ФІЛОСОФСЬКИЙ ЗМІСТ ПРОБЛЕМИ БУТТЯ

З самого початку західно-європейського мислення і до сьогоднішнього дня буття озна-чає те ж саме, що й при-сутність... Буття як присут-ність визначається через час.

Мартін Хайдеггер

Світ як єдність об'єктивної дійсності і людських сутнісних сил

Знання про світ — складова частина вчення про людину. Тільки через пізнання світу, його сутності, струк-турних рівнів організації, законів розвитку та існуван-ня людина може пізнати саму себе, свою природу, зв'яз-ки з іншими людьми. Поняття "світ" має конкретно-історичний зміст, який визначається станом культури, науки, техніки, матеріального виробництва, суспільних відносин, природи. Чим більше розвинуті форми діяль-ності людини, тим ширше і різноманітніше бачиться світ людиною, тим сильніше цей світ олюднюється.

У процесі розвитку людини змінюється уявлення про світ, воно наповнюється конкретно-історичним та чуттє-во-сприйнятним змістом. І з розкриттям сутнісних сил людини світ для неї стає не просто об'єктивною дійсністю, а й дійсністю ЇЇ сутнісних сил. Тому світ — це єдність 182

природної та суспільної дійсності, зумовленої практич-ною діяльністю. А категорія "світ" визначає не тільки природні, об'єктивно-матеріальні властивості, а передусім особливості людського ирактично-діяльного відношен-ня до себе і до умов свого існування. Людину необхід-но уявляти не просто у світі, а в світі історії природи та суспільства, в системі суспільних відносин, які значною мірою визначають характер її ставлення до природи.

Світ — це цілісна система, яка розвивається в діа-лектичній єдності природи і суспільства. Така єдність суперечлива, про що свідчить історія їхньої взаємодії.

Людина в процесі активної цілеспрямованої діяль-ності перетворює природу на світ свого буття, який, з одного боку, забезпечує її існування і життєдіяльність, а з іншого — руйнує природу і створює загрозу власно-му існуванню. Якщо зникне людина, зникне і світ як світ буття людини, але це не означає, що зникне природа і зміни, які відбулися у ній за допомогою людини. При-рода втратить свою якісну визначеність як світ люд-ського буття.

Зміст і кордони світу не є чимось незмінним. З ово-лодінням природою, ускладненням суспільних відносин і зв'язків зміст поняття про світ поглиблюється, збага-чується, а його межі розширюються. До сфери прак-тичної діяльності людина включає не тільки предмети безпосередньо близької природи, а й поглиблює знання про Всесвіт. Так, вона виходить у космос, проникає у глибини мікро- та мегасвіту. Але центральну частину поняття про світ становить система соціальних зв'язків і відносин, у яких людина здійснює свою життєді-яльність. Крім того, до змісту людського світу нале-жить її духовне життя, продукти духовної життєдіяль-ності. Таким чином, світ — це визначене буття, універ-сальна предметність, в якій людина самовизначається як суб'єкт діяльності, котрий створює власний світ — світ людського буття.

Категорія "світ" разом з іншими категоріями філо-софії утворює смислове ядро світогляду в усіх його істо-ричних типах. Вона увібрала в себе уявлення про гра-ничні для людини основи сущого. Світ у філософсько-світоглядному розумінні визначає межі абсолютності

явищ від універсуму, що мислиться як проекція усіх можливих світів на якісно безконечну реальність, до внутрішнього світу людини. Проте світ не може бути ототожненим із тим або іншим явищем, оскільки разом із внутрішньою визначеністю буття йому притаманні не-визначеність, відносність, зовнішня обумовленість.

Категоріальна визначеність світу полягає насампе-ред у його фундаментальних властивостях: цілісності, саморозвитку, конкретній всезагальності. Світоглядні відмінності у тлумаченні фундаментальних характери-стик світу відображаються у способах розв'язання кар-динальних проблем світорозуміння та наукового пізнан-ня. Так, цілісність світу знайшла відбиток у проблемі єдності світу, грунтуючись на моністичних, дуалістич-них, плюралістичних поглядах, а характеристика само-розвитку світу пов'язана з питаннями його виникнення і становлення, пізнанням Всесвіту, природи, людини, їх причинності та доцільності.

Типологія світу, в якій людина — це мікрокосм, а Всесвіт — макрокосм, бере початок з міфологічного ото-тожнення природного та людського буття. Пізніше в цю типологію було включено сакральний світ символіч-ного буття, що відповідав уявленням про місце надпри-родних сил у структурі універсуму, так званого став-лення Бога до світу. З появою людини на вищому етапі розвитку матерії структура буття зазнає докорінних змін. Наявність людського світу позначається передусім на типології світу, який поділяється на: матеріальний, духовний, об'єктивно-реальний, суб'єктивно-ідеальний.

Окремі світи поділяються на Космос, Землю, живу і неживу природу з безліччю субсвітів, які доповнюються соціогенними світами з матеріально-культурною типо-логією (олюднена природа, техніка тощо). Духовно-практичне освоєння світу формує типологію відповідно до його форм: життєвий світ повсякденного буття, світ культури, світ символів та інше. Адекватне, розкриття проблеми існування світу стає можливим завдяки акти-візації таких форм світовідношення, в яких людина, ви-ходячи за межі наявного буття, творить світ свого буття.