Влітку 1929 р. створюється експериментальний механізований полк, яким командував К.Б. Калиновський. На його базі у травні 1930 р. формується перше у світі бронетанкове з’єднання – механізована бригада в складі танкового і моторизованого полків, розвідувального і артилерійського дивізіонів та ін. частин. Вона мала 60 танків, 32 танкетки, 17 бронемашин, 264 автомобілі, 12 тракторів [46, с.6-7].

Але це було лише початком створення танкових військ. 1 серпня 1931 р. Рада праці і оборони прийняла так звану «велику танкову програму», в якій вказала що успіхи в області танкобудування створили передумови для корінної зміни всієї оперативно-тактичної доктрини з тим, щоб створити більші механізовані з’єднання [31, с.67]. Робота закипіла і восени 1932 р. у Ленінградському військовому окрузі було створено 11-й механізований корпус, а на Україні – 45 механізований корпус (на базі стрілецьких дивізій). В склад механізованого корпусу входили: мбр, оснащена Т-26, мбр танків БТ, сбр та інші частини загалом біля 500 танків, 200 бронеавтомобілів, 60 гармат. В цьому ж році почалось формування п’яти окремих механізованих бригад, двох танкових і дванадцяти механізованих полків, чотирьох механізованих дивізіонів для кавалерійських дивізій, п’ятнадцяти танкових і шістдесяти п’яти танкетних батальйонів для стрілецьких дивізій. На озброєння почали надходити танкетки Т-27, легкі танки Т-26 і БТ-2 (в 1933-1938 рр. трансформувався у БТ-5, БТ-7 і БТ-7М), плаваюча танкетка Т-37 (а потім і Т-38), середні Т-28 і важкі Т-35. А з 1935 р. щорічно армія отримувала більше 3000 танків [46, с.7]. (За даними Гейнца Гудеріана, родоначальника німецьких бронетанкових військ, лише Харківський тракторний завод ще в 1933 р. випускав 22 танки серії БТ за добу) [9, с.194]. Для порівняння: перед Другою Світовою, армія Великобританії налічувала 96 танків, США – 400.

В 1938 р. механізовані корпуси були реорганізовані і перейменовані в танкові – всього 4 корпуса. До їх складу входили: дві танкові і одна стрілецько-кулеметна бригада: 12 бійця, 660 танків і 118 гармат [31, с.68].

Радянські танкісти окрім теоретичних задумок, вчились і на практиці. Зокрема іноземні представники були здивовані можливостями танкових з’єднань, які вони побачили на Київських та Білоруських маневрах 1935 та 1936 рр. В бойовій обстановці Т-26 і БТ були в Іспанії в 1936-1938 рр., біля озера Хасан та на ріці Халхін-Гол в Китаї. В іспанській війні була вперше застосована протитанкова артилерія – німецькі 37-мм та радянські 45-мм гармати. І саме та обставина, що броньовані машини виявились вразливими, показала необхідність подальшого розвитку танків із протиснарядним бронюванням [25, с.864-865] .

Радянські історики стверджують, що бойові дії в Іспанії показали, що танкові корпуси занадто громіздкі і ними важко управляти [48, с.11]. А Р. Гончаров вважає, що після появи протитанкової артилерії, радянські теоретики вирішили війну броні зі снарядом остаточно програною [25, с.865]. Як би там не було, але наслідок один: 21 листопада 1939 р. Головна Військова Рада РСЧА прийняла рішення розформувати танкові корпуси і створити натомість окремі танкові бригади 4-х батальйонного складу: бригади легких танків – по 258 машин (з подальшим переозброєнням на Т-34); важких по 156 машин (із переходом на КВ). Вводився ще один тип з’єднання – моторизована дивізія по штату 257 танків і 73 бронемашини для вирішення самостійних бойових задач [48, с.12].

В той же час Червона армія поповнювалась новими зразками техніки: 19 грудня 1939 р. на озброєння було прийнято відразу три типи машин: важкий танк прориву КВ-1, середній Т-34 і легкий плаваючий Т-40 [53, с.181]. Пізніше КВ-1 було модифіковано в КВ-2 (бетонобійний), КВ-1с (швидкісний) і далі, а легкі танки – в Т-50, Т-60, Т-70.

Але кампанія Гітлера у Франції показала хибність рішення про розформування танкових корпусів і 9 червня 1940 р. нарком оборони СРСР маршал Тимошенко затвердив план формування механізованих корпусів нового типу, а 6 липня була прийнята відповідна постанова РНК. Кожен механізований корпус мав у своєму складі 2 танкові дивізії, 1 мотодивізію, мотоциклетний полк, авіаескадрилью, дорожній батальйон і батальйон зв’язку [35, с.419]. В ньому передбачалось по штату 36 000 бійців, 1031 танк, 356 гармат і мінометів, більше 5000 автомобілів, 350 тракторів і біля 1700 мотоциклів [46, с.8]. Таке потужне механізоване з’єднання не мало аналогів в історії. Всього за наказом було розгорнуто 8 механізованих корпусів. А в кінці 1940 р. в КОВО – розгорнуто 9-й механізований корпус, командиром якого став К.К. Рокоссовський недавно випущений на волю. В лютому 1941 р. генштаб розробив, а в березні Сталін затвердив створення ще 21 корпусу. Всього до початку війни з Німеччиною було створено 29 механізованих корпусів [35, с.420-422]. Звичайно вони не були повністю укомплектовані, але сам факт формування в такій кількості таких потужних з’єднань (для порівняння, найбільше німецьке з’єднання – танкова група – це 600-1000 машин і їх було лише чотири) свідчить про шалені підготування до агресивної війни.

Танкові дивізії, які входили в механізований корпус, мали у своєму складі 11 бійці, 375 танків (63 КВ, 210 Т-34, 102 Т-26 і БТ), 95 бронеавтомобілів, 60 гармат і мінометів. Основною силою були два танкових полка, кожен з яких мав по 4 танкових батальйони [35, с.432-433]. У склад мотодивізії входило 2 мотострілецьких, танковий і артилерійський полки та інші частини – всього 11 бійця, 275 танків, 51 бронеавтомобіль та інше майно [35, с.427-428].

Танкових дивізій до червня 1941 р.