В этой связи, им было внесено предложение, разделить одну большую премию на четыре малые. По настоянию А.И.Георгиевского было изменено название премии, которая стала именоваться: «О премиях и пособиях императора Петра Великого» [3, с.84]. Рассматривая работу Ученого комитета в конце 80 годов XIX века, А.И.Георгиевский отмечал деятельность по дальнейшему усовершенствованию, как учебной литературы, так и учебных библиотек в целом. К октябрю 1889 года при непосредственном участии Ученого комитета был разработан каталог для ученических библиотек. В целом, составленный каталог насчитывал 684 наименования книг по разделу словесности и 611 наименований книг исторического содержания [3, с.115].

Таким образом, анализируя работу А.И.Георгиевского ««К истории Ученого комитета министерства народного просвещения», можно определить основные направления в деятельности этого органа по реформированию народного образования. Среди приоритетных направлений деятельности Ученого комитета во второй половине XIX в. необходимо выделить кропотливую работу по созданию отечественной учебной литературы. Активная общественно-научная позиция членов Ученого комитета позволила, в частности, избежать двойной цензуры, и положительно сказалась на улучшении качества данной литературы. К бесспорным достижениям можно отнести также положительный эффект от учреждения «Премии и пособий имени Петра Великого». Эта мера позволила не только улучшить качество издаваемой литературы, но и стимулировать написание учебников для начальной и средней школы, а также для народного чтения. Контролю над качеством издаваемой литературы способствовал и регулярно печатавшийся в «Журнале Министерства народного просвещения» список рекомендованной литературы.

Источники и литература

Георгиевский А.И. К истории Ученого комитета Министерства народного просвещения //Журнал Министерства народного просвещения. - 1900. - Октябрь.

Георгиевский А.И. К истории Ученого комитета Министерства народного просвещения // Журнал Министерства народного просвещения. - 1900. - Ноябрь.

Георгиевский А.И. К истории Ученого комитета Министерства народного просвещения // Журнал Министерства народного просвещения. - 1900. - Декабрь.

Бузескул В. Всеобщая история и ее представители в России в 19-начале20 века. -4.2.-П., 1931.

Гольдин Ф.Л. Прогрессивная педагогическая мысль юга Украины 2 половины 19 - начала 20 века. Конспект лекций спецкурса для студентов госуниверситета. - Одесса, 1965.

Гребцова И.С. Одесский период деятельности А.И.Георгиевского // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. - Вип. 17. - Ізмаїл, 2004.

Исторический обзор деятельности Министерства Народного Просвещения / Сост. С.В.Рождественский. - С.-Пб.: Издательство Министерства Народного Просвещения, 1902.

С.М. Ляшко

БІОБІБЛІОГРАФІЧНИЙ ПОКАЖЧИК "ДЕСЯТЬ РОКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ. 1917-1927" А. ЛЕЙТЕСА І М. ЯШЕКА: ПРЕДМЕТНА ГАЛУЗЬ І МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ В ГУМАНІТАРНИХ

ДОСЛІДЖЕННЯХ

Як відомо, одне з основних призначень енциклопедій і довідників і, у тому числі, розміщених у них біографічних відомостей, - інформаційне. Одну з традиційних думок про призначення тематичних словників висловив доктор історичних наук Ю.І. Семенов: "Необходимое условие успешной работы ученого - знание всего того, что сделано в данной области как предшественниками, так и современниками. Превращение совокупности ученых, работающих в той или иной области науки, в подлинно научное сообщество предполагает знание их друг о друге. И здесь без словарей персоналий не обойтись. Без знания того, кто есть кто в данной научной дисциплине, ее развитие будет весьма затруднено" [1.-С.160-168].

Подивимося на енциклопедичні і довідкові видання з іншого боку. На наш погляд, крім інформаційного, тематичні словники виконують і іншу функцію: вони дозволяють, як в даному випадку (біобібліографічний покажчик "Десять років української літератури"), створити образ літератури конкретного часу: її інтелектуальний і людський потенціал, літературна карта України, літературні течії, культура взагалі в різноманітності її можливостей, організаційна структура літературного життя, особливості видавничої справи тощо. Такій підхід, наприклад, був апробований відомим російським соціологом Б. Дубіним на прикладі біографічного словника "Русские писатели. 1800-1917" (Т. 1, 2; 1989-1992) [2.-С.125-134].

Біобібліографічний покажчик А. Лейтеса і М. Яшека "Десять років української літератури" (1928) є унікальним для свого часу явищем в українській довідковій справі. Не втратив він свого значення і в наш час. На прикладі цієї праці ми хотіли б показати джерелознавчі можливості тематичних біобібліографічних покажчиків у гуманітарних дослідженнях. Ми навмисно не торкаємося бібліографічних і літературознавчих аспектів, бо це є предметом дослідження інших дисциплін.

Однією з особливостей довідкової справи в перше десятиріччя після Жовтневої революції в Україні було видання біобібліографічних довідників письменників. Про намір підготувати "Словник українських письменників" в 1918 р. через журнал "Книгар" (ч. 2) повідомило видавництво "Час". У 1921 р. М.Ф. Яшек уклав покажчик "Т. Шевченко: матеріали для бібліографії за роки 1903-1921" [3.- С.68]. Про підготовку "Словника сучасних західноукраїнських письменників" сповістив на сторінках львівського журналу "Дзвони" (1932, № 12) Є. Пеленський. У 1934 р. на сторінках львівського "Науково-літературного збірника Галицько-руської матиці" (т. 8, с. 22-50) з'явилося "Коротке зведення письменників та журналістів на Лемківщині ". У цьому ж році було внесено до видавничого плану Державного видавничого об'єднання УСРР (ДВОУ) біобібліографічний словник діячів культури і мистецтва під назвою "400 літ" Биковця