НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

ІМ. М.С.ГРУШЕВСЬКОГО

БАБАК Оксана Іванівна

УДК 94(4)”19”+327(438:477)

ПОЛІТИКА ПОЛЬЩІ ЩОДО УКРАЇНИ

(кінець 1980-х -1990-і роки)

07.00.02 – Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ-2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі вивчення та публікації зарубіжних джерел з історії України Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук

ДАНИЛЕНКО Василь Михайлович,

Інститут української археографії та джерелознавства

ім. М.С.Грушевського НАН України,

провідний науковий співробітник відділу вивчення та публікації зарубіжних джерел з історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

КАМІНСЬКИЙ Євген Євменович, Інститут світової

економіки та міжнародних відносин НАН України,

завідувач відділом трансатлантичних досліджень

кандидат історичних наук

ЗАРЕЦЬКА Таїсія Іванівна,

Інститут історії України НАН України,

старший науковий співробітник відділу всесвітньої

історії та міжнародних відносин

Провідна установа: Чернівецький національний університет

ім. Ю.Федьковича, кафедра міжнародних відносин,

Міністерство освіти і науки України, м.Чернівці

Захист відбудеться “26” вересня 2002 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України (01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України (01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4)

Автореферат розісланий “20”серпня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Песчаний О.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Політика Польщі щодо України, форми й засоби реалізації польських національних інтересів на Сході закономірно привертають увагу політиків і науковців. Політичне та економічне партнерство Польщі й України, яке обидві сторони визначають як стратегічне, стало однією з умов розв’язання інших пріоритетних для них проблем. Польща і Україна - найбільші країни в Центрально-Східній Європі, і від розвитку їхніх взаємин значною мірою залежать стабільність і розвиток ситуації в регіоні. З політичної точки зору Україна та Польща є природними союзниками на міжнародній арені. Крім того, після входження РП в НАТО цілком реальним є намагання країн Північноатлантичного альянсу за допомогою Польщі знаходити краще порозуміння з новими незалежними державами на сході Європи.

Польський чинник у світовому співтоваристві для України особливо важливий тому, що напрямки соціально-економічного і політичного розвитку України та Польщі у 1990-і роки загалом збігалися. Проте на різних відтинках свого суспільного розвитку Україна і Польща, маючи загалом близьку за значенням стратегічну мету, із різними ступенями ефективності вирішували свої тактичні завдання. Якщо Польща головні зусилля докладала на шляху економічного прогресу, то Україна більше дбала про розбудову політичної незалежності. Розв’язання економічних проблем в Україні набуло принципового значення з середини 1990-х років, і не останню роль при цьому відігравав історичний досвід трансформації економіки і суспільства в країнах Центрально-Східної Європи, насамперед Польщі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснювалось згідно плану науково-дослідницької діяльності Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України, до якого увійшло вивчення проблем всесвітньої історії та міжнародних відносин на основі вітчизняних та зарубіжних джерел.

Мета дослідження – розкрити процес формування і реалізації політики Республіки Польща щодо України на новому етапі суспільно-політичного й економічного розвитку українського і польського народів. Багатогранність цієї мети зумовлює постановку низки взаємопов’язаних наукових завдань:

-

-

-

-

-

-

-

Об’єктом дослідження є політика Республіки Польща щодо України у її дипломатичному, економічному й етнокультурному сенсі наприкінці 1980-х та у 1990-х роках.

Предметом дослідження є діяльність польських державних та громадських організацій, яка визначала польсько-українські відносини у зазначений період.

Методи дослідження. Для виконання поставлених завдань використовувалась сукупність загальнонаукових і прикладних методів наукового пізнання. Визначальними для дисертанта стали принципи історизму та об’єктивності, які вимагають неупередженості і послідовності у висвітленні подій, процесів і явищ, виявлення причинно-наслідкових зв’язків на кожному етапі суспільно-політичного розвитку. Застосування проблемно-хронологічного і порівняльного методів дозволило належним чином структурувати дослідження, виявити загальне і особливе у проведенні зовнішньої політики Польщі протягом останнього десятиліття. Структурний аналіз і узагальнення сприяли визначенню мети і завдань, якими керувалися польські політики і громадські діячі у розбудові відносин з Україною, а статистичний та конкретно-історичний методи сприяли доказовості висунутих положень. Багатокомпонентність польсько-українських відносин і їх залежність від геополітичних чинників зумовили використання міждисциплінарних методів дослідження.

Хронологічні рамки дослідження. Наприкінці 1980-х років і Польща, і Україна вступили у якісно новий етап суспільно-політичного розвитку. У грудні 1990 р. у Польщі відбулися всенародні вибори президента, на яких остаточно ствердила свою перемогу колишня опозиційна “Солідарність”. Її лідер – Лех Валенса переміг у другому турі виборів іншого кандидата, одного з керівників Польської Народної Республіки і Польської об’єднаної робітничої партії В.Ярузельського. Вибір польського народу означав також остаточний крах військово-політичного фундаменту соціалістичного табору – Організації Варшавського договору. Майже одночасно припинили свою діяльність Рада економічної взаємодопомоги та інші інститути економічного співробітництва країн соціалістичного табору.

