Подальший наступ тривав уже спільно з румунською армією, яка повернула зброю проти Вермахту. 6-у ТА і 18-й тк було кинуто на штурм карпатських перевалів, які постійно піддавались бомбардуванню. Подолавши їх, танкісти захопили плацдарм на Угорській рівнині для розгортання військ і відбили спроби прорватися до перевалів. У жовтні усі німецькі війська покинули територію Румунії [44, с.197]. У боях з березня по жовтень Радянська армія втратила на території Румунії 2249 танків [30, с.443].

На територію Болгарії вступив 3-й Український фронт (два мк, 508 танків і САУ), однак боїв як таких там не було.

На півночі літом 1944 р. відбулись операції «восьмого сталінського удару» по захопленню Прибалтики. Перед початком наступу війська 2-го Прибалтійського фронту Єрьоменка нараховували 600 танків (єдиний танковий корпус північних фронтів – 5-й був у їхньому складі); 3-го Прибалтійського – 189 танків. Спочатку фронти діяли кожен сам по собі, вирішуючи локальні задачі, що вело до великих втрат при відсутності значних успіхів. У вересні Прибалтійські і Ленінградський фронти розпочали боротьбу за вихід до моря. Вони мали 5-у гв ТА, окремі тк і мк, тбр і мбр – всього біля 3000 танків і САУ. Німці вважали цей напрямок винятково важливим і зосередили тут 5 тд, 2 мд, 3 мбр – 1216 машин [30, с.471-472].

14 вересня почалась Ризька операція. Танкові частини фронту Баграмяна зламали оборону і 3-й гв мк почав розвивати успіх. Але 3-я ТА Вермахту зосередила 300 танків і нанесла контрудар в тил, де стояли війська 5-ї гв ТА. Південніше Риги розпочались затяжні бої [30, с.475].

З півночі наступ розвивався успішніше. Там війська Ленінградського фронту проводили Таллінську операцію. Танки застосовувались для підтримки піхоти: основна сила – 2-а уд А отримала одну тбр і 12 тп і сап підсилення – біля 500 машин. Це сприяло її швидкому просуванню і взяттю Талліна на 6-й день операції. Однак в кінці вересня війська зупинились на рубежі «Сігулда» [25, с.647].

Війська Баграмяна через безперервні контратаки припинили наступ на Ригу і розпочали Мемельську операцію – на вихід до моря і відрізання групи «Північ» від «Центр». Провівши перегрупування танкових військ командування вже на другий день операції (6 жовтня) кинуло у прорив 5-у гв ТА генерала Вольських в напрямку на Клайпеду і Палангу. Танкісти діяли успішно, вийшли до моря і зав’язали бої за Клайпеду (Мемель). Однак їх контратакувала 7-а тд, мд «Велика Германія» та ін. В результаті Клайпеда так і не була взята [30, с.481]. існує думка, що так сталось тому, що першочерговим завданням вважався вихід до моря, в той час як логічніше було б взяти місто, відібравши в німців потужний опорний пункт на Прибалтиці.

Таким чином, група «Північ» була відрізана від основних сил на Східному фронті. Однак, якихось дивідендів радянському командуванню це не принесло. Незважаючи на вперті атаки, в т.ч. із застосуванням танкових частин (жовтень 1944 р. – 5, 10-й тк, 4, 14-а тд; грудень 1944 р. – 19-й тк, лютий 1945 р. – 10-й тк і 3-й мк) ця група протрималась до кінця війни і склала зброю лише 8 травня. Більше того, її з’єднання постійно перекидались через море на континент для оборони Східної Пруссії і Берліна.

Восени 1944 р. проходили операції «дев’ятого сталінського удару» - на захоплення країн Центрально-Східної Європи. Першою почалась Східно-Карпатська. Спочатку дертись через Карпати не передбачалось, оскільки успішне просування на півдні відкривало можливість обійти ці території маневром, але після того, як у Словаччині спалахнуло повстання, було вирішено штурмувати перевали, щоб якнайшвидше надати допомогу.

Операція розділилась на дві: Карпато-Дуклінську і Карпато-Ужгородську. І в тій, і в тій передбачалось лобовими ударами штурмувати добре укріплені перевали по так званій «лінії Арпада». У військах, задіяних до операції, знаходився 25-й тк і три тбр – 322 машини, яким протистояли лише 100 танків противника.

Танкові частини ввели в перший же день (8 вересня). Наступаючи вздовж доріг колонами, вони втрачали маневреність і були прекрасною мішенню. Німці прагнули повністю блокувати перевали, перекинувши сюди 1-у і 8-у тд і завдавали удари на правому фланзі . Конєв змушений був перекинути сюди з резерву 4-й гв тк Полубоярова -143 машини, однак і він застряг у тактичній зоні оборони. Тоді радянське командування провело переміщення, перекинуло корпус Полубоярова на лівий фланг, підтягнуло 31-й тк (58 машин) і з 15 числа поновило наступ. Німці теж поновили контратаки на правому фланзі, однак Москаленко (командувач 38-ї А), використавши два танкові корпуси, зламав оборону в районі Сеняви і почав виводити танки в тил противників по гірських проходах. Це змусило їх відступити. 20 числа танкісти Полубоярова зайняли Дуклю, перерізавши фронтове сполучення німецьких військ [48, с.228]. 26-27 числа були взяті Мукачеве і Ужгород. А бої на Дублінському перевалі закінчились аж 6 жовтня.

Воювати в горах військам, особливо танковим, було неймовірно складно. Просунувшись всього на 50 км, фронти втратили 478 танків і САУ [30, с.515]. Операція не диктувалась стратегічною необхідністю, а проводилась суто з політичних міркувань, оскільки обхід з півдня був би значно ефективнішим, аніж лобовий штурм перевалів.

В кінці вересня війська 3-го Українського фронту вийшли на югославський кордон. Розпочалась підготовка до Бєлградської операції,