С. Р. Лях

"ЖАРКОЕ" НА П'ЯТУ РІЧНИЦЮ ЖОВТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ: ДЕТАЛІ ВОЄННО-ПОЛІТИЧНОГО ПОБУТУ НА ЗАПОРІЖЖІ У 1922 РОЦІ

Усі знають, що період "воєнного комунізму" закінчився у березні 1921 р., коли йому на зміну прийшла нова економічна політика (неп). Але не всі знають про ту особливість, що в Україні 1921— 1923 роки фактично залишалися воєнно-комуністичними. Одним з тих істориків, хто вказує на такий парадокс, є Ф.Г.Турченко. Зокрема, він пише: "...Широко рекламований неп у 1921 р. так і не прийшов в українське село... Оголосивши неп, радянський уряд продовжував стягувати із селянства величезні податки, по суті, продовольчу розкладку. Як і під час громадянської війни, в Україні діяли військові заготівельні формування... В непокірних селах брали заложників" [1, с.186,188].

Отож, ніяких неточностей чи суперечностей у заголовку цієї статті немає. Як і у всьому її змісті. Саме у режимі воєнного комунізму наш край продовжував жити принаймні до середини 1923 року. Якщо ж комусь видасться, що автор статті перебільшує значення окремо взятих фактів, - хорошим засобом від сумнівів буде звернутися до нещодавно опублікованої монографії М. Дорошка [2], у якій системно досліджено механізм забезпечення партфункціонерам ситого існування у найтяжчі для країни часи.

Свято

7 листопада 1922 року у Василівському дитячому будинку Запорізького повіту з приводу п'ятої річниці Жовтневої революції була влаштована гулянка місцевого начальства. Як виявило пізніше слідство, присутніми були працівники дитбудинку, а також гості: секретар волосного партосередка і голова волкомнезаму Іванов, завідучий заготівельною конторою Хомяков і його помічник Маркелов, інші офіційні особи. Запросила гостей завідувачка дитбудинком ("завдом") "беспартийная" Винник. Був обід, потім відвідання театралізованої вистави (очевидно, влаштованої силами дітей), а потім гості знову зібралися і продовжили гуляння. Меню складалося зі смаженого м'яса з соусом, пирогів, оселедця. Чомусь не згадується хліб. Можливо, він не був проблемою для "відповідальних працівників" волосного масштабу навіть тієї голодної осені, і тому про нього навіть не питає слідчий, а може, просто вистачило пирогів... "Беспартийный завхоз Миллер" приніс самогону, і, як доповіла потім у своїй заяві практикантка Харламова, "были устроены обед и ужин, за счет детских пайков, где было распито 2 и 3 четверти самогону, пропьянствовали всю ночь 10 человек... они всю ночь прогуляли, шумели, пели и не давали тем покою, некоторые дети совершенно не спали". А взагалі у цьому благодійно-освітньому закладі "устраивались ужины с детского пайка, это происходило очень часто" [3, арк.4]. Інформація дійшла до Запорізької повітової парткомісії; при участі губернської партійної контрольної комісії було вчинено слідство, в ході якого з різних джерел було відтворено картину системних зловживань владою.

Для порівняння: того святкового дня дітям давали хліб і пісні галушки...

Звинувачення

Центральною фігурою розслідування став такий собі П.Іванов, голова волвиконкому, голова комнезаму с. Василівки (у 20 км від м. Запоріжжя) і секретар місцевого партосередка. Звинувачень було висунуто чимало, серед них пияцтво, зв'язок з класово чужим елементом. Рішення було прийняте половинчасте, так що з цієї справи ніякої певної інформації не отримаємо - ні щодо стану дисципліни в партійних рядах, ні щодо ставлення парторганів до алкоголю. Але справа, яка залишилась після розбирательства, проливає світло на побутові моменти - наприклад, щодо можливостей влаштувати вечірку у голодному 1922-му році.

Отже, Іванов Павло Іванович. 28-річного віку, росіянин. Його батько - сільський господар "с наемными рабочими". Освіта - "домашняя". За професією - швець (сапожник), пропрацював 7 років, а тому вважався робітником. Служив у царській армії (червень 1915 - квітень 1918), був кулеметником, взводним командиром. Вступив до більшовицької партії у грудні 1917 р. в Оранієнбаумі. Мав певну революційну біографію: виступ у складі 1-го кулеметного полку проти уряду Керенського у Петрограді в липні 1917 р., за що відбув ув'язнення протягом 3,5 місяця; вступ добровольцем у Червону гвардію у 1917 р. У Червоній армії служив з квітня 1918 до лютого 1921 р., був командиром кулеметної команди, командиром взводу. Займав посади голови волвиконкому, секретаря партосередку. Були і гріхи: як указав в анкеті, "за совершение религиозного обряда было предложено вести антирелигиозную пропаганду" [3, арк.10-10 зв., 20]. Про обставини переїзду в Україну спеціально не говориться, але неважко зрозуміти, що це був один з чисельних випадків "зміцнення" УСРР кадрами з Росії. Незадовго до злощасного святкування 5-ї річниці Великого Жовтня, у лютому 1921 р., Іванов демобілізувався з армії і отримав призначення у неспокійну, але впливову структуру - продоргани: "После расформирования Сводно-Курсантской Дивизии я был назначен Запорожским Опродкомгубом в

Васильевскую Заготконтору, где состоял Политруком. В то же время я состоял Секретарем Райпаркома. В ферале месяце сего года я ушел по сокращению штатов и на Васильевском Волостном Съезде был выбран Васильевским Предвиком, с несением обязанностей Секретаря Васильевской Волкомячейки, причем при новых выборах 7 ноября с.г. был вновь выбран в Предвики Васильевской волости" [3, арк.25].

Опродкомгуб - це ланка так званих "продорганів", воєнізованих і наділених надзвичайними повноваженнями. Існували ці органи у період воєнно-комуністичного оволодіння Україною (1920-1922 роки) паралельно з партійними структурами і так званими радянськими органами. Мали розгалужену мережу аж до рівня волостей і могли вимагати підкріплень від партійних, адміністративних, армійських, чекістських і будь-яких інших