У 1991 р. Україна здобула незалежність і стала самостійним об’єктом міжнародної політики. Хоча дипломатична активність Польщі щодо України була помітною ще з 1989 р., проте лише тепер польські політики могли, не озираючись на могутнього сусіда, яким був Радянський Союз, будувати з Україною рівноправні міждержавні відносини. Здобувши перемогу на президентських виборах в РП у 1995 р. та 2000 р., представник лівих сил А.Кваснєвський фактично продовжив зовнішньополітичний курс своєї держави, а його уряди завершили проголошені раніше реформи. На кінець 1990-х років Польща досягла своєї мети – у Європі визнали за нею право бути провідником інтересів східноєвропейських країн на міжнародній арені.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим спеціальним дослідженням політики Польщі щодо України наприкінці 1980-х та у 1990-і роки. У цей час створилися реальні передумови розв’язання проблем, успадкованих обома державами з історичного минулого, що дало можливість автору розкрити невідомі аспекти дипломатичної діяльності РП, спрямованої на підтримку України на міжнародній арені, особливо з питань європейської інтеграції. У науковий обіг вперше введено документи, які проливають світло на обставини прийняття важливіших рішень, пов’язаних зі східною політикою Польщі та її взаєминами з Україною на тлі інтенсивної прозахідної політики. Досліджено роль національних меншин у будівництві дво- та багатосторонніх відносин Польщі з іншими державами, зокрема, вплив української меншини у Польщі і польської меншини в Україні на міждержавні відносини. Науково обгрунтовано, що у 1990-і роки було закладено фундамент політики Республіки Польща щодо України.

Практичне значення одержаних результатів визначається необхідністю аналізу й узагальнення політичних, економічних й етнокультурних інтересів Польщі в Україні та складових їх реалізації наприкінці ХХ століття. Основні напрями, форми і методи політики Польщі щодо України, які сформувалися у цей час, залишилися незмінними і на початку нового тисячоліття. Дослідження покликане не тільки заповнити прогалини у вивченні актуальної проблеми, але й принести користь для функціонування інститутів в Україні, які безпосередньо творять зовнішню політику нашої держави. Крім того, дослідження може бути використане для підготовки узагальнюючих праць з історії Польщі, міжнародних зв’язків України, у процесі викладання курсу новітньої історії країн Центрально-Східної Європи у вищих навчальних закладах.

Апробація дослідження. Основні положення дисертації викладені автором у доповідях та повідомленнях на Українсько-польському семінарі “Шлях України та Польщі до порозуміння. Важкі питання сусідства” (м.Київ), ІІ Міжнародній науковій конференції “Менталітет слов’ян й інтеграційні процеси: історія, сучасність, перспективи” (м. Гомель, Республіка Білорусь), Х Міжнародному славістичному колоквіумі (м.Львів), симпозіумі україністів “Україністика на порозі нового століття і тисячоліття: проблеми мови, літератури і культури” (м.Оломоуць, Чеська Республіка), а також під час перебування автора у наукових та навчальних закладах м.Кошалін (Республіка Польща) у 2001 р.

Результати дисертаційного дослідження опубліковані в українських та іноземних збірниках наукових праць, матеріалах наукових конференцій, обговорювалися на засіданні відділу вивчення та публікації зарубіжних джерел з історії України Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України.

Структура дисертації визначається метою й завданнями дослідження, зумовлюється основними напрямками реалізації політики Польщі щодо України наприкінці ХХ століття. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів і висновків (175 сторінок), а також списку використаних джерел та літератури (23 сторінки, 340 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність, новизну, мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, хронологічні межі, зазначено апробацію його основних положень, теоретичне і практичне значення дисертації.

У першому розділі “Історіографія проблеми та джерельна база дослідження” розкрито науковий доробок українських та зарубіжних авторів у вивченні політики Польщі щодо України з кінця 1980-х років. Червоною ниткою через дослідження сучасних українських істориків проходять ідеї, висловлені І.Лисяком-Рудницьким у праці “Польсько-українські стосунки: тягар історії” Лисяк-Рудницький І. Польсько-українські стосунки: тягар історії //Історичні есе. – К.: Основи, 1994. – С. 83 – 110.. Його висновки і сьогодні мають наукове й практичне значення, бо вони пояснюють природу польсько-українських взаємин, які часто визначали історичну долю обох народів.

