1941 р. вони були майже знищені. А от німецькі «панцерваффе» літом-восени 1941 р. проводили класичні операції на оточення й знищення противника, які вражають широтою і сміливістю замислу, точністю і геніальністю виконання. Проте, СРСР – не так країна, проти якої можна воювати «бліцкригом». В кінцевому підсумку ці геніальні операції стали непотрібними, оскільки ними війна в Радянському Союзі не закінчились, а тільки розпочалась. Причому війна, до якої Вермахт і його «панцерваффе» були не готові – затяжна, на виснаження, коли по виробництву танків Німеччина не змогла протистояти СРСР. А ще воювати в умовах зими, здійснюючи глибокі рейди в оперативний тил, німецькі танкісти були не готові, причому помилку 1941 р. вони не врахували. В умовах відновлення в Червоній армії потужних бронетанкових з’єднань це обернулось для них катастрофою через рік. Незважаючи на суттєві недоліки у застосуванні нею танкових і механізованих корпусів, вони відіграли вирішальну роль при оточенні і знищенні противника під Сталінградом, а також в ході зимової наступальної кампанії 1942/43 рр. Це означало корінний перелом в ході радянсько-німецької війни.
Наступальна операція під Сталінградом поклала початок зимовій кампанії 1942/1943 рр. Збіднілий людьми і технікою Вермахт не в стані був утримувати своїх позицій.
Відразу виникли сміливі плани щодо розгрому всього південного крила Східного фронту. Для цього війська Південного (колишнього Сталінградського) фронту, в т.ч. й 3-й гв тк, 2, 3, 4, 5-й гв мк і танкові полки – всього 700 танків мали захопити Ростов і відрізати шляхи відходу північнокавказького угруповання противника. В її складі знаходились залишки 4-ї ТА Гота – 70 машин і 1-а ТА Макензена, а на півночі німці могли протиставити 48-й тк Отто фон Кнобельсдорфа [29, с.13-14]. Війська Південного фронту страхувались своїм сусідом – Південно-Західним (3-я гв ТА – 1-й гв мк, 2-й гв і 25-й тк та 5-а ТА). Задача вивести війська з Північного Кавказу видавалась для німців неможливою, оскільки радянські частини переважали їх по всіх показниках.
1 січня 1943 р. розпочався наступ радянських військ. В цих умовах Еріх фон Манштейн обрав тактику гнучкої оборони: маневрувати, здавати другорядні рубежі і поступово виводити війська з Кавказу. Під натиском 3-го гв тк і 3-го гв мк армія Г.Гота відступала, однак не дала себе обійти і оточити. Поряд з цим, на своєму правому фланзі вона прикривала комунікації для відходу ТА Макензена [48, с.97]. Тому стрімкий прорив на Ростов не вдався.
Дії 3-го гв тк, який переправився на північний берег Дону, загрожували оточенням оперативній групі «Холлідт». Однак німецький генерал перекинув на правий фланг 11-у тд і наніс контрудар по наступаючих військах. В результаті вони простояли в обороні п’ять днів і лише 17 січня вийшли до Сіверського Дінця. В той час 57-й тк Кірхнера стримував порив радянських військ на півдні [29, с.36].
Тоді командування Південного фронту створило дві механізовані групи. 19 січня група П.Ротмістрова (3-й гв тк, 2-й і 5-й тк) розпочали наступ на Ростов і Батайськ. Спочатку наступ розвивався успішно, передовий загін полковника О.Єгорова - 12 танків, 9 БТРів прорвався на 75 км і зав’язав бої за Батайськ під Ростовом. Для німців склалась критична ситуація, проте вони зуміли відкинути загін Єгорова, а Ротмістров не міг підтримати його , бо сам був атакований. Головні комунікації на Кавказ залишились в руках Манштейна. А механізована група 51-ї А , хоча й досягла успіхів і захопила Сальськ, стратегічної мети – взяти Ростов так і не змогла [29, с.37-38].
Таким чином, до кінця січня більшість німецьких частин безперешкодно покинули вже майже готову пастку. Воєначальники Вермахту при відступі і гнучкій обороні, ефективно використовуючи танкові війська як засіб несподіваного маневру і швидких контрударів в місцях найбільшої небезпеки. Генерал Бальк, згадуючи цей період, писав, що кожну ніч 11-а тд робила марші, щоб нанести удар за годину до наступу радянських військ. І хоча ця тактика вимагала неймовірного напруження, зате втрати були мінімальні. На відміну від тк Червоної Армії які, маючи велику кількісну перевагу, не змогли виконати своєї задачі через надто одноманітні і прямолінійні дії. Хоча, справедливості заради, варто зазначити, що мк 51-ї А 7 лютого таки взяли Батайськ, а 14 лютого – Ростов, однак це вже не мало серйозного оперативного значення.
Більших успіхів радянські танкісти досягли в операціях на Верхньому Дону. Головною метою командування Воронезького фронту був Харків. Проте для початку потрібно було розгромити війська в районі Воронежа і Острогозька і звільнити колію Лиски – Кантемирівка. Для всіх цих дій фронту перекидалась 3-я гв ТА генерал-майора Павла Семеновича Рибалка (12-й, 15-й тк, чотири сд, 173-я і 179-а тбр – всього 530 машин), 4-й тк та ін. частини. Окрім того – йому мав допомагати Брянський фронт зі своєю сотнею машин. Таким чином, разом у наступаючих військах було 1000 танків. Німці могли протиставити цьому обмежену кількість військ, 300 бронемашин різного типу, зібраних в 24-й тк генерала Венделя (в який входили піхотні з’єднання разом із залишками 27-ї тд) і угорську тд [29, с.87-88].
Всередині грудня 1942 р. чотири радянські тк із 1-ї і 3-ї гв А зламали оборону 8-ї армії італійців на Середньому Дону і закріпились на рубежі Покровське – Новолуганське, прикривши лівий фланг сусіднього Воронезького фронту [29, с.92].
А 13 січня 1943 р. розпочалась Острогозько-Росошанська операція. Воронезький фронт
