Південніше Прохорівки на с. Ржавець наступав німецький 3-й тк з групи «Кемпф» і супроти нього прийшлось кинути дві бригади 5-го гв тк і бригаду 2-го тк, які йшли у другому ешелоні. В районі Ржавця зійшлися до 300 танків і САУ з обох боків. Противника відкинули. А всього в районі Прохорівки билось з обох сторін до 1500 машин. Противник втратив біля 300 танків і 10 тис. бійців за один день. Він змушений був відмовитись від наступу і перейти до оборони [48, с.130-131].

За даними Бешанова ситуація під Прохорівкою склала трохи по-іншому: опорний пункт для атаки, радгосп «Жовтневий» був захоплений німцями. Частини 18-го тк ще в ніч на 12 липня потрапили під удар ворожої авіації. танкову атаку починали з ходу без перегрупування. Радянські танки на очах у противника розгортались у бойові порядки і підходили групами по 40-50 машин з великими інтервалами, бо не було місця для одночасного вводу всіх машин в бій. Німецькі командири не стали кидати свої машини в зустрічну атаку, а вели вогонь з-за укріплених рубежів. Перша хвиля атакуючих була розстріляна в лічені хвилини. Друга хвиля була настільки потужною, що німці не встигли розстріляти усі танки і ті увірвались у «Жовтневий», який протягом п’яти годин переходив із руки в руки, поки, нарешті, есесівці не були з нього вибиті в 13.30. Практично всі бригади 29-го тк були розбиті. 2-й гв тк теж успіху не добився. Після 15-ї години виявилось, що не 5-а гв ТА оточує корпус СС, а твориться навпаки. Дивізія «Мертва голова» заходила у фланг 18-му тк зі сторону 5-ї гв А. Дивізія «Дас Рейх» вдарила в стик 2-го і 2-го гв тк. Бойові групи дивізії «Лейбштандарт» тіснили радянських танкістів назад до «Жовтневого». Ротмістров написав, що після контратак свіжих сил ворога (ці «свіжі сили» вже сім днів не виходили з боїв), продовжувати наступ було недоцільно і прийнялись закріплюватись на досягнутих рубежах.

Так закінчилась «найбільша танкова битва в історії». Армія Ротмістрова в ній втратила 3560 солдат і офіцерів, в тому числі вбитими і зниклими безвісти – 1505; 340 танків і САУ (з них 29-й тк – 170, 18-й тк – 84) [29, с.422]. 2-й тк СС втратив 842 бійця і 43 танки (з них біля 15 – безповоротно) [29, с.430].

Дроговоз називає інші цифри: 150-160 німецьких танків і 176 радянських [35, с.25].

Як би там не було, але розцінювати цей бій як якусь особливу перемогу радянських військ не варто. Наступ німців на Курськ був зірваний ще до того: через невдачу військ групи «Центр» сам прорив навіть в разі успіху уже не мав оперативного значення. А на південному фасі дуги німецькі атаки тривали ще 5 днів. Показово, що після цієї «перемоги» німецьке командування запланувало операцію на розгром 69-ї армії у межиріччі двох Донців. Для цього зосередило дві ударні групи: в районі Прохоровки і в районі Ржавця. Зранку 14 липня війська 2-го тк СС і 3-го тк (в якому залишилось біля 90 машин) рушили в наступ назустріч одному. Війська 2-го гв тк і 183-ї сд терміново довелось виводити, заледве встигли це зробити – німецькі корпуси в 6-й ранку 13 липня зімкнулися. В цей день німці ще спробували наступати на Прохоровку, але були зупинені 5-м гв тк [29, с.436-437]. Лише в ніч на 17 липня німецькі війська почали відступ. Це було пов’язано з двома причинами: початком Донбаської операції Червоною Армією та підготовкою до перекидання 2-го тк СС в Італію проти союзницьких військ. До 23 липня радянські війська майже повністю повернули втрачені позиції. Оборонний період битви завершився. Загальні втрати Вермахту склали біля 400 танків і 43 тис. бійців. Втрати РСЧА – 195 тис. бійців і 1687 танків [35, с.25].

Таким чином, в ході наступу Вермахту, танкові з’єднання, «панцерваффе» стали основною ударною силою для прориву радянської оборони (особливо у смузі Воронезького фронту). Їм відводилось вирішальна роль у майбутньому прориві на Курськ, а отже, й розвитку всієї операції. Однак, вони не змогли досягнути цього через глибоко ешелоновану оборону радянських військ, яка передбачала задіяння протитанкової артилерії, мінних полів, перешкод а також – контрудари танковими частинами, які, хоч і призводили до величезних втрат, але стримували суперника, не давали йому можливість розгорнутись. У боях з частинами «панцерваффе», враховуючи наявність у противника важних машин з потужним бронюванням і зброєю, радянські танкісти прагнули максимально зблизитись, щоб позбавити німців цих переваг. Танкові частини Вермахту жодного разу не змогли вийти на оперативний простір й отримати свободу маневру. Власне у них і не було такої можливості, оскільки ліній оборони РСЧА було надто багато.

В умовах виснаження резервів противника, радянське командування вирішило перейти в наступ. Першою почалась операція «Кутузов» проти орловського угрупування. Суть – ударами по збігаючихся напрямках з півночі, сходу і півдня розчленувати