На початку 1990-х років перспективи й потенційне значення трансформації польського суспільства для нашої держави першим грунтовно оцінив Я.Р.Дашкевич. У своїх працях він прагнув, зокрема, відсікти те, що могло стати на перешкоді формуванню рівноправних партнерських відносин між Україною та Польщею Дашкевич Я. Фальсифікація новітньої історії українського народу в сучасній Польщі. (Товариства кресов’яків та їх діяльність) //Український час.- Львів, 1991.- № 1 (8). – С.15 – 19; він же: Для кого дорога до нікуди ? (Нотатки на полях збірника про польсько-українські відносини). // В кн.: Україна і Польща між минулим і майбутнім. Ред. і упоряд. А.С.Павлишин. – Львів: Фенікс, 1991. – С. 214 – 230. він же: Болючі проблеми в історії Східної Європи. – В кн.: Україна вчора і нині. – К., 1993. - С. 3 – 9.. Методологічне й конкретно-історичне значення для розвитку української історіографії зв’язків країн Центрально-Східної Європи мають праці С.В.Віднянського та В.А.Потульницького Віднянський С.В. Україна в Європі у минулому столітті: від об’єкта до суб’єкта міжнародних відносин // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. - К., 2001 - Вип. 10. – С. 9-21; Потульницький В.А. Теорія української політології. – К.: Либідь, 1993. – 192 с..

Цінний внесок у історіографію проблеми політики РП щодо України належить учасникам міжнародних конференцій, які протягом останнього десятиріччя проводились в Україні і Польщі. Зокрема, учасники конференції 1999 р. в Києві, у якій взяли участь відомі українські та польські науковці, політики, дипломати, виступили з пропозиціями до урядів Польщі та України щодо удосконалення співробітництва. За її підсумками опубліковано збірник наукових праць Україна і Польща у Східно-Центральній Європі: спадок і майбуття. - К., 1999. - 160 с. , у якому вміщено статті Я.Д.Ісаєвича, М.В.Кірсенка, Ю.І.Шаповала, М.Ю.Рябчука, інших українських, а також польських учених. Про те, що питання політики щодо України в історії ХХ століття неодноразово поставали в різних країнах і певним чином ними вирішувались, свідчать публікації Є.Є.Камінського, В.Ф.Репринцева та інших авторівНесук М., Камінський Є., Репринцев В. Україна в геополітичних стратегіях Польщі та США // Політична думка. – 1994. – №2. – С.14-21; Україна в міжнародних відносинах з країнами Центральної та Південно-Східної Європи в 90-х роках ХХ ст. – К., 2001. – 309с. . Міждержавні взаємини України і Польщі протягом 1990-х років досліджували Д.О. Горун та В.І. Моцок Горун Д.О. Українсько-польські відносини (1991-1997 рр.). – Автореф. дис… канд. іст. наук. – Одеса, 1999. – 17с.; Моцок В.І. Сучасні українсько – польські міждержавні відносини: політичний аспект. – Автореф. дис... канд. політ. наук. – Чернівці, 2002. – 20с..

Окрему групу історіографічного доробку складають праці з питань українсько-польського економічного співробітництва Чикаленко Л.Д., Васильєв О.О. Українсько-польські відносини в контексті сучасних інтеграційних процесів у Центрально-Східній Європі //В кн.: Україна в європейських міжнародних відносинах. – К., 1998. – С.140 – 161; Трегобчук В. Україна і Польща у геополітичній архітектурі об’єднаної Європи // В кн.: Україна і Польща у Східно-Центральній Європі… - С.51 – 57; Афанасьєв І. Польсько-українські економічні стосунки у 1991 – 1997 рр. – Там само. – С.126 – 131. . У них також широко висвітлено спрямування Польщі до Європейського Союзу та її соціально-економічний розвиток у 1990-х роках, натомість зовнішньоекономічна політика Польщі представлена фрагментарно.

Наукове і практичне спрямування мають дослідження ролі національних меншин у формуванні зовнішньої політики РП. Сучасне становище українців у Польщі досліджували Ю.І.Макар, Ф.Д.Заставний, В.П.Трощинський, А.А.Шевченко та ін. Макар Ю.І. Українці в Польщі: кількість і сучасне становище // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. – К., 1999. – Вип.8. – С.135 – 153; Заставний Ф.Д. Українська діаспора. Розселення українців у зарубіжних країнах. – Львів: Світ,1991. – 120с. ; Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. – К.: Альтернативи, 1999. – 351с. Кращому розумінню політики Польщі щодо України й чинників формування українсько-польських відносин сприяють публікації документів та монографічні праці В.І.Сергійчука. Забезпечення прав національних меншин, діяльність польської громади в Україні і деякі пов’язані з цим питання польсько-українських відносин висвітлені на сторінках колективної монографії “Національні меншини України у ХХ столітті: політико-правовий аспект” та у публікаціях О.Рафальського Національні меншини України у ХХ столітті: політико-правовий аспект. Авт. колектив: М.Панчук (керівник) та ін. К.: ІПіЕНД, 2000. – 356с.; Рафальський О. О. Національні меншини України у ХХ столітті: Історіографічний нарис. – К.: Полюс, 2000. – 447с.. Виявленню внутрішніх і зовнішніх чинників, що сприяли або перешкоджали збереженню етнонаціональної ідентичності українців у Польщі, присвятив своє дисертаційне дослідження В.П.Кирилич Кирилич В.П. Українці в Польщі: проблема збереження етнонаціональної ідентичності як чинник українсько-польських відносин. Автореф. дис… канд. політ. наук. – К., 2001. – 20с.

