марші або відбивали атаки противника [48, с.23]. Так, замість удару мехкорпусом, вийшов удар полком. Звичайно це німців не зупинило, лише дозволило бити радянські частині поодинці. 2-а тд 3-го мк наробила переполоху своїми важкими КВ на плацдармі р. Дубісса, однак лобові атаки нічого не дали, а німці підтягнули 88-мм зенітні гармати і прийнялись знищувати КВ. Незважаючи на це Радінформбюро повідомило, що 23 червня на шауляйському напрямку знищено біля 300 танків противника – майже половину групи Гепнера!!! [31, с.194-195].
Перед радянськими військами стояла задача: у взаємодії з Західним фронтом, оточити і знищити сувалкінське угруповання противника у Східній Пруссії [3, c.22]. Тому контратаки продовжувались 24-25 червня. Це німців не зупинило: 56-й тк Манштейна вклинився на глибину 170 км, прориваючись до р. Двіни через радянські застави. Частини групи Гота взяли Вільнюс. Радянські корпуси опинились в тилу німецької армії.
Під час боїв у ці дні 28-а тд Черняховського втратила майже всі машини, 2-а тд була оточена 41-м мк німців і знищена. Останні танки радянські воїни самі підірвали і невеликими групами виходили з оточення [31, с.196]. На цьому й закінчився контрудар під Шауляєм: 3-й мк знищений практично повністю; 12-й мк перестав існувати як бойовий організм (окремі частини залишились). Зате «темпи просування з’єднань 41-го мк знизились» [48, с.24].
Радянські війська почали відхід на Двіну де планували організувати оборону. Але танкісти Рейнгарда (41-й мк) і Манштейна (56-й мк) добрались до мостів швидше і 26 числа захопили їх. Аналогічно траплялось на Березині, Немані, Прип’яті, Дніпрі. Мости були заміновані, але після того як установився спільний радянсько-німецький кордон, їх розмінували – ще один аргумент на рахунок закидів, що Сталін боявся нападу Гітлера.
Для організації оборони по р. Двіні, Ставка Головного Командування (з 10.08.1941 – Ставки Верховного Головнокомандування) перекинули на р. Велика 1-й мк генерала Чернявського (1039 танків, з них 15 – Т-34 і КВ) [36, с.173]; а на двінський напрям – 21-й мк генерала Лелюшенка (175 машин) [48, с.24].
Корпус Лелюшенка ще встиг взяти участь в боях за Даугавпілс: здійснивши маневри під ударами авіації, він 28 червня прорвався на околицю міста, де 46 тд зав’язала бої з 8-ю тд німців. Інші частини не змогли прийти їй на допомогу. А до кінця дня Манштейн відкинув Лелюшенко від міста. Сам відірвавшись на 100-130 км, змушений був дочекатись підходу основних сил, щоб не потрапити в оточення [31, с.203-204].
Під натиском 4-ї ТГр фронт виявився розірваним і напрям на Остров і Псков – неприкритими. Сторони готувались до нових боїв, причому обидві – до наступальних. Почали німці: 2 липня о 5-ій ранку 56-й мк вдарив по позиціях 27-ї А, де знаходився і 21-й мк (там залишилось 4296 бійців і 6 танків). Оборона була прорвана. Наступного дня 41-й мк німців теж прорвав фронт і спроби зупинити його успіху не мали. Група Гепнера наблизилась до Острова [62, с.52]. Там розгорнулись бої німецьких частин із 1-м мк, який вже встигли розтягти по частинах. Місто було захоплене. 5 липня силами 3-ї тд, в якій були важні КВ-1 і КВ-2 Остров відбили. Наступного дня тут розгорілись ще запекліші бої. Радянські командири не організували взаємодії, тому кожен рід військ бився сам по собі. Після того, як підійшла 6-а німецька тд, радянські танкісти відступили. Дорога на Псков для німців була відкрита [48, с. 25-26]. Корпус Рейнгардта обійшов Псков. Корпус Манштейна теж зосередився в районі Острова. Деморалізовані радянські війська розбігались.
Падіння Пскова означало, що прикордонні бої в Прибалтиці закінчились катастрофою для радянських військ. Червона Армія не дивлячись на чисельну перевагу виявилась битою. Її втрати склали 90 тис. осіб і 2523 танки (по 140 на добу) та ін. [31, с.212]. Німецькі мк рвонули до Луги і Новгорода.
На Західному фронті артпідготовка почалась в 3.15 ранку 22 червня. Тут війська зазнали великих втрат ще до переходу кордону, від авіанальотів. В перший же день німецькі танки форсувавши Західний Буг (а 24-й мк переправився по захоплених мостах), вклинились на глибину 50-60 км. З метою ліквідації прориву, що зробила 3-я ТГр Гота, командир Кузнєцов (3-я А) вирішив вдарити по ній 11-м мк, в якому налічувалось 464 танки (у 3-ї ТГр – 953). Але корпус був розкиданий удар нанесла лише 29-а тд. Без підтримки авіацією, без власної артилерії, яку залишили в районі дислокації, корпус не добився значних успіхів. І хоча в районі удару взагалі не було німецьких танків, корпус змушений був відступити, втративши 180 машин [48, с. 26-27]. Піхота теж відходила на нові рубежі, причому 11-й А – на північний схід, а 3-я А – на південний захід. У 120-км розрив увірвалися танки Гота, які взяли Вільнюс і рушили на Мінськ.
Важка ситуація склалась і на південному крилі фронту: навпроти 4-ї А удар наносила 2-а ТГр. Танковий удар – по обидва боки Бреста: 47-й тк – вів бої з військами, що відступали з Білостока, 12-й мк наносив удар на фортецю, 24-й тк рухався в напрямку Брест – Кобрин – Слуцьк [9, с.210]. В перший же день війни впав Брест, але фортеця трималась ще досить довго. Там в південному містечку розміщалась 22-а тд 14-го мк. В умовах несподіваного нападу вийти і дислокуватись було неможливо, тому вона виявилась закритою у пастці.
