відкриттям Таврійської області були проведені вибори до повітових та губернських установ. Згідно зі звітною документацією правителя області, у 1787 році було обрано чиновників з татарських дворян на обласні посади та повітові установи Таврійської області. В своїй доповіді Катерині ІІ щодо проведення виборів та введення нового управління Г. Потьомкін вказував, що "мешканці Тавриди зробились таким чином учасниками тих пільг, якими користуються інші намісництва та області" [6, арк. 13]. Слід зазначити, що в тій же доповіді Потьомкін вдоволено повідомляв, що від виборів вдалося відокремити таку «шкідливу» категорію, як татарське духовенство.
Процес включення татарського дворянства до участі у діяльність дворянських органів самоврядування мав неоднозначний характер. Участь татарського дворянства в місцевому управлінні ускладнювалася його незнанням російської мови та законодавства. На початку ХІХ століття, з укріпленням позицій російського уряду на території колишнього Кримського ханства, припиняється політика популяризації російської влади серед місцевої знаті. Як наслідок, відбувається відхід від якнайшвидшого, але формального включення татарського дворянства до участі в місцевому управлінні. Необхідною умовою для розповсюдження серед татар пільг дворянства Російської імперії щодо самоврядування стає знання російської мови і законодавства.
За указом від 8 жовтня 1802 року визначався окремий порядок для зайняття виборних посад у Таврійській губернії. У нижніх земських судах в обов'язковому порядку два засідателі мали бути обраними з російських дворян. Якщо серед дворян повіту не знаходилося достойних кандидатів, вони призначалися губернським правлінням. У зв'язку з невеликою кількістю російського дворянства у Дніпровському та Мелітопольському повітах, чиновники на виборні посади до них також призначалися губернським правлінням [7, с. 255-256].
У 1805 році було видано указ, який розповсюджувався на ряд губерній Російської імперії, серед яких були і південноукраїнські, щодо окремого порядку призначення земських справників. Посада земського справника була ключовою у повітовому поліцейському апараті. У частині губерній Російської імперії, до яких належала також і Таврійська, склад дворянства не дозволяв провести вибори земського справника на належному рівні. Тому російський уряд ввів досить складний механізм їх призначення з метою удосконалення якісного складу даних чиновників. Відомості щодо кандидатур на посаду земських справників відсилалися губернаторами до Міністерства внутрішніх справ. Після розгляду в міністерстві кандидатури подавалися для затвердження Сенату [8, с. 150].
Зі збільшенням кількості дворянства на території Південної України порядок виборів поступово змінювався відповідно до загальноімперських положень. У 1817 році було подано представлення Херсонського військового губернатора А. Ланжерона, у якому стверджувалось, що у Новоросійських губерніях вже достатня кількість дворян для вибору земських справників. За даним представленням було відновлено порядок виборів відповідно "Установленням для управління губерній" 1775 року [9, с. 219]. Однак, все ж у Таврійській губернії у 1821 році знову було встановлено особливий механізм призначення чиновників на підставі незнання місцевим дворянством російської мови та законодавства. Земські справники та засідателі мали призначатися "від корони" [10, с. 236]. Фактично це означало недопущення до посад представників татарського дворянства.
Щодо татарського селянства, то відносини між феодально залежним селянством та землевласниками залишилися без втручання держави. Вільні селяни були переведені до категорії поселян магометанського закону, що за своїм статусом було близьким до державного селянства. За даними О. Дружиніної, у 90-х роках XVIII століття серед селянства Таврійської області були впроваджені положення "Установлення щодо сільського порядку". З 1797 року в Криму було розпочато впровадження волосного устрою. Щоправда, слід зазначити, що впродовж досліджуємого періоду на території Кримського півострова волосний устрій фактично не діяв. За перевіркою Казенної експедиції вже у 1826 році виявилося, що лише у Дніпровському та Мелітопольському повітах селища волості мали відповідну законодавству кількість населення. Інші ж державні селища, в яких мешкало татарське та ногайське населення, на території Сімферопольського, Євпаторійського, Феодосійського повітів взагалі не було розподілено по волостях. [11, арк. 74]. Таке становище певною мірою пояснюється обережністю місцевої адміністрації щодо реформування традиційного адміністративного устрою татарських селищ.
Отже, з процес включення татарської знаті до російського дворянства мав неоднозначний характер. Потреба в якнайшвидшому укріпленні позицій на території колишнього Кримського ханства зумовила розповсюдження щодо татарських феодалів привілеїв російського дворянства. Водночас укріплення позицій російського уряду на початку ХІХ століття визначило обмеження участі татар в виборах і діяльності місцевих державних установ. Перевід вільного татарського селянства до категорії 'поселян магометанського закону", яка за своїм правовим становищем була тотожною державному селянству, конкретизувалася в розповсюдженні щодо них загальноімперського волосного устрою.
Джерела та література
Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775 - 1800 гг. - М., 1959.
Скальковский А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края, 1731 - 1823. - Одесса, 1836. - Ч. І.
Сурева Н.В. Становлення дворянських станових установ Південної України в останній чверті XVIII - середині ХІХ століття // Україна вчора, сьогодні, завтра: Збірник наукових праць. - Запоріжжя, 2003.
РДАДА. - Ф. 16. - Оп.1. - Спр. 962. - Ч. 1.
ПСЗРИ. - СПб., 1830. - Т. ХХІІ.
РДАДА. - Ф. 16. - Оп.1. - Спр 799. - Ч. 2.
Козирєв В.К. Матеріали до історії адміністративного устрою Південної України (друга половина XVIN - перша половина ХІХ століття). - Запоріжжя, 1999.
ПСЗРИ. - Спб., 1830. - Т. ХХVIN.
ПСЗРИ. - Спб., 1830. - Т. ХХХ.
ПСЗРИ. - Спб., 1830. - Т. XXXVN.
ДААРК. - Ф. 27. - Оп. 1. - Спр.
