів XVIII - поч. XIX сторіччя з колекції Музею народної архітектури та побуту України"; VI Міжнародний конгрес україністів (Одеса, 1999) у доповіді "Пошуки традицій гутництва київською школою художнього скла у 1960-х роках"; "Українські термінологічні словники з мистецтвознавства й етнології" (Київ, 1999) у доповіді "Деякі мовні паралелі у термінології українського гутного скла";

"Колекції Державного музею українського народного декоративного мистецтва - 100 років" (Київ, 1999 року) у доповіді "Образна трансформація у творах київських митців художнього скла ІІ-пол. 1980-х - 1990-х років^.

Було здійснено кураторство персональної виставки художника скла С.Кадочникова, що проходила в галереї "Ірена" (Київ, 1997). Текстовий та ілюстративний матеріали дисертації використано при підготовці персональної виставки народного художника України Л.Митяєвої (ДМУНДМ, Київ, 1998).

Матеріали і теоретичні положення дисертації знайшли своє відображення у восьми наукових публікаціях.

Структура роботи відповідає меті та завданням дослідження. Дисертація (обсягом 147 с.) складається зі вступу, чотирьох розділів, приміток до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (203 позиції). У додатки ввійшли біографічні відомості про митців Київського заводу художнього скла (15 позицій), термінологічний словник склярства (32 позиції), список ілюстрацій та альбом (238 іл.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі дисертації міститься обгрунтування актуальності теми, визначаються мета і завдання дослідження, формулюється наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, вказується особистий внесок здобувача, надаються відомості про апробацію роботи.

У розділі 1 - “Ступінь наукової розробленості проблеми” - подається аналіз літературних джерел, простежується історія вивчення теми.

Проблеми історії та розвитку Київського заводу художнього скла, дослідження творчості провідних митців, як і питання існування самобутньої школи скла, не були ретельно вивчені. У більшості досліджень, що торкаються теми київської школи художнього скла, вона характеризується на підставі вибіркового аналізу творів відповідно з їх стильовими, індивідуальними, функціональними та технічними особливостями. При цьому деякі аспекти раніше проведених аналізів потребують певних уточнень.

Наукове вивчення, а точніше наукова зацікавленість даним питанням, виникає паралельно з перепрофілюванням у 1950-х - поч. 1960-х рр. Київського заводу художнього скла на випуск художніх виробів. Це частково окреслено у працях В.Рожанківського (1959), А.3ельдич (1966), у спільній роботі К.Батанової, М.Воронова (1964), у статтях І.Сакович (1968) та К.Малишка (1968).

У більш пізній роботі В.Рожанківського (1971) розглянуті питання специфіки галузі, наведено значний за обсягом та інформативністю фактологічний матеріал. На його тлі зроблена спроба визначити специфіку українського художнього скла, зокрема, діяльність київських митців. І.Сакович (1975) звернулась до проблеми співіснування традиційного та інноваційного

шляхів у сучасному українському декоративно-прикладному мистецтві. В цьому ж аспекті розглянута творчість київських художників скла, які поєднували технічні і художні можливості гутництва з сучасними формами виробів та прийомами художньої обробки. М.Воронов (1984) виклав матеріал про художній рівень радянського скла, зазначивши головні художні школи, окресливши основні тенденції та напрямки розвитку радянського скла. Акцент зроблено на творах 1970-х рр.. У роботі визначено стильову самостійність київської та львівської шкіл.

Констатаційна стаття Н.Корнієнко міститься у рекламному виданні "Київський завод художнього скла" (1975), де ілюстративний ряд акцентовано на виробах широкого вжитку.

У роботі Ф.Петрякової (1975) особливу увагу приділено проблемі розвитку гутних традицій в українському склярстві. Цю монографію, що носить аналітичний характер, можна розглядати, як найбільш ґрунтовне мистецтвознавче дослідження з питань специфіки гутного скла. У науковий обіг введено значний за обсягом фактологічний матеріал. Широко розглянута і проаналізована історія українського гутництва. Проте у розділі, присвяченому сучасному українському гутному склу, київська школа залишилась практично поза межами дослідження. У колективній праці, присвяченій українській кераміці та склу, Ф.Петрякова (1974), порушуючи питання сучасного гутництва на прикладі робіт київських художників, торкнулась проблеми використання традицій у промисловості.

