Танкові війська відіграли основну роль в цій операції на оточення, проте їхні потенційні можливості були використані не сповна (зокрема, можливість розсікаю чого удару до румунського кордону). Що характерно, це була одна з небагатьох операцій, де ТА завчасно переходили до оборони.

Поряд з цією 1-й Український фронт проводив ще й Рівно-Луцьку операцію, яка мала би закінчитись виходом на польський кордон. Два радянські тк – 25-й і 4-й гв діяли в боях за Шепетівку і Дубно. Там же була і 7-а тд німців, яка діяла досить успішно: лише після її відходу до Дубно 7-й тк зайняв Шепетівку, а 25-й тк взяти Дубно так і не зміг [41, с.133-134].

На півдні увесь місяць лютий тривала Нікопольсько-Криворізька операція. Для її проведення фронти виділили 238 танків. Рухливу групу 3-го Українського фронту складав щойно переданий із Ставки, але недоукомплектований 4-й гв мк Танасчишина; 4-го Українського фронту – 2-й гв мк Свиридова [48, с.171-172]. Їм протистояли війська, які за радянськими даними налічували 327 машин, за німецькими – в 10 разів менше.

Війська 3-го Українського фронту почали наступ 30 січня рядом відволікаючих ударів. 31 січня в наступ пішли головні сили – 46-а А і 8-а гв А. після прориву оборони на ділянці останньої в бій вступив 4-й гв мк, який захопив кілька населених пунктів, розбив німецьку мотодивізію, перехопив рубежі розгортання 9-ї і 23-ї німецьких тд, які мали завдати удар у відповідь [30, с.154]. виникла загроза оточення 6-ї А (другого формування, перша була знищена під Сталінградом). Тим більше, що війська 4-го Українського фронту успішно ліквідували нікопольський плацдарм. У німців залишився вузький коридор для відступу і вони його утримували всіма силами, перекинувши сюди всі танкові частини і безперервно контратакуючи ними. Це дозволило 4-му і 17-му корпусам вийти з пастки.

Бої за Кривий Ріг були впертими, однак після того як мехкорпус Танасчишина, укомплектований до повного штату, з’явився на його околицях, частини Вермахту відступили. До 29 лютого оборона стабілізувалась по р. Інгул.

Після цього фронт Малиновського (3-й Український) отримав задачу форсувати Інгул і захопити Миколаїв. Його частини: 23-й тк, 2-й і 4-й гв мк та ін. мали 573 танки проти 359 у німецьких дивізіях. Військам ставилась задача: нанести удар в напрямку Нового Бугу, (містечко неподалік Інгулу) а потім повернути на південь, згортаючи німецьку оборону в Березнегувато-Снігірьовському котлі. Для цього була створена КМГ Плієва, в яку ввійшов і мехкорпус Танасчишина (123 машини) [48, с.179].

Наступ розпочався 6 березня. Першим кинули в бій 23-й тк (118 танків і САУ). Після того, як темп його наступу сповільнився, в бій пішла КМГ Плієва, що дозволило прорвати оборону на всю глибину. Але основною перешкодою стало весняне бездоріжжя – повзучи по 3-4 км/год, танки рухались з величезним перевантаженням всіх механізмів і постійно виходили з ладу. Аж через дві доби вони досягли Нового Бугу, пройшовши 45 км (і це при відсутності оборони противника). Потім, рухаючись вздовж Інгулу, група періодично потрапляла під атаки бомбардувальників, зазнаючи серйозних втрат. 23-й тк, переправившись, теж зазнав утрат від зустрічних контратак. Врешті, німців таки було оточено, але створити суцільний фронт так і не вдалося. В результаті, переслідувані корпусами Плієва і Танасчишина (останній поліг майже весь – в строю залишилось 9 танків) частини 17-го і 44-го ак прорвались і відійшли на захід, покинувши важку техніку [30, с. 176-178].

Війська Конєва в цей час проводили Умансько-Ботошанську операцію. Замисел її був простий: паралельними ударами трьох танкових армій (6-а ТА – 153 машини, 2-а ТА – 231, 5-а гв ТА – 196) відкинути німців за Південний Буг і Дністер, притиснути їх до Карпат, вийти на румунський кордон (тобто здійснити той варіант, який напрошувався в Корсунь-Шевченківській операції) [30, с.172]. Частини «панцерваффе» на цьому напрямку мали лише 250 машин.

Наступ розпочався 5 березня. Вірний своїм переконанням Конєв уже в перший день наступу ввів у бій дві танкові армії. Причому передові частини 2-ї і 5-ї гв ТА діяли як танки підтримки піхоти, а основні – завершували прорив тактичної оборони. Удар виявився несподіваним і 2-а Та просунулась на 18 км, форсувала Гірський Тікич (до речу, саперними частинами ТА забезпечувались як ніколи, багато – 7 рот на 1 км фронту). З метою розвитку успіху на цьому ж напрямку введено армію Кравченка. Ротмістров трохи застряг у бойових порядках оборони, але невдовзі і він вийшов на оперативний простір [46, с.117].

Після форсування Тікича частини 6-ї ТА і 27-ї А оволоділи Християнівкою. Це був їх останній успіх: через втрату 133 машин їх відвели в резерв. Частини ж армії Богданова, взаємодіючи з 29-м тк армії Ротмістрова з ходу увірвалися в Умань. Однак, повідомлення про те, що вони захопили 500 непошкоджених танків противника [48, с.177] викликає у нас сумнів.

11 числа війська досягли Південного Бугу і з ходу розпочали його форсування. На будь-яких плавзасобах, а то й без них, убрід, танкісти разом із піхотинцями захопили плацдарми і продовжували розвивати наступ до