Досить цінним історичним джерелом є праця Германа Гота «Танковые операции 1941 года» [8]. Цей офіцер командував 3-ю танковою групою, яка під час здійснення плану «Барбаросса» воювала в Литві, Білорусії і Росії, зайняла Вільнюс, Мінськ, брала участь в оточенні і знищенні військ Західного фронту і в битві за Москву. Мемуари німецького генерала-танкіста містять детальний опис цих подій, а також різноманітних нарад Ставки, Генерального штабу сухопутних військ та групи армій «Центр». На прикладі 3-ї ТГр розкривається роль бронетанкових частин взагалі як головної ударної сили прориву сухопутних військ.
Великий обсяг питань, пов’язаних із танковою проблематикою зачіпають «Воспоминания солдата» генерал-полковника Гейнца Гудеріана [9]. Він стояв біля витоків створення німецьких танкових військ, був одним із основних танкових стратегів та теоретиків, під час війни командував різними з’єднаннями, в німецько-радянській – 2-ю ТГр. Після відставки наприкінці 1941 р. він у лютому 1943 р. займає посаду генерал-інспектора бронетанкових військ Вермахту, а згодом – і начальника Генштабу сухопутних сил. «Воспоминания солдата» - це унікальне джерело свідчень про зародження і розвиток бронетанкових сил III Рейху на фоні мілітаризації внутрішньої і зовнішньої політики, про польську та французьку кампанії, про війну з СРСР (описано такі події як захоплення Бреста, Мінська, Смоленська, форсування Німану, Березини, Дніпра, взяття Орла і Брянська, невдалий похід на Тулу і Москву). Цікаво, що розповідаючи про обстановку в серпні 1941 р., Г.Гудеріан наводить слова Гітлера: «Якби я знав, що в росіян справді така кількість танків…, я б не починав цю війну!» [9, с. 256]. Відколи автор очолив танкові війська Німеччини, ведеться розповідь про складні і суперечливі умови їхнього розвитку, зокрема про часті полеміки з Гітлером та його оточенням, які особливо загострились після того, як автор став начальником Генштабу.
Не менш цікавими для розуміння історичної картини боротьби танкових військ є мемуари Еріха Манштейна «Утерянные победы» [14]. Цей воєначальник в багатьох вітчизняних і зарубіжних виданнях визнається кращим стратегом III Рейху. На початку німецько-радянської війни він був командиром 56-го мотокорпусу і докладно описав його ривок на Даугавпілс, Псков і Ленінград. В час його керівництва 11-ю армією (вересень 1941 – листопад 1942 рр.) інформації про дії танкових військ було досить мало, оскільки він мав під своїм командуванням лише окремі танкові частини. А от від часу призначення його командувачем групою армій «Дон», пізніше – групою «Південь» і аж до квітня 1944 р. (часу своєї відставки) у розповідях про стратегічні замисли і хід бойових дій на південному крилі німецько-радянського фронту постійно фігурують танкові з’єднання. Це й не дивно, оскільки Манштейн як один з кращих стратегів тієї війни в повній мірі розумів їх значення і грамотно застосовував, про що й пізніше написав у своїх мемуарах. У додатках містяться структурні дані німецької армії а також теоретичні постулати застосування танкових військ, що збагачує працю аналітичними роздумами.
Спогади генерала Фрідріха Вільгельма фон Меллентіна «Танковые сражения. Боевой опыт применения танков во Второй Мировой войне 1939 – 1945» [15] теж є цінним джерелом для нашої роботи, оскільки в них розповідається про визначні операції на Східному фронті. Будучи начальником штабу 48-го мотокорпусу, а пізніше 4-ї танкової армії, він описує і аналізує хід боїв із радянськими танковими частинами під Сталінградом, на Дону, на Курській дузі, в умовах наступу радянської армії в 1943 і 1944 роках. В кінці розділів часто йде аналіз тактики радянських військ, у якому автор відзначає як позитивні, так і негативні моменти. Зокрема, щодо танкових частин Меллентін зазначає: «Нам здавалося, що росіяни створили інструмент, яким ніколи не навчаться користуватись» [15, с.366], натякаючи на крупну перевагу радянських танкових військ над німецькими і мізерний результат на полі бою при цьому. Але
