Книга унтерштурмфюрера Віллі Фея «Танковые сражения войск СС» [17] представлена як збірник спогадів командирів і членів екіпажів есесівських танкових частин, серед яких був і сам автор. Її цінність у тому, що вона розкриває картину поля бою безпосередньо очима простого солдата. Тут не так багато аналізу стратегії і тактики, що є характерним для мемуарів вищих німецьких воєначальників, переважно висвітлюється картина бою на батальйонному, ротному, екіпажному рівні.

Певну цінність являє для нас і праця колишнього начальника штабу Верховного командування Вермахту Вільгельма Кейтеля «Размышления перед казнью» [11] . Книга складається з особистих спогадів генерал-фельдмаршала, його приватних листів та офіційних документів. В ній немає висвітлення питань, пов’язаних із застосуванням танкових військ, але відображено відносини всередині німецького верховного командування та між ним і військовими командирами.

Отже, німецькі військові мемуари, будучи спогадами очевидців і учасників про війну і, поряд з тим, літературою, написаною професійними військовими теоретиками і практиками, висвітлюють чимало питань, пов’язаних із структурою та застосуванням танкових військ, не говорячи вже про те, що вони дають огляд біографій генералів-танкістів.

Із великого блоку радянської мемуарної літератури ми використали праці Жукова Г.К. «Воспоминания и размышления», Рокоссовського К.К. «Солдатский долг», Василевського О.М. «Дело всей жизни», Конєва І.С. «Записки командующего фронтом 1943 – 1945», Архипова В.С. «Время танковых атак», Штеменка С.М. «Генеральный штаб в годы войны».

«Воспоминания и размышления» Маршала Радянського Союзу Георгія Костянтиновича Жукова [10] стали класикою мемуарної літератури в СРСР. І це й не дивно, адже їх автор був заступником Верховного Головнокомандувача Й.Сталіна з військових питань. Але поряд з тим ця праця є найбільш заангажованою серед усіх мемуарів радянських маршалів через те, що вона була призначена для масового читача і мала формувати в народі яскравий героїчний образ німецько-радянської війни як того вимагали кремлівські ідеологи. На сьогоднішній день є 13 видань цієї праці, в кожному з них окремі моменти дописуються, інші вирізаються, тобто ідеологізація праці Г.Жукова, яка почалась ще в радянські часи, триває й дотепер. Все ж таки, обійти її увагою не можна через її популярність, тим більше, погляд на війну одного з її головних учасників завжди привертає увагу.

Спогади маршала Костянтина Костянтиновича Рокоссовського «Солдатский долг» [16] розповідають про видатні для армії і цього командира операції, зокрема: Московську, Сталінградську, Курську, битву за Дніпро, Білоруську, Вісло-Одерську. Їх особливість серед радянських мемуарів – менша увага до фактології, більша до аналізу. Зокрема, що стосується танків, приділена увага методам боротьби з машинами противника, а також засобам досягнення успіху своїх частин.

Праця ще одного маршала Олександра Михайловича Василевського «Дело всей жизни» [6], який довгий час був начальником Генштабу РСЧА (Робітничо-селянської Червоної армії), висвітлює багато цікавих воєнних моментів. Яскраво описана зимова кампанія 1942/1943 рр., яка, фактично ним і була задумана, докладно розписано операції 1944 р. В поле зору воєначальника потрапили також штабно-організаційні моменти, зокрема розвиток бронетанкових військ, створення потужних танкових армій, героїзм радянських танкістів, хоча негативні моменти використання танкових військ зустрічаються нечасто.

Мемуари Івана Степановича Конєва «Записки командующего фронтом. 1943-1945» [12] розкривають переможні для РСЧА роки війни. Праця починається із спогадів про участь військ Степового фронту в Курській битві, закінчується Празькою операцією 1-го Українського фронту. Розповідний характер праці переплітається з аналітичними моментами, однак досить часто це лише перегляд своїх попередніх рішень. (хоча це вада не тільки його – маршали часто продовжували воювати на папері вже по закінченні війни). Велика увага приділена танковим військам, автор висловлює свої погляди на теорію їх застосування.

Погляд штабних офіцерів на методику ведення танкових боїв відображають спогади начальника оперативного відділення генштабу РСЧА Сергія Матвійовича Штеменка «Генеральный штаб в годы войны» [18]. В них йдеться про штабну діяльність, організацію бойових дій, часто згадуються танкові частини і їх місце в оперативному плануванні і безпосередньо в боях.

Мемуари радянських військових як історичне джерело відображають характер тієї воєнної епохи, дух і настрої людей, надають цікаву інформацію про хід військових дій, але в інформативному плані до них слід ставитись обережно. Практично всі вони проходили через редакцію ГлавПУРу (Головне політичне управління), а це означає, що їх детально перечитувала цензура (як це впливало на достовірність ми вже переконалися на прикладі спогадів маршала Жукова). Та й самі воєначальники не спішили писати правду, адже тоді їм довелося б відповідати на дуже незручні питання, наприклад, чому Червона армія, маючи величезну перевагу над Вермахтом за якихось 5 місяців була розгромлена і відкинута до Москви і Ростова (недаремно письменник-фронтовик В.Астаф’єв, перечитавши спогади радянських полководців, сказав: «Я був на зовсім іншій війні». Хоча, справа тут також і в тому, що кожен бачив війну зі своєї посади: для радянських маршалів це була одна війна, для солдат – зовсім інша). В радянських авторів є ще одна особливість: вони нечасто вдавалися до аналізу боїв, зате велику увагу приділяли героїчним вчинкам солдат і офіцерів.

Доволі обширним і доступним нам блоком праць з історії бронетанкових військ є радянська історіографія. На відміну від мемуарної літератури, вона не є якимось окремим типом історичних робіт, а являє собою комплекс найрізноманітніших публікацій, серед яких є і багатотомні академічні видання, і посібники, і довідково-енциклопедична література, і монографії, і статті (навіть спогади радянських маршалів можна було б віднести до