від Лисичанська до Куп’янська. Група Попова, швидко рухаючись на південь, зайняла Краматорськ, 11 лютого її 4-й гв тк очистив від німців Червоноармійськ, де розпочались затяжні бої з 5-ю мд СС «Вікінг» і частинами 1-ї ТА. Шлях на Маріуполь на цьому напрямку був закритий [48, с.101-102]. Проте у лінії фронту залишився розрив, у який увійшли війська 1-ї гв і 6-ї А. Їхні танкові частини розвиваючи успіх, вели бої за вихід до Дніпра, звільнили Павлоград, Новомосковськ і знаходились за 10-20 км від Запоріжжя і Дніпропетровська [23, т.2, с.433].
Однак, це були останні успіхи радянської армії. Її комунікації розтягнулись, війська її фронтів займали занадто обширні території, її танкові з’єднання сильно вирвались уперед. Тим часом, Е.Манштейн, перегрупувавши війська, почав контрнаступ.
Загалом, в броньованому кулаку Манштейна було біля 800 машин. Він створив три ударні групи. 40-й тк 1-ї ТА (в який входила, до речі, 5-а мд СС «Вікінг») наступав з району Червоноармійське на Барвінкове з метою розгрому групи Попова. 48-й тк 4-ї ТА – наносив удар на Павлоград з півдня. А основна ударна сила – 2-й тк СС («Лейбштандарт» - 92 танки, «Рейх» - 130, «Тотенкопф» - 120) – з району Краснограда по правому флангу 6-ї А [34, с.176]. З’єднавшись разом, війська мали перейти до другого етапу операції – оточення і здобуття Харкова.
19 лютого за підтримки пікіруючих бомбардувальників дивізія «Дас Рейх» прорвала оборону 6-ї А, за нею була введена дивізія «Тотенкопф». Рухаючись на південь і південний схід, танкісти СС пройшлись по тилах 6-ї А, взяли Новомосковськ і Павлоград, де зустрілись із 48-м тк О.Кнобельсдорфа. Радянське командування ще не зовсім збагнуло що відбувається і продовжувало ставити військам наступальні задачі: так 25-й тк впритул наблизився до Запоріжжя, однак там же й потрапив у халепу; німецькі тк перехопили його комунікації, що вели на схід. І продовжили наступ далі: 2-й тк СС повернув на північний схід на Лозову, сусідній 48-й тк – на Таранівку, 40-й тк в той час обходив Барвінкове. Корпуси рухались єдиним фронтом на північ [29, с.181].
Стало зрозуміло, що «Стрибок» не вдався і війська Південно-Західного фронту почали відступ. У групі Попова залишилось 20 машин. З метою зупинити відступ і вийти у фланг наступаючому противнику 3-я ТА розпочала наступ на Красноград. Однак там 1-а тд СС «Лейбштандарт» стала в оборону і надійно підстрахувала своїх товаришів. В армії Рибалко залишилось 88 машин на ходу.
28 числа розпочався другий етап операції. 2-й тк СС і 48-й тк мали задачу обійти Харків з півдня і, по можливості, зі сходу, оточивши війська Воронезького фронту. Тим часом Рибалко силами оперативної групи М.Зіньковича (12-й і 15-й тк, три сд та ін.) знов атакував ударне угруповання противника у фланг, надавши тим самим йому велику послугу: «Лейбштандарт» і «Дас Рейх» відрізали групу від комунікацій, утворивши так званий «Красноградський котел», а «Тотенкопф» приступила до зачистки території. Втрати групи склали 12 тис. солдат і 61 танк, загинув навіть командир 15-го тк В.Копцов. Коли залишки групи прибули до своїх (5 березня), в них залишилось 13 машин [29, с.188-189].
Справедливості заради, варто зазначити, що в ході боїв втрат зазнав і противник. Після ліквідації котла в «Лейбштандарті» залишилось 88 танків і штурмових машин, в «Рейху» - 20, в «Мертвої голови» - 79.
Танкові корпуси Вермахту і СС продовжували рухатися на північ (щоправда, корпус Кнобельсдорфа був на п’ять днів затриманий спротивом 25-ї гв пд, 179-ї отбр і Чехословацького батальйону). Есесівські танкісти одне за одним захоплювали підступи до Харкова: Нову Водолагу, Валки, Люботин, обійшли місто з півночі [29, с.193]. 11 березня танкісти «Лейбштандарта» увірвалися в Харків зі сторони Бєлгородського шосе, із заходу, відбиваючи контратаки, просувалась «Дас Рейх», «Тотенкопф» перерізав відступ на Чугуїв і Рогань (південно-східний напрям), з’єднавшись 15 числа із 48-м тк [19, с.25].
В місті почались вуличні бої. В підвалах в якості протитанкових засобів було встановлено76-мм гармати, на перехрестях розмістили Т-34, а мінери, перебігаючи прямо перед танками противника, тягнули за собою в’язки мін на тросах. Однак, Г.Гот не захотів влізати у вуличні бої і наказав усім танковим частинам, окрім «Лейбштандарту», покинути місто. Ведучи вперті вуличні бої, дивізія квартал за кварталом просувалась вперед, аж поки 14 березня в 16:45 не оволоділа центром. Так Харків знову перейшов у руки німців [19, с.26-27]. А площу імені Ф.Дзержинського було перейменовано на честь 1-ї тд СС «Лейбштандарт Адольф Гітлер».
Наступ продовжувався до 20 числа. Німецькі танкові війська в черговий раз продемонстрували беззаперечну тактичну перевагу над радянськими, врятувавши південне крило фронту із практично безвихідної ситуації. Втрати РСЧА в оборонній операції між Дніпром і Доном склали 23 тис. вбитими і 615 танків [29, с.184], в Харківській оборонній – 45 тис. безповоротно і 322 танки [29, с.203]. Особливо вдало себе проявили танкові дивізії військ СС, завдяки яким і стало можливе таке «стратегічне чудо». Однак довести операцію до логічного завершення – оточити і знищити війська під Курськом – німці так і не змогли. З 25 березня на фронтах встановилось відносне затишшя. Почалася підготовка до найбільш грандіозної за масштабами і кількістю задіяних сил операції – битві на Курській дузі.
Розділ 4. Бойові дії танкових з’єднань в 1943 – 1945 рр.
До битви під Курськом Вермахт готувався ретельно як ні