У роботах О.Рачук (1975, 1982), присвячених специфічним художнім можливостям сульфід-цинкового та кольорового скла, зазначено, що однією з самобутніх рис українського скла є його яскравість та поліхромність. На загальному тлі розвитку художнього скла визначено внесок київських митців.

Л.Жоголь у працях (1973, 1978, 1986) звернулась до питання сучасного художнього скла, виходячи з загальних проблем монументально-декоративного мистецтва. Наведено багато прикладів робіт київських художників, як вдалі зразки синтезу архітектури та художнього скла. Аналогічна за проблематикою, робота Л.Казакової (1989) присвячена темі синтезу архітектури та декоративного скла 1960-х - 1980-х рр.. Автором наведені точні спостереження з приводу поступових змін характеру взаємодії творів художнього скла з об'ємно-просторовим середовищем архітектури.

Першокласний ілюстративний матеріал зібраний у альбомі "Сучасне українське художнє скло" (1980), де гідно представлені київські митці. В альбомі Н.Велігоцької, Л.Жоголь (1986) у розділі художнього скла викладено інформацію про провідних художниках Києва та Львова, особливості їх індивідуального мистецького спрямування і зроблено акцент на тісному співіснуванні народної та професійної течій.

Монографічні нариси про творчість київських художників скла скоріше носять оглядовий, аніж аналітичний характер. Ціла низка монографічних статей в журналах та каталогах присвячені відкриттю персональних виставок художників. Серед них статті про творчість Л.Митяєвої (1981), І.Аполлонова (1985), А.Балабіна (1992), С.Голембовської (1990), І.Зарицького (1992) та інші.

Таким чином, підсумовуючи розглянуту літературу” можна твердити, що комплексного дослідження доробку київської школи художнього скла не проводилось, її діяльність розглядалась лише фрагментарне, тільки у контексті інших мистецтвознавчих питань. У дослідженні поставлено за мету проаналізувати київську школу художнього скла, як мистецький феномен, що має власну історію, з етапами становлення, розквіту та занепаду.

У загальнотеоретичному мистецтвознавчому осмисленні проблем, порушених у дисертації, основою стали дослідження М.Воронова, Л.Казакової, Т.Кари-Васильєвої, Л.Крамаренко, Ф.Петрякової, В.Рожанківського, М.Селівачова, Н.Степанян.

Розділ 2 - “Історія формувння та становлення Київського заводу художнього скла” - складається з трьох підрозділів. На підставі вивчення й узагальнення архівних та літературних джерел подається розгорнута картина розвитку Київського заводу художнього скла, проаналізовано його техніко- технологічні показники, що обумовлювали характер виготовлення художніх творів. Окреслені та обгрунтовані чинники, що впливали на художньо-технічні процеси та практично-творчу діяльність.

Підрозділ 2,1. “Розвиток скляного виробництва у Києві XVIII- поч, XX сторіччя”. Історія скляного виробництва у Києві реконструйована на основі архівних джерел. У справах Київської губернської канцелярії зберігаються посилання на Указ Петра 1 та Сенату про заснування в Києві у 1720 р. заводу по виробництву скла та дзеркал. Згадки про Київський склозавод періодично зустрічаються впродовж 1720 - 1727 рр.. За браком фактологічного матеріалу немає достатньої можливості скласти повну уяву стосовно асортименту та характеру виробів цього заводу. Подальший розвиток скляного виробництва у Києві XVIII - І-пол. XIX ст. окреслюється фрагментарне на підставі випадкових відомостей. Більш чітка картина розвитку скляного виробництва у Київській губернії складається завдяки щорічним звітам статистичного комітету (з 1868 р.) та описам старшого фабричного інспектора Київської губернії при канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал- губернатора (з 1887 р.). У П-пол. XIX ст. найпотужнішим серед усіх склозаводів Київської губернії було підприємство на Деміївці, у передмісті Києва, де виготовляли, переважно, тарне та аптекарське скло. В 1914 р. було затверджено статут Товариства Південно-Російського склозаводу, що належав спадкоємцям МІхельсона. На поч. XX ст. завод працював безперервно, проте у

1917-1919 рр. процес припинення та поновлення діяльності Південно- російського склозаводу носив перманентний характер.