.

Крім зазначених проблем, об’єктом вивчення українських істориків і політологів стали історичні аспекти польсько-українських відносин та їх значення для сучасності (Т.Зарецька, І.Лисевич), становлення громадянського суспільства і роль польської етнічної групи (О.Калакура), суспільні рухи і діяльність політичних сил в Польщі та в Україні (Г.Зеленько).

Характерною тенденцією української історіографії даної проблеми стало істотне зростання кількості опублікованих праць при одночасному розширенні їхньої джерельної бази. Загальною особливістю багатьох із них є те, що у цих працях переважно досліджувалася зовнішня політика та дипломатія України, водночас поза увагою залишалася позиція інших держав і міжнародних організацій щодо України. Таким чином, автори розкривали лише окремі сектори проблеми, а інші важливіші її частини залишалися менш з’ясованими.

Україна і українсько-польські відносини у післявоєнній польській історіографії стали об’єктом дослідження українського історика Л.О.Зашкільняка Зашкільняк Л.О. Україна і українсько-польські відносини у післявоєнній польській історіографії // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. - К.,1993. - Вип. 4. – С. 148 – 156.. Проте польська історіографія зовнішньої політики РП до початку 1990-х років не вирізняла політики своєї держави щодо України, оскільки це мало б виразний політичний підтекст. На той час польське суспільство більше хвилювали проблеми, які відкривалися перед Польщею у зв’язку з об’єднанням Німеччини та процесом розпаду СРСР. Польсько-українські відносини розглядалися як похідна західної політики Польщі. У публікаціях польських наукових часописів початку 1990-х років простежується єдність поглядів науковців і політиків щодо доцільності формування засад східної політики Польщі. Помітною рисою цих публікацій стало бажання польських авторів не провокувати невдоволення політикою Польщі в Радянському Союзі. Для Польщі головне, - писав М.Доброчиньський, - продемонструвати волю до розвитку рівноправних відносин, ставлячи над усе збереження суверенності Польської держави Dobroczyсski M. Polska wnurcie przemian miкdzynarodowych // Sprawy Miкdzynarodowe. – Warszawa. - 1991. – № 1. – S. 26..

Одними з перших на користь докорінного поліпшення польсько-українських відносин у рамках формування нової політики Польщі на Сході виступили С.Козак, К.Модзелевський та С.Бєлень Bieleс S. Polska a novi іad polityczny w Europie //Sprawy Miкdzynarodowe. - Warszawa. – 1991. – № 1. – S. 19 – 34; Modzelewski K. Przejњж such№ stop№. O naszym miejscu w Europie // Kultura. – Paryї. – 1991 - № 5/524. – S. 20-23; Kozak S. “Dniepr i Wislкn zwi№zaж pieњni stul№” // Ibid. – №10/529. – S. 15-24.. Цікаву добірку наукових праць, у яких розглядаються окремі аспекти політики Польщі щодо України, подали “Краківські українознавчі зошити” Krakowskie Zeszyty Ukrainoznawcze. Т. І-ІІ. – Krakуw, 1993. – 392 s. .

Протягом 1990-х років польські автори підготували праці, у яких підсумовують здобутки польської держави на міжнародній арені і належно поціновують зусилля Польщі на підтримку України в її прагненні розвинути західний вектор своєї зовнішньої політики Regulski J. W pierwsz№ rocznicк //Biuletyn Centrum Europejskie Uniwersytetu Warszawskiego. Oњrodek Informacji i Dokumentacji Rady Europy. – 1992. - №3. – S.7-8; Izdebski H. Rada Europy Organizacja demokratycznych paсstw Europy i jej znachenie dla Polski. – Warszawa: SCHOLAR, 1996. – 140s.; Kozakiewicz P. Dyplomacja kulturalna – szansa na nowy wymiar stosunkуw polsko-ukraiсskich // Україна і Польща у Східно-Центральній Європі… -С.62-66; М.Гроніцкі. Значення Польщі для України: приклад для наслідування, держава, яка межує з Україною, інтегратор ? //Україна на шляху до Європи. За ред. Л.Хоффмана, Ф.Мьоллерс. – К.: Фенікс, 2001. – С.39 - 46.. Польська дилема балансування між Сходом і Заходом визначилась оригінальним чином: Польща взяла курс на завоювання лідерства в Центрально-Східній Європі. На відміну від німецької концепції “Mitteluerope”, польська історіографія слідом за офіційною політикою вдалася до обгрунтування ідеї “Europa Њrodkowa” як способу інтелектуального й політичного унезалежнення від Росії Europa Њrodkowo-Wschodnia. 1992. – Warszawa. 1994. – 302s.; G. Ekiert. Procesy demokratyzacji w Europie Њrodkowo-Wschodniej – rozwaїania teoretyczne. – Studia polityczne. – 1993. – № 1-4 (5). - S. 87 –111; Kofman J., Roszkowski W. Transformacja gospodarcza paсstw Europy Њrodkowo-Wschodniej w latach 1989-1994 // Studia Polityczne. – 1995. – № 4. - S. 61-85; D.Rosati. Powrуt Polski do Europy. Refleksie o polityce zagranicznej w latach 1995 – 1997. - Sprawy Miкdzynarodowe. – 1999. – № 1. – S. 51 - 64.. Польська історіографія стала виразником ідей східної політики Польщі, в якій важливе місце належало питанням розвитку відносин з Україною.

