Зимостійкість кормових культур. Ріст і розвиток багаторічних трав залежать від їхньої зимостійкості — здатності витримувати несприятливі умови перезимівлі — чергування морозів з відлигами, малосніжні зими. Ця здатність рослин залежить від виду їх, технології вирощування, зокрема від строків осіннього скошування, своєчасності підживлення. До зимостійких належать більшість пасовищних і сінокісних злакових багаторічних трав (тимофіївка лучна, стоколос безостий, тонконіг лучний, грястиця збірна, мітлиця біла, озимі жито і пшениця на корм, свиріпа озима); до слабкозимостійких — озимий ріпак (погано витримує малосніжні зими у південних районах, добре зимує під сніговим покривом), райграс пасовищний.

Залежно від екологічних умов спостерігаються випрівання, вимокання і випирання кормових культур. Так, випрівання густих травостоїв злакових трав, озимих культур (жита, пшениці, рапсу) спостерігається в разі значних снігопадів на незамерзлий грунт або який розмерзся. Рослини продовжують вегетувати, але у них відбувається голодний обмін, є втрати цукру. При підвищенні температури у травостої розвиваються плісені.

Вимокання трав відбувається внаслідок підвищення температури, танення снігу і нагромадження талих вод у знижених місцях мікрорельєфу. Такі рослини нерідко випадають навіть при подальшому зникненні води.

Випирання — це вихід кореневої шийки і вузлів кущіння трав на поверхню ґрунту внаслідок зміни температури у зимово-весняний період. При цьому відбувається розрив кореневої системи рослин і вони підсихають. Проти випирання ефективне коткування (торф'яні ґрунти коткують до і після сівби). Слід уникати оранки безпосередньо перед сівбою, а також пізнього залужування, при якому трави не встигають підготуватися до зими (створити добру кореневу систему).Для того щоб запобігти випріванню трав, вдаються до коткування снігового покриву. Внаслідок цього температура ґрунту знижується, і він промерзає. Проти вимокання восени заздалегідь влаштовують водовідвідні борозни.

Значної екологічної шкоди травам завдає льодова кірка, яка утворюється в результаті танення снігу і подальшого замерзання талих вод. Щоб запобігти утворенню її, необхідно ретельно вирівнювати ділянки перед сівбою, не допускати утворення блю-дець, відводити талі води нарізаними з осені борознами.

Грунтові фактори та їх значення в житті лучних трав.

Щодо родючості ґрунту кормові рослини прийнято поділяти на три групи: рослини багатих, середніх і бідних ґрунтів — відповідно еутрофи, мезотрофи і оліготрофи.

До еутрофів належать одно- і багаторічні рослини, що добре ростуть на багатих чорноземних ґрунтах: кукурудза, суданська трава, люцерна, пирій, костриця тростинна, стоколос безостий, грястиця збірна, гарбузи, кормові кавуни, борщівник, сильфія пронизанолиста, амарант, топінамбур, сорго; з різнотрав'я — полин, яглиця, спориш, цикорій, подорожник, конопля дика, таволга та ін.

До мезотрофів належать більша частина злакових і бобових багаторічних трав — тимофіївка лучна, костриця лучна, конюшина лучна (червона) і біла, тонконіг лучний, райграс пасовищний та ін.

До оліготрофів відносять з бобових однорічних — озиму (мохнату) вику, середелу, люпин, буркун, із злакових — біловус, мітлицю звичайну та ін.

Рослини добре реагують на реакцію ґрунтового розчину (рН), яка може бути кислою (рН<6), нейтральною (рН 6—7), лужною (рН>7). Більшість кормових культур добре ростуть на слабко кислих, нейтральних і слабко лужних ґрунтах. Кислі ґрунти слід вапнувати, а надмірно лужні — гіпсувати.

Про високу і надмірну кислотність ґрунтів свідчить проростання на них осоки сіруватої, перстачу прямостоячого, чорниці, біловусу, щучнику, щавлю, комонника лучного, хвоща польового та ін.

Рослини солончаків, солонців, пісків і піщаних ґрунтів. На ґрунтах посушливих районів з надмірною лужною реакцією — солончаках, солонцях і солодях, які можуть містити від 1 до 10 % солей і більше, рослини характеризуються великою солевитривалістю. Проте такі кормові угіддя малоцінні і малопродуктивні. На солончаках ростуть рослини, які називаються галофітами. Вони містять багато золи (до 28—32 % сухої маси) і виділяють солі разом з водою, що випаровується, на поверхню листя.

Відношення рослин до аерації ґрунту. Усі рослини позитивно реагують на вміст кисню у ґрунті. Водний, повітряний і поживний режими ґрунту взаємопов'язані. Проте є рослини, які можуть вегетувати при меншому вмісті кисню у ґрунті. Щучка, щучник дернистий, типчак, осока, хвощ, спориш, подорожник, а серед польових культур соняшник і почасти кукурудза, сорго і суданська трава можуть витримувати значне ущільнення ґрунту, тоді як грястиця збірна, стоколос безостий, пирій повзучий, люцерна, конюшина, райграс пасовищний, еспарцет, гарбузи, коренеплоди, пшениця на корм і жито, овес, вика та ін. у таких умовах ростуть незадовільно.

Рівень аерації ґрунту, тобто кількість пор, заповнених повітрям,— найважливіший показник фізичних властивостей його. У структурних ґрунтах оптимальне співвідношення між порами, заповненими водою і повітрям (приблизно 4:1). Під дією сільськогосподарських машин і тракторів ґрунти, особливо суглинкові, легко ущільнюються. Важкі суглинкові ґрунти можуть і самі ущільнюватися, внаслідок чого різко знижується родючість їх.

Для поліпшення повітряного режиму ґрунту регулярно проводять глибоку оранку, чизелювання, глибоку культивацію долотоподібними лапами. Велике значення має оранка з одночасним розпушуванням на глибину 40—60 см спеціальними лапами, які монтують за корпусами плуга.

Крім кисню у ґрунті є вуглекислота, водяна пара, метан, сірководень. Останні два негативно впливають на життєдіяльність рослин, мікроорганізмів, дощових червів. Співвідношення на користь кисню і вуглекислоти як природного результату діяльності ґрунтових організмів можна забезпечити розпушуванням і так званою біологічною оранкою — висіванням однорічних рослин. Подальша мінералізація їхньої кореневої системи поліпшує повітряний режим ґрунту. Вуглекислота має велике значення для фотосинтезу рослин. Вміст її у ґрунті, за даними Г. С. Кияка (1986) з посиланням на Є. Рассела (1955), має бути не вищим за 1,46 %.

Регулярне внесення органічних добрив, заорювання