Тактика «стального катка» знову виправдала себе. Глибокий розсікаючий удар танкових армій призвів до відкинення військ групи «Південь» на 200-250 км, розсічення 8-ї А, порушення комунікацій, а також до виходу на державний кордон, що мало велике пропагандистське значення. А командуючий 2-ю ТА генерал Богданов отримав звання Героя Радянського Союзу. Однак, цей успіх дорого коштував танковим арміям, на кінець березня у них разом налічувалось 110 танків, що змусило припинити наступ.

А в районі дій 1-го Українського фронту в цей час відбувалась Проскурівсько-Чернівецька операція, яка знову стала прикладом не до кінця використаних можливостей. Танкові війська його налічували 1400 машин у складі 3-ї гв, 1-ї і 4-ї ТА, 4-го гв і 25-го тк та ін. частин. Причому армії Катукова і Баданова своїми силами добиралися з-під Києва 350-км маршем [63, с.24].

Основні сили фронту, в тому числі й Та зосередились на правому фланзі. Згідно замислу операції, вони мали прорвати фронт на ділянці Дубно-Дворець і рухатись на південь аж до Дністра, оволодівши по дорозі Проскуровом, Тернополем, Чернівцями та ін. 1-а ТА залишалась у резерві.

Німці на цьому напрямку мали 1100 танків і САУ. Основну задачу командування бачило в тому, щоб виграти час і зберегти боєздатність військ, а тому – маневрувати і відступати. Однак, Гітлер прагнув триматись за кожне місто, що викликало періодичні конфлікти з Манштейном [30, с.166].

Наступ розпочався 4 березня. Вперше за роки війни на одному напрямку удару використовувались аж три ТА. Після прориву першої смуги оборони в бій вступили 730 танків 4-ї і 3-ї гв ТА, що за день просунулись на 25 км. На самому фланзі до Збаража проривався 4-й гв тк (53 штуки Т-34 і 26 СУ-85). Обходячи міста і перехоплюючи комунікації 7-10 числа танкісти вийшли на рубіж Тернопіль – Проскурів, перехопивши комунікації між 4-ю і 1-ю ТА Вермахту [30, с.169].

Однак до цього часу Манштейн підтягнув сюди резерви – 9 тд і 6 пд. 3-й тк Брайта наніс удар на південний захід від Проскурова, 48-й тк Балька відбив зайнятий 4-м гв тк Полубоярова Тернопіль. В боях був важко поранений генерал Баданов і 4-у ТА очолив Лелюшенко. У зв’язку з цими причинами, з 10 березня наступ призупинився щоб відбити контратаки [70, с.14].

В наступні 10 днів війська здійснювали перегрупування. Планувалось ввести в бій 1-у Та. Окрім того, 13-а А за підтримки 25-го тк нарешті захопила Дубно, активно діяли лівофлангові 18 і 38-а А.

21 числа наступ поновився. Три танкові армії і 4-й гв тк в перший же день зламали оборону і рвонули на південь. Особливо успішно наступав Катков: вже 23 березня, просунувшись на 120 км його війська оволоділи Чортковом, а 24 числа в 10-й годині вийшли на берег Дністра. 11-й гв тк Гетмана разом із 11-м ск форсував Дністер, потім Прут і вийшов на підступи до Чернівців. Із підходом нових сил місто було остаточно очищене [67, с.24]. А 1-а ТА повністю перерізана від 4-ї ТА.

Армія Катукова продовжувала активні дії в напрямку Станіслава і Надвірної. Лелюшенко з-під Волочиська розвивав успіх на південь. 26 числа подолавши опір 7-ї тд і 1-ї тд СС «Лейбштандарт», її частини увірвались в Кам’янець-Подільський, страхуючи своїх колег із 1-ї ТА від прориву Хубе. В цей час Конєв направив свою 40-у А на з’єднання з Лелюшенком. 30 березня їхні фланги зімкнулись. Угруповання 200 тис. бійців, 23 дивізії, в тому числі 9 танкових і 1 моторизована виявились оточеним [30, с.186-187].

Це спричинило остаточний розрив між Гітлером і його найталановитішим командуючим – фельдмаршалом фон Манштейном. Справа в тому, що командуючий 1-ї ТА Хубе бажав прориватись із котла на південь через Дністер, мотивуючи це тим, що там менше сил противника. Манштейн вважав це неправильним з оперативної точки зору – в такому разі йому не буде чим стримувати наступ в Галичині. Після різкого з’ясування стосунків командувач групи «Південь» таки зумів переконати фюрера у своїй правоті і, навіть випросити 2-й тк СС для деблокую чого контрудару (командир – обергрупенфюрер Пауль Хауссер, склад – 9-а тд СС «Гогенштауфен» і 10-а тд СС «Фрундсберг»), але заявив про своє бажання піти у відставку і був відправлений – 30 березня [15, с.336-337].

Армія Хубе розпочала підготовку до прориву. Радянські війська в той час переживали «запаморочення від успіхів» і тому не особливо дбали про блокаду. 31 березня оточенці завдали удару по 4-й ТА і мало не відбили Кам’янець-Подільський, в якому розміщувався штаб армії, офіцерам зі штабу теж довелось вступати в бій. Після невдачі, Хубе повів свої війська на північ від Кам’янця. Радянські командири були настільки впевнені, що його становище безнадійне, що запропонували ультиматум. У відповідь 4 квітня 1-а ТА нанесла удар на Чортків. Танковий клин відкинув стрілецькі корпуси і частини армії Лелюшенка головним чином через розрізненість їхніх атак і вийшов в район Бучача. Там він 7 числа з’єднався з 2-м тк СС,