Серед праць західних авторів помітно вирізняються своєю актуальністю політологічні дослідження, які об’єднує спільність висновків про відсутність досвіду взаємного співробітництва між державами Центрально-Східної Європи і переконання у необхідності проведення ними такої зовнішньої політики, яка б становила органічну складову загальноєвропейської архітектури безпеки народів. Остання теза домінує і в російській історіографії сучасних міжнародних відносин, хоча слідом за офіційним трактуванням східного вектора політики РП кожна сторона розглядає його під кутом зору передусім національних інтересів своєї держави.

Для кращого розуміння мотивів і наслідків взаємодії України з Польщею та іншими країнами світу важливою є публікація документів. Останнім часом здійснено певний прорив у підготовці й виданні документів та матеріалів з питань зовнішньої політики і міжнародних відносин України. Найбільш вивіреним джерелом офіційної інформації про чинні міжнародні договори України є започатковане Міністерством закордонних справ України видання “Зібрання чинних міжнародних договорів України” Зібрання чинних міжнародних договорів України: Офіційне видання //За заг. ред. А.М.Зленка. – Т.1: 1990-1991 рр. – Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001.- 456 с.

.

Для розкриття наукової проблеми вирішальне значення мали фонди Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Архіву Міністерства закордонних справ України, Архіву Верховної Ради України, Центру інформації і документації Ради Європи (зокрема, матеріали осередків у Києві та Варшаві).

В Основному фонді Архіву Міністерства закордонних справ України автором використано інформаційні матеріали, одержані з посольств, постійних представництв, генеральних консульств України, огляди польської преси. Великий інтерес становлять записи бесід з польськими керівниками, щоденники й звіти українських дипломатів. Найдокладніша інформація надходила у Київ з українського посольства в РП у першій половині 1990-х років. Фонд міжнародних договорів Архіву МЗС України послідовно увібрав тексти угод, договорів, спільних декларацій, які підписували вищі посадові особи двох країн. Їхній перелік поповнювався з року в рік, що дає можливість адекватно простежити процес формування договірно-правової бази українсько-польських відносин, з’ясувати основні напрямки зовнішньої політики Польщі, зокрема, щодо України.

Сутність і перебіг розв’язання проблем України у міжнародних відносинах допомагають розкрити документи Верховної Ради України. Різноманітність документів вищого законодавчого органу держави дозволяє простежити ставлення польського суспільства до закордонної політики своїх урядів, спрямованої на забезпечення інтересів РП на Сході шляхом підтримки української дипломатії та міжпарламентської співпраці.

З метою порівняльного аналізу взаємин України та Польщі у 1990-і роки та попередньому десятилітті у праці використано фонди Центрального державного архіву громадських об’єднань України. Виявлені там документи дозволяють по-новому трактувати українсько-польські зв’язки, які склалися на кінець 1980-х років. Для виокремлення особливостей регіональних аспектів політики Польщі щодо України цінними були поточний архів Кіровоградської обласної державної адміністрації та Державний архів міста Києва.

Автором опрацьовані також матеріали останніх років, що зберігаються у поточних архівах Міністерства закордонних справ України, Президії Національної академії наук України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства культури і мистецтв України, Державного комітету у справах національностей і міграції.

У другому розділі “Політичні відносини Польщі й України” розкрито ставлення до проголошення незалежності України і польсько-українського співробітництва різних польських політичних сил, влади і опозиції. Показано процес формування польсько-українських відносин і вплив євроатлантичної інтеграції Польщі на взаємини з Україною. Зазначається, що наприкінці ХХ століття Польща вперше підтримала Україну як державу в її нинішніх кордонах без будь-яких застережень. Польські керівники зумисне прагнули, щоб Республіка Польща першою визнала незалежну Україну, символізуючи цим відкриття нової сторінки в польсько-українських відносинах. Найсильнішими зовнішніми чинниками, які вплинули на формування політики Польщі щодо України на зламі 1980-х –1990-х років, були об’єднання Німеччини і розпад СРСР. Ці процеси зумовили бажання польських лідерів скористатися історичним шансом і назавжди вийти з-під опіки Росії, не допустивши при цьому російсько-німецького союзу, який міг би знову загрожувати Польщі.