Підроздм 2.2. “Передісторія становлення Київського заводу художнього ста у 1917 -1959 роках”. Загальний технічний рівень скляного виробництва в Україні після Жовтневої революції та громадянської війни був дуже низький через економічну нестабільність, підкріплену соціальними та політичними негараздами. Незадовільний стан обладнання та регресивні способи виготовлення застосовувались на Південно-Російському склозаводі, який у 1920 р. перейшов до виготовлення віконного скла "халявним" способом для потреб залізниці. У 1925 р. підприємство отримало назву Київська державна гута.

У 1928 р. - знову зміна назви - Київський державний склозавод ^Червона гута". З цього часу починається перша докорінна реконструкція заводу. Він оснащується новою технікою, значно розширивши асортимент продукції та розпочавши масовий випуск сортового посуду. На тлі загального розвитку скляної промисловості в країні, на Київському склозаводі склалися винятково сприятливі умови для інтенсивного зростання. У 1930 р. на базі діючого заводу було організовано новий термосний, перший у колишньому СРСР, що у 1934 р. об'єднали в єдине підприємство - Київський скло-термосний завод. Постійно розширюючи виробництво, завод до 1940 р. досяг значних показників випуску, проте реальний обсяг та асортимент виробництва були далекими від задоволення ужиткових потреб на скляну продукцію при досить низькому естетичному рівні посуду.

Наприкінці 1940-х рр. на заводі, вперше серед склоробних підприємств України, налагодили масове виготовлення виробів з кришталю, кришталевого скла та накладного багатошарового скла, розпочали випуск художніх виробів і започаткували художні ради. До участі у роботі майстерні художньої обробки залучались художники Києва - Г.Ульянов, Л.Воронець та Ленінграду - С.Бескінська, Б.Гуляєв, працювали майстри - Л.Митяєва, В.Геншке, Б.Носар та Г.Голик. До 1955 р. її очолював А.Черняхович. З 1956 р. були введені посади головного художника - ним став П.Аверков, і художників, серед перших були -А.3ельдич (1956) та І.Зарицький (1958).

У П-пол. 1950-х рр. відбулась ціла низка подій, що вплинули на кардинальні зміни у формуванні нової естетики художньої промисловості - II Всесоюзний з'їзд архітекторів (1955), з'їзди Спілки художників УРСР (1956) та Спілки художників СРСР (1957). Естетичні та художньо-стильові програми, закладені на цих форумах митців, дали свої відчутні результати, що у скляній промисловості почали реалізовуватись на зламі 1950-х - 1960-х рр..

Підрозділ 2.3. “Історії розвитку Київського заводу художнього скла 1960 - 1997 років”. У 1960 р. відбулось докорінне оновлення матеріально- технічної бази заводу і його перейменували у Київський завод художнього скла.

Відсоток сортового посуду та унікальних виробів мав сталу тенденцію до збільшення. На базі майстерні художньої обробки була сформована творча бригада, в якій створювались сприятливі умови для митців. Не останню роль у цьому відігравала вдумлива кадрова політика адміністрації підприємства. Залучались молоді художники, які розпочинали роботу разом з досвідченими фахівцями-практиками.

На підприємстві освоїли виробництво з сульфід-цинкового скла та активно впроваджували технології варіння кольорового скла. Розпочався випуск гутних виробів. Проте скло, як дешевий матеріал, що потребує трудомісткої обробки, на думку керівництва заводу, бачилось збитковим, з чим і пов'язане поступове переорієнтування на випуск кришталю. Виконуючи план виробництва, завод опинився поміж "двох вогнів": з одного боку, виготовлення та постійна розробка нових форм сортового та асортиментного посуду, а з другого, збереження статусу заводу художнього скла, що передбачав виготовлення унікальних, виставкових речей. У цьому, мабуть, постягав один із головних компромісів художньої промисловості, коли дистанція між естетичним рівнем масових виробів та рівнем, власне, художніх творів зі скла постійно збільшувалася. Для художніх творів перевага віддавалась кольоровому склу та гугним технікам декорування, тоді як для сортового посуду головним матеріалом стає кришталь з алмазним грануванням. Так намітилась тенденція зворотня до взаємовпливу та взаємостимулювання, а скоріше навіть відокремленість цих двох сфер діяльності заводу, з гальмуванням саме художньої. Але наслідки цього процесу проявляться пізніше.

