Серед осок є верхові й низові рослини. До верхових нале-жать гостра і побережна, а до низових

Типи лучних трав за характером пагоноутворення і кореневої системи.

За характером пагоноутворення (кущіння) розрізняють та-кі типи багаторічних трав: кореневищні; нещільнокущові; щільнокущові; кореневищно-нещільнокущові; коренепарост-кові; стрижнекореневі; китицекореневі; сланкі; цибулинні й бульбові. Є також перехідні злакові трави. Багато з них мають різновидності й форми кореневищного та кущового типів.

Кореневищні трави утворюють кореневища (підземні паго-ни), які відгалужуються від вузла кущіння горизонтально і залягають у ґрунті залежно від виду рослин та екологічних умов (рис. 1) на глибині 5—25 см. Кожне кореневище в свою чергу утворює новий вузол кущіння, з якого відгалужуються вертикальні пагони на поверхню ґрунту й утворюють зелені стебла і листки. Так у результаті вегетативного розмноження утворюється сітка кореневищ з багатьма пагонами.

Наприклад, щорічний приріст кореневищ пирію повзучого становить 1—1,5 м. Деякі рослини з цієї групи (пирій повзу-чий, колосняк) є злісними бур'янами. Стоколос безостий, очеретянка звичайна, костриця червона, тонконіг лучний часто утворюють майже чисті травостої.

Кореневищні трави найкраще розвиваються на пухких, добре аерованих ґрунтах. Такі трави, як лепешняк, очерет, комиш, осоки, мишачий горошок, гадючник оголений, добре ростуть на вологих ґрунтах.

Рис. 1. Схема кущіння злаків.

а — кореневищних; б — нещільнокущових; в — щільнокущових

Нещільнокущові трави утворюють кущі із стеблами, що відгалужуються від вузлів кущіння дугоподібно або колінчасто зігнуто. Вузли кущіння залягають на глибині 2—5 см від поверхні ґрунту, тому вони краще ростуть на родючих не-ущільнених ґрунтах. До нещільнокущових трав належатьтимофіївка лучна, костриця лучна, грястиця збірна, райграс високий, райграс пасовищний, пирій безкореневищний, жит-няки. Вони утворюють мичкувату кореневу систему, нещільну дернину, що пронизує верхній шар ґрунту, сприяючи утво-ренню доброї структури. Завдяки швидкому розвитку, висо-ким і сталим урожаям сіна та насіння нещільнокущові трави відіграють важливу роль у лучному травосіянні.

Щільнокущові трави закладають вузли кущіння на поверхні ґрунту або поблизу до неї. На недостатньо провітрюваних зв'язних ґрунтах вони можуть рости тривалий час на одному місці й утворювати щільну дернину. Деякі щільнокущові тра-ви (осоки) ростуть на надмірно зволожених ґрунтах. Молоді пагони цих трав виходять із вузла кущіння паралельно один одному, утворюючи дуже щільні кущі. До щільнокущових трав належать щучник дернистий, біловус, костриця овеча, медова трава шерстиста, молінія голуба, ковили, осока дер-ниста. Більшість із них дає невисокі врожаї сіна низької якості.

Кореневищно-нещільнокущові трави утворюють нещільні кущі, зв'язані один з одним короткими кореневищами (рис. 2). До цього типу належать деякі форми лисохвосту лучного, тонконогу лучного, костриці червоної тощо. Ці трави утво-рюють міцну, рівну дернину і добре відростають після спасу-вання. Тому тонконіг лучний, кострицю червону часто вво-дять до пасовищних травосумішок.

Рис. 2. Кореневищно-нещільнокущові злаки

Коренепаросткові трави мають вертикальний укорочений корінь. Від нього на глибині 5—25 см відгалужуються гори-зонтальні корені. На них утворюються бруньки відновлення, з яких розвиваються нові надземні стебла. Розмножуються вони насінням або частина-ми горизонтальних коренів, добре ростуть на розпушених ґрунтах, перелогах тощо. До цього типу трав належать осот городній, гір-чак степовий, березка польова, льонок зви-чайний, які часто утворюють суцільні зарості та є злісними бур'янами.

Рис. 3. Стрижневий корінь

Стрижнекореневі трави мають товстий го-ловний корінь, який проникає у ґрунт на глибину 2 м і більше (рис. 3). На верхній потовщеній частині кореня, яку в практиці називають кореневою головкою, формуються бруньки, з яких розвиваються стебла. Роз-множуються стрижнекореневі трави насін-ням, іноді вегетативно. Краще ростуть на розпушених ґрунтах. До них належать бобові (конюшина, люцерна, еспарцет, лядвенець, буркун), а також деякі види різнотрав'я (борщівник, кмин, скорцонера рожева та ін.).

Китицекореневі трави мають товсте коротке кореневище, з якого відростають численні розгалужені корені. Розмножу-ються насінням і вегетативно. До них належать подорожник великий, щавель кислий.

Сланкі трави утворюють на поверхні ґрунту довгі пагони. До ґрунту вони прикріплюються додатковими корінцями, що відростають із вузлів пагонів. Добре витримують випасання. До них належать: перстач гусячий, жовтець повзучий, коню-шина повзуча, люцерна хмелевидна.

Цибулинні й бульбові трави утворюють підземні пагони у вигляді бульб і цибулин (залізняк бульбистий, валеріана буль-биста та пізньоцвіт осінній). Більшість цих рослин худоба поїдає погано. Серед них трапляються навіть отруйні. Але є й такі, які тварини поїдають задовільно.

Вимоги лучних трав до вологи.

Щодо вологи кормові рослини поділяють на три екологічні групи: мезофіти, ксерофіти й гігрофіти.

Мезофіти (гр. mesos — середній) ростуть у помірних умовах зволоження. Поширені вони здебільшого у середніх широтах від лісової до лісостепової і північної частин степової зони, на субальпійських гірських, заплавних і лиманних луках усіх зон. З багаторічних трав до них належать костриця лучна і тростинна, пирій повзучий і без кореневищний, райграс високий, пасовищний і багатоукісний, стоколос безостий, грястиця збірна, конюшина лучна, рожева і біла, люцерна синя і жовта, еспарцет піщаний і закавказький, буркун білий одно- і дворічний, кукурудза, вика, кормові сорти жита і пшениці, горох, чина широколиста, лісова, суховершки та ін.

Ксерофіти (гр. хегоз — сухий) — це посухостійкі рослини, які можуть рости при нестачі вологи і високій температурі. Вони накопичують воду, використовуючи її для нарощування маси рослини, або мають добре розвинену кореневу систему, яка глибоко проникає в грунт і використовує вологу нижчих шарів. Більшість видів характеризуються високим і дуже високим осмотичним тиском клітинного соку 5000—5200 до 10 000 кПа (від