Вихід у світ праць Віктора Суворова окрім ажіотажу навколо його імені спричинив посилення зацікавлення подіями війни, родами військ, стимулював нові дослідження в усіх напрямках, отже внесок його у історіографію війни є незаперечний. Окрім того, його новий, альтернативний погляд на історію війни є досить перспективним, чимало фактів, знайдених за останні десятиліття, підтверджують правоту його поглядів, з’явились дослідники, які працюють в руслі його ідей.

Серед них слід згадати Володимира Бешанова, автора фактично нової, альтернативної історії війни. У першій своїй праці «Танковый погром 1941 года» [31] він продовжує розвивати ідею про переваги радянських танкових військ над німецькими, яскраво ілюструючи це на прикладах конкретних боїв. Зокрема, наводить дані про битву 23-29 червня в районі Луцьк-Рівне-Дубно-Броди як про найбільшу танкову битву війни в якій брало участь біля 4000 радянських і 720 німецьких машин [31, с.273]. Таким чином, він розвінчує міф про бій під Прохоровкою, який почали заперечувати ще до нього. Цей бій, до речі, він досліджує в ще одній своїй книзі «Год 1943 – ?переломный? » [29] і теж заперечує тезу про перемогу радянських танкістів, доводячи, що втративши 340 танків, армія П.Ротмістрова не змогла ані просунутись вперед, ані, навіть, зупинити наступ німців, який припинився лише через 5 днів [29, с.422]. Також у своїй першій праці він досліджує історію створення й розвитку танкових військ в обох державах, аналізує військові доктрини країн-учасниць війни. В інших своїх книгах «Год 1942 – ?учебный? » [28] та «Год 1944 – ?победный? » [30] В.Бешанов теж скрупульозно аналізує хід бойових дій, піддає критиці офіційну радянську версію військових подій за надмірну заангажованість і перекручення фактів, постійно прагне з’ясувати такий показник як співвідношення не лише сил, а й втрат. Оскільки його дослідження стосуються, переважно, сухопутних дій, то головна увага в його працях приділяється танковим з’єднанням як ударній силі наземних армій. На основі порівняння автор робить висновок, що радянські танкові війська в кожний момент війни переважали німецькі, проте на основі аналізу тактики застосування, перебігу битв і операцій аргументовано доводить, що ні кількісна ні якісна перевага ще не є показником ефективності, що СРСР, постійно маючи її, зазнавав страшних поразок в перші роки війни і величезних втрат в наступні, переможні роки.

По суті, ці чотири праці В.Бешанова на сьогодні є альтернативною історією німецько-радянської війни, яка практично повністю переглядає офіційну версію. При наявності можливих помилок, неточностей, все ж, праці цього дослідника є новим словом в дослідженні танкової проблематики в роки війни.

У великій мірі схожі погляди на війну обстоює Ігор Дроговоз, автор праці «Танковый меч страны советов» [35], один з розділів якої присвячено ролі радянських танкових з’єднань у війні. Переконливо доводиться, що не кількісна і якісна перевага німців, а помилки і прорахунки радянського командного складу, які випливали з повної неготовності вести оборонну війну та на порядок нижча, аніж у противника підготовка кадрів, принцип воювати числом, а не вмінням (благо, ресурси країни дозволяли це робити) сприяли тому, що СРСР на першому етапі війни зазнав страшних поразок і заплатив величезну ціну за перемогу (зокрема в танках – 96 тис. машин) [35, с.18]. І.Дроговоз відзначає також недолік радянської тактики: у зв’язку з тим, що не було в достатній кількості спеціальної техніки для перекидання піхоти до позицій ворога (типу БТР), неприкрита піхота мусила вручну штурмувати оборонні позиції, щоб потім в прорив пішли броньовані машини.

В новому руслі написана також стаття С.А.Герасимової «Первая Ржевско-Сычевская операция (новый взгляд) » [57], опублікована в журналі «Вопросы истории» у 2005 році. Незважаючи на те, що ця операція за масштабами була однією з найбільших у 1942 році, їй майже не приділено уваги в радянській історіографії, оскільки прийшлось би писати про величезні втрати в людях і техніці при відсутності результату. Своєю статтею дослідниця звертає увагу на ще одну «білу пляму» історії німецько-радянської війни і також розповідає про участь у ній танкових корпусів і бригад, зокрема зазначає про велику танкову битву, в якій брало участь 1500 машин з обох боків – більше, аніж під Прохоровкою [57, с.17].

Дослідник Олександр Больних займається з’ясуванням питань, пов’язаних з участю танків у війнах. У праці «ХХ век танков» [34] він стверджує що жоден рід військ так не вплинув на хід бойових дій і розвиток стратегії у ХХ столітті як бронетанкові сили. Автор дотримується думки, що в ході війни лише Німеччина і СРСР створили спеціальні танкові війська і розробили досить стрункі і логічні теорії їх застосування. Чим він це пояснює? Лише ці країни змогли розробити теорію війни, у якій танкові війська відіграють самостійну роль, є основним родом військ на суші, якого мають підтримувати і забезпечувати інші роди військ. Цей рід військ здатний вирішувати хід боїв, операцій і війни в цілому, спираючись на підтримку піхоти, артилерії, авіації, інженерних і зв’язкових частин, але відіграючи провідну роль на полі бою [34, с.7]. Інші країни, за його твердженням, мали лише танки, танкові частини, але не мали танкових військ, не застосовували принципів танкової війни, основні з яких: концентрація, швидкість, маневреність, ключова роль танків на полі бою. Погляди автора часто суперечливі, його позиція являє собою відхід і від радянського, і від суворовського напрямків, хоча якась цілісна концепція в нього