В 1975 р. на заводі організовано асортиментний кабінет, в 1977 р. - почала діяти виробнича експериментально-художня лабораторія, що випускала малими серіями високохудожні вироби. На цей час на заводі працювали художники: І.Аполлонов, В.Геншке, С.Голембовська, В.Затинайко, Л.Митяєва, С.Сміян, скульптор А.Балабін та головний художник І.Зарицький. До складу лабораторії входили склодуви: В.Погрібний, ПТалкін, ЛКасаткін, В.Філіппов, В.Пахалович, І.Пінчук; майстри алмазного гранування В.Залізко, В.Домановський, А.Жуков; майстер матового гравірування А.Буров.

В 1980-х рр. завод повністю відмовляється від виробництва, спочатку безбарвного, а потім кольорового скла, остаточно перепрофільовуючись на випуск кришталю. Проте погіршення якості варіння кришталю також стає симптоматичним. В цей час збільшується виготовлення пресованих та прес- гутних виробів.

В П-пол. 1990-х рр. на Київському заводі художнього скла склалась така загальна ситуація - художній, фаховий потенціал митців та майстрів був високий, але техніко-технологічні показники, що погіршувались через економічні фактори, обумовили занепад виробництва. Наприкінці 1997 р. гігант

скляної промисловості України - Київський завод художнього скла - не утримався у складному сьогоденні і погасив печі.

Розділ 3 - “Персоналії провідних митців київського художнього скла. Індивідуальна специфіка творів” - складається з восьми підрозділів. У монографічному аспекті розглянута творчість Л.Митяєвої, В.Геншке, І.Зарицького, С.Голембовської, С.Сміян, А.Балабіна, О-Гущина, І.Аполлонова. У процесі всебічного та системного мистецтвознавчого аналізу творчості кожного із зазначених митців, виявлено найбільш характерні та прикметні риси їх власної художньої індивідуальності. Ці риси у сумі компонентів становлять показові ознаки школи київського скла, що діяла на професійних засадах, і тому, відповідно, фактор авторського творення, самовираження, мав велике та принципове значення. Своєрідні та самобутні художньо-стильові риси київського скла сформувались та розвинулись завдяки ряду непересічних творчих індивідуальностей, які складали колектив митців-однодумців та, водночас, "солістів'-фахівців Київського заводу художнього скла. Наявність сильного і стабільного колективу художників, здатного генерувати ідеї та реалізовувати їх у матеріалі, давало стабільну, сприятливу модель стосунків на підприємстві. Інтенсивне виставкове життя 1960-х - 1980-х рр., безсумнівно, сприяло акумуляції нових задумів, стимулювало художників на адекватне втілення власної творчої ідеї. В роботі розглянуто і виявлено розмаїття манер, почерків, естетично-художніх прихильностей та поглядів митців. До мистецтвознавчого аналізу залучено значну кількості творів. Мистецький доробок київських художників висвітлено на основі об'єктивно-критичного дослідження.

Л.Митяєва (3.1.), без перебільшення, є фундатором київської школи художнього скла. З її ім'ям пов'язано відродження гутноЇ традиції на заводі. Твори Л.Митяєвої відзначаються міцно вибудованими формами, яким вона завжди приділяла головну увагу. Поступові зміни у творчій манері митця знайшли своє відображення у переході від конструктивно-геометричних форм до більш пластичних та бароково-пишних з декоративними наліпленнями, а згодом - до монументалізованої трактовки форм, де головним художнім елементом виступала товща маси скла. Вона першою на заводі почала займатися матовим гравіруванням кришталю. Розширюючи можливості техніки гравірування, художниця звернулась до досить складних, виходячи із специфіки прозорого матеріалу, зображальних мотивів.

Справжній талант В.Геншке (3.2.) виявився у гутному кольоровому склі, позначеному розкутістю авторської фантазії, емоційністю та широким спектром образно-асоціативного ряду. Неодноразово прообразами його виробів були ^біонічні" форми - квітка, камінь, дерево, крапля води. Краплеподібній формі він приділяв особливе значення, розкриваючи ії пластичні можливості та естетичні якості. В останніх роботах В.Геншке простежується тяжіння до

пошуків виражально-художніх можливостей чистої форми та більш аскетично- стриманих кольорових рішень.

