і компанія вирішили поговорити зі мною та порадитись, як краще вийти з цього становища. У результаті вони склали заяву в дусі Проханова і розіслали для підпису всім членам ради. Всі підписи ще не зібрані, але вже частина баптистів починає дорікати раді у підлабузництві, нехристиянстві та ін.
І так євангелісти з баптистами визнали військову службу обов' язковою для всіх своїх членів і цим призвели до розколу у своїх церквах. Це явище, без сумніву, приведе, перш за все, до припинення зростання сектантства і підштовхне їх до морального розкладу" [12.-С.164-216].
Ці з'їзди (євангельських християн в 1923 р. та баптистів у 1926 р.) породили нові складнощі. З одного боку, найбільш консервативні елементи ще більш консолідувалися і активізувалися, з другого боку, ряд віруючих, які добились від керівництва відходу від старого, бажали ще більшого.
Бажання утримати завойовані позиції, а також зберегти свою владу над віруючими вилилось у міжусобну боротьбу між різноманітними ідейними течіями, які склалися всередині обох союзів.
Серед керівництва євангельських християн і баптистів виникло два напрями, кожен з яких у своїх програмах намічав свої шляхи виходу з ідейних протиріч в обох церквах.
Ідеологи одного напряму виходили з того факту, що "прибічники нового" є основною силою євангельсько-баптистського руху. Виступали за реформи, перетворення внутрішньої структури общин та всебічне спілкування віруючих із зовнішнім світом.
До іншого напряму входили прибічники ізоляції віруючих від зовнішнього світу шляхом заборон і обмежень. Вони виступали за те, щоб оголосити "нове" поза законом та перебудувати общини на засадах санкралізації.
Послідовники обох напрямів були як серед керівництва євангельських християн, так і серед баптистів. Ідеологами першого напряму були: в євангельських християн - І. Проханов, у баптистів - П. Павлов, М. Тимошенко; другого: в євангельських християн - І. Каргель, у баптистів - Д. Мазаєв, І. Бондаренко.
Євангельські християни в цілому більш, ніж баптисти, схилялись до першого напряму. У 1925 р. І. Проханов виступив з низкою статей у журналі євангельських християн "Христианин". Головна стаття - "Нове або євангельське життя", в якій він викладає основні ідеї. На початку статті І. Проханов наголошує, що Христу не подобався образ життя, коли люди "одягають личину суму та печалі і ходять з похмурими обличчями", і намічає новий християнський устрій громадського, сімейного й духовного життя в державі. Суть думки і життя, за Прохановим, полягає в тому, що людина повинна оновлюватися внутрішньо, і ця внутрішня реформа і є відправним пунктом оновлення всього зовнішнього життя людини, тим самим і суспільства. "Нове суспільство" І. Проханов уявляє як духовний союз євангельських християн. Основою нового життя є праця, як фізична, так і духовна і розумова. Далі Проханов зазначає, що "до усіх галузей роботи повинні застосовуватися всі досягнення і вдосконалення науки і техніки. У землеробстві повинні бути використані усі вказівки агрономії. Струм повинен бути найзнайомішою справою для людей нового життя. Всі громадяни повинні мати вищу освіту. Творчість буде заохочуватися. Мистецтво буде розвиватися. Але в мистецтві з'явиться новий напрям - євангельський" [13.-С.2-25].
Ідеї Проханова були популярні і серед частини баптистських ідеологів. У той же самий час ідеолог баптизму М. Тимошенко викладав подібні погляди у творі "Християнський побут" (але ця робота не була надрукована в журналі "Баптист").
Ідейні позиції іншого напряму, що об'єднав прибічників ізоляції віруючих від зовнішнього світу шляхом прямих заборон і обмежень, в Союзі баптистів представляли брати Мазаєви. У Союзі євангельських християн також заснувалося крило противників "нового". Одним з ідеологів і керівників цього крила був І. Каргель.
У 1926 і 1927 рр. в "Христианине" було надруковано дві великі праці Каргеля: "Христос - освячення наше" і "Як ти ставишся до Духу Святого". Він писав: "У більшості віруючих хворобливе життя вірування стає правилом, свіжість духу понижується з кожним подальшим роком і зближення з миром збільшується і вкорінюється як у окремих людей, так і в цілих общинах" [14.-С.10].
Рішення цієї проблеми І. Каргель вбачав у поверненні до ідеї надання євангельському християнству закритої організації, перетворення організації віруючих у "церкву обраних, освячених". Людина повинна "вмерти" для суспільства, миру. Основний пункт програми "освячення" - "Христос може проявитися у віруючому". Освячений чоловік, за Каргелем, це вже не тільки людина, не тільки віруючий, він вже "небожитель". Віруючого Каргель закликає цілеспрямовано працювати над самовідчуженням [14.-С.10].
З часом через посилення розброду як в Союзі євангельських християн, так і в Союзі баптистів загострилися стосунки і між союзами. Через це багато віруючих переходило до п'ятидесятництва та адвентистів сьомого дня. І перед союзами баптистів, євангельських християн постала нова проблема - відтворення кадрів. Союзи вступили на шлях взаємної боротьби, щоб вирішити проблеми за рахунок один одного.
Особливо нелегким становище було в Союзі баптистів через те, що багато віруючих-баптистів були прибічниками реформізму, яких в євангельському християнстві було значно більше, аніж у баптистів. Баптисти масово, общинами починають переходити до євангельських християн. Частина колишніх баптистів переходила до п' ятидесятників.
Скориставшись цим, євангельські християни значно активізували місіонерську діяльність у баптистських общинах. У результаті в багатьох містах і селах общини баптистів розпадалися, і замість них засновувалися общини євангельських християн. Один з керівників Союзу баптистів М. Тимошенко писав до колегії Ради баптистів: "Пропоную циркулярно розіслати