Протягом 1990-х років Республіка Польща займала конструктивну позицію щодо України, підтримуючи її зусилля, спрямовані на зміцнення власної державності. Зближення Польщі із західними державами додало їй впевненості у взаєминах із Росією, що мало одним із наслідків врахування інтересів України на польсько-російських переговорах. Формування відносин Польщі з Україною відбувалося на основі існуючої міжнародної договірно-правової практики та національного законодавства обох країн і не було спрямоване проти інших держав. Незважаючи на певні антипатії поляків на побутовому рівні як до росіян, так і українців, у Польщі дійшли висновку, що будь-які антиросійські чи антиукраїнські дії є контрпродуктивними.

Входження до європейських та євроатлантичних структур є головним напрямком зовнішньої політики Польщі. На відміну від української багатовекторності, зовнішня політика РП спрямована на досягнення стратегічного партнерства з країнами Західної Європи та США і, як контрольний тест, - країнами Східної Європи. Здобутки на міжнародній арені дозволили Польщі активно сприяти Україні в питаннях членства у Раді Європи, Центральноєвропейській Ініціативі, співробітництві з Північноатлантичним альянсом. Проте Україна виявилась неготовою повторити зовнішньополітичний успіх Польщі і змушена була балансувати між Сходом і Заходом, що мало зворотний вплив на формування політики РП щодо України.

Незаперечний польський інтерес до України коріниться в спільному історико-культурного розвитку поляків і українців та в їхньому прагматизмі. За діями Польщі простежується, по-перше, намагання забезпечити нормальне співіснування і співробітництво із усіма сусідами, по-друге, довести західноєвропейським країнам і США уміння домовлятися зі своїми партнерами незалежно від їхнього економічного потенціалу й політичних уподобань, по-третє, запропонувати посткомуністичним країнам власну модель суспільно-політичних і економічних перетворень і стати регіональним лідером, тим самим задовольнивши давні амбіції частини польського суспільства про своєрідне відродження за допомогою інструментів східної політики Речі Посполитої в її історичних кордонах.

У третьому розділі “Розвиток економічних зв’язків Республіки Польща й України” досліджується політика Польщі щодо України в питаннях розвитку польсько-українських економічних зв’язків. З’ясовано економічні інтереси РП в Україні і їхню залежність від модернізації економіки Польщі, успіхів просування польських товарів на західні ринки.

Важливе значення для європейської інтеграції України має запозичення польського досвіду економічних реформ. Європейський Союз не визнав українську економіку ринковою, тому цей фактор ускладнює співробітництво з країнами Центрально-Східної Європи. Недоліки і повільність реформування економіки в Україні випливають з проблем, які знаходяться у компетенції як центральних, так і місцевих органів влади. Вирішенням спільних питань політичного, економічного, гуманітарного та військового характеру переймається Консультативний комітет при президентах України та Польщі. Працює також українсько-польська конференція з питань європейської інтеграції. За участю США в Україні у 1998р. була започаткована нова інституція – Польсько-Українська ініціатива про співпрацю, покликана сприяти практичному впровадженню польського досвіду ринкових реформ в Україні.

Взаємини між Україною та РП в галузі економіки нині характеризуються значним рівнем співробітництва, проте в обох країнах визнають необхідність його розширення і поглиблення. Оскільки радикальні зміни в країнах колишнього соціалістичного табору призвели до нової конфігурації країн Європи, вивчення позитивного і негативного досвіду їхніх економічних взаємин з незалежною Україною має насамперед, практичне значення. Реалізація власних економічних інтересів в Україні є частиною проголошеної східної політики, яку РП прагне реалізовувати всебічно і послідовно. В галузі економічних відносин впроваджувалися, зокрема, програми “Компаньйони”, “Експорт”, “Транзит”.

Автори польської східної політики розглядали її не лише як дієву підтримку торговельно-економічних відносин з державами-сусідами, а й як можливість опосередкованого впливу на трансформацію їхньої економічної системи, без чого поглиблення співробітництва буде проблематичним. Відомо, що для розширення зв’язків з країнами Європейського Союзу Польща без вагань взялася до внесення відповідних змін у національне законодавство, перегляду нормативно-правових актів у галузі економіки, зовнішньої торгівлі тощо. До цього вона, не порушуючи чинного національного й міжнародного законодавства, намагається підштовхнути своїми програмами сусідні країни на Сході.

Останнє десятиліття українсько-польського економічного співробітництва визначило пріоритетними напрямками співпраці двох країн такі галузі, як машинобудування, виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, фармацевтична промисловість, міжрегіональні зв’язки. При узгодженості дій Україна та Польща можуть бути не конкурентами, а партнерами у галузі сільського господарства, особливо якщо вдасться спільно виходити на потенційно ємкі російський та центрально-азіатський ринки.