1.3арицький (3.3.) понад 20 р. працював на посаді головного художника заводу, був справжнім "консолідуючим фактором", об'єднавши художників у цілісний творчий колектив. Особливістю творчої манери художника є лаконізм та чіткість образного строю, що досягається рішенням простих форм, декору, локальністю кольорової гами, а також логічністю мислення. Напрямок його мистецьких пошуків базується на традиціоналізмі, що виявилось у зверненні до образів ^старої гути". Для митця притаманні стабільність обраних тем, прийомів декорування, синхронність розвитку кількох напрямків.

Для творчого почерку С.Голембовської (3.4.) характерні артистизм, особлива граціозність, при обмеженості типології форм посуду, в поєднанні з мальовничим гугним декором. С.Голембовська активно працювала над новими зразками асортиментного посуду. Постійна робота над масовими виробами та виставковими творами відточили ії професійну майстерність.

Прикметними рисами творчості С.Сміян (3.5.) є сміливість експериментів, тонка емоційність, витонченість форм. Пошуки гармонії форми, ансамблю предметів у межах просторової композиції твору та з навколишнім середовищем, стриманість у виборі художніх засобів, тяжіння до класичної традиції ~ відзначають твори С.Сміян. Віддаючи перевагу гугним технікам, вона розширювала декоративні, пластичні і кольорові можливості скла та кришталю.

Аналізуючи доробок А. Балабіна (3.6.), можна відзначити, що він є одним з провідних майстрів скульптури зі скла. Митець розширив пластичні можливості матеріалу, його функціонально-естетичне існування у сучасному мистецтві та збагатив тематично. У творах А.Балабіна акумульований досвід світової школи пластики та українські традиції гутництва. Проте творчий метод А.Балабіна докорінно відмінний від прийомів майстрів-гутників. Він завжди йшов від образу й до нього підбирав технічні прийоми. Висока професійна культура, бездоганне фахове володіння ремеслом гутника, талант образного бачення світу, здатність та схильність до екстериментів є складовими яскравої індивідуальності майстра.

Слід зазначити, що О. Гущин (3.7.) створив цілу низку талановитих робіт в цікавій особистій манері. Проте найбільш інтенсивний період творчості припадає на П-пол. 1960-х рр.. У його творах вдало поєднані відчуття стародавньої національної історії та сучасне конструктивне мислення. Форми робіт художника виділяються чіткими членуваннями горизонтальних та вертикальних ритмів.

Твори І.Аполллонова (3.8.) цілком вкладаються у загальний контекст київського скла, проте окреслити характер особистого почерку автора досить важко. Його твори часто носять "порубіжний" характер між виставковими та

асортиментними виробами. Творчою новацією є шевченківська тема, яку художник розробляв протягом тривалого часу.

Розділ 4 - “Художньо-стильові особливості київської школи художнього скла 1950-х - 1990-х років” ~ складається з чотирьох підрозділів. На підставі ґрунтовного вивчення та аналізу творчості київських художників скла визначено і охарактеризовано головні художньо-стильові тенденції розвитку київської школи. Зазначено риси художньої самобутності школи, що здійснено на основі значного масиву фактологічного матеріалу. II доробок введено у загальний контекст розвитку сучасного декоративно-прикладного мистецтва. Проблему висвітлено у хронологічному аспекті.

Підрозділ 4.1. “Раси амбівалентності у виробах Київського скло- термосного заводу 1950'х років”. Однією з головних ознак художнього стилю 1950-х рр. є його уніфікованість при домінуючому стані архітектури. Підвищена декоративність, масивність, помпезність стали типовими ознаками стилю, до яких згодом додались історизм, еклектичність та надмірність. Тенденція станковізації, ^картинного" мислення призвела до оцінки творів, перш за все, з огляду на тему й сюжет. На вазах Київського скло-термосного заводу популярними були зображення пам'ятників Б.Хмельницькому і Т.Шевченку у Києві. Виходячи з того, що подарункова ваза має бути "багатою", в одному виробі поєднували кілька складних технік холодної обробки, "силоміць" з'єднували в образний ряд народні рослинні мотиви, технічний прийом "галлє" та псевдокласичні форми. У виробах склозаводу тотально панувала еклектика.

