Цінним добривом для лучних ґрунтів є попіл. Він може замінити калійні й частково фосфорні добрива та вапно. Добре збережений сухий попіл за вмістом калію не посту-пається перед каїнітом. Вміст поживних речовин у попелі залежить від його походження. Так, попіл з листяних дерев містить 10% калію, 3,5—5 — фосфору, 35% кальцію; з хвойних дерев — відповідно 12,7 і 40%; з соломи зернових культур — 15 — калію і 5 — фосфору, а з соломи конопель і льону — 40% калію. У попелі немає азоту, тому, використовуючи його на добриво, треба, залежно від типу ґрунту, додатково вносити азотні або органічні добрива. Норма внесення попелу на природних сіножатях і пасовищах становить 6—8 ц/га. Діє він два-три роки.

З рідких комплексних добрив (РКД) застосовують добрива марок 9-9-9; 3,5-10-10 і 10-34-0. Вони не мають у своєму складі летких форм азоту, що дає можливість вносити їх поверхнево широкозахватними агрегатами. Норми внесення РКД встановлюють за потребами фосфору для рослин і вно-сять їх за один прийом навесні.

Магній. У зв'язку з інтенсифікацією луківництва і пасо-вищного господарства стає актуальним питання дефіциту магнію і натрію. Нестача магнію в кормах, а також у харчових продуктах спричинює різні хвороби тварин і людини. При низькому вмісті його в кормах тварини, особливо корови, хворіють на гіпомагнезію.

У кислих ґрунтах вміст магнію незначний, його сполуки дуже рухомі й можуть вимиватися у підґрунтові горизонти. Так, дерново-підзолисті й піщані ґрунти містять лише 7—8 мг легкорухомого магнію на 100 г ґрунту.

Роль магнію в житті рослин полягає у тому, що він входить до молекули хлорофілу і бере участь у фотосинтезі рослин. Наявність магнію — джерела утворення в рослинах жирів. Середній вміст магнію в злакових травах — 0,38—0,42%, бобових — 0,8, у різнотрав'ї — 1,3%, а винос його 1 т сіна становить у люцерни — 3,74 кг, конюшини — 2,25, буркуну — 3,4, тонконогу — 4,0, у тимофіївки — 1,66 кг (Шекун Г.М., 1987). Суха маса кормів для дійних корів повинна містити від 0,18 до 0,24% магнію, а добова потреба дійної корови в ньому становить близько 21 г. Дві третини його денної норми видаляється з організму тварин з молоком і екскре-ментами.

Як правило, сіно лучних кормових угідь містить недос-татню кількість магнію, тому їх потрібно удобрювати каїні-том. У Данії і Нідерландах на культурних пасовищах вносять 50 кг/га МgО.

Натрій відіграє значну роль у житті рослин і годівлі тварин. Він підвищує вміст білка в рослинах, поліпшує апетит тварин (сприяє утворенню соляної кислоти), підвищує перетравність білка і гідроліз жирів. За недостатнього вмісту натрію в кормах тварини хворіють на лизуху, худнуть, виснажуються.

Вміст натрію в кормах залежить від його вмісту в ґрунті та застосування добрив. Згідно з нормами годівлі тварин корми повинні містити 0,15—0,25% натрію з розрахунку на суху речовину, однак дослідження показують, що вміст його часто не досягає навіть половини норми і визначається сотими частками відсотка. Тому на луках обов'язково потрібно вно-сити добрива, до складу яких входять натрій, каїніт, натрієва селітра. При внесенні цих добрив вміст натрію в кормах можна довести до норми. Але в практиці для запобігання захворюванню тварин майже в усіх випадках до раціону го-дівлі вводять сіль-лизунець.

Кальцій — це один з основних необхідних для тварин елементів живлення. Якщо в сухій речовині сіна та інших кормів тривалий час міститься менше 0,64% кальцію, це може спричинити недостатню плідність і продуктивність сільсько-господарських тварин. Добова потреба корови в кальції ста-новить 60—80 г.

Вапнування. Високі врожаї сіна й пасовищного корму одержують на ґрунтах із слабкокислою і нейтральною реак-цією. Грунти потрібно вапнувати, якщо реакція ґрунтового розчину в межах рН 4,1—6,0. При рН 6,1 і вище потреба у вапнуванні відпадає.

Бобові трави чутливіші до кислотності ґрунту, ніж злакові. Серед них особливо погано переносять кисле середовище люцерна, буркун, еспарцет (добре ростуть при рН 6,5—7), менш чутлива конюшина лучна (рН 5,5—6,5) і найменше — конюшина повзуча, конюшина гібридна, лядвенець рогатий, які витримують рН 4,5.

Більшість злакових трав на дуже кислих ґрунтах також добре реагують на вапнування. Серед них більш чутливі до кислотності ґрунту райграси і стоколос безостий, менш чут-ливі — лисохвіст лучний, грястиця збірна, костриця лучна і найменше — костриця червона, тимофіївка лучна, особливо малоцінні кормові трави — мітлиця собача, костриця овеча, біловус стиснутий, щучник дернистий.

Вапнування знижує кислотність лучних ґрунтів, приско-рює розкладання органічної речовини мікроорганізмами, по-ліпшує структуру ґрунту, сприяє переходу поживних речовин у більш доступні для рослин форми. Вапняні добрива сприя-ють нагромадженню в ґрунті аміаку та фосфору завдяки мінералізації органічних сполук.

Вапно нейтралізує кореневі виділення лучних трав, що нагромаджуються в зоні кореневої системи. Нейтралізація органічних кислот, які шкідливо діють на мікроорганізми і молоді трави, подовжує період продуктивного використання лук.

Вапнування позитивно впливає на розвиток бульбочкових бактерій, завдяки чому добре розвиваються бобові трави. Збільшення в травостої кількості бобових трав підвищує у сіні вміст білка, мінеральних солей і його кормову цінність.

Досліди з вапнуванням лук показали, що вапно проникає у ґрунт повільно. Тому краще вапнувати луки з кислими ґрунтами при докорінному їхньому поліпшенні. Однак вап-няні добрива можна вносити і поверхнево, не порушуючи дернини, через кожні два-три роки.

Потребу у вапнуванні сіножатей і пасовищ визначають за показниками кислотності ґрунтів, враховуючи грануломет-ричний склад ґрунту, вміст гумусу в ньому