Характеристика заплавних лук

Заплавні луки — кормові угіддя річкових долин, які щороку затоплюються весняними водами, нерідко дощами. Грунти тут мають намулок, що підвищує родючість. Це угіддя прируслової, центральної або середньої та притерасної (приматерикової) частин заплави. Рослинність визначається родючістю грунту і може бути досить багатою, включає стоколос, тонконіг лучний, райграс пасовищний, очеретянку тростинну, кострицю лучну і тимофіївку, польовицю білу, конюшину білу, червону і рожеву,

люцерну жовту. З малоцінних трапляються щучка дерниста, біловус, із різнотрав'я — грабельки, осоки та ін. Крім лядвен-цю рогатого ростуть лядвенець болотний, а крім тонконога луч-ного — тонконіг болотний.

Заплавні луки — це найцінніші природні кормові угіддя, які можуть забезпечити високу врожайність при порівняно незнач-них витратах. Залежно від розміщення лук слід регулювати рівень залягання ґрунтових вод, застосовувати зрошення, удоб-рення, підсівання трав, а за наявності малоцінних компонентів рослин — і перезалуження.

Болотисті заплавні луки виникли внаслідок регулярного за-топлення і підтоплення, коли рівень залягання ґрунтових вод підіймається вище за 50 см. Для поліпшення цих лук насампе-ред слід відвести стічні води, понизити рівень ґрунтових вод до 60—70 см, засіяти після цього цінними бобово-злаковими траво-сумішками. Якщо потрібно, здійснюють планування території перед обробітком грунту і сівбою трав. Внаслідок перезволо-ження тут переважають гігрофіти, передусім осокові. Мало бо-бових, оскільки вони можуть рости тут лише після певних за-ходів, спрямованих на поліпшення цих грунтів.

Велика робота щодо поліпшення заплавних, зокрема боло-тистих, торф'яних луків, була проведена у Львівському сіль-ськогосподарському інституті кафедрою рослинництва і луків-ництва під керівництвом Г. С. Кияка, П. Я. Когута, Н. Я. Ки-риченка та ін.

Болотисті заплавні луки є в західних районах, на Поліссі. Великі масиви болотних луків також у заплавах Дніпра, Дес-ни, Горині, Тетерева, Ірпеня, Прип'яті.

Заплавні луки лісостепових і степових районів включають мало заболочені заплави. Це переважно звичайні заплавні луки річних долин, які нерідко поросли лісами. Травостій на них ви-користовують для кормових цілей. Вони поширені в долинах Дніпра, південного і західного Бугу, Дністра, Інгула, Сівер-ського Дінця, Тиси, а також Інгульця, Орелі, Вовчої, Тілігулу, Синюхи та ін.

Торф'янисті луки поширені у заплавах річок поліської, рід-ше лісостепової, низинні луки — в поліській зоні, а також у за-хідних і центральних районах, у Прикарпатті, частково в лісо-степовій зоні. Вони часто трапляються в комплексі з болотами, а тому рослинний покрив у них подібний.

Низини, лощини, річні долини постійним надмірним зволо-женням спричинюють болотний процес з наступним утворенням торфу. Грунти тут дерново-глеєві, мулувато-глеєві, торфово-глеєві і торфові, а в Лісостепу і Степу — лучно-болотні і солон-чакові.

На лівобережжі і в північних районах степової зони багато, засолених низинних луків у комплексі з солонцями, а в півден-них районах — із солончаками, де поширені солестійкі трави —* кохія сланка, типчак, покісниця, подорожники. Основний захід тут — гіпсування, внесення органічних добрив та сівба солестій-ких трав, зокрема буркуну, люцерни жовтої і посівної.

Характеристика лук на болотах.

Болота займають значні площі в заплавах Полісся, Прикар-паття і лише частково в Лісостепу. Переважають низинні боло-та або торф'яники. Болота-торфовища поділяють на три типи: низинні (еутрофні), верхові (оліготрофні) і перехідні (мезо-трофні). На болотах низинного типу переважають осокові, зла-ково-осокові, гіпно-осокові, а також злакові фітоценози.

У лісостепових районах на родючих карбонатних грунтах утворились алкалітрофні торфовища, які мають лужну реакцію і містять багато мінеральних речовин. У зеленій масі рослин спостерігаються підвищена зольність і вміст кальцію.

Верхові болота (торфовища) розміщені переважно на водо-розділах з піщаними грунтами, вкриті лісами. Тут ростуть жу-равлина, багно звичайне, карликова сосна, сфагновий (білий) мох. Перехідні болота (торфовища) займають проміжне місце між низинними і верховими.

Торфові болотні грунти — це холодні грунти Торф, як відо-мо, погано проводить тепло. Тому при використанні торфових болотних грунтів важливо насамперед забезпечити мінераліза-цію їх сівбою коренеплодів або овочевих культур, а вже після цього висівати багаторічні трави.

Характеристика Степових лук.

Степові луки розміщені на схилах ярів, балок, на понижених рівнинах, подах, солонцях і солончаках, а також на пісках, на-приклад на піщаних степових луках південного Придніпров'я. Це низькопродуктивні угіддя, де ростуть в основному стоколос безостий і прямий, типчак, ковила, житняк, полин, деревій, ко-хія сланка тощо.

Степові луки збереглися також у заповідниках — Асканія Нова, Михайлівська цілина, Стрілецький степ, Хомутівські сте-пи. Грунти тут каштанові і південні чорноземи. На цих луках в травостої переважають полин, ковила, типчак, кохія, лучний шалфей.

У північній частині Степу більш зволожені луки. Тут більше злакових трав (тимофіївка, тонконіг лучний, мітлиця звичай-на). Досить цінними є пирієві перелоги, які частіше розміщені на степових подах і підніжжях схилів на наносних грунтах. Продуктивність степових луків — від 5 до ЗО ц/га сіна нижче-середньої, середньої і високої якості. Є також степові лимани, що затопляються весняними водами. Тут на незасолених грун-тах багато пирію повзучого, бекманії звичайної, в більш воло-

гих місцях — лисохвосту лучного, а ще в більш вологих — осо-ки, ситнику, очерету. Це високоврожайні угіддя (ЗО—40 ц/га сі-ті ВИСОКОЇ ЯКОСТІ).

На солончакових грунтах лиманів більшу половину їх за-ймають полини і ситники, на більш сухих місцях ростуть жит-няк, типчак, ковила та ін. На