УДК 364.442.6:329.1/.6

Москаленко В.В., Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили

Вплив ідеологічних факторів на формування і розвиток систем соціального захисту

У статті аналізуються погляди на теоретичне та практичне втілення соціального захисту в різних політичних ідеологіях (консервативній, ліберальній та соціал-демократичній). Робиться спроба виявити й оцінити вплив ідеологічних факторів на формування й розвиток систем соціального захисту.

The article deals with the opinions about the theoretical and practical aspects of social security in different political ideologies (conservative, liberal and social-democratic). The author makes an attempt to reveal and assess the influence of ideological factors on the forming and development of the social security systems.

ТЛ

ОНЦЕПЦІЯ соціального захисту

займає одне з центральних місць в ідеологічних системах всіх політичних сил сучасності. Соціальний захист - це той політичний інструмент та засіб впливу, реалізація якого не може відбуватися в ізоляції від соціального та політичного контексту, і на державному рівні розвиток системи соціального захисту завжди пов'язаний з певними ідеологічними поглядами. З'ясування основних тенденцій в цій сфері, вивчення ідеологічного впливу, як практичного, так і суто декларативного, на системи соціального захисту має значення як для розуміння самої сутності, природи соціального захисту, законів його еволюції та майбутнього прогнозування, так і для визначення стратегії України в цій сфері, а також вибору такої соціальної моделі та її ідеологічного підґрунтя, яка б найбільше відповідала вимогам часу.

Метою статті є з'ясування впливу ідеологічних факторів на формування і розвиток систем соціального захисту. Автором робиться спроба досягнути цієї мети шляхом компаративного аналізу поглядів на соціальний захист в різних політичних ідеологіях, а також, певною мірою, через аналіз практичної діяльності західноєвропейських "партій влади" в сфері соціального захисту.

Зважаючи на те, що проблема соціального захисту є невід'ємною частиною загального дискурсу соціальної державності, в статті приділяється велика увага аналізу ідеологічного впливу на такі компоненти цього дискурсу, як соціальна держава (в першу чергу); держава загального добробуту; соціальна політика; проблеми досягнення соціальної справедливості, необхідної міри державного втручання в соціальну та економічну сфери, відповідальності держави за добробут своїх громадян, пріоритетів державного патерналізму, колективізму чи індивідуалізму, міри державної відповідальності, співвідношення державних та ринкових регуляторів.

У статті використано результати досліджень як українських, так і закордонних авторів. У своїх роботах такі дослідники, як А. Громико, А. Сіленко, В. Торлопов, P. Speaker, L. Mead, G. Wil вивчають широке коло питань щодо еволюції соціальної державності в сучасному світі, трансформації соціальної політики та соціального захисту. Водночас недостатньо вивченими залишаються проблеми ідеологічних детермінант формування й розвитку систем соціального захисту. В цілому соціальний захист як політична категорія залишається темою мало дослідженою, особливо у вітчизняній політологічній науці.

Найвпливовішими в сучасному світі є консервативні, ліберальні та соціал- демократичні ідеологічні уявлення щодо

соціального захисту.

Варіант класичного консерватизму не передбачав ніякого соціального захисту або соціальних гарантій, і тільки загроза революційних рухів могла спричинити деякі поступки. Соціальний захист привертав увагу лише в тих випадках, коли ця сфера могла вплинути на суспільний порядок. Як пише П. Спікер, один британський консерватор прокоментував, відзначаючи доповідь У. Беверіджа: "якщо не дати людям соціальної реформи, то вони віддячать вам революцією" [1]. Однак в подальшому консерватизм, а точніше неоконсерватизм, дещо змінив своє ставлення до соціального захисту.

В ХХ ст. "нові консерватори" заявили про себе та постали як інтелектуальна та політична сила в 70-ті роки, а в кінці 70-х - на поч. 80-х років у багатьох країнах відіграли визначну роль, досягли як найбільшого економічного росту у західноєвропейських країнах, так і підйому національної самосвідомості. Перемоги неоконсервато- рів були у великій мірі пов'язані із кризою соціальної державності та загальним незадоволенням "експансією" соціального захисту в західноєвропейських країнах. На противагу прихильникам соціальної держави з її розвинутою системою соціального захисту неоконсерватори висувають принципи вільного ринку та жорсткого обмеження ролі держави в економічній та соціальній сферах.

Неоконсерватори наголошували на тому, що розростання "держави добробуту" в повоєнні десятиріччя призвело до радикального перекосу на користь суспільного сектора за рахунок приватного, проникнення держави в економічне та соціальне життя суспільства призвело до стримання ініціативи приватного підприємництва, яке визначає динаміку росту. Між тим як функції держави повинні обмежуватись "законними інституційними рамками, в яких люди можуть переслідувати особисті цілі" [2]. Вихід із кризи - в скороченні державного втручання, розгортанні ринкових сил, децентралізації та приватизації суспільного сектора, зменшенні витрат на програми соціальної допомоги.

Щоб запобігти соціальній несправедливості та в якості протидії гаслу "рівності результатів", неоконсерватори висувають ідею "рівності можливостей", яку західне суспільство повинно надати всім своїм громадянам. "Консерватори цілком слушно роблять наголос на рівності можливостей, а не результатів. Отже, консерваторам підходить метафора щодо спортивного змагання: всі члени суспільства повинні бути рівними на лінії старту, а переможцями в змаганнях виходять найбільш працелюбні та найбільш цілеспрямовані індивідууми" [3]. На думку теоретика неоконсерватизму Дж. Вілла, деякі форми нерівності - це необхідний елемент здорової соціальної політики та передумова формування бажаних соціальних цілей. Суспільство, яке прагне забезпечити швидке економічне зростання з допомогою здебільшого ринкових механізмів, повинно надати відповідне винагородження тим, хто вироблює багатство, а це значить, що воно заохочує нерівність

[4].

Використовуючи такі положення, неоко- нсерватори виступають за скорочення витрат