Не маючи можливості у 20-х роках створювати бронетанкові війська, німці готували свої кадри танкістів в СРСР. Таку співпрацю забезпечували Рапалльський договір 1922 р. і договір про військове співробітництво 1926 р. В тому ж році в Казані була відкрита танкова школа «Кама», начальником якої був полковник Мольбрандт. В ній пройшли навчання десятки німецьких солдат і офіцерів, багато з яких стало генералами. Побував тут з інспекцією і Г. Гудеріан. З 1928 р. школа працювала під вивіскою: «Технічні курси Тсоавіахіму», німецькі курсанти іменувались «друзями і орендаторами», а техніка «тракторами» [31, с.25]. Постає тоді питання: а для чого СРСР потрібно було навчати німців? Ну, звичайно, сторони обмінювались досвідом. Але, скоріш за все, правий і Суворов, який стверджує, що Радянський Союз навмисне відроджував німецькі збройні сили, щоб потім спровокувати війну в Європі [51, с.28]. І випадки такої співпраці носили системний характер, що підтверджує організація для німців авіашколи у Липецьку, аеродрому в Філях, тощо.

З приходом до влади Гітлера у 1933 р. розпочалась поетапна денонсація Версальських угод. Актуальності набуло питання створення бронетанкових військ. Гудеріан, який з 1931 р. боровся за створення таких військ продемонстрував канцлеру свої «іграшки» і той вигукнув: «Ось це мені й потрібно» [9, с.32]. Після цього весною 1934 р. було створено командування мотомеханізованих військ, командуючим став генерал Лутц, а начальником штабу – «Бистрохідний Гейнц» (солдатське прізвисько Г. Гудеріана).

До кінця 1935 р. були сформовані три танкові дивізії: 1-а тд під командуванням Вейхса у Веймарі; 2-а тд – Гудеріана у Вюрцбурзі; 3-я тд – Фессмана в Берліні [9, с. 41]. В 1936 р. були створені ще й танкові бригади для безпосередньої взаємодії з піхотою, хоча Гудеріан виступав проти такого «непотрібного» з його точки зору «розпилення» танкових частин.

Остаточно ідеї оперативного використання танкових мас утвердились в директиві по керівництву і використанню танкової дивізії від 1 червня 1938 р. Перед нападом на Польщу у вермахту було 6 танкових і 8 мотодивізій, причому в останніх (не говорячи вже про піхотні дивізії) не було жодного танка (на відміну від СРСР). Танкова ж дивізія складалась із танкової і моторизованої бригад, артилерійського полку та інших частин. В ній було по штату 11 бійця, 324 танка, 10 бронеавтомобілів, 130 гармат і мінометів. На час війни передбачалось створення моторизованих корпусів із 2-х танкових і 1-ї мотодивізії – для наступу на головних напрямках [31, с.53-54].

Польська кампанія показала, що перед танковою атакою лінійна форма оборони застаріла, оскільки при прориві лінії фронту, його захисники розтягнуті вздовж, не могли зосередити сили для контратаки. Для нападу на Францію у Гітлера було вже 10 танкових дивізій. Ця кампанія стала свого роду зразком «блискавичної операції» - настільки несподіваної і потужної, що французи були захоплені зненацька і розбиті, перше аніж встигли зрозуміти, що відбувалось. А відбувалось наступне: німецькі танкові з’єднання, не закріплюючи позицій, не чекаючи підходу резервів, рвонули вперед, у тісній взаємодії з авіацією. І в короткий час прорвали фронт, зірвали перегрупування і роботу тилу, вийшли до Дюнкерка і відрізали основні сили армії від французької території. Таким чином, танки стали вирішальним фактором німецьких перемог у 1939-1940 рр. [31, с.54-56].

В 1941 р. у Гітлера була вже 21 танкова дивізія, але таке подвоєння не додавало реальних сил, бо з кожної дивізії вилучили по одному полку, щоб сформувати нову дивізію. Тепер основу дивізії складав танковий полк з двох чи трьох батальйонного складу (209 чи 135 танків відповідно). Чисельність тд залишилась незмінною, а ударна сила ослабла, та для великих просторів СРСР Гітлер вважав такі дивізії цілком підходящими [31, с.58-59].

Найкрупнішими танковими з’єднаннями перед нападом на Радянський Союз були танкові групи. Всього їх було 4, вони були сформовані на кордоні з СРСР і налічували у своєму складі 600-1000 машин. До них входило 17 тд. [31, с 60].

Отож, кількість німецьких танків на Східному фронті – приблизно 4200 [31, с.126]. Радянські історики порахували 2800 танків (без легких) [48, c.20]. Гудеріан вважає, що на початку війни з Росією у Німеччини було всього 3200 танків.[9, с.193]. А автори енциклопедії по Великій Вітчизняній війні стверджують про 5639 машин [9, с.193]. Отже, скоріш за все цифра Бешанова - 4209 танків Німеччини і 306 союзників найбільш близька до істини. Тобто, проти 23-24 тис. радянських танків німці мали приблизно в 6 раз менше. По дивізіях: 21 проти 112 – теж є різниця.

Танкові частини мали привілеї в озброєнні і комплектуванні і особистий склад підбирався з технічно підготовлених та ідеологічно витриманих призовників (не те, що в СРСР – 1,5-2 год. практики водіння танка). Головним резервом поповнення були моторизовані в організаціях Гітлерюгенду і націонал-соціалістичний автомобільний корпус [31, с.54].

Таким чином, німецькі танкові війська в кількісному відношенні значно поступалися радянським. Однак професійність володіння технікою була на порядок вищою, що й показали майбутні бої.

Основними типами німецьких танків на той час були:

- Т-1 – Легкий танк