Риси загальної уніфікації позначились на тенденції монументалізації форм виробів. На Київському скло-термосному заводі була створена ціла низка монументальних ваз і фонтанів, що демонстрували собою прагнення підкорити матеріал та йшли всупереч його природним властивостям.

У цей період свідомо нівелювались природні самодостатні властивості матеріалів, вироби зі скла були позбавлені прозорості, пластичності, полиску. Нівелювання творчої особистості, як і нівелювання природних властивостей матеріалу, в межах всепригноблюючого стилю також є однією з характерних ознак часу. Вироби П.Аверкова, А.Зельдич, Л.Митяєвої, В.Геншке 1950-х рр. красномовно свідчать про час виготовлення, тобто про стиль епохи, а не про творчу манеру окремого митця. Твори офіційного, виставкового та подарункового характеру, що виготовлялись на Київському скло-термосному заводі, повністю відповідали "мистецьким нормативам^ даного періоду, і в цьому відношенні були більш типові, ніж самобутні. Це випливало із загальних тенденцій мистецтва соціалістичного реалізму тоталітарної доби.

У виробах зі скла 1950-х рр. співіснували негативні риси щодо художнього рівня творів і позитивні щодо технології та технік виконання. Саме ці обставини дали можливість регенерації художньої мови творів зі скла у 1960-

ті рр„ коли стиль формувався як своєрідний антипод попередньому, проте практичний досвід попередників використовувався досить широко.

Підроздм 4^2. “Проблеми та пошуки традицій в контексті гутництва київською школою художнього скла 1960-х років”. Принципово нові естетичні погляди на характер архітектури та формування утилітарно-конструктивного стилю обумовили ознаки виробів декоративно-прикладного мистецтва. Пріоритет лаконічної форми та декору визначив характер скляних виробів цього перехідного періоду, коли активно залучали гутну традицію в поєднанні зі сміливими новаціями. На становлення художньої мови творів київської школи мали суттєвий вплив чеське і ленінградське скло, що позначилось у формотворенні та техніках декорування.

На поч. 1960-х рр. у творчості київських художників простежуються зацікавленість українським гугним склом XVIII ст. Митці, звертаючись до гутної спадщини, не копіювали "стару гуту", а осмислювали традиційно- народні принципи формотворення та особливості художнього строю. Художники активно використовувати кольоровий декор у вигляді джгутів. смуг, ниток, плям, крихти, що за характером оздоблення збігався із принципами поширеного тоді "діагонального" стилю. У творах киян позначилася тенденція поєднання традиційних засобів декорування, базованих на рукотворності, з сучасними формами та характером декору.

У П-пол. 1960-х рр. відбуваються загальні зміни в декоративно- прикладному мистецтві у напрямку більшого тяжіння до декоративного начала, виявлення специфічних властивостей матеріалу. Майстри київської школи художнього скла, які через промисловий характер виробництва мобільно відгукувались на художньо-естетичні потреби часу, активно працювали у даному напрямку.

У цей період принципові зміни відбулись у трактуванні традиційних форм скляного посуду, де чітко простежувалося власне, авторське прочитання. Експериментами у цьому напрямку займались Л.Митяєва, ВТеніпке, О.Гущин. Посилення акценту на декоративному значенні творів, при сюжетному трактуванні композицій, знайшло яскравий вияв у фігурному антропоморфному посуді, цілу низку якого створили І.Зарицький та П.Аверков.

В цілому можна відзначити, що в українському художньому склі 1960-х рр., у тому числі в роботах київських митців, найбільш вагомою була традиційно-народна тенденція розвитку, що зазнала численних інтерпретувань. Виділяються три основні напрямки розвитку форми та декору: традиційне трактування, поєднання традиційного і нового, нове трактування традиційної форми та декору.

Проте у цих тенденціях були і свої негативні сторони, прямолінійні, "лобові". Зчитування "народних форм", "фольклорних образів" мали свої чіткі обмеження, вихід за які розцінювалося як відмова від народної традиції, не

враховувалося, що традиції можуть існувати у майбутньому тільки за умов постійного розвитку в межах загального культурного простору, адекватного естетичним поглядам часу.

