У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





технологічних, функціональних тощо); виживання, тобто необхідності забезпечення зовнішньої адаптації та внутрішньої інтеграції" [4]. У навчальному посібнику під редакцією Г. Одінцової наведено такі: єдність системи управління, пропорційність суб'єкта і об'єкта управління, поєднання централізації та децентралізації, співвідношення керуючої та керованої підсистем [6, с. 111-112]. Важливість цього починання для розвитку теорії і практики управління (у тому числі і державного) неможливо переоцінити, але воно потребує продовження.

У зв'язку з цим, метою статті є обґрунтування доцільності виокремлення семи законів побудови систем управління та відносин у них, введення нової класифікації принципів за ознакою відповідності законам.

Не викликає сумнівів відповідність закону єдності системи управління об'єктивним закономірностям, що існують на практиці, а саме: внутрішні зв'язки між елементами системи залишаються стійкими при зміні стану зовнішнього середовища. Це виявляється у здійсненні на всіх ієрархічних рівнях і у всіх ланках основних функцій менеджменту (планування, організація, мотивація, контроль), у виконанні етапів процесу прийняття та реалізації управлінських рішень, використанні методів (адміністративних, правових, економічних, соціально-психологічних) та принципів. Це стосується і закону поєднання централізації та децентралізації, сполучення яких характеризує стан відносин між суб'єктом і об'єктом управління, що відбиває розподіл повноважень і відповідальності у прийнятті рішень стосовно внутрішніх відносин і зовнішніх зносин системи [7, с. 42].

Зміст двох останніх значною мірою перегукується, мова йде про функціонування і розвиток суб'єкта управління з урахуванням змін, які відбуваються в підсистемі об'єкта. На практиці вони дійсно дуже тісно пов'язані - визначення головних функцій і побудова структури керуючої підсистеми здійснюються відповідно до мети та завдань об'єкта (прикладом є системи управління окремими галузями, підприємствами різних масштабів за чисельністю працівників та обсягів виробництва). Але трансформації останнього здебільшого визначаються саме в перебігах політичних подій, розвитку науково-технічного прогресу тощо. Таким чином, доцільно вести мову про існування закону тісної взаємозалежності об'єкта і суб'єкта управління. Якщо розглядати об'єктивні чинники, їхні взаємодії, то визначальна роль у системі належить керованій її частині, призначення керуючої полягає у створенні умов для її функціонування та розвитку. Але соціальний статус суб'єкта управління (органу влади, людини-керівника), особистісні якості, можливість розпорядження певними ресурсами створюють умови, коли саме він стає головним.

Дослідження свідчать, що до цього переліку доцільно додати ще декілька законів, що стосуються функціонування і розвитку систем управління будь-якими соціальними утвореннями, а саме: розподілу праці, відповідності повноважень і відповідальності, цілеспрямованості побудови і функціонування системи та виключної ролі творчої активності людини в організації якісної і ефективної роботи системи управління.

Для підтвердження гіпотези про взаємозв'язок законів і принципів проведено аналіз відповідності останніх, що сформульовані різними авторами, наведеним законам. Результати наведені в таблиці, де розглянуто принципи загальної теорії управління і державного управління. Уся сукупність правил, що пропонується науковцями, розташувалася в розробленій схемі, додержання їх створює умови для реалізації законів. Наприклад, єдність системи управління дійсно стане реальною, коли буде створена взаємозв'язана система узагальнених формальних правил і стандартів стосовно виконання основних та допоміжних функцій, етапів процесу прийняття та реалізації управлінських рішень, певних процедур з обробки інформації тощо, а також використання методів керування. З цією метою необхідно також здійснювати регулювання усіх процесів, контроль та облік використання всіх ресурсів, організувати ефективні комунікації по вертикалі та горизонталі. Обов'язковим є системний підхід, тобто бачення організації в цілому. Усе це стосується будь-якої системи управління, але для державного управління необхідним є також (додатково) об'єктивність із позиції додержання законів, що формуються законодавчою гілкою влади, правове регулювання діяльності, відповідність фактичної діяльності закріпленим функціям.

Таке групування принципів побудови та функціонування систем управління є підґрунтям для цілеспрямованого пошуку додаткових правил шляхом аналізу умов, що необхідно створити для ефективної дії законів. Так до переліку принципів, які пов'язані із законом поєднання централізації та децентралізації необхідно додати "доцільну самостійність підлеглих", а стосовно закону взаємозалежності об'єкта і суб'єкта управління - не враховані такі важливі правила, як моніторинг стану справ на об'єкті та участь об'єкту в оцінці якості керуючих впливів.

Аналіз інформації, що наведена у таблиці, свідчить про те, що закони різною мірою "облаштовані" принципами. Найбільша їх кількість розроблена стосовно розподілу управлінської праці. І це закономірно тому, що недодержання його швидко погіршує роботу системи: перевантаження працівників знижує якість діяльності, відсутність структурного закріплення функцій призводить до їхнього зникнення тощо. Тому ці питання більш-менш відпрацьовані. У той же час закон відповідності повноважень і відповідальності не забезпечений керівними правилами такою ж мірою. Це можна пояснити дією суб'єктивних факторів: керівник часто намагається отримати побільше прав і менше відповідальності, у той же час він не зацікавлений у наділенні правами підлеглого, не розуміючи, що вони необхідні для якісного здійснення обов'язків.

Дослідження змісту і практичного прояву законів, що пропонуються, свідчить про можливість їхнього групування за ознакою предмета, на який спрямована їхня дія, а саме - ті, що характеризують зв'язки між елементами системи і такі, що регламентують управлінські відносини. До першої групи відносяться єдність системи управління, цілеспрямованість побудови і функціонування системи, виключна роль творчої активності людини; до другої - поєднання централізації і децентралізації, розподіл управлінської праці, взаємозалежність суб'єкта і об'єкта, відповідність повноважень і відповідальності. Остання група законів відбиває необхідні, суттєві, сталі та повторювані риси відносин між учасниками управлінського процесу.


Сторінки: 1 2 3