У нових історичних умовах місцем перевірки ефективності міжрегіонального українсько-польського співробітництва є Львівська, Волинська та Харківська області, які репрезентують західну та східну частини України. Самобутньою є участь в українсько-польській співпраці таких областей, як Херсонська, Кіровоградська та Черкаська, розташованих на півдні та в центрі України. Вони також підтримують ділові контакти з польськими партнерами, і їхня сільськогосподарська спеціалізація здатна внести певні корективи у польсько-українські економічні відносини.

У четвертому розділі “Етнокультурні аспекти польсько-українських відносин” показано спілкування українців, поляків та інших європейських народів Центрально-Східної Європи як безперервний історико-культурний процес, вплив якого на зовнішню політику і ставлення до сусідніх держав важко переоцінити. Діалог культур триває не одне десятиліття і має продовження у сьогоднішніх міждержавних взаєминах. Республіка Польща враховує національний фактор, розбудовуючи відносини з Україною та іншими країнами Європи і світу.

Інтенсивна інтеграція європейських країн здійснюється на основі реформування економіки й державних структур, зміцнення ринку в Центрально-Східній Європі. Вона не може відбуватися без культурної консолідації європейських країн, і тут перед Україною постають питання великого духовного змісту: як розпорядитись багатющою духовною спадщиною, якому типу культури надати перевагу, як сповна скористатись здобутками західної цивілізації? Для всіх народів небезпечним було б розмежування уздовж кордонів неіснуючих імперій чи розподіл Європи на латинську та візантійську. У демократичному суспільстві відбувається вільне змагання різних політичних і культурних течій, які переважно стоять на позиціях національної державності. Для майбутнього України та її взаємин з іншими державами, насамперед європейськими, національна політика завжди мала і матиме пріоритетне значення.

Україна та Польща мають багато спільного у питаннях відродження національних меншин. Польська громада в Україні і українська в Польщі протидіють асиміляції, прагнуть збереження національної ідентичності у сфері культури, мови, релігії. Вони життєво зацікавлені у розширенні польсько-українського політичного, економічного, культурно-освітнього й наукового співробітництва, у взаємній підтримці на шляху до інтеграції з європейськими структурами.

У результаті проведеного дослідження автор дійшов таких висновків.

1. Наприкінці 1980-х та у 1990-х роках Республіка Польща чітко визначилась і послідовно дотримувалась своєї політичної позиції щодо незалежності України. Незалежно від того, які політичні сили - праві чи ліві - перебували у Польщі при владі, вони підтримували державотворчі зусилля українського народу.

На початок третього тисячоліття стратегічне партнерство між Україною та Польщею стало важливим фактором їх просування шляхом політичних та економічних реформ, вирішення завдань інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. На сьогодні чітко виявляються якісно нові підходи польської сторони до подальшої розбудови стратегічного партнерства між двома державами: прагнення забезпечити дієвішу підтримку політичних та економічних реформ в Україні з боку США, Німеччини, Франції, ЄС, залучити їх до участі у фінансуванні широкомасштабних проектів, насамперед у сфері енергетики. Польща, ставши членом Північноатлантичного альянсу, не зменшила зусиль для інтенсифікації політичного й економічного співробітництва з Україною. Політичні цілі стратегічного партнерства полягають у тому, щоб запобігти утворенню нових розмежувальних ліній в Європі і налагодити тісне співробітництво Заходу і Сходу, Півночі та Півдня Європи. У 1990-і роки розвиток добросусідства і взаємовигідного партнерства України та Польщі став метою не лише політиків, а й українського та польського суспільств, для яких притаманне розуміння величезного значення українсько-польських відносин для сучасного і майбутнього життя обох держав і народів.

2. Для Польщі Україна є однією з ключових ланок системи національної безпеки. Багатовікову залежність від політики Німеччини на заході і Росії на сході Польща намагалася подолати реальними здобутками у економіці та зовнішній політиці, у тому числі за допомогою зближення з Україною, підтримки її суверенітету та входження в загальноєвропейські структури, що збігається з національними інтересами України. Складовою східної політики Польщі стала підтримка України на міжнародній арені, зокрема, при вступі до Ради Європи, Центральноєвропейської Ініціативи, співробітництві з Північноатлантичним альянсом. У відносинах з Україною прагматизм Польщі полягає в забезпеченні на своїх східних кордонах існування передбачуваної в політиці держави, надійного економічного партнера. Україна для Польщі є однією із ланок східної політики РП, яка служить своєрідним вступним внеском поляків у їхню стрімку інтеграцію із західними країнами. Стратегічне партнерство Польщі й України вигідне для обох держав, але його міць ще має пройти випробування новою конфігурацією співробітництва на європейському континенті, де Польща здобуває все вагоміші позиції.

3. Стан польсько-українських взаємин на зазначеному етапі більше залежав від політики Польщі, яка мала набагато кращі показники соціально-економічного розвитку і швидше інтегрувалася у європейські та євроатлантичні структури. Конструктивна взаємодія Польщі й України в політичній сфері потребує належної економічної бази, а економічна співпраця – піднесення до рівня кооперування й спеціалізації виробництва з урахуванням власного історичного досвіду та досвіду країн Європейського Союзу. З цієї точки зору РП об’єктивно зацікавлена в успіху економічних реформ в Україні. Співпрацюючи з Україною в галузі економіки, РП вирішує завдання виробництва та збуту готової продукції, одержання сировини, використання дешевої робочої сили тощо.

