Використання комбінованого агрегату ЛУКА-2,8, що був сконструйований співробітниками Західного філіалу Інститу-ту механізації і електрифікації сільського господарства УААН дає можливість проводити прямий підсів трав у непорушену дернину і забезпечити вищу якість робіт порівняно з тради-ційним підсівом трав сівалкою СЗТ-3,6 з попередньою оброб-кою дернини дисковими боронами в 3—5 слідів.

Особливості удобрення сіножатей.

Удобрення сіножатей і пасовищ — один з найважливіших заходів підвищення їхньої продуктивності. Застосування доб-рив на природних кормових угіддях, підвищуючи їхню уро-жайність, одночасно дає можливість зменшити площу ріллі, відведену під кормові культури.

Добрива в луківництві забезпечують: широкі можливості використання біологічного азоту; нагромадження запасних поживних речовин, а отже, й кращу перезимівлю трав і здатність переносити інші несприятливі умови (посуха, затоп-лення тощо); стимуляцію діяльності мікрофлори, прискорен-ня процесів мінералізації органічних решток, включення в кругообіг поживних речовин з одночасним підвищенням ро-дючості ґрунту; підвищення середньодобових темпів нарос-тання вегетативної маси після скошування чи спасування, тобто отавності; вирівнювання надходження зеленої маси по місцях літнього сезону і збільшення тривалості вегетаційного періоду завдяки більш ранньому відростанню трав навесні й пізнішому закінченню вегетації восени; поліпшення морфо-логічної структури, хімічного і ботанічного складу травостоїв; підвищення коефіцієнта використання зеленого пасовищного корму на пасовищах; зниження коефіцієнта водоспоживання (на удобрених луках завдяки вищій урожайності на одиницю продукції менше витрачається води, ніж на неудобрених).

При тривалому використанні лук необхідно пам'ятати, що під впливом скошування і випасання в ґрунті знижується інтенсивність фізико-хімічних та біологічних процесів і по-ступово зменшується кількість легкозасвоюваних поживних речовин, що в свою чергу, призводить до зниження врожаю трав.

Удобрення сіножатей і пасовищ, на відміну від польових культур, має ряд особливостей. Зокрема, лучна рослинність складається переважно з багаторічних видів, які мають міцну кореневу систему і здатні до вегетативного відновлення, що необхідно враховувати як у рік внесення добрив, так і в наступні роки. Ботанічний склад рослинності за роками різ-номанітний, тому види і норми добрив повинні стимулювати розвиток господарсько цінних груп рослин.

Використання травостоїв протягом сезону зумовлює необ-хідність роздрібненого внесення легкорозчинних форм доб-рив, які забезпечують швидке наростання вегетативної маси. При поверхневому внесенні добрив поживні речовини у рослини, навіть в умовах зрошення, надходять не відразу, а дещо пізніше, що необхідно враховувати, встановлюючи строки внесення і форми добрив.

Таблиця 1.

Середній вміст поживних елементів у явленій масі та сіні й винос їх урожаєм

(ш даними Боговіна А. В. та Курчака В.Г., 1990)

Травостій |

Корм | Вміст в сухій масі,% | Винос з урожаєм, кг/т сухої речовини

N | P2O5 | К2О | N | P2O5 | К2О

Злаково-різнотравний | Cіно | 1,6 | 0,47 | 1,6 | 16 | 4,7 | 16

Злаково-різнотравний | Трава пасовищна | 3,2 | 0,71 | 3,2 | 32 | 7,1 | 32

Бобово-злаковий | Cіно | 2,0 | 0,69 | 1,7 | 20 | 6,9 | 17

Бобово-злаковий | Трава пасовищна | 3,1 | 0,60 | 3,0 | 31 | 6,0 | 30

Лучні трави вибагливі до родючості ґрунту і виносять з нього значно більше поживних речовин, ніж польові культу-ри, що зумовлено багаторазовим використанням травостою в ранні фази розвитку рослин (табл. 1).

На формування 1 т абсолютно сухої маси при використан-ня на сіно залежно від складу травостою трави в середньому витрачають азоту 16—20 кг, фосфору — 5—7, калію — 16—17 кг. Молоді рослини пасовищних трав відзначаються вищим вміс-том поживних речовин порівняно з травами сінокісного ви-користання. Тому при однакових урожаях пасовищні трави потребують більшої кількості добрив, ніж трави сіножатей. За недостатнього вмісту в ґрунті легкозасвоюваних поживних речовин лучні трави швидко знижують урожайність.

Хімічний склад лучного сіна орієнтовно повинен бути таким: N — 1,6%, Р2О5 - 0,6, К2О — 2,0, СаО - 1,0, MgО — 0,4, Nа2О — 0,25%. Але показники хімічного складу в значній мірі коливаються, що є визначальним фактором застосування мінеральних добрив.

З підвищенням ролі природних кормових угідь у зміцненні кормової бази виникає необхідність застосовувати види і норми мінеральних добрив, які дають можливість одержувати високі врожаї доброякісного сіна й пасовищного корму без значних додаткових затрат праці та коштів.

Вплив добрив на врожай сіна і пасовищної трави. Для удоб-рення сіножатей і пасовищ можна використовувати міне-ральні й органічні добрива. Найвищі врожаї сіна збирають при внесенні повного мінерального добрива.

На суходільних заплавних луках трави найбільше реагують на внесення азотних добрив, а потім — фосфорних і калійних. На осушених торфовищах урожай сіна підвищується після внесення фосфорно-калійних добрив. Так, у дослідах, прове-дених на торфових луках Сарненської дослідної станції, а також на низинному торфовищі в Дублянах, урожайність сіна при поверхневому внесенні КХ„Р4„ становила 60—80 ц/га, що в 3—4 рази більше, ніж без внесення добрив.

Найбільші прирости врожаю сіна від внесення добрив бувають у Лісостепу і на Поліссі, а найменші — в посушливо-му Степу. У дослідах, проведених на заплавних луках Дніпра Інститутом землеробства УААН, урожайність сіна на неудобрених площах становила 17, а при внесенні повного мінераль-ного добрива — 31 ц/га. У дослідах Передкарпатського філіалу ІЗіТ західного регіону УААН (Бегей С.В., 1994) урожайність сіна на заплавних луках Дністра при внесенні повного мінерального добрива збільшувалася у 2—3 рази і становила 55-77 ц/га.

На Ротамстердській дослідній станції (Англія) при що-річному внесенні азотних, фосфорних і калійних мінеральних добрив урожайність сіна в середньому за 100 років становила 65,3 ц/га, тоді як на