Для рівномірного внесення гноївки на луках використо-вують автогноївкорозкидачі.

Рідкий гній (гюле) — це суміш екскрементів тварин та гноївки з водою. Він містить 0,4—0,6% N, 0,5—0,7 — К2О, 0,2—0,3 — Р2О5, 0,2—0,4 — СаО, 0,8-0,13% МgО. Його виготовляють насамперед у господарствах, де не вистачає підстилки, переважно в гірських районах. У Карпатах рідкий гній називають гнойовицею.

Рідкий гній широко використовують в Австрії, Німеччині, Швейцарії, Чехії, Словаччині, Швеції. В Україні значний досвід використання цього цінного добрива мають господар-ства Закарпатської та Івано-Франківської областей. Щоб виготовляти рідкий гній, треба побудувати від-повідні приміщення для худоби і придбати апаратуру. Для цього біля корівників (з північного або східного боку) будують спеціальні закриті збірники, куди надходять екс-кременти худоби. Їх розводять водою у співвідношенні 1:3—4. Вода зменшує втрати азоту, але надмірне розведення небажане, оскільки збільшуються затрати праці на вивезення цього добрива.

Корівники будують по схилу вище, щоб легше було пере-возити рідкий гній автоцистернами.

Щоб своєчасно вносити рідкий гній у гірських районах, потрібно механізувати цю роботу, застосовуючи систему труб, а також гноївкорозкидачі. Використання рідкого гною має великі перспективи в районах достатнього зволоження і там, де є значні запаси води в літній період.

Рідкий гній має деякі переваги над звичайним гноєм і компостами. При використанні його одержують більші при-рости врожаю сіна і пасовищного корму. Ефективність вико-ристання рідкого гною підвищується, якщо одночасно вноси-ти й фосфорні добрива. Рідкий гній швидко проникає у ґрунт, його поживні речовини краще засвоюються рослинами, при цьому поліпшується якість травостою. Так, у дослідах, прове-дених на гірських луках у районі міста Верховина Івано-Франківської області, із травостою випали біловус (мичка) та папороть, з'явилися костриця червона, мітлиця тонка, тимо-фіївка альпійська, конюшина повзуча.

На пасовищах при удобренні рідким гноєм, інтенсивному випасанні та скошуванні травостій загущується й омолод-жується.

Якщо з рідким гноєм додатково вносити фосфорні добри ва, поліпшується поживність сіна, підвищується вміст білка, фосфору, калію, а також жиру. Коли часто вносити великі норми рідкого гною, бідного на фосфор і кальцій, погіршується структура ґрунту. Калій витісняє із вбирного ком- плексу кальцій, який утворює з кислотами розчинні у воді сполуки, що вимиваються з ґрунту.

Вміст поживних речовин у рідкому гної залежить від ступе-ня розведення водою, а також від співвідношення екскрементів та гноївки. Так, 30 т рідкого гною містить, близько 30 кг азоту, 140 калію і 10 кг фосфору.

Строки і способи внесення рідкого гною такі самі, гноївки. Краще вносити його рано навесні або після першого скошування. Не можна вносити рідкий гній взимку на замерзлу землю, бо тоді можливі великі втрати поживних речовин внаслідок їх вимивання і звітрювання. Перед поливанням рідким гноєм треба добре заборонувати дернину для знищен-ня моху.

Норма внесення рідкого гною на сіножатях і пасовищах становить 20—30 т/га залежно від його хімічного складу і ступеня розведення. До гектарної норми рідкого гною по-трібно додати 30—60 кг/га суперфосфату з розрахунку на діючу речовину, вносячи його у канали для стікання гноївки або в гноєсховища для зберігання гною. Через кожні 3—4 роки на зв'язних ґрунтах вносять 10 ц/га випаленого вапна, а на легких — 15—20 ц/га меленого вапняку.

На сіножатях вносять рідкий гній через 3—4 роки. Уро-жайність сіна завдяки цьому підвищується у 3—5 разів.

Пташиний послід — цінне швидкодіюче органічне добриво, багате на елементи живлення. В сухому курячому посліді міститься 4—5% азоту, 3—4 — фосфору, 2—3% калію. Збе-рігають його сухим, змішуючи з дрібною торфокришкою або перегнійною землею.

Норма внесення — 5—7 ц/га в сухому стані або в розчині, для приготування якого беруть 1 частину посліду на 6 частин води.

Удобрення пасовищ тирлуванням та кошаруванням. Ефек-тивним і економічно вигідним способом застосування ор-ганічних добрив на луках є організація пересувних стійбищ. Цей спосіб можна широко практикувати при поліпшенні кормових угідь на схилах, оскільки завезення сюди орга-нічних добрив ускладнюється рельєфом місцевості.

Тирлування — це утримання великої рогатої худоби на певній площі пасовища під час доїння, відпочинку та ночівлі. Протягом доби 100 корів виділяють твердих екскрементів 3,5—4,0 т, рідких — 2,5—3,0 т, в яких орієнтовно міститься 7 – 8 кг азоту, 3—4 — фосфору і 10—13 кг калію. Після три-, п'ятиденного перебування тварин на ділянках, огороджених переносними огорожами або електроогорожами, залишається на 1 га 35—40 кг азоту, 15—20 — фосфору і 50—65 кг калію. Потім гній розрівнюють боронами чи шлейфами, а тварин переганяють на сусідню ділянку. Протягом літа таким способом стадо з 100 голів ВРХ удобрює 12—15 га пасовищ. Пер-ший урожай після тирлування використовують на сіно, а випасання починають з третього циклу.

Удобрення пасовищ способом тирлування широко практикується в гірських умовах Карпат. Можна застосовувати його і в інших регіонах, зокрема на Поліссі та в Лісостепу при поліпшенні кормоних угідь на засолених ґрунтах.

Кошарування. У гірських районах Карпат вівці перебувають у загородах-кошарах одну-дві, а велика рогата худоба — три — п'ять ночей. Потім кошару влаштовують на новому місці, а гній рівномірно розгрібають. Такий спосіб удобрення поло-нин або царинок (гірських сіножатей) має високу ефек-тивність і вважається одним з найраціональніших у викорис-танні органічних добрив. У ґрунт при цьому вносяться (з розрахунку на 1 га) близько 20—30 т гною. Для будівництва кошари використовують спеціальні легкі щити заввишки 180 см і завдовжки 5