прорвались на клінському напрямку. 22 листопада танкісти 3-ї ТГр увірвались в Клін. Вуличні бої тривали ще два дні. Радянські війська масово застосовували тут собак-підривників, які знищили 12 танків противника. Проте змушені відступити [31, с.445-446]. Після цього німецькі танкісти рушили на Яхрому для обходу Москви. В цей же час війська 16-ї А ледве стримували натиск в районі Солнечногорська. Наступила критична точка в Московській битві. Як згадував маршал Жуков: «В район Солнечногорська … Військова рада фронту перекидала все, що могла з інших ділянок …» [10, т. 2, с.192]. Група армій «Центр» теж ввела в бій останні резерви: 1-у тд і 23-ю тд. Сильним ударом 1 грудня захоплено було підступ до міста. До Москви залишилось не більше 30 км, вже підтягувалась крупна артилерія для обстрілу міста. Але це були останні успіхи. В кінці листопада – на початку грудня для наступу вже не було сил. 3-я і 4-а ТГр зупинились [48, с.45].
18 листопада перейшла в наступ і 2-а ТГр (в ній – 150 машин). Вона прорвала оборону і стала рухатись в напрямку Кашири. На підступах до Тули її стримували стрілецькі частини із залученням артилерії, а також 11-ї, 32-ї тбр, 108-ї тд. Вони мали величезний некомплект, тому вели бойові дії із засад по 2-3 танки, одне відділення піхоти і 5-6 винищувачів танків [48, с.49].
Для ліквідації каширського прориву була створена оперативна група Бєлова (1-й гв кк, 112-а тд, 9-а тбр, 35-й і 37-й отб) – біля 100 танків. 27 листопада противника було контратаковано і відкинуто в район Мордвеса [31, с.431]. 2 грудня 24-й тк німців знову розпочав наступ Гудеріан, всіма силами намагаючись оволодіти хоча б Тулою. Але обледенілі дороги, сильні снігопади, нестача сил (у строю залишилось лише 30 танків) і ресурсів не дозволили це зробити. Їм ще вдалось перерізати шосе Тула – Серпухов, але це був їх останній успіх. Наступ на Москву з півдня провалився [10, с.347].
Так, на початку грудня, ціною неймовірних зусиль і величезних жертв, Червона армія зупинила Вермахт на всіх напрямках. Ударні групи противника були виснажені. За листопад втрати в танках склали 1478 машин. Ні сил, ні резервів, ні бажання наступати в таких умовах, у німців не було. Їхні танкові групи відіграли провідну роль в наступі на Москву, постійно створюючи прориви і діючи в оперативній глибині. Але й вони змушені були зупинитись. А це означало остаточний провал «бліцкригу».
Командири танкових груп зрозуміли своє становище і почали просити дозволу на відступ. Так, генерал Гепнер зазначив про 4-у ТГр: «Наступальна потужність корпусів в основному вичерпалась. Причини: фізичне і моральне перенапруження, вибуття із строю великої кількості командирів, недостатня кількість зимового обмундирування. Подальший наступ може призвести до обезкровлення частин і зробити неможливим відбиття російських контратак. Вищому командуванню … варто вирішити, чи не вдатись до відступу?» [4, с.43]. Про це доповідав і Гудеріан. Однак із Ставки Гітлера надійшли накази: не відступати ні на крок.
Такі накази на місцях не сприймались адекватно, бо командири груп армій добре бачили те катастрофічне становище, в якому опинились німецькі війська. Тому 6 грудня штаб групи «Центр» віддав наказ 3-й і 4-й ТГр взаємодіючи між собою, відступити своїми неприкритими флангами назад [1, с.46]. Однак було вже пізно – Червона Армія перейшла в наступ під Москвою.
Наміри СВГК – розгромити ударні групи противника. Для цього вона зосередила не менше 670 танків на московському і тульському напрямках. Наступ Західного фронту розпочався 6 грудня. 8-а і 21-а тбр (в складі 30-ї А) тіснили противника до Кліну. 9 грудня вони перерізали дорогу на Калінін, обійшли місто з північного заходу і вийшли в тил клінському угрупуванню. Почала складатись загроза оточення, але німці встигли протриматися і вивести війська. 12 грудня була створена мобільна група Ротмістрова (8-а і 21-а тбр, 46-й мцп: 145-й отб), яка через три дні заволоділа містом і погнала противника далі [48, с. 47]. Німці були самі зацікавлені пошвидше відступити, оскільки розуміли: сил «залатати» прорив у них немає [2, с. 47].
На Солнечногорському напрямку 20-а А для швидкого звільнення міста і виходу до Істри створила передові загони з 24, 31 і 17-ї тбр. Обходячи опорні пункти лісовими дорогами, вони вийшли на основні комунікації німців і ті під загрозою оточення залишили Солнечногорськ [77, с.24]. Поруч, на істрінському напрямку, тривали вперті бої за Крюково, яке захищала 5-а німецька тд, а потім була перекинута ще й 10-а тд. Щоб розгромити їх, було вирішено створити рухливі групи, які мали обійти позиції противника з півночі і півдня. Так виникла група Ремізова (145-а тбр, стрілецькі кавалерійські частини) і група Катукова (1-а гв і 17-а тбр, 40-а сбр, 89-й отб) [48, с.48]. Дії цих груп були різноманітні. Передові загони забезпечували рух і охорону. Переслідували противника в двоешелонному порядку: спочатку танки і кавалерія, за ними – піхота. Населені пункти захоплювались з ходу. Німці змушені були відійти на лінію рік Кама і Руза [77, с.24-25]. До кінця грудня групи Катукова і Ремізова оволоділи Волоколамськом і відкинули противника на 90 – 100 км.
Водночас, 6 грудня почався наступ і проти 2-ї ТГр, де були зосереджені 112-а тд, 9, 18, 23 і 32-а тбр, 35, 51 і 127-й отб, що мали разом біля 100 танків
