і 3-й мк – в першому ешелоні, 31-й тк – в другому). Лівіше, в районі Лучки, зайняв оборону 5-й гв тк Кравченко (222 танки), а в районі Гостіщево – 2-й гв тк Бурдейного (227 машин) [64, с.21-22]. Таке розташування дозволило 1-й ТА успішно протистояти противнику, який своїми танковими корпусами рвався на Обоянь (так, 3-й тк відбив 8 атак). Особливою запеклістю відзначались бої біля Яковлєво, де німці вдарили усією потужністю дивізії «Лейбштандарт» і «Дас Рейх» – біля 200 машин. Але пробитись через бойові порядки 6-го тк і 3-го мк їм не вдалось [48, с.128].
2-му і 5-му гв тк було поставлено задачу: контратакувати і відновити другу лінію оборони. Їх мав підтримати Катуков, який і так був зайнятий проблемами на своїй ділянці фронту із 48-м тк німців. Атака не вийшла: 5-й гв тк ледве не потрапив в оточення і коли загроза минула, перейшов до оборони. 2-й гв тк виконав свою задачу, перерізав шосе Білгород – Обоянь, але в умовах відкритого флангу (оскільки 5-й гв тк не зайняв свої позиції) теж змушений був відійти, втративши 28 танків [29, с.365-366]. До кінця дня другий рубіж оборони було прорвано.
В цей же день СВГК направила фронту ще три армії, серед яких – і 5-у гв ТА Ротмістрова. Наказ про перегрупування ця частина отримала в 11-й вечора. Своїм ходом армія мала пройти біля 350-400 км [32, с.77].
7-8 липня німці підійшли до третього армійського рубежа оборони і потіснили 3-й мк і 31-й тк на захід до шести км. Відхід прикривала 49-а тбр, яка діяла методом рухливих засад (улюблений метод генерала Катукова). Розбити радянські корпуси не вдалося, однак лівий фланг армії Катукова був відкинутий на захід і розтягнутий. Йому перекидали свіжі частини [48, с.129]. В цей час Ватутін чотирма корпусами (2-м і 5-м гв тк, 2-м і 10-м тк – біля 600 машин) вирішив нанести контрудар по правому флангу 4-ї ТА (306 машин 2-го тк СС). Правда, ні часу на підготовку, ні забезпечення прикриття з повітря не було. Німці виставили проти цих сил протитанкові засоби, а самі тіснили 31-й тк. Контрудар мети не досягнув: 5-й гв тк після удару у фланг і бомбардувань відійшов назад (в строю залишилось 39 танків). 2-й гв тк отримавши бомби від «чужих» і «своїх» літаків, теж відійшов. Інші частини затримались, 10-й т взагалі в атаку не пішов; 2-й тк, проїхавшись по бойових порядках власних військ, зазнав невдачі від дивізії «Лейбштандарт» і теж відійшов [29, с. 374, 376, 378, 380]. Отож, радянський контрудар успіху не мав, хоча й зірвав плани командувача 4-ї ТА Гота по розгрому 1-ї ТА. Згідно з німецькими даними, корпус СС за 8 липня підбив 121 танк [15, с.582].
На Корочанському напрямку рух 3-го тк німців призупинився. 7-а тд була скована боями, 19-а тд – оволоділа Меліхово і теж зупинився.
9 липня, зосередивши групу до 500 машин, війська 48-го тк і 2-го тк СС знову спробували прорватись на Обоянь через бойові порядки 1-ї ТА. Остання була посилена 10-м і 5-м гв тк, які зайняли оборону позаду 3-го тк і 31 тк. І це було своєчасно, по скільки 1-а ТА була, практично, обезкровлена, її поріділі частини ледве стримували натиск [61, с.8]. З їх допомогою фронт вистояв. І хоча 48-й тк просунувся вперед на 6-8 км, 2-й тк СС створив умови для удару на Прохоровку, а група «Кемпф» просунулась до Ржавця, беручи таким чином радянські частини між річками Липовий і Сіверський Донець у кліщі, ці успіхи не мали вирішального значення, оскільки з глибини радянської території висувалися нові резерви
За п’ять днів боїв німці вклинились на глибину біля 35 км, але втратили при цьому більше 80 танків і САУ [29, с.388]. Радянські армії між ріками так і не були оточені. На підході були 5-а гв А і 5-а гв ТА. Частини Степового фронту висувалися на Курський напрямок. Плацдарм, зайнятий на р. Псел не допоміг. І не вдалось добити 6-у гв А і 1-у гв ТА. План «Цитадель» дав глибоку тріщину.
Між тим, 5-а гв ТА Ротмістрова наближалась до Прохоровки. Попереду рухались 18-й і 29-й тк, у другому ешелоні йшов 5-й гв мк. Штаб армії знаходився в колоні головних сил. Середня швидкість руху колон сягала 12 – 14 км/год. Армії були підпорядковані також 2-й і 2-й гв тк [32, с.78-79]. Таким чином, у Ротмістрова на 12 липня був 931 танк і 54 САУ, в тому числі 581 Т-34, 314 Т-70, 31 «Черчілль», з них 808 танків і 43 самохідки знаходились в районі Прохоровки. Корпус СС мав у строю 236 танків і 58 САУ [29, с.401]. Радянське командування вирішило нанести удар з району Прохоровки 5-ю гв ТА, а з рубежа Мелове – Орлівка – 1-ю гв ТА. Але перед тим армії Ротмістрова треба було розгромити корпус СС. Так зав’язалась битві під Прохорівкою – ще один за великих міфів і одна із заплутаних історій минулої війни.
Офіційна радянська історіографія цю битву подає в такому ракурсі: о 8 годині ранку 12 липня частини першого ешелону 5-ї гв ТА перейшли в атаку. На правому фланзі наступав 18-й тк, в центрі – 29-й тк, на лівому фланзі
