6 березня німецькі війська востаннє в ході війни перейшли у наступ. Однак, прорвавши головну і другу лінію, вони були зупинені. Фронти Толбухіна і Малиновького, підсилені 6-ю гв ТА (426 танків) і 2-м гв мк 16 числа почали наступати самі. Танкісти Кравченка форсували канал Шарвіз, після чого захопили чимало австрійських міст, а в районі Берхіди з’єдналися з 18-м тк і 1-м гв мк, взявши в оточення балатонське угруповання військ. Бої на віденському напрямку тривали майже місяць, загострюючись по мірі просування до австрійської столиці. Вирішального успіху добилась армія Кравченка, яка здійснила обхідний 45-км марш через гори Віденського лісу і вранці 7 квітня її 9-й мк увірвався на західну околицю міста (5-й тк прикривав фланг з півночі). Зі сходу та півдня наступали 1-й і 2-й гв мк, 23-й тк. Танкові з’єднання знову кинули на штурм міста, що призвело до великих втрат [48, с.274-276].

Повчальною з точки зору була для радянських танкових військ Берлінська операція. Столицю Рейху обороняла найбільша оперативно-стратегічна група військ, яка мала також 4 тд, 10 мд та ін. частини – всього 1500 машин. Радянське командування стягнуло під Берлін 6250 танків і САУ – чотири ТА, 9 окремих тк і мк, 130 окремих танкових і самохідних полків і бригад [24, т.10, с.345].

1-а і 2-а гв ТА складали ешелон розвитку успіху 1-го Білоруського фронту. Вони отримали задачу увійти в прорив із кюстрінського плацдарму, завдати удару в обхід з півночі і північного заходу. Однак за чотири дні до початку операції 1-й гв ТА задачу змінили – наступати зі сходу (передбачалось оточити 9-у А Вермахту і танкісти мали допомогти її блокувати). 3-я і 4-а гв ТА (гвардійське звання армія Лелюшенка отримала 17 березня) як головна ударна сила 1-го Українського фронту мала увійти в бій після форсування стрілецькими військами р. Шпреє і вийти в район Бранденбург – Ратенов – Дессау, охопивши берлінське угруповання з півдня і заходу. Окрім того, один з корпусів 3-ї гв ТА мав задачу наступати на Берлін з півдня [75, с.28].

9-й, 25-й, 4-й гв, 1-й польський тк, 7-й гв мк та ін . передавались загальновійськовим арміям із задачею спільно із стрілецькими частинами завершити прорив оборони противника, а потім діяти як рухливі групи цих армій. До операції також планувалось залучити 1-й, 3-й, 8-й гв тк і 8-й мк 2-го Білоруського фронту [48, с.271].

Взаємодія танкових військ з авіацією, як і взагалі прикриття з повітря досягло в цій операції небачених для радянської армії масштабів. Для прикриття кожної ТА виділялось по 2-3 ак [75, с.28].

Операція почалась 16 квітня. Поки тривала артпідготовка, війська 1-ї і 2-ї ТА почали переправлятися на кюстрінський плацдарм. Відразу за ним знаходилися Зеєловські висоти – потужний природній бар’єр, доповнений системою штучних оборонних споруд. Коли піхота застрягла, прориваючи лінію оборони, командувач фронтом Г.Жуков віддав наказ танковим арміям лобовим ударом захопити Зеєловські висоти. Замість того, щоб, використовуючи свою мобільність, обійти Берлін з півночі, танкісти змушені були три доби штурмувати добре підготовлену оборону, що коштувало їм 700 машин (із 1377). Тобто, під час штурму Зеєлова Жуков дав класичний приклад неправильного використання танкових військ [34, с.229].

Штурм власне Берліна розпочався 20 числа. Між фронтами за честь першими увірватися в місто розгорнулось щось схоже на соцзмагання. І Жуков, і Конєв віддали своїм танковим арміям директиви: будь-якою ціною на світанку 21-го увірватись в місто. Це, безперечно, не сприяло тривалій організації, підготовці взаємодії і т.п. [34, с.231-232].

1-а і 2-а гв ТА були розвернуті безпосередньо на берлінський напрямок і з 21 квітня бились у місті. Лише 9-й гв тк 2-ї гв ТА продовжував маневр по обходу з півночі; 25 числа він з’єднався в районі Кетцина з 6-м гв мк 4-ї гв ТА, що означало оточення берлінського гарнізону. Армії Рибалко і Лелюшенка до того часу розгорнули наступ з півдня відразу кількома колонами. Так, уже згадуваний 6-й гв мк змушений був подолати Цоссенський укріплений район [48, с.286]. А 3-я гв ТА, прорвавши лінію зовнішніх укріплень, вийшла до каналу Тельтов – серйозної водної перешкоди (ширина – 30-35 м, глибина – 4-5 м, бетонні береги). На його форсування було витрачено біля 2-х діб, лише після наведення понтонного моста армії вдалось переправитись і увірватись в Берлін [46, с.162]. В той же час її 9-й мк, який діяв на правому фланзі, з’єднався з частинами 1-ї гв ТА, чим остаточно відрізав 9-й А генерала Буссе дорогу на Берлін.

Активно діяли і танкові та механізовані корпуси. Так, 25-й тк (125 машин) допомагав ліквідовувати оточену армію Буссе. 4-й гв тк завдавав удару на півдні, прикриваючи лівий фланг 1-го Українського фронту і захопив Торгау. 7-й гв мк (123 машини) мав завдання взяти Дрезден, однак втягнувся в бої по ліквідації котла в Буцені. Цим скористався противник і завдав контрудару, в результаті корпус потрапив в оточення. 1-й польський тк відбивав контрудар з півдня, допомагаючи 7-у гв мк [48, с.290-291].

А танкові армії брали участь у штурмі Берліна. Таке застосування їх породило чимало суперечок після війни, оскільки, діючи в місті, вони зазнали великих, невиправданих втрат. У вуличних боях вони втрачали маневреність, можливість оглянути поле бою,