В той же час 5-у гв ТА (в якій залишилось160 одиниць бронетехніки із 543) розвернули на Харків. 9 серпня її підпорядкували Степовому фронту. Поки основні сили фронту підходили зі сходу й півдня, вона мала відрізати шлях відступаючим із заходу і південного заходу, зайняти Люботин і Коротич, перехопити залізницю на Полтаву. Саме місто було перетворене на суцільний вузол оборони. З танкових частин знаходились 3-я тд і тд СС «Дас Рейх».

Наступ почався 14 серпня. До 22 числа після запеклого бою з «Дас рейх» танкісти Ротмістрова взяли Коротич. Оборона Харкова втратила сенс і німці поспішили залишити його. З метою нейтралізувати армію Ротмістрова, вони проводили атаки своїми танковими дивізіями і їм частково це вдалося [68, с.490-491].

23 серпня було звільнено Харків. Вважається, що цією подією завершилась Бєлгородсько-Харківська операція і Курська битва загалом. Втрати в операції Червоної армії склали 255 тис. бійців і 1865 танки. Загалом за час битви Вермахт втратив біля 1000 танків, а РЧСА – до 6000 [35,с.25]. Але на відміну від радянської сторони, німецька вже не могла відновити втрати. Незважаючи на окремі тактичні успіхи і співвідношення втрат на свою користь, лише успіх операції «Цитадель» міг повернути їй стратегічну ініціативу на фронті, а отже, й надію на перемогу. Виходячи з цих міркувань, можна стверджувати, що Німеччина на Курській дузі зазнала поразки.

Що ж до участі танкових військ в бєлгородсько-харківській операції, то слід сказати, що вони зіграли величезну роль у швидкому просуванні Червоної армії, являючись тією силою, яка самостійно вирішувала завдання по розгрому противника, захопленню і утриманню нових рубежів і територій. Потужним ударом було розсічено угрупування противника, сповна були використані висока швидкість руху та маневреність танкових з’єднань. Тому найбільші міста – Бєлгород і Харків – противник залишив боячись танкового оточення. Танкові частини застосовували обходи з флангів і тилу, роблячи таким чином непотрібною оборону міст чи територій.

І знову в цій битві, як, практично в усіх битвах німецько-радянської війни відіграв роль кількісний фактор. Хоча в тактичному мистецтві німці були досконалішими за червоноармійців, проте в умовах, коли останні мали величезні ресурси, воювати з ними були практично неможливо. Дії німецьких танкових частин засвідчили високий професіоналізм (зокрема взаємодію їх з іншими родами військ, прикриття з повітря, здатність проводити швидкі маневри, добре знання бойової справи), проте проти невичерпних танкових резервів радянських військ вони нічого не могли вдіяти.

Таким чином, говорячи про роль танкових військ у Курській битві, слід зазначити, що ці війська практично повністю визначили характер цієї битви і стали вирішальним фактором, який вплинув на її хід. Дії танкових військ сприяли маневреності, динамізму і високої напруги, у якій проходила битва. Вони й спричинили те, що ця битва увійшла в історію як найбільше танкове побоїще Другої Світової війни.

Можна по-різному ставитись до радянських пропагандистських штамів, але образне висловлювання, що в Курській битві був «зламаний хребет фашистського звіра» недалеке від істини. Адже з цього часу жодної наступальної операції «панцерваффе» не провели. Ініціатива на фронті повністю закріпилась за радянськими танковими військами, які першим ділом рвонули до Дніпра.

У захопленні території Лівобережних України та Білорусі відзначились, переважно, танкові корпуси, оскільки танкові армії були відправлені в тил на доукомплектування [76, с.63]. Останньою в кінці серпня вивели 2-у ТА С.Богданова, передавши її техніку 7-у гв мк.

Цей корпус разом із 9-м мк (який до того часу захопив Глухів) розвивав наступ в районі 60-ї А на київському напрямку, брав участь у захопленні Конотопа і Ніжина і, вийшовши до Дніпра в районі Окунінова, розпочав форсування. Війська південного сусіда – 38-ї А Воронезького фронту з боями звільнили Суми і Ромни, підійшли до Дніпра в районі Лютіжа і зайняли плацдарм. Щоб розширити і втримати його, на допомогу послали 5-й гв тк А.Кравченка, який переправився по дну через Десну (хоча й глибина броду була вдвічі вища за допустиму, а вода потрапляла навіть у машинне відділення), а потім вже по суші через Дніпро [48, с.146-152]. Поповнена 3-я гв ТА П.Рибалка (700 танків) була введена в дію 20 вересня в районі Ромнів. Переслідуючи відступаючий німецький ак, вона вийшла до Дніпра в районі Великого Букрина і 22 вересня її мотострілецькі частини форсували ріку. Так утворився Букринський плацдарм. В кінці місяця армія отримала важкі понтоннно-переправочні засоби, навела мости і розпочала перекидати танки. При форсуванні особливо відзначились воїни 69-ї мбр полковника М.Сіяніна із 9-го мк, 41 з яких, в тому числі й сам командир отримали звання Героя Радянського Союзу [46, с.160]. В той же час війська Степового фронту вийшли до Дніпра в середній його течії. Найбільш маневрено діяв 1-й мк, який захопив Красноград (за що отримав почесне звання Красноградського), потім Кременчук, а після захоплення плацдарму, був перекинутий на нього [48,