Товариш Цвайвассера письменник Майнгардт - експерт із питань хаосу. Він розвинув теорію, за якою навіть незначна подія може суттєво змінити долю світу, наприклад, падіння на землю листка із дерева: «Якщо розглянути цю крихітну подію із позиції теорії хаосу, то одного разу вона може змінити стан всього всесвіту» [4, с. 52]. Із цієї точки зору пропонується характеризувати буквально все: події, людські почуття, світові закони. Непе- редбачуваним залишається лише спричинений хаосом момент загибелі світу: «Проблема полягала в обмежених умовах. Жоден інструмент на світі не був достатньо точним, щоб уможливити детальний опис обставин, які переважали на початку аналізу. А хто не може знайти початку, той не знайде й кінця» [4, с. 114]. Всюдисущий хаос заволодів як велетенським суспільним апаратом, так й усією історією. У цьому йому сприяють засоби масової комунікації, технічний прогрес (телебачення, комп'ютери) та війни. Все у світі відбувається хаотично. Хаос постійно знаходить нових прихильників, які вірять, що він подарує їм нове життя: «Карла теж захоплюється хаосом. Вона вірить, що жінок наділять правом голосу» [4, с. 160].

Показово, що тема хаосу та порядку характерна для більшості «творів про бібліотеку». Так, у романі «Засліплення» Е. Канетті хаос втілений в особі героїні Терези, яка руйнує світ-бібліотеку головного героя Кіна. Ґ. Рот у циклі есе «Подорож у внутрішній світ Відня» говорить про втрату книг як про ознаку безпорядку.

Т. Лєр розвиває повноцінну теорію хаосу. В романі «Цвайвассер або бібліотека змилування» мотив хаосу та безпорядку лише посилюється. Автор порівнює світ із запорошеним будинком та Александрійською бібліотекою: «У цьому домі є більше пороху, аніж в Александрійській бібліотеці» [4, с. 93], знову ж натякаючи на його кінець. Важливо відзначити, що німецький письменник звертається до двох важливих міфологічних елементів світу як бібліотеки - досягнення повноти й досконалості, а також знищення вогнем.

Відповідно, Т. Лєр ділить людей на два види: бійців та сіру масу. Сучасна людина змушена постійно вести війну проти хаосу, боротися зі смертю в ім'я слави, добробуту та любові. Відтак все людське життя є полем битви. Війна починається від народження і триває до смерті: «Ти сильніший, але я буду боротися, доки не загину» [4, с. 13]. Лише активні зможуть подолати хаос.

У творі фігурують два найяскравіші представники із класу бійців: письменник Цвайвассер та критик Гектор. Обоє ведуть боротьбу проти світової машини хаосу і, відповідно, - проти смерті. Звільненням та формою безсмертя для них є літературна творчість. Лише вона здатна врятувати їх від загибелі. Отже, текст щодо свого автора виконує функцію його закорінення у світі. Саме у такий спосіб письменник може «застрахувати» своє буття та увіковічнити його.

Цвайвассер написав збірку «Про смерть тіней». Під тінями розуміємо сіру уніфіковану людську юрбу, позбавлену ознак ідентичності. Представники натовпу не живуть, а лише існують: «Вони не читають газет. Вони зневажають телебачення. Вони називають своїх сучасників тінями, які зовсім не відчувають власного життя» [4, с. 271]. Цих людей цікавлять лише техніка та гроші. Задоволення від спілкування їм приносить комп'ютер: «Цей ящик є акведуком сучасності. Хто його не опанує, піде на дно» [4, с. 271]. Автор вважає, що вони сплачують за технічну досконалість та комфорт своєю власною душею: «Колись ці прилади вийшли із чиєїсь душі, тепер вони ії пожирають» [4, с. 271]. У міфологічному сенсі, тіні - це мертві люди. Видимими їх робить світло, а темрява нищить їх. Однак світло, тобто, знання, вони ігнорують, відмовляючи собі у новому почату. Отже, їх поглинає темрява - незнання, вони стають продуктом масової культури.

В цій боротьбі людина здобуває лише тимчасові перемоги. Війну неможливо виграти остаточно: «Людина не мала шансів. Жахливий тягар обтяжував світ. Всюди панував закон смерті» [4, с. 8]. Автор іронізує із приводу того, що люди здатні врятувати світ. Для цього вони надто честолюбні й егоїстичні: «Всі тут є торгашами. Весь цей клан! Люди, які наживаються на мізках інших» [4, с. 146]. Сучасні люди переконані у своїй важливості, хвалять себе і прагнуть визнання. Вони жертвують одне одним. А це - пряма дорога до занепаду. Письменнику залишається лише закликати до самоповаги і поваги до інших.

Т. Лєр зображає в романі псевдоідеали сучасної людини. Прагнучи звільнитися від гніту реальності, люди мріють про свободу, яка в умовах невизна- ченності цього поняття втрачає сенс. Вони борються за славу, але, коли вони її досягають, вона перетворюється на тягар, в'язницю: «Зі слави уже не було виходу» [4, с. 36]. Тоді починається боротьба проти слави: «Ти покінчиш із собою заради книг. Не кажи, що заради літератури. Це лише книги, Гекторе! Ти покінчиш із собою, бо від тебе очікують, щоб ти був усюди. Заради свого імені. Заради літер» [4, с. 40]. Битва забирає всі сили. Без війни стає неможливо жити. Жертвоприношення переважає над здобутим: «Де ти змушений втратити, там краще зберегти те, що ще можливо» [4, с.