значення "звільненню жінок від тягаря домашнього господарства, втягнен- ня їх в усі суспільні сфери нової держави, державному захисту материнства і дитинства, надання неформальної рівності між чоловіками і жінками тощо" [4, с.176].
За ухвалою ЦК РКП(б) у вересні 1919 р. з "метою виховання робітниць і селянок у комуністичному дусі, залучення їх до соціалістичного будівництва" були створені жінвідділи (відділи парткомітетів по роботі серед трудящих жінок) [19, с.134]. Наприкінці 1919 р. в Україні при ЦК КП(б)У створено аналогічний відділ по роботі серед жінок. Однією із завідувачів жінвідділу при ЦК КП(б)У була відомий ідеолог соціальної рівності жінок О. Пілацька. Жінок долучали до розробки нових законів, пов'язаних з жіночою працею, сімейно-правовим становищем жінки у суспільстві, до участі у конференціях робітниць і селянок, до проведення мітингів, пропагування спеціальної літератури, видання журналу "Комуністка" тощо.
У своїй промові на ХІІІ з'їзді РКП(б) у 1924 р. Й. Сталін виділив пріоритетні напрямки щодо необхідності залучення жінок до органів місцевої влади: "З огляду на особливу важливість питання про залучення до радянської і партійної роботи робітниць і селянок, не зайвим буде простежити процент участі робітниць і селянок у професійних органах, у Радах, в губернських і повітових комітетах партії. В сільських радах у минулому році жінок було всього близько 1%. В цьому році 2,9%. У волвиконкомах було 0,3% жінок в минулому році, в цьому році 0,5%. В повітових виконкомах в минулому році було близько 2% жінок, а в цьому році трохи більше як 2%... Треба визнати, що половина населення нашого Радянського Союзу - жінки - все ще залишаються осторонь від великого шляху радянського і партійного будівництва" [17, с.193].
Відповідно до постанови ЦК ВКП(б) від 1924 р. "роботою першочергової важливості" вважалася ліквідація неписьменності, особливо серед делегаток-селянок, котрих обрали до сільських органів влади. За даними перепису 1926 р., неосвічених жінок у новоствореній країні залишалося все ще досить багато - 65,5% [13, с.21].
У 1927 р. відбувся другий Всесоюзний з'їзд робітниць і селянок, програмні документи якого констатували підвищення соціальної активності жінок "у 3-8 разів" [4, с.176].
Принцип рівності прав жінок і чоловіків було включено до Конституції Української Соціалістичної Радянської республіки 1929 р. Стаття 5 проголошувала забезпечення політичних прав для трудящих мас "без різниці статі, віри, раси і національності" [20, с.253]. У Конституції УРСР 1937 р. жінок було виділено як окремий суб'єкт права.
На об'єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) у 1933 р. Й. Сталін закликає до продовження соціалізації жінок, особливо звертаючи увагу на сільське жіноцтво: "Жіноче питання в колгоспах - велике питання. Я знаю, що багато хто з вас недооцінює жінок і навіть глузує з них... Жінки в колгоспах велика сила... Тільки в колгоспі мають жінки можливість стати на рівну ногу з чоловіком. Без колгоспів - нерівність, у колгоспах - рівність прав. Хай пам'ятають про це товаришки колгоспниці і хай вони бережуть колгоспний лад, як зіницю ока" [18, с.250].
На кінець 20-х років функціонували професійні, жіночі, культурно-просвітні товариства, що опікувалися питаннями соціалізації жінок та жіночі ради, котрі залучали жінок до управління. Найчисельнішими товариствами були "Геть неписьменність", "Друг дітей". їх створення відбувалося з ініціативи владних структур та під їх патронатом. Завдяки роботі товариств 5 мільйонів загальної кількості неписьменних по Україні жінок здобули початкову освіту [1, арк.34]. Було запроваджено іменні стипендії. Так, отримання стипендії імені Н. Крупської дозволяло молодим жінкам здобувати вищу освіту нарівні із чоловіками. Відповідно до декрету від 26 червня 1918 р. "Про організацію роботи народної освіти" було введено єдину систему народної освіти... З 1921/22 до 1925/26 навчальних років питома вага прийнятих у вузи робітників і селян виросла з 20 до 34%. Для порівняння: у 1909 р. частка студентів із родин робітників становила 0,5%, селян - 1-2% [16, с.32].
Відповідно до постанови ЦК ВКП(б) від 22 лютого 1929 р. в технічних вузах і технікумах бронювалися місця для абітурієнтів жіночої статі переважно вихідців із бідняцько-батрацьких сімей (25% місць в хімічних, текстильних, сільськогосподарських вузах; 6-10% в інших індустріальних вузах і 25% в технікумах) [13, с.21].
Заходи радянської влади в галузі освіти виявилися досить результативними. Відповідно до перепису населення 1959 р. кількість жінок, котра мала вищу освіту в Радянській Україні, становила 15 осіб на тисячу жінок, неповну вищу та середню - 268 осіб на тисячу жінок. Відповідні показники по РРФСР: 17 та 260; Грузинській республіці: 33 та 315; Латвійській: 20 та 344. Відносно низькими були показники лише по Таджицькій республіці: 8 та 186; та Молдовській республіці: 9 та 169 осіб на тисячу жінок [13, с.22].
Більшовики надали жінці реальні можливості для часткового звільнення від побутових проблем за рахунок часу, який діти проводили у дошкільних, шкільних закладах освіти, таборах відпочинку, гуртках творчості, через функціонування сітки їдалень, пралень тощо. Соціальна підтримка, пише Г. Журбелюк, "проводилась принаймі в межах такого мінімуму: власна освіта жінки, її робота і соціальні гарантії, охорона материнства і дитинства, навчання і оздоровлення дітей" [8, с.426].
Проте аналіз програмних документів партійних з'їздів, з'їзду робітниць і селянок 1927 р., Загальносоюзної наради по "жіночій колективізації сільського господарства" 1931 р. засвідчують наростання забюро-