Польща бачить в Україні перспективного постачальника електроенергії, газу, антрациту, руди, деревини, кольорових металів. Польським товаровиробникам потрібен український ринок для реалізації вугілля, будівельних матеріалів, текстилю, меблів, продовольства. Але звичайний товарообмін дуже залежить від кон’юнктури світового ринку, він не може забезпечити міцних основ економічного співробітництва. Обмежуватися екпортно-імпортними операціями недоцільно, оскільки у сучасних світогосподарських відносинах майбутнє належить налагодженню спільного виробництва товарів, що своєю чергою тісно пов’язано з інвестуванням економіки України та Польщі.

4. Завдяки політичній волі своїх лідерів Україна та Польща здійснювали вагомі кроки назустріч один одному, успішно долали взаємні претензії та стереотипи. На міждержавному рівні україно-польські відносини складалися як послідовно добросусідські. У польських політичних колах існувало дві групи прихильників України. До першої слід віднести представників правих партій, для яких поняття проукраїнський та антиросійський є тотожними. Для реально мислячих польських політичних діячів такі погляди несуть потенційну небезпеку як для України та Польщі, так і для міжнародних відносин загалом. До другої групи належать ті польські політики, ставлення яких до України та українців протягом багатьох років політичної діяльності завжди було поміркованим, вони ніколи не узагальнювали наслідків певних історичних конфліктів між Україною та Польщею, не переносили їх на сучасні польсько-українські відносини. Водночас окремі прикрі випадки свідчать про те, що у деякої частини польського суспільства на побутовому рівні укоренився негативний стереотип українця, а певні сили, використовуючи засоби масової інформації, намагаються сіяти неприязнь між польським та українським народами. Отже, політичні кроки і декларації лідерів обох країн й надалі мусять підкріплюватися процесами осмислення уроків історії і цілеспрямованого формування передумов для добросусідства і взаєморозуміння українського та польського народів. Значну позитивну роль у подоланні упередженості може відіграти міжконфесійний діалог.

5. Співробітництво органів місцевого самоврядування, міжрегіональні зв’язки, виважене вирішення питань прикордонного і візового режиму зміцнювали авторитет Польщі в Україні, сприяли посиленню впливу РП на трансформацію українського суспільства у напрямку зближення його із західною цивілізацією. У зв’язку з наближенням вступу Польщі до Європейського Союзу потребують перегляду нереалізовані проекти співпраці, зокрема, в рамках єврорегіонів, а також вирішення питань облаштування кордону за європейськими стандартами. Вбачається доцільним вивчення досвіду транскордонного співробітництва Польщі з Німеччиною.

6. Однією з головних причин непорозумінь, а нерідко й трагічних подій у взаєминах між Україною та Польщею у ХХ столітті, була невирішеність національного питання. З огляду на це, проблема міжнаціональних українсько-польських відносин є центральною в історії двох держав і народів і заслуговує детального вивчення в усій сукупності політичних, економічних і культурно-історичних чинників. У зв’язку з цим велике значення має публікація історичних джерел, синтетичних наукових розробок, а також активізація діяльності громадських організацій і засобів масової інформації в Україні та Польщі.

7. Першорядне значення у внутрішній та зовнішній політиці Польщі надавалося, з одного боку, врахуванню інтересів національних меншин, найбільшою серед яких в РП є українська та німецька, а з іншого – консолідації й духовному відродженню польської меншини за кордоном, насамперед в Україні, Білорусі та Литві. Національний чинник, незважаючи на всю його історичну складність, слугував потужним засобом політико-дипломатичної активності Польщі. Невід’ємними елементами етнокультурної політики Польщі стали подолання стереотипів у взаєминах поляків і українців, нарощування позитивного іміджу Польщі й поляків у світі, розв’язання низки гуманітарних проблем у відносинах між польським та іншими народами.

8. У формуванні політичних, економічних та етнокультурних напрямків польсько-українських відносин великим є вплив історико-культурних обставин та конкретних особистостей. Усунення конфліктів історичного характеру за допомогою двосторонніх переговорів і напрацювання за участю науковців та широких кіл громадськості міжурядових рішень набуло особливого значення для розвитку польсько-українських міждержавних відносин. Активна зовнішня політика Польщі щораз потребувала чітких адекватних кроків з боку України. Сучасне польсько-українське співробітництво відповідає інтересам українського і польського народів, а інтенсивні зустрічі політиків, підприємців, гуманітаріїв, поширення культурно-освітніх обмінів відкривають нові перспективи співпраці держав і народів, сприяючи їх адаптації у світовому співтоваристві.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях автора:

1.