У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





М

М. М. Мокієнко

ЄВАНГЕЛІЗАЦІЙНО-МІСІОНЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІЗНІХ ПРОТЕСТАНТІВ В УКРАЇНІ (1988-2004 рр.)

Процес оцерковлення релігійних утворень нерозривно пов'язаний з формуванням та розвитком пропагандистських засобів, що в духовному середовищі визначається як євангелізаційна та місіонерська діяльність. Визначаючи свою віру єдино істиною, представники кожної з конфесій або церков намагаються навернути до неї усіх, хто знаходиться поза їх релігійною традицією.

Розповсюдження євангельського віровчення завжди було пріоритетним видом діяльності позакультової діяльності пізніх протестантів. Згідно з Євангелієм кожен віруючий у земному житті повинен виконувати «Велике Доручення» Ісуса Христа: «Ідіть же і навчіть всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа» (Мтф. 28:19). Більшість християн переконана, що це не пропозиція, а наказ Сина Божого [1, с. 57]. Звідси надзвичайно велика увага до євангелізаційної діяльності з боку пізньопротестантських репрезентів - баптизму, п'ятидесятництва та адвентизму, які вважають, що нею повинні займатися усі віруючі, а не лише професійні благовісники.

Тема євангелізаційно-місіонерської активності на вітчизняних теренах належить до суспільно резонансних. Відтак їй присвячено окремі статті, насамперед релігієзнавців, у яких аналізуються причини розповсюдження іноземного місіонерства в Україні. Так, у працях В. Филипович та М. Мариновича відстоюється теза про те, що передумовами до місіонерської діяльності стала наявність величезного духовного запиту населення й нездатність традиційних конфесій його задовольнити. У дослідженнях С. Сьоміна та С. Свистунова звернено увагу на цілі та методику реалізації місіонерських програм. Правові аспекти проблеми знайшли відображення у працях М. Бабія. А втім, більшість авторів концентрується на дослідженні місіонерської діяльності в межах новітніх релігійних рухів, включаючи неопротестантський анклав, у той час як пізньопротестантські течії залишаються поза увагою дослідників. Крім цього, помітний акцент на вивчення перш за все іноземного фактору в місіонерстві, тоді як євангелізаційна діяльність місцевих церков не знайшла адекватного відображення.

Різноманіття євангелізаційно-місіонерських ініціатив часто призводить до необ'єктивного висвітлення та оцінок цього явища.

Метою даної статті є комплексне дослідження євангелізаційно-місіонерської діяльності пізніх протестантів, з врахуванням як місцевого, так і іноземного чинників, у контексті суспільно-духовних трансформацій в Україні.

Специфіка догматики та соціально-етичного вчення сприяли розповсюдженню євангелізаційно- місіонерської діяльності баптистів. Ще більше налаштовують на це культові особливості п'ятидесятництва. Останні вірять, що Дух Святий вилився на Церкву, щоб наділити віруючих силою для завершення навчання народів [2, с. 138]. Таке переконання засноване на словах Христа про те, що метою сповнення Святим Духом буде свідоцтво Йому до краю землі (Дії Апостолів 1:8). Значний євангелізаційний потенціал закладений в ідейно-концептуальних засадах адвентизму, особливо стосовно пророчо-есхатологічної проблематики, що орієнтує вірних до активної місії.

У радянську епоху проводити власну євангелізаційно-місіонерську діяльність не мали можливості навіть легалізовані релігійні об' єднання. Хоча в документах, які регламентували їх діяльність, вказувалося, що метою їх діяльності є проповідь біблійного вчення. У 60-ті рр. така можливість зникла й декларативно. В Інструктивному листі старшим пресвітерам ВРЄХБ, поява якого була інспірована Радою у справах релігійних культів, зазначалося, що «головною задачею богослужіння зараз є не залучення нових членів, а задоволення необхідних релігійних потреб віруючих» [3, с. 31].

У цих умовах основним джерелом поповнення протестантських громад залишалися сім'ї віруючих. Разом з тим, невірно буде стверджувати, що протестанти взагалі не займалися євангелізацією в радянський період. За висловом В. Заватскі, євангельські християни «опанували власну унікальну методику, що сприяла зросту церкви» [4, с. 29]. Так, у проповіді для прибулих євангелістів, що була заборонена законом, використовувалася «передача привітань» - складова частина євангельського богослужіння. Офіційно не дозволені недільні (суботні) школи та молодіжні гуртки фактично були замінені святкуваннями Днів народження та хоровими заняттями. Похорони віруючої людини, як правило, теж поєднувалися з богослужінням при гарантованій присутності чималої кількості невіруючих людей. Для цих же цілей використовувалося й весілля. Попри суворі заборони проконтролювати окремі контакти віруючих (на місцях роботи, навчання і т. д.) було не можливо, тому не рідкістю була «особиста євангелізація», що підкріплювалася «добрим прикладом» віруючого: старанним ставленням до роботи, відсутністю шкідливих звичок, взаємодопомогою і т. п. Задля євангелізації використовувалися релігійні радіопередачі з-за кордону, ретрансляції яких прагнули перешкодити радянські органи. Поширеним засобом особистого благовістя в період переслідувань віри стало колективне прослуховування (згодом перегляд) касет релігійного змісту. У результаті пізньопротестантський рух не просто зміг вижити в несприятливих для себе умовах, а й поповнити свої ряди. Однак досвід, набутий у сфері розповсюдження євангельського вчення, обмежувався умовами релігійних утисків, тому їх зміна у другій половині 80-х рр. викристалізувала наступні проблеми в царині євангелізації:

Відсутність вітчизняної, ретельно розробленої, структурованої та виваженої євангелізаційної програми в середовищі пізніх протестантів. В умовах обмежень та гонінь серед віруючих склалося уявлення про те, що «вільно сказане слово Христове приведе до нього мільйони» [5, с. 197].

Переважно стихійний характер євангелізаційної діяльності, викликаний, крім всього іншого, неможливістю офіційних церковних структур налагодити координацію в цій сфері. Як результат - виникнення великої кількості місій та євангелізаційних товариств з ініціативи незалежних груп віруючих. Звідси закладені підвалини протистояння місія - релігійна громада, що буде відчутне з середини 90-х рр., коли розшириться вплив іноземного місіонерства.

Несподівано великі можливості для євангелізаційної роботи викликали диспропорцію відносно інших сфер культової та позакультової діяльності як окремої громади, так і центру в


Сторінки: 1 2 3 4 5