Підрозділ 4.3. “Варіативність шляхів та напрямків вирішення образної виразності творів київською школою художнього скла 1970-х - поч. 1980-х років”. У кін. 1960-х - поч. 1970-х рр. в київській школі художнього скла накреслюються поступові зміни у поглядах на народну традицію. Формувалась нова творча естетика, що передбачала широкий спектр пошуків у напрямку образної виразності творів. Визначилась тенденція тяжіння до створення виставкових, декоративних композицій, ансамблів та поступового відходу від ^посудного" мислення. Саме в цей час виникає термін "інтер'єрне скло", яким позначали твори, що виконували функцію станкового декоративного твору із самостійною художньою вартісністю. Загальна тенденція до підсилення декоративності позначилась досить сильно у творах київських художників скла. Це виявилось у певному збільшенні форм посуду, де власне декоративність розумілась як своєрідна орнаментальність, через застосування великої кількості різноманітних наліплень.

У київському художньому склі 1970-х - поч. 1980-х рр. гутні техніки стають визначальними, відкриваючи величезні можливості для пошуків, фантазій, імпровізацій. Традиції "старої гути" розвивались у двох напрямках і тісно поєднувались між собою - "фольклорно-пластичному" та "декоративно- бароковому". Генеза барокових рис, і саме національна специфіка українського бароко, простежується у надмірності скульптурно-зображальних форм, у багато прикрашених наліпленнями виробах, а також у зверненні до техніки матового гравірування.

Загальна тенденція декоративно-прикладного мистецтва 1970-х - поч. 1980-х рр. пов'язана з пластичними пошуками, де теми, образи, асоціації йшли від природи, так званого "натурстилю" У межах цього напрямку працювали майже всі митці київської школи художнього скла. Хоча тема природи, навколишнього світу була однією з провідних у художників скла впродовж 1970-х рр.. Проте виділяються два етапи, що послідовно змінювали один одного. Спочатку це були суто декоративні форми, в яких можна побачити прототипи утилітарного посуду, і тема природи вирішувалась за допомогою певного кольору та візерункових наліплень. У П-пол. 1970-х рр. поступово на перший план виступає чиста пластика, кольоропластика, форми якої походять від природних прототипів.

В цілому, можна відзначити, що 1970-ті - поч. 1980-х рр. для київської школи художнього скла - це період розквіту, інтенсивних творчих пошуків, експериментів. Хоча пошуки за спрямуванням носили різновекторний характер, але мета їх була одна - розширення образної виразності творів.

Підроздм 4.4. “Образна трансформація у творах митців київської школи художнього скла ІІ-пол. 1980-х - 1990-х років”. У сер. 1980-х рр. Київський завод художнього скла поступово перейшов на виготовлення лите кршпталевого скла. Зміни у матеріалі поставили перед митцями завдання змінювати художню мову виробів, підштовхували до пошуків нової стилістики творів. Обмеженість можливостей кришталю щодо кольорової палітри тонів змусила художників звернутись до ускладнення ^зовнішньої" та "внутрішньоГ фактур творів.

В кін, 1980-х - 1990-х рр. у київській школі скла позначились тенденції до розширення тем, функцій, технік творів, менш чіткими стають видові ознаки, відокремлюється напрямок, що можна означити як мистецтво пластики. У межах виставкового напрямку відбулись кардинальні зміни, саме у концепції "авторського скла". Ідейне, філософське, емоційне навантаження творів сприяло формуванню нової естетики художнього скла. Ці тенденції активно розроблялись, як концепція сучасної склопластики, на міжнародних симпозіумах у Львові, де брали учась кияни А.Балабін, С.Кадочников, С.Сміян, В.Дудін.

Прояви постмодернізму, певною мірою, торкнулись київських художників скла. Втілення його ідей відбувалося не без впливу декоративних автентичних традицій, проте підкреслювався сучасний творчий індивідуалізм. Зміни просторової концепції творів неминуче спричиняли трансформацію образів, що простежується у творах В.Дудіна, С.Кадочникова. Виникає ціла низка творів київських художників, що викликають асоціації зі склом доби модерну.

Прикметно, що у зазначений період, на який припадає занепад виробництва заводу, інтенсифікується виставкова діяльність школи. Відбулась низка персональних виставок А.Балабіна (1994), І.Зарицького (1996), С.Голембовської, О.Гущина, Л.Митяєвої (1998) у Державному музеї українського народного декоративного мистецтва, а також у галереї "Ірена" у Києві виставки А.Балабіна (1993) та С.Кадочникова (1997). Остання колективна виставка митців київської школи художнього скла - "Українське художнє скло та фарфор" (1997, Український Дім, Київ). Ці виставки, демонструючи кращі здобутки школи, водночас, підводили підсумки ЇЇ діяльності.

Залишається тільки сподіватись, що припинення діяльності Київського заводу художнього скла та розвитку на його базі київської школи художнього скла - це справа тимчасова.

ВИСНОВКИ

Київський завод художнього скла належить до числа провідних підприємств художньої промисловості України, що стало базовим підґрунтям для формування та становлення такого феномену, як київська школа художнього скла.

Наявність чинників та прикметних ознак, що визначають змістове поняття "школи" у мистецтві в цілому, і галузі художнього скла, стійкість їх побутування, матеріальне втілення, виражене у типологічному репертуарі форм, прийомах та засобах декорування, характерних стильових ознаках, що стали "візиткою" підприємства при збереженні "індивідуального обличчя" його провідних митців, свідчить про правомірність існування і вживання у науково- мистецтвознавчому обігові терміну київська школа художнього скла.

Економічно-виробничі, техніко-технологічні фактори і чинники безпосередньо впливали на діяльність Київського скло-термосного - Київського заводу художнього скла, обумовлюючи асортимент продукованих унікальних, малосерійних та масових виробів.

Однією з характерних рис київської школи художнього скла, що було гарантом успішного розвитку та високого художньо-технічного рівня творів, є висока обізнаність представників школи з усіма ланками технологічного процесу та взаємопорозуміння і усвідомлення творчої відповідальності кожної ланки у ланцюгові взаємин технолог- виконавець- художник.

Прикметні особливості київської школи, що визначили характерні риси її художнього скла, зумовлені діяльністю таких непересічних творчих особистостей, як І.Аполлонов, А.Балабін, В.Геніпке, С.Голембовська, О.Гущин, І.Зарицький, Л.Митяєва, С.Сміян. В їх творах у прямій чи опосередкованій формі знайшли прояви основні тенденції розвитку українського художнього скла та ствердження в його образах, прийомах декорування національних пріоритетів і розвиток кращих традицій.

Київська школа художнього скла є самобутнім і навіть унікальним явищем у вітчизняному декоративно-прикладному мистецтві, чий цінний практично-творчий досвід і сьогодні до кінця не використовується, проте за сприятливих умов може стати тим підґрунтям, на якому київська школа художнього скла зуміє відродитися повною мірою, щоб зайняти заслужено високе місце в системі координат вітчизняного та світового мистецтва.

Досвід практично-творчої діяльності Київського заводу художнього скла та мистецької школи, що виникла і виросла на його основі, свідчить, що запорукою успішного існування та розвитку школи художнього скла є збалансованість виробничо-економічних, технологічних і творчих пріоритетів, втомливість кадрової політики, реальна оцінка перспектив на майбутнє.

Успішна діяльність та активний розвиток київської школи художнього скла у період Її піку розквіту у ІІ-пол. 1960-х - 1980-х рр. зумовлювалась

багатьма чинниками, такими як творче використання львівського та ленінградського мистецького досвіду, заохочення націленості творчого колективу на виявлення самобутніх рис київських виробів, стійкість зорієнтованості на кращі традиції та надбання українського художнього скла і пошук можливості їх практичного застосування в сучасних реаліях. Творчі стосунки з представниками інших шкіл склярства сприяли збагаченню київського скла, не спонукаючи до нівелювання та мімікрії й прикметних стильових ознак.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

І. Українське художнє скло XVIII століття // Народна творчість та етнографія. - 1997. - № 2-3. - С. 91-97.

2. Українське художнє скло (ХУП-ХУШ ст.) // Агі Ьіпе. - 1997. - № 7-8. - С. 68-69.

3. Український скляний фігурний посуд ХУШ ст. // Родовід. - 1999. -№ 17. -С. 90-92.

4. Тенденції розвитку київської школи художнього скла 1950-х - 1990-х років // Образотворче мистецтво. - 2000. -№1-2.-С. 48-50.

5. Регресивні та прогресивні явища в київській школі українського художнього скла 1950-х рр. // Регрес і регенерація в народному мистецтві: Колективне дослідження за матеріалами Третіх Гончарівських читань. - К.: Музей Івана Гончара: Родовід. - 1998. -С.