Ця операція мала локальне значення, але дещо вплинула на хід боїв під Сталінградом і перекинула туди німецьких військ. А в тих умовах, в яких опинилось південне крило радянського фронту, навіть така допомога була не зайвою.

На південному крилі розгорнувся наступ Вермахту на Сталінград і Кавказ. Оволодіння нафтовими родовищами і транспортною артерією – Волгою мало для ІІІ Рейху величезне стратегічне значення. На кавказькому напрямку діяла 1-а ТА фон Клейста, а на сталінградському 4-а ТА Гота (800 машин). Вейхс і Гот прийняли ризиковане вирішення повернути армію на південь під Воронежем, в той момент, коли з півночі контратакували радянські танкові корпуси і це рішення повністю виправдало себе. За 10 днів армія пройшла боями 190 км, форсувала Дон і вийшла на підступи до Сталінграду [15, с.194].

До початку Сталінградської битви радянське командування мало на цьому напрямку 1-у ТА (13, 28-й тк, 131-а сд, 158-а отбр і командир – Москаленко), 4-у ТА (22, 23-й тк, 18-а сд, 133-я отбр та інші, командир – Крюченкін) та окремі тбр і батальйони - всього біля 400 машин, в той час як німці – 500 (окремі частини армії Гота діяли і на Кавказькому напрямку) [69, с.43]. Танкові батальйони і бригади в обороні вели бойові дії в складі стрілецьких дивізій. Це дозволяло зміцнювати бойові порядки піхоти.

Розпилення сил на двох напрямках було величезною стратегічною помилкою Гітлера, позаяк час грав проти нього. Чекати 1943 р. в умовах всезростаючого військового потенціалу СРСР і активізації союзників він не міг. Оптимального рішення вже не було, будь-який крок на той момент вів до фатальних наслідків.

Танкові армії призначались для активних дій. Так, в кінці липня в районі Калача вони мали нанести фронтовий контрудар по противнику, що вклинився в оборону. Обстановка вимагала швидкого контрудару щоб не допустити форсування німцями Дону, тому війська використовувались по мірі підходу. 25 липня в атаку пішов 13-й тк, через два дні – 28-й тк, а 4-а ТА переправилась на правий берег лише 28 липня і на другий же день була введена в бій, не встигши навіть розвідати місцевість. Контрудар закінчився невдачею і великими втратами, єдиний позитив – німецькі війська не змогли з ходу форсувати Дон, вступивши в затяжні бої [69, с.43].

Не досягши з півночі швидкого успіху, німецьке командування спробувало нанести удар з півдня вздовж залізниці Котельніковський – Сталінград силами 4-ї ТА. Прорвавши оборону, 4-а ТА вийшла до Абганерово у фланг 64-ї А, але була атакована військами, в тому числі і 13-м тк, управління якого перегрупували з північного крила і призупинилась [69, с.44].

Під час бойових дій в районі Абганерово, зранку 7 серпня розпочались бої за переправи в районі Калача. Прикривав відступаючі війська 62-ї А 23-й тк у складі якого залишилось 20 танків. 22-й тк відійшов за Дон. Запеклі бої на цьому напрямку тривали до 23 серпня, аж поки 14-й тк (німецький) не прорвав оборону в районі Вертячого і вийшов до Волги [15, с.204].

14-й тк зайняв оборонні позиції фронтом на північ. Щоб ліквідувати прорив до Волги, командування Сталінградського фронту створило ударну групу – 28-й тк, 169-а тбр і три сд, яку очолив Коваленко. З півдня їм назустріч мала рухатись група Штевнєва – 2 і 23-й тк. Штевнєву вдалось просунутись на 6 км, але групи так і не з’єдналися. Прорив до Волги ліквідовано не було [48, с.73].

Протягом вересня неодноразово робились спроби на цьому напрямку прорвати оборону німців і з’єднатися з військами, що захищали місто. В них брали участь 4, 7, 10-й тк, окремі бригади. Генерал Меллентін згадує: «Щодня більше 100 танків в супроводі крупних сил піхоти атакували позиції німецьких військ» [15, с.207]. А 18 вересня в наступ перейшли всі танкові корпуси, що були на цій ділянці, однак прорвати оборону 14-го тк «панцеваффе» так і не вдалося. До речі, кидати танкові з’єднання на штурми міст – одна з великих помилок, доцільніше в таких випадках застосовувати обхід, рейд у тил, змушуючи противника покидати місто без бою, як це робили «панцерваффе» у 1941 р. Сталінград у цьому випадку став уроком для Вермахту, радянські війська цих уроків не засвоїли до кінця війни.

З початком оборони міста всі танкові частини (23-й тк і 27-а тбр – 110 танків) були включені в загальну систему оборони. Командування 6-ї А і 4-ї ТА німців зосередило на цьому напрямку до 500 машин. В місті танки радянських 62-ї та 64-ї А використовувались групами по 2-5 машин на найважливіших ділянках, головним чином на перехрестях вулиць і на площах. В ряді випадків їх ставили в окопи як нерухомі вогневі точки [48, с.74-75]. Таким чином, діючи дрібними групами і підрозділами, танки відігравали важливу роль в боротьбі за місто, безпосередньо у вуличних боях. Взаємодіючи разом із піхотою, вони допомагали втримати місто до початку контрнаступу.

Всього в ході оборонного періоду Сталінградської битви радянські війська втратили 1426 машин [35, с.20]. Але й німці, втративши біля 1000 танків, не могли