більш заможною, якщо ні, то спідниця, кофточка й саморобна фата з марлі або віночок з воскових квітів чи шовкових ниток. Бували й такі випадки, коли в одному й тому ж вбранні заміж виходило кілька наречених.
Згідно з болгарським звичаєм за кілька днів до весілля дівчина влаштовувала вечір «прощання» з молодістю - «вінці». В п'ятницю в вечорі наречена збирала вдома своїх подруг і вони робили вінки з кольорового паперу для всіх запрошених, дівчата пригощалися стравами й залишалися на ніч. А в суботу вранці разом з нареченою йшли до колодязя за водою. Наречена набирала воду, а подруги її супроводжували. На свадьбу також запрошувала молодь. Скільки в селі було вулиць - стільки пар і йшло запрошувати гостей. Це також відбувалося в суботу [4, арк.4]. Ввечері до дівчини приходив наречений і приносив їй весільний наряд - він купляв фату, сукню. Крім того, болгарських наречених накривали червоним покривалом, називалося воно «було». Це робилося для того, щоб наречена не бачила якою дорогою її ведуть в дім майбутнього чоловіка й не повернулася до своїх батьків. Таким було болгарське повір'я. Саме тому, що молода йшла накрита «було» - тому її по-болгарському називали «булка» [8, арк.4].
Болгарським весіллям зазвичай заправляли хрещені батьки наречених. Крім того, на весіллі був ще «петельджия», який виконував роль шута. Все весілля він мав танцювати, веселити гостей. В руках у нього був півень. Звідси і назва «петельджия». На болгарській мові «пител» - це півень. «Петельджия» також мав йти в першому ряді процесії, яка вела наречену в дім молодого й веселити гостей. До речі, на болгарському весіллі придане нареченої виставлялось в окремій кімнаті. Кожен бажаючий міг подивитися й вирішити - багата наречена чи бідна [9, арк.5].
Буцанова Надія Василівна, 1929 року народження, мешканка с. Гюнівка Приморського району Запорізької області зазначає, що після обряду вінчання, а з 1917 року після розпису в сільській раді, коли молоді поверталися до хати нареченого, їх зустрічали батьки, обсипали зерном, дрібними монетами і благословляли. Крім того, респонденти зазначають, що до революції були випадки, що весілля гуляли цілу неділю, а от в 20-40-х роках такого вже не було, святкування тривало лише два дні - неділя й понеділок [3, арк.3].
Коли батьки проводжали доньку в чужу родину за звичаєм вони мали плакати. А коли наречену приводили до свекрухи, їй кланялися, дарили подарунки і говорили, що приймають в свою сім'ю. Запрошені свої подарунки також дарували тут. Подарунки були різними. Могли дарувати коней, ягнят, посуд, а просто бажати щось на словах, все залежало від матеріальних статків. Більш багаті подарунки були до колективізації. Збирали подарунки на весіллі «балабек» и «балабечка» [8, арк.3]. А також в понеділок вранці вони мали перевіряти молоду. Цей обряд мав назву «Солодка ракія». Якщо молода була незайманою, то в понеділок вранці гостям підносили солодку горілку, якщо ж - ні, то горілка була несолодкою. Для дівчини було великою ганьбою виходити заміж не незайманою [8, арк.3].
Весільне меню складалося, в основному, зі страв національної болгарської кухні. Мало бути багато м'яса - баранини, вважалося, що якщо буде м'ясо, то буде і все інше. Готували «каварму», «курбан», локшину, картоплю, тушковану капусту тощо. Горілку на стіл не ставили, біля столу проходив чоловік з підносом і наливав її в чарки гостей [3, арк.3].
В понеділок вранці приходили гості зі сторони нареченою, «годувати наречену сніданком», приносили з собою міліну, жарену курку. За стіл спочатку сідали молоді, куми та свати. Потім вже за стіл сідали гості нареченого. Вранці невістці також давали різноманітні жартівливі завдання, наприклад, підмести в кімнаті. Але тільки вона підмете, все сміття знову розкидали по кімнаті й жартували: «Ось, бачите, яка погана невістка, навіть не вміє підмітати!» І дівчина починала роботу заново. Таким було випробування характеру молодої. Якщо дівчина за допомогою хитрості не змогла відразу винести сміття, то могла підмітати кімнату ледве не цілий день [9, арк.6].
А наступної суботи молоді відправлялися ночувати до матері нареченої. Тут також накривали стіл, але збиралися самі найближчі родичі. Цілий тиждень, який наречена жила в домі свекрухи, вона не мала права мити голову та купатися й могла це зробити лише прийшовши в гості до матері [3, арк.5].
Важливе місце в традиційній обрядовості українців та болгар мали звичаї та обряди пов'язані з народженням дитини. В 2о - на початку 40-х років більшість сільських мешканок народжували дітей вдома з допомогою бабки-повитухи. Причиною цього була відсутність в селах медичних закладів та кваліфікованих лікарів.
Як згадує Білаш Ніна Микитівна, 1931 року народження, мешканкою с. Єлисеївка Приморського району Запорізької області: «.були бабки-повитухи, тоді дитина народжувалась, больниць не було, дома родили, дома родили.» [6, арк.7].
Після народження бабка читала молитву та купала немовля в відварі із трав. Бабка-повитуха не лише приймала пологи, а й могла передбачити майбутню долю дитини. Вона виходила з будинку, підходила до вікна й бачила майбутнє щойно народженої дитини. Говорила, буде дитина щасливою чи ні. Якщо дитині випадала рання смерть чи якесь нещастя повитуха попереджувала про це батьків, але люди говорять, що доля все